12 листопада 2025 р. Справа № 520/12742/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 року (ухвалене суддею Сліденко А.В.) в справі № 520/12742/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у якому просив: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов'язаних та внесення про це відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Близнюки) внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних за заявою від 28.04.2025 р. з урахуванням висновків суду в цій справі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 р. позов залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач зазначає, що у межах спірних правовідносин ІНФОРМАЦІЯ_1 (Близнюки) було прийнято рішення та вчинено дію щодо повторного взяття на облік раніше виключеного за станом здоров'я позивача без жодної на те правової підстави. Позивач не є військовозобов'язаною особою, і такий статус може бути поновлено лише у випадку скасування довідки ВЛК у передбачений законом спосіб. Крім того, позивач зазначає, що він був визнаний неприданим до військової служби із виключенням з військового обліку на підставі статті 38 пункту «а» графи ІІ Розкладу хвороб, а не статті 38 пункту «в» як про це помилково зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідачі правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористалися.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2025 р. витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 належним чином оформлену копію рішення про взяття ОСОБА_1 на військовий облік, а також копії документів, на підставі яких прийнято зазначене рішення.
Витребувані судом докази відповідачі не надали без повідомлення причин, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції вважає необхідним розглянути справу за наявними в ній доказами, відповідно до ч. 9 ст. 80 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 03.10.2002 р. перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що свідчить запис у військовому квитки серії НОМЕР_1 від 20.08.2019 р.
24.06.2020 р. позивача взято на облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 (наразі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Близнюки)).
21.08.2020 р. медичною комісією ІНФОРМАЦІЯ_7 позивач визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку за гр. ІІ ст. 38 «а» розкладу хвороб, що підтверджується Довідкою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 № 1442 від 21.08.2020 р. У зв'язку з цим, 21.08.2020 р. позивача виключено з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», про що свідчить відмітка у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 20.08.2019 р. та витягом із застосунку «Резерв +» (а.с. 18-21).
Як зазначив позивач у позовній заяві, у березні 2025 року з інформації із застосунку «Резерв +» йому стало відомо, що він перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Близнюки) як військовозобов'язаний.
Згідно облікової картки до військового квитка серії НОМЕР_1 15.01.2025 р. позивач взятий на облік ІНФОРМАЦІЯ_9 (Близнюки) згідно розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_10 №1/ВОБ від 02.01.2025 р. щодо поновлення на військовому обліку в/з згідно листа слідчого відділу спеціальної поліції ГУНП у Харківській області від 17.12.2024 р. №3246/119-34/07.
18.03.2025 р. з метою отримання інформації про підстави внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про громадянина ОСОБА_1 представником позивача до ІНФОРМАЦІЯ_11 було направлено адвокатський запит.
Згідно відповіді № 2318 від 31.03.2025 р. на вказаний запит, ІНФОРМАЦІЯ_9 повідомлено, що документи, які послугували підставою для внесення змін в облікові дані військовозобов'язаного, є документами для внутрішнього користування та рекомендовано звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_12 щодо надання розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_10 №1/ВОБ від 02.01.2025 р. У зв'язку з цим, з метою отримання вказаного розпорядження, представником позивача було направлено відповідний адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_12 .
Згідно відповіді ІНФОРМАЦІЯ_12 №2405/ВОБ від 04.04.2025 р. на адвокатський запит, останнім було повідомлено, що розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_10 №1/ВОБ від 02.01.2025 р. опрацьовано відповідно до листа слідчого спеціальної поліції ГУНП у Харківській області від 17.12.2024 р. №3246/119-34/07, який був надісланий до ІНФОРМАЦІЯ_12 в рамках проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню №42024222750000138. У зв'язку з тим, що відомості, зазначені у листі ГУНП, розголошенню не підлягають, рекомендовано звернутися безпосередньо до відділу спеціальної поліції ГУНП в Харківській області.
28.04.2025 р. позивачем до начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 подано заяву про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення останнього з військового обліку, як військовозобов'язаного, оскільки 21.08.2020 р. його визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку і вказаний факт підтверджується записом у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 20.08.2019 р. та довідкою ВЛК від 21.08.2020 р. До вказаної заяви долучено копію військового квитка, копію довідки ВЛК, копію паспорту та коду, а також копію Витягу із застосунку «Резерв+».
Листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_11 від 09.05.2025 р. №2849, за результатами розгляду заяви позивача від 28.04.2025 р., повідомлено, що останній перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_13 , будь-яких документів у ІНФОРМАЦІЯ_13 , які б підтверджували факт проходження медичного огляду в ІНФОРМАЦІЯ_13 та видачі довідки ВЛК не виявлено. Щодо іншої інформації рекомендовано звернутися до відділу спеціальної поліції ГУНП в Харківській області.
Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_11 щодо повторного взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов'язаних, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 р. (в подальшому - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1 Закону № 2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно із ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Статтею 37 Закону № 2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII (в редакції станом на дату видання довідки ВЛК від 21.08.2020 р. № 1442), виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.
Так само, зазначена підстава виключення з військового обліку міститься і в чинній редакції ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями визначає Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (в подальшому - Положення №402).
Відповідно до пункту 1.1 глави 1 Розділу 1 Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби, служби у військовому резерві військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Пунктом 1.2 глави 1 Розділу ІІ Положення №402 передбачено, що постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (далі - ТДВ) (додаток 3).
Судовим розглядом встановлено, що 21.08.2020 р. Військово-лікарською комісією визнано ОСОБА_1 непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку на підставі статті 38 «а» графи ІІ Розкладу хвороб, за діагнозом: «Дилатаційна кардіоміопатія. Недостатність мітрального клапана 3-4 ступеня, трикуспідального клапану 2-3 ступеня. Легенева гіпертензія 2 ступеню. Персистуюча форма фібриляції передсердь», що підтверджується довідкою ВЛК при Близнюківському РВК Харківської області № 1442 від 21.08.2020 р., а тому суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що згідно довідки ВЛК від 21.08.2020 р. №1442 позивача визнано непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку за графою 38 «в» розладу хвороб, що в подальшому призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Згідно із пунктом 2.3.1 глави 2 Розділу 1 Положення №402, ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
На ЦВЛК відповідно до положень пункту 2.3.3 глави 2 Розділу 1 Положення №402 покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України.
Пунктом 2.3.3 глави 2 Розділу 1 Положення №402 встановлено, що ЦВЛК має право, зокрема: перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи; перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у закладах охорони здоров'я (установах), військових частинах; перевіряти у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП) і закладах охорони здоров'я (установах) організацію, стан та результати лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов'язаних, резервістів; направляти у заклади охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження, медичний огляд, повторний медичний огляд, військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу), військовозобов'язаних, резервістів; розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь- якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України тощо.
Відповідно до пункту 2.3.5 глави 2 Розділу 1 Положення №402, рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Пунктом 2.4.5 глави 2 Розділу 1 Положення №402 встановлено, що ВЛК регіону має право, зокрема: перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК та давати їм роз'яснення з питань військово-лікарської експертизи; перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у закладах охорони здоров'я (установах), військових частинах; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК; направляти у заклади охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження, медичний огляд, повторний медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу), військовозобов'язаних, резервістів.
З аналізу вказаних положень вбачається, що постанови ВЛК можуть бути оскаржені та скасовані виключно вищою ВЛК або у судовому порядку. Жодного іншого порядку чинним законодавством не передбачено.
До матеріалів справи не надано доказів скасування у встановленому законодавством порядку висновків Військово-лікарської комісії викладених у довідці ВЛК № 1442 від 21.08.2020 р., якою позивача визнано непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку на підставі статті 38 «а». Отже, позивач, будучи визнаним непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, прийнятою відповідно до норм діючого на той час законодавства, достеменно знаючи, що вказана довідка є законною та зберігає чинність, приймаючи до уваги факт внесення відомостей про його виключення до Єдиного державного реєстру військовозобов'язаних, мав правомірні очікування стосовно того, що відносно нього посадові особи відповідача будуть діяти відповідно до вимог законодавства та належним чином виконувати покладені на них обов'язки щодо виключення особи з військового обліку.
Незважаючи на відсутність доказів скасування довідки ВЛК № 1442 від 21.08.2020 р. про непридатність до військової служби, 15.01.2025 р. ІНФОРМАЦІЯ_9 (Близнюки) позивача взято на облік згідно розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_3 №1/ВОБ від 02.01.2025 р. щодо поновлення на військовому обліку військовозобов'язаних, згідно листа слідчого відділу спеціальної поліції ГУНП у Харківській області від 17.12.2024 р. №3246/119- 34/07.
В той же час, взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 2232-XII підлягають громадяни України: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених статтею 10-1 цього Закону; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних; військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби; які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань; призовники, які отримали спеціальні звання рядового, сержантського, офіцерського (начальницького) складу; жінки з дотриманням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону; які отримали військові звання офіцерського складу після проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу.
Аналіз вищезазначених норм законодавства вказує, що для взяття на військовий облік військовозобов'язаних відсутні такі підстави як розпорядження керівника обласного ТЦК та СП або лист органу досудового розслідування.
Суд апеляційної інстанції вважає, що посилання ІНФОРМАЦІЯ_11 у листі від 09.05.2025 р. №2849 на відсутність у них будь-яких документів, які б підтверджували факт проходження позивачем медичного огляду та видачі довідки ВЛК не скасовують дійсності вказаної довідки ВЛК № 1442 від 21.08.2020 р. та, як наслідок, не підтверджують правомірність виключення ОСОБА_1 з військового обліку, оскільки сама по собі наявність в військовому квитку позивача відмітки про висновок ВЛК та виключення з обліку, підтверджує факт проходження останнім ВЛК. Отже, право позивача на виконання відносно нього встановлених законом гарантій, а саме не внесення відомостей до Реєстру про виключення з військового обліку, тобто не належне (електронне, документальне) оформлення такого виключення, не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за здійснення процедури виключення осіб з військового обліку.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає що територіальним центром комплектування та соціальної підтримки протиправно взято позивача на військовий облік військовозобов'язаних, про що було внесені відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Близнюки) внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення позивача з військового обліку військовозобов'язаних суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 1 статті 34 Закону №2232-ХІІ визначено, що персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" від 16.03.2017 р. №1951-VIII (в подальшому - Закон №1951-VIII), Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Частиною 1 статті 2 Закону №1951-VIII визначено, що основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку.
Згідно із ч.ч. 8, 9 ст. 5 Закону №1951-VIII, органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Права та обов'язки призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначені статтею 9 Закону №1951-VIII, до яких віднесено, що призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Відповідно до ч. 5 ст. 33 Закону №2232-ХІІ, військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На виконання ч. 5 ст. 33 Закону №2232-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 р. №1487 затверджено Порядок організації ведення військового обліку військовозобов'язаних, призовників та резервістів (в подальшому - Порядок №1487).
Відповідно до п. 5 Порядку №1487, з метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - система військового обліку).
Системою військового обліку є сукупність узгоджених за завданнями державних органів, підприємств, установ та організацій, які ведуть військовий облік та забезпечують її функціонування із застосуванням засобів автоматизації процесів та використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених законодавством.
Головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно із п. 20 Порядку №1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів".
Судовим розглядом встановлено, що згідно із висновком Військово-лікарської комісії від 21.08.2020 р., ОСОБА_1 непридатний до військової служби із виключенням з військового обліку на підставі статті 38 «а» графи ІІ Розкладу хвороб.
Проте, в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів станом на 23.04.2025 р., значиться, що ОСОБА_1 обліковується як військовозобов'язаний, постановою ВЛК від 21.08.2020 р. непридатний з виключенням з військового обліку.
Таким чином, оскільки позивач непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку за станом здоров'я, тому він не може бути військовозобов'язаним. Виключення з військового обліку передбачає, що особа втрачає статус військовозобов'язаного та на неї не поширюються обов'язки з військового обліку.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5 встановлено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
За наслідками аналізу вказаних положень, можна дійти висновку, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Водночас, зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки відповідачем не приймалось будь-яке рішення за результатами розгляду заяви позивача від 28.04.2025 р., то належним способом захисту прав позивача в спірних правовідносинах є зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Близнюки) повторно розглянути заяву позивача від 08.12.2024 р., з урахуванням висновків суду.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 р. скасувати, ухвалити постанову, якою частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Близнюки) щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов'язаних та внесення про це відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Близнюки) повторно розглянути заяву позивача від 28.04.2025 р. про виключення його з військового обліку військовозобов'язаних, з урахуванням висновків суду у цій справі; в іншій частині позовних вимог відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що за наслідками судового розгляду позов задоволено частково, судові витрати за подання адміністративного позову в розмірі 484,48 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 726,72 грн., а всього 1211,20 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Близнюки).
Щодо стягнення витрат на послуги адвоката в сумі 52000 грн. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що стягнення судових витрат стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. в справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 р. в справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. в справі № 726/549/19.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 р. р справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 р. в справі № 755/2587/17 та Верховного Суду від 26.06.2019 р. в справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 р. в справі № 726/549/19, від 21.05.2020 р. в справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 р. в справі № 520/9115/19, від 03.02.2022 р. в справі № 640/19536/18.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи, подано копії: договору про надання правничої допомоги № 179/25 від 25.04.2025 р. свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 31.08.2022 р. серія ДН №6252, ордер на надання правничої допомоги від 04.04.2025 р. серія АН №1752953, рахунок-фактура № 158 від 24.04.2025 р., платіжна інструкція від 24.04.2025 р. на суму 42000 грн., акт прийому надання послуг від 16.07.2025 р., рахунок-фактура №228 від 17.07.2025 р., платіжна інструкція від 18.07.2025 р. на суму 10000 грн.. акт прийому надання послуг від 04.08.2025 р.
Дослідивши зміст та обсяг наданих позивачу послуг з правничої допомоги адвокатом Одінцової В.І. в їх сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у розмірі 52000 грн. є суттєво завищеною, неспівмірною із складністю цієї справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, у зв'язку з чим витрати на професійну правничу допомогу при розгляді справи підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Близнюки) 5000 грн. за надання правової допомоги в суді першої інстанції та 2500 грн. за надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції, а разом 7500 грн.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 в справі № 520/12742/25 скасувати.
Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Близнюки) щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов'язаних та внесення про це відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Близнюки) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.04.2025 р. про виключення з військового обліку військовозобов'язаних, з урахуванням висновків суду у цій справі.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Близнюки) судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок та за подання апеляційної скарги в розмірі 726 (сімсот двадцять шість) гривні 72 копійок, а всього 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок та витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, в суді першої інстанції в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень та в суді апеляційної інстанції в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятьсот) гривень, а всього 7500 (сім тисяч п'ятсот) гривень.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич