12 листопада 2025 року справа №200/3891/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 р. у справі № 200/3891/25 (головуючий І інстанції Т.І. Чернявська) за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, третя особа Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості із суддівської винагороди,-
ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Донецького окружного адміністративного суду, третя особа Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нездійснення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з посади судді Донецького окружного адміністративного суду у відставку в частині виплати заборгованості із суддівської винагороди у розмірі 1385657,96 грн;
- стягнути з Донецького окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену, суддівську винагороду у розмірі 1385657,96 грн, яка підлягала виплаті при звільненні з посади судді Донецького окружного адміністративного суду у відставку.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року адміністративну справу № 200/3891/25 за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості із суддівської винагороди передано до Першого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання щодо визначення підсудності суду, який повинен розглянути цю справу.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року визначено, що адміністративна справа № 200/3891/25 за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості із суддівської винагороди підсудна Луганському окружному адміністративному суду.
Супровідним листом Першого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2025 року № 200/3891/25 адміністративну справу № 200/3891/25 за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості із суддівської винагороди передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду за визначеною підсудністю.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України відмовлено у відкритті провадження у цій адміністративній справі.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначає про наявність рішень Луганського окружного адміністративного суду у справах №200/5580/23, №200/5579/23, №200/2744/24, №200/8452/24 і №200/5443/24, якими, на його думку, вирішено тотожні правовідносини між сторонами, у зв'язку з чим відсутній новий спір. При цьому суд першої інстанції посилається на необхідність застосування у даному випадку приписів статей 382 - 382-3 КАС України.
Водночас суд першої інстанції, враховуючи вищенаведене, на превелике здивування як на підставу відмови у відкритті провадження в адміністративний справі посилається на приписи п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України і зазначає, що цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, ігноруючи вимоги частини шостої статті 170 КАС України щодо роз'яснення, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Судом не взято до уваги ту обставину, що у справах №200/5580/23, №200/5579/23, №200/2744/24, №200/8452/24 і №200/5443/24 правовідносини між сторонами виникли під час проходження позивачем публічної служби (виконання повноважень судді щодо здійснення правосуддя) і стосувались оплати його праці як працюючого судді.
Проте, у даному позові між тими ж самими сторонами наявні зовсім інші правовідносини, щодо яких виник новий спір, оскільки вони виникли під час і після звільнення позивача з посади судді у відставку, стосуються виплати належних сум при звільненні, тобто мають інший предмет і підстави позову, врегульовані нормами інших нормативно-правових актів і жодним чином не стосуються порядку виконання судових рішень у справах №200/5580/23, №200/5579/23, №200/2744/24, №200/8452/24 і №200/5443/24.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду із вимогою про визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нездійснення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з посади судді Донецького окружного адміністративного суду у відставку в частині виплати заборгованості із суддівської винагороди у розмірі 1385657,96 грн та стягнення з Донецького окружного адміністративного суду на свою користь нарахованої, але не виплаченої, суддівської винагороди у розмірі 1385657,96 грн, яка підлягала виплаті при звільненні з посади судді Донецького окружного адміністративного суду у відставку, позивач не врахував того, що ця сума вже нарахована йому на виконання судових рішень у справах № 200/5580/23, № 200/5579/23, № 200/2744/24, № 200/5443/24, № 200/8452/24, які набрали законної сили, та цими же судовими рішеннями на Донецький окружний адміністративний суд покладений і обов'язок щодо виплати ОСОБА_1 цих сум, тобто в межах правовідносин у справі № 200/3891/25 між позивачем та Донецьким окружним адміністративним судом новий спір не виник.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Виконання судового рішення може відбуватися у добровільному та примусовому порядку, а судовий контроль за виконанням рішення суду здійснює суд, що його ухвалив.
За приписами статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової (юридичної) визначеності. Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності передбачає дотримання правила «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, який полягає в тому, що позивач, який порушив справу проти відповідача і отримав за результатами її розгляду остаточне рішення, не може ініціювати повторне судове провадження стосовно того ж самого відповідача, якщо судовий позов ґрунтується на тих самих фактичних обставинах, або ж нова вимога могла бути складовою частиною попередньої у першому рішенні.
Тобто, за вказаним принципом, жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов'язкового до виконання рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового судового рішення. Res judicata є способом запобігання повторному розгляду справи та несправедливому відношенню до інших учасників судового процесу.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII “Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
За частиною 1 статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та 16.02.2019 у справі № 816/2016/17.
Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Відповідно до ч.1, 2 та 4 вказаної статті, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
У заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.
Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними ухвалах від 16.09.2020 та від 12.01.2022 у справі №826/9960/15 (№11-1403апп18).
Суд зауважує, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Водночас, крім зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України), КАС України передбачає ще один вид судового контролю за виконанням судового рішення шляхом визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).
Так, ч.1 ст.383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Однак, підстави їх застосування є різними, а саме: невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача (ст.382 КАС України); обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з виконанням (неналежним виконанням) судового рішення у справі (ст.383 КАС України).
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Так, у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 Верховний Суд зазначив, що КАС України (статті 382-383) передбачають декілька форм судового контролю, що має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їхнього застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
У постановах від 17.04.2019 (справа №355/1648/15-а), від 12.05.2020 (справа №815/2252/16), від 16.12.2021 (справа №170/167/17) Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«…зазначені вище правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.».
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У постанові від 22.03.2018 у справі № П/9901/135/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Водночас, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 9901/433/18.
У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі №809/487/18 Верховний Суд зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
Верховний Суд у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17 вказав, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2019 року у справі №826/3678/16 указав, що позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються нетотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі.
Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 року у справі №440/1810/19, від 03 квітня 2019 року по справі № 820/4261/18.
Колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 400/3416/20, від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 21.08.2024 у справі № 200/63/23, від 22 серпня 2024 року справа № 160/2735/23, від 23 жовтня 2024 року справа № 320/25216/23.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі № 200/5580/23, яке набрало законної сили 29 лютого 2024 року, позов ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суддівської винагороди задоволено частково:
-визнано протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
-зобов'язано Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок і виплату судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно в сумі 164700,79 грн (сто шістдесят чотири тисячі сімсот грн 79 коп.), обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», з відрахуванням обов'язкових податків та зборів;
-визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
-зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно в сумі 164700,79 грн (сто шістдесят чотири тисячі сімсот грн 79 коп.) без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
-у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання цього рішення Донецьким окружним адміністративним судом здійснено перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно в сумі 164700,79 грн, про що свідчить довідка Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року № 03-30/187/24.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2024 року у справі № 200/5579/23, яке набрало законної сили 10 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, саме судом:
-визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року включно та допомоги на оздоровлення за 2021-2023 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у наступних розмірах: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн;
-зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року включно та допомоги на оздоровлення за 2021-2023 роки, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у наступних розмірах: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;
-визнано протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року та допомоги на оздоровлення за 2021-2023 роки, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;
-зобов'язано Донецький окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року та допомогу на оздоровлення за 2021-2023 роки, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у наступних розмірах: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
-у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання цього рішення Донецьким окружним адміністративним судом здійснено нарахування суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у розмірі виходячи з базового розміру посадового окладу судді (30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб) за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2023 року включно та допомоги на оздоровлення у 2021-2023 роках, виходячи із встановленого на 1 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 1 січня 2022 року в розмірі 2481,00 грн та на 1 січня 2023 року в розмірі 2684,00 грн на загальну суму 704259,90 грн, про що свідчить довідка Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року № 03-30/186/24.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року у справі № 200/2744/24, яке набрало законної сили 17 серпня 2024 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості з виплати суддівської винагороди, а саме судом:
-визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно, зі здійсненням усіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи із встановленого на 1 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;
-зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого на 1 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;
-визнано протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, обчислену виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн;
-зобов'язано Донецький окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 1 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
-у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання цього рішення Донецьким окружним адміністративним судом здійснено нарахування суддівської винагороди за період з 1 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів, на загальну суму 137511,11 грн, про що свідчить лист Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року № 09-13.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2024 року у справі № 200/5443/24, яке набрало законної сили 7 грудня 2024 року, позов ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю, а саме судом:
-визнано протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 квітня 2024 року по 31 липня 2024 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;
-зобов'язано Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 квітня 2024 року по 31 липня 2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028,00 грн;
-визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 квітня 2024 року по 31 липня 2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028,00 грн;
-зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2024 року по 31 липня 2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028,00 грн.
На виконання цього рішення Донецьким окружним адміністративним судом здійснено перерахунок належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 квітня 2024 року по 31 липня 2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028,00 грн, у розмірі 171888,75 грн, про що свідчить лист Донецького окружного адміністративного суду від 9 квітня 2025 року № 09-13/327/25.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі № 200/8452/24, яке набрало законної сили 1 квітня 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено:
-визнано протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 серпня 2024 року по 30 листопада 2024 року та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;
-зобов'язано Донецький окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 серпня 2024 року по 30 листопада 2024 року та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
-визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 серпня 2024 року по 30 листопада 2024 року та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;
-зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду для проведення виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 серпня 2024 року по 30 листопада 2024 року та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання цього рішення Донецьким окружним адміністративним судом здійснено перерахунок належної судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 серпня 2024 року по 30 листопада 2024 року та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів, у розмірі 207297,41 грн, про що свідчить лист Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року № 09-13/347/25.
Вищезазначені рішення суду набрали законної сили.
У межах цієї справи, що перебуває на розгляді суду, позивач посилається на те, що відповідачем вчинені протиправні дії в частині невиплати заборгованості у зв'язку з чим просив стягнути таку заборгованість.
Отже, загальна сума нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди на виконання судових рішень у справах № 200/5580/23, № 200/5579/23, № 200/2744/24, № 200/5443/24, № 200/8452/24, складає 1385657,96 грн, заборгованість з якої заявлена до стягнення у цій справі, що не заперечується позивачем в апеляційній скарзі.
Щодо посилання скаржника на те, що у справах №200/5580/23, №200/5579/23, №200/2744/24, №200/8452/24 і №200/5443/24 правовідносини між сторонами виникли під час проходження позивачем публічної служби (виконання повноважень судді щодо здійснення правосуддя) і стосувались оплати його праці як працюючого судді, а у даному позові правовідносини стосуються виплати належних сум при звільненні, тобто мають інший предмет і підстави позову, врегульовані нормами інших нормативно-правових актів і жодним чином не стосуються порядку виконання судових рішень у справах №200/5580/23, №200/5579/23, №200/2744/24, №200/8452/24 і №200/5443/24, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини у цій справі та справ щодо яких наявні судові рішення стосуються виплати суддівської винагороди, при цьому, у межах цієї справи позивач просить стягнути суми нараховані на виконання рішень суду у вище вказаних справах та які суд своїми рішеннями вже зобов'язав відповідача їх виплатити.
Суд зазначає, що задоволення позовних вимог у цій справі фактично призведе до подвійного стягнення сум суддівської винагороди за одними і тими же періодами які визначені у цих рішеннях суду.
Зазначене також підтверджується змістом позовної заяві у якій позивач зазначає, що передумовою виникнення даного позову є неналежне виконання відповідачами рішень суду у справах № 200/5580/23, № 200/5579/23, № 200/2744/24, № 200/5443/24, № 200/8452/24.
Отже, позов, заявлений позивачем, виник на стадії виконання судового рішення, а спірні правовідносини у цьому випадку пов'язані з неналежним виконанням відповідачами рішення суду у справах № 200/5580/23, № 200/5579/23, № 200/2744/24, № 200/5443/24, № 200/8452/24, і не є самостійними позовними вимогами, тобто безпосередньо пов'язані з предметом і підставою позову, за якими вже постановлено судове рішення по суті позовних вимог.
Суд наголошує, що фактичною підставою для звернення до суду із даними позовними вимогами стала незгода позивача із діями та бездіяльністю відповідачів під час виконання рішення суду.
Отже, позов, заявлений позивачем, виник на стадії виконання судового рішення, а спірні відносини у цьому випадку є пов'язаними (похідними) з неналежним виконанням судового рішення, і не є самостійними позовними вимогами, тобто безпосередньо пов'язані з предметом і підставою позову, за якими вже є постановлене судове рішення по суті позовних вимог.
Суд звертає увагу, що заявлені позовні вимоги в цій частині стосуються саме порядку виконання судового рішення, а тому позивач, у випадку незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, має встановлене законом право в порядку статті 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, у даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору.
При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року справа № 686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року справа № 816/2016/17, у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року справа №240/9339/22, від 26 лютого 2024 року справа № 120/13369/23, від 28 лютого 2023 року справа № 260/1898/22, від 13 березня 2024 року справа № 440/10029/22, від 22 серпня 2024 року справа № 160/2735/23, від 14 серпня 2024 року справа №580/5660/22.
Так, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Під час розгляду позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки як вже наголошувалось виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Отже, вимоги позивача у межах цієї заяви, не можуть бути заявлені окремим адміністративним позовом та оцінюватися судом на предмет правомірності таких вимог.
Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі №200/2737/21-а, від 15 червня 2023 року у справі № 420/18923/21, від 23 липня 2024 року у справі № 560/608/24.
З огляду на наведене вище, суд погоджується з висновком суду першої інстанції.
Щодо посилання скаржника на помилковість застосування судом саме положень пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд у своїх рішеннях (у постанові від 10 квітня 2025 року справа № 420/29059/24, від 10 липня 2025 року справа №520/4975/25, від 22 жовтня 2025 року справа № 340/2017/25) неодноразово зазначав про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки вимоги, заявлені у справі, не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства в межах окремої судової справи, вони можуть бути вирішені на підставі відповідної заяви позивача, поданої до суду з метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Також, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій про те, що провадження у справі має бути закрито на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України, оскільки вимоги позивача не підлягають розгляду в межах окремої справи за правилами адміністративного судочинства, а можуть бути вирішені на підставі відповідної заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України. Отже, спірні позовні вимоги (в частині, щодо якої закрито провадження у справі) не можуть бути розглянуті як за правилами адміністративного судочинства так і не підлягають розгляду в судовому порядку в цілому.
Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постанові від 16.12.2021 у справі №170/167/17, від 31.01.2022 у справі № 400/822/20, від 20.04.2022 у справі № 233/3744/17, від 30.06.2022 у справі №818/1346/16, від 18.01.2024 у справі № 160/2888/23, від 27 листопада 2024 року у справі №380/17385/23, від 25 березня 2025 року у справі №200/1210/24.
Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі №380/17385/23 зазначила, що спірні правовідносини мають бути вирішені в межах виконання рішення у справі № 380/11452/22, а не окремого позову. Тому розгляд справи № 380/17385/23 за правилами адміністративного судочинства неможливий, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, а не пункту 4 вказаної частини, як вказали суди.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається.
Керуючись ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 р. у справі № 200/3891/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 12 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.А. Блохін
Т.Г. Гаврищук