12 листопада 2025 року справа №200/3248/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року (повне судове рішення складено 14 липня 2025 року) у справі № 200/3248/25 (суддя в І інстанції Шинкарьова І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ), відповідно до якої просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового позивача за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно відповідно до приписів абз.3, 4, 5, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Постанова № 1078);
- стягнути з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно в сумі 232900,21 грн відповідно до приписів абз.3,4, 5, 6 п.5 Порядку №1078;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі. Такі дії відповідача вважає протиправними, та такими, що порушують встановлене ст.43 Конституції України право позивача на заробітну плату.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до приписів абз. 4, 6 п.5 Порядку №1078.
Зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 4004,11 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до приписів абз. 4, 6 п.5 Порядку №1078.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
З березня 2018 року базовим місяцем для розрахунку індексації є березень 2018 року. Починаючи з 01.03.2018 Позивачу нараховувалася та сплачувалася індексація грошового забезпечення у повному розміру. При цьому, індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, а тому право на проведення індексації грошових доходів у військовослужбовців, з урахуванням базового місяця березень 2018 року виникло лише в грудні 2018 року. Вважає, що відсутні обґрунтовані підстави для проведення індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у фіксованій величині 4463,15 грн, оскільки позивачу за цей період була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі.
Крім того, позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з таких підстав.
ОСОБА_1 , громадянин України, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.10.2017 № 110 позивача з 16.10.2017 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Сторонами не заперечується, що позивач з 2017 року по теперішній час проходить військову службу в військової частині НОМЕР_1 .
Позивач вказує, що у період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно йому не в повному обсязі нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення.
Згідно з довідкою про нараховане та виплачене грошове забезпечення від 05.04.2025 № 527, позивачу у період з березня по листопад 2018 року, січень, вересень 2019 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
Індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась позивачу в наступні періоди: грудень 2018 - 71,08; лютий 2019 - 205,55; березень-травень 2019 - 134,47; червень-серпень, жовтень-листопад - 206,72; грудень 2019 - 216,51; січень-червень 2020 - 216,51; липень-листопад 2020 - 226,29; грудень 2020 - 233,81; січень-березень 2021 - 331,42; квітень-червень 2021 - 415,41; липень-листопад 2021 - 540,03; грудень 2021 - 563,19; січень 2022 - 563,19; лютий-березень 2022 - 672,35; травень 2022 - 913,01; червень 2022 - 1017,21; липень 2022 - 1066,00; серпень-жовтень 2022 - 1281,80; листопад 2022 - 1424,80; грудень 2022 - 1470,83.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, щодо неналежного нарахування та виплати грошового забезпечення позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII Про військовий обов'язок і військову службу військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
У ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч.2, 3 ст.9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У ч.3 ст.8 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Щодо позовної вимоги про нарахування та виплати індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно відповідно до абз.4-6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Як свідчать матеріали справи за вказаний період відповідачем індексація нараховувалась із урахуванням базового місяця березня 2018 року та із застосуванням індексу, на який було перевищено поріг індексації.
Зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 у зв'язку з набранням чинності постановою КМУ від 30.08.2017 № 04 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Після прийняття постанови КМУ від 30.08.2017 №704 базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
У п.4 цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою КМУ № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Відповідно до абз.1 п.5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у п. 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Таким чином, враховуючи те, що підвищення посадового окладу позивача з березня 2018 року відбулося у зв'язку із прийняттям КМУ 30.08.2017 постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абз.1 п.5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків.
Згідно із абз.2 п.5 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.
Абз.3, 4 п.5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 15.03.2018 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абз.3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абз.4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу ) сума цієї індексації нараховується, то абз.6 п.5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз п.1, абз.4, 6 п.5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає Суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абз.3, 4, 6 п.5 Порядку № 1078, суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми індексації не є дискреційними. Своєю чергою, обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати такий вид індексації грошового забезпечення.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абз.3, 4 Порядку № 1078 дають суду підстави зробити висновок, що у зв'язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача відповідачем належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі.
Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21, від 06.07.2023 по справі №240/23550/21 із подібними правовідносинами.
Позивач наполягає на тому, що має право на отримання “індексації-різниці» і що це право відповідачем проігноровано.
Отже, указані обставини є спірними в цій справі та суд зобов'язаний їх дослідити.
У цьому контексті Суд зауважує, що з огляду на абз.4 п.5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абз.4, 6 п. 5 Порядку № 1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абз.5 п.5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абз.5 п.4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абз.4 п.5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21, від 06.07.2023 у справі №240/23550/21 із подібними правовідносинами.
Грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року склало 9180,80 грн (яке складається з: оклад за військовим званням - 40,00; посадовий оклад - 850,00; НОПС - 445,00; премія - 4403,00; ЩДВГ - 3442,80.)
З 01.03.2023 - 9639,84 грн (яке складається з: оклад за військовим званням - 670,00; посадовий оклад - 3080,00; НОПС -375,00; премія - 5514,84.)
При цьому суд зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода була введена постановою КМУ від 22.09.2010 № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" і виплачувалася усім військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) щомісячно в розмірі 60 % місячного грошового забезпечення в період з 2014 року по березень 2018 року, а тому враховується судом при розрахунку грошового забезпечення.
Сума підвищення грошового забезпечення склала 459,04 грн, що не перевищує суму індексації, яка склалася у березні 2018 року (4463,15 грн.), що підтверджують наявною у справі особистої картки грошового забезпечення та заробітної плати.
Отже, матеріали справи свідчать, що у березні 2018 року грошове забезпечення позивача у порівнянні з лютим 2018 року збільшилося на 459,04 грн.
Таким чином, у березні 2018 року підвищення грошового доходу Позивача у зв'язку із зміною посадових окладів не перевищило суму індексації, що склалась у березні 2018 року (4 463,15 грн), розрахованої відповідно до абз. 5 п. 4 Порядку № 1078 як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 відсотків (1762,00 грн х 253,30% / 100).
Тому, відповідно до абз.4, 5, 6 п.5 Порядку №1078 сума належної Позивачу індексації з березня 2018 року має розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу та дорівнює 4004,11 грн (4 463,15 - 459,04) .
Згідно з матеріалами справи, позивачу не нараховувалася та не виплачувалася індексація-різниця за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та не вирішував питання щодо наявності у позивача права на цей вид індексації у спірний період.
При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного суду 20.04.2023 по справі №320/8554/21.
На підставі наведеного у сукупності, оскільки позивачу “індексацію-різницю» не нараховано, суд першої інстанції вважав, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до приписів абз.4, 6 п.5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 4004,11 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до приписів абз. 4, 6 п.5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003 №1078.
Проте, з такими висновками місцевого суду не в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Період, задоволений місцевим судом - з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року.
Проте, судом першої інстанції не враховано, що в цьому періоді позивачем було змінено посаду (змінився і посадовий оклад), що має наслідком зміну при розрахунку та виплаті індексації-різниці.
Зокрема, згідно військового квитка (а.с.20), позивач перебував на посаді начальника майстерні, а з 22.05.2019 - на посаді старшини ремонтної роти.
Так, з березня 2018 року посадовий оклад позивача складав 3080 грн, а з травня 2019 року - 3260,00 грн.
При цьому в законодавчому порядку збільшення посадового окладу не відбувалось.
Як вже було зазначено вище, у березні 2018 року відбулося підвищення посадових окладів у військовослужбовців відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Водночас, на момент підвищення посадових окладів в березні 2018 року позивач не проходив військову службу у Відповідача за посадою з посадовим окладом 3260 грн та не отримував доходу, а отже в спірних правовідносинах не можливо розрахувати розмір підвищення доходу позивача за такою посадою в березні 2018 року (А) та дослідити перевищення розміру підвищення доходу (А) суми можливої індексації (Б), оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року має обчислюватись виходячи з суми його грошового забезпечення (включно зі всіма складовими грошового забезпечення, які не мають разового характеру), яке в лютому та березні 2018 року йому не нараховувалось і не виплачувалось.
Апеляційний суд звертає увагу, що за Порядком № 1078 індексація-різниця обчислюється за однією і тією самою посадою у зв'язку з підвищенням посадового окладу саме за такою посадою. У випадку увільнення з цієї посади обрахувати індексацію-різницю за новою посадою за формулою (алгоритмом), визначеним Порядком № 1078, не можливо.
Оскільки індексація-різниця розраховується для конкретної посади (індивідуально для кожного конкретного працівника/службовця), за новою посадою її не можна розрахувати, як і враховувати її розмір, обчислений за іншою (попередньою) посадою.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що застосування положень абз. 4-6 п. 5 Порядку №1078 можливе тільки у разі якщо підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відбулось під час проходження служби військовослужбовцем за тією самою посадою, якщо розмір підвищення його доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Враховуючи викладене, позовні вимоги можуть бути задоволені лише до 21.05.2019, а після цього підстав для нарахування індексації-різниці, обчислену за однією посадою, до грошового забезпечення за іншою посадою, колегія суддів не вбачає.
Отже, рішення місцевого суду в цій частині (періоду задоволення позовних вимог) підлягає зміні.
Щодо строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.
Зазначені висновки щодо застосування норм права викладені у п.20 постанови Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №300/4201/22, у п.38 постанови Верховного Суду від 25.04.2023 у справі №380/15245/22.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч.1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При чому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19.07.2022, відповідно до правового висновку, наведеному у пп.29,33 постанови Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №300/4201/22, а також у пп.21-22 постанови Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, має бути застосована ч.2 ст.233 КЗпП у редакції, чинній до 19.07.2022.
Апеляційним судом позовні вимоги задоволені за період до 19.07.2022, тому строки звернення до суду з позовом щодо цієї частини вимог не застосовуються.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “РуїсТоріха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення частково допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду - зміні.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі № 200/3248/25 - змінити, внаслідок чого в абзацах другому та третьому резолютивної частини період «з 01.03.2018 по 31.12.2022» замінити періодом «з 01.03.2018 по 21.05.2019».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі № 200/3248/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 12 листопада 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук