12 листопада 2025 р. Справа № 520/19138/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 (ухвалене суддею Шевченко О.В.) в справі № 520/19138/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.04.2024 № 204950018856 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо стягнення надміру виплаченої пенсії у сумі 16541,45 грн.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити позивачу пенсію по інвалідності з 04.07.2023.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву в частині позовних вимог щодо оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.04.2024 № 204950018856 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності та зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію по інвалідності з 04.07.2023 повернуто позивачу, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в частині позовних вимог про визнання протиправними дій щодо стягнення надміру виплаченої пенсії у сумі 16541,45 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 позов залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що позивач перебував на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 04.07.2023 по 31.07.2024.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.04.2024 № 204950018856 повідомлено позивача, що право на призначення пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у нього відсутнє.
В обґрунтування відсутності права на призначення пенсії по інвалідності в рішенні зазначено, що листом від 13.03.2024 № 19-20/13/-815 Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» повідомлено про проведення медико-соціальної експертизи в межах кримінального провадження № 12023220000000867 щодо обґрунтованості встановлення групи інвалідності ОСОБА_1 , за результатами якої 08.02.2024 скасовано рішення міжрайонної Шевченківської медико-соціальної експертної комісії від 06.07.2023 № 1225 та ОСОБА_1 не визнано особою з інвалідністю з 04.07.2023, відповідно до довідки про невизнання особою з інвалідністю № 42.
Згідно із листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.03.2025, у зв'язку зі скасуванням рішення міжрайонної Шевченківської медико-соціальної експертної комісії від 06.07.2023 № 1225 та ОСОБА_1 не визнано особою з інвалідністю, у позивача виникла переплата пенсії в сумі 16541,45 грн. за період з 04.07.2023 по 29.02.2024 та, відповідно до ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", запропоновано дану переплату внести за відповідними реквізитами.
Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.05.2025 № 13004-11989/Т-03/8-2000/25, позивачеві повідомлено, що з 04.07.2023 він перебував на обліку та отримував пенсію по інвалідності ІІ групи, проте, за результатами повторного розгляду медико-соціальної експертизи від 08.02.2024 Центральною МСЕК не було визнано обґрунтованим встановлення інвалідності ІІ групи з 04.07.2023. Згідно із рішенням від 02.04.2024 № 204950018856, у призначенні пенсії по інвалідності позивачу відмовлено. Надалі, відповідно до акту огляду МСЕК № 960029, позивача знову визнано особою з інвалідністю ІІ групи з 01.08.2024 по 30.09.2025, однак, внаслідок цього утворилася переплата пенсії за період з 04.07.2023 по 31.07.2024 в розмірі 16541,45 грн., про що позивача повідомлено та роз'яснено порядок повернення надміру виплачених коштів.
Вважаючи дії пенсійного органу щодо стягнення надміру виплаченої пенсії 16541,45 грн. протиправними та такими, що порушують право на пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії ГУ ПФУ в Харківській області не є протиправними, оскільки пенсійним органом лише запропоновано позивачу повернути пенсійну переплату, а отже така пропозиція не створює для позивача обов'язку повернення коштів та не порушує його права.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати.
Отже, стаття 50 Закону № 1058-IV передбачає добровільне повернення коштів та водночас не виключає примусового їх стягнення.
Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, визначає Порядок відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 № 6-4 (в подальшому - Порядок).
Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії (додаток 1).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно із листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.03.2025, у зв'язку зі скасуванням рішення міжрайонної Шевченківської медико-соціальної експертної комісії від 06.07.2023 № 1225 та ОСОБА_1 не було визнано особою з інвалідністю, у позивача виникла переплата пенсії в сумі 16541,45 грн. за період з 04.07.2023 по 29.02.2024, відповідно до ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідачем запропоновано позивачу дану переплату внести за відповідними реквізитами.
Отже, статтею 50 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пунктом 3 Порядку визначено, що надміру виплачені суми пенсій можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів ПФУ чи в судовому порядку, доказів того, що у відношенні позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області приймалося рішення про повернення надміру виплачених сум пенсій матеріали справи не містять, листом від 13.03.2025 пенсійним органом лише запропоновано позивачу повернути пенсійну переплату, а отже така пропозиція не створює для позивача обов'язку повернення коштів та не порушує його права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Таким чином, суд переглянувши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 в справі № 520/19138/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін