12 листопада 2025 року справа №200/4310/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року (повне судове рішення складено 17 липня 2025 року) у справі № 200/4310/25 (суддя в І інстанції Лазарєв В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - УПФ, Управління), в якому просила:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 052530004925 від 22.05.2025;
2) зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 14.05.2025, із застосуванням під час вирішення питання про призначення пенсії згідно пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, та зарахуванням до спеціального (пільгового) стажу за Списком № 2, що дає право на призначення пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону № 1058, періодів її роботи: з 10.06.2002 до 05.07.2002; з 01.01.2005 до 20.11.2007; з 01.04.2012 до 30.11.2012; з 01.04.2013 до 30.11.2013; з 01.04.2014 до 30.06.2014; з 01.09.2014 до 30.11.2014; з 01.04.2015 до 30.11.2015; з 01.04.2016 до 28.02.2017; з 01.06.2017 до 31.10.2017; з 01.05.2018 до 31.10.2018; з 01.11.2018 до 27.07.2021; з 13.10.2021 до 30.04.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 14 травня 2025 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії згідно за віком на пільгових умовах. Проте, рішенням від 22 травня 2025 року відповідач відмовив у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням необхідного пенсійного віку та відсутністю пільгового стажу за Списком № 2 - 10 років.
На думку позивача, УПФ протиправно відмовило у призначенні пенсії, оскільки має достатньо пільгового стажу та досягла необхідного віку для призначення пенсії за Списком №2 згідно п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать вимогам законодавства України, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 22 травня 2025 року № 052530004925 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Управління повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 14 травня 2025 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» із зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи з 10.06.2002 до 05.07.2002, з 01.01.2007 до 20.11.2007, з 01.12.2016 до 28.02.2017, з 01.12.2018 до 31.07.2020, з 01.09.2020 до 27.07.2021, з 13.10.2021 до 31.01.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Головне управління не порушувало прав позивача на отримання пенсії, а тому суд безпідставно задовольнив позовні вимоги.
Так, Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» з 01.01.2018 введено в дію статтю 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка визначає порядок призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списками № 1 і № 2. Тому, статті 13 та 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» втратили чинність. Вік виходу на пенсію для позивачки дорівнює 55 рокам, яких вона не досягла.
Відповідно до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 затверджено Порядок застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383), пунктом 3 якого визначено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків. Згідно з пунктом 2 Порядку застосування Списків під повним робочим днем слід вважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, встановленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків.
Для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці згідно з пунктом 10 Порядку застосування Списків подаються:
- трудова книжка із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи;
- виписка із наказу по підприємству про проведення атестації відповідного робочого місця;
- уточнююча довідка, передбачена пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Згідно пункту 4.2 Порядку № 383, результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
ОСОБА_1 , є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту громадянина України.
14 травня 2025 року позивач звернулася із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.
22 травня 2025 року рішенням УПФ №052530004925 позивачу відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку - 55 років та пільгового стажу за Списком № 2 - 10 років.
Згідно рішення до пільгового стажу позивача за Списком 2 не зараховано періоди роботи з 01.11.2018 по 27.07.2021, з 13.10.2021 по 30.04.2025 згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 , оскільки відсутні довідки, уточнюючі пільговий характер роботи, які підтверджують зайнятість на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 та накази про результати проведення атестації робочих місць за умовами праці та переліки посад до них.
З розрахунку стажу вбачається, що позивачу не зараховано до пільгового стажу періоди роботи: з 10.06.2002 до 05.07.2002; з 01.01.2005 до 20.11.2007; з 01.04.2012 до 30.11.2012; з 01.04.2013 до 30.11.2013; з 01.04.2014 до 30.06.2014; з 01.09.2014 до 30.11.2014; з 01.04.2015 до 30.11.2015; з 01.04.2016 до 28.02.2017; з 01.06.2017 до 31.10.2017; з 01.05.2018 до 31.10.2018; з 01.11.2018 до 27.07.2021; з 13.10.2021 до 30.04.2025.
При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ визначено, що цим Законом призначаються трудові пенсії, зокрема пенсії за віком.
Постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731, встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Списки № 1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.
Згідно трудової книжки ОСОБА_1 з 01.11.2004 до 04.04.2005, з 27.10.2005 до 31.03.2006 з 01.11.2006 до 31.03.2007, з 15.10.2007 до 14.04.2008, з 14.10.2008 до 15.04.2009, з 15.10.2009 до 07.04.2010 на поверхні шахт за професією машиніст конвеєра, що передбачена Списком 2 розділ XXXIII підрозділ код КП 33, що передбачено Постановою КМУ №36 від 16.01.2003 р.
Також в матеріалах справи містяться індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5.
З огляду на наведене, враховуючи сукупність належних та допустимих доказів, приписи законодавства, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-ІV, суд дійшов висновку, що записи у трудовій книжці, індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5 підтверджують характер роботи позивача у період з 10.06.2002 до 05.07.2002, що надає право включення вищевказаного періоду роботи до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 127/9289/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Щодо позовних вимог про зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 01.01.2005 до 20.11.2007; з 01.04.2012 до 30.11.2012; з 01.04.2013 до 30.11.2013; з 01.04.2014 до 30.06.2014; з 01.09.2014 до 30.11.2014; з 01.04.2015 до 30.11.2015; з 01.04.2016 до 28.02.2017; з 01.06.2017 до 31.10.2017; з 01.05.2018 до 31.10.2018; з 01.11.2018 до 27.07.2021; з 13.10.2021 до 30.04.2025, суд зазначає наступне.
За приписами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб. Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) - це орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Статтею 16 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", визначено, що державний реєстр створюється для забезпечення в тому числі ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації.
За приписами статті 20 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", передбачено, які відомості містить реєстр застрахованих осіб. Зі змісту даної статті вбачається, що вказаний реєстр містить відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості, в тому числі і відомості про особливі умови праці, що дають право на пільги із загальнообов'язкового державного соціального страхування, відомості про облік стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства.
З вказаного реєстру вбачається, що в періоди з 01.01.2007 до 20.11.2007, з 01.12.2016 до 28.02.2017, з 01.12.2018 до 31.07.2020, з 01.09.2020 до 27.07.2021, з 13.10.2021 до 31.01.2025 інформація по спеціальному стажу позивача вносилася роботодавцем за кодом ЗПЗ013Б1.
Відповідно до постанов правління Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) № 7-6 від 10.06.2004 «Про затвердження Порядку формування і подачі органам ПФУ відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», № 26-1 від 05.11.2009 «Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування органам ПФУ», № 22-2 від 08.10.2010 «Про Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та № 25-2 від 03.12.2013 «Про визнання такою, що втратила чинність, постанови правління ПФУ від 08.10.2010 № 22-2», якими затверджувалися «Довідники кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства», встановлено код підстав для обліку спецстажу за № ЗП3013А1, ЗПЗ014А1, ЗПЗ014А2 для застрахованих осіб, які є працівниками, що зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці: код ЗПЗ013А1 - працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць; чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам.
Таким чином, роботодавець звітував щодо спецстажу позивача, вся інформація щодо стажу позивача в періоди з 01.01.2007 до 20.11.2007, з 01.12.2016 до 28.02.2017, з 01.12.2018 до 31.07.2020, з 01.09.2020 до 27.07.2021, з 13.10.2021 до 31.01.2025 є в системі персоніфікованого обліку, а тому цей період роботи має бути зарахований до пільгового стажу позивача без будь-якого додаткового підтвердження.
З огляду на наведене, враховуючи сукупність належних та допустимих доказів, суд дійшов висновку, що записи у трудовій книжці, індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5 підтверджують характер роботи позивача у періоди з 01.01.2007 до 20.11.2007, з 01.12.2016 до 28.02.2017, з 01.12.2018 до 31.07.2020, з 01.09.2020 до 27.07.2021, з 13.10.2021 до 31.01.2025, що надає право включення вищевказаних періодів роботи до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Разом з цим, щодо зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 01.01.2005 до 31.12.2006, з 01.04.2012 до 30.11.2012; з 01.04.2013 до 30.11.2013; з 01.04.2014 до 30.06.2014; з 01.09.2014 до 30.11.2014; з 01.04.2015 до 30.11.2015; з 01.04.2016 до 30.11.2017; з 01.06.2017 до 31.10.2017; з 01.05.2018 до 31.10.2018; з 01.11.2018 до 30.11.2018; з 01.08.2020 до 31.08.2020, з 01.02.2025 до 30.04.2025, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування вказаних періодів до пільгового стажу, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 відсутня інформація по спеціальному стажу за цей період.
Стосовно норм пенсійного законодавства, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зокрема, по Списку №2 суд зазначає наступне.
Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б"-«г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Так, відповідно до п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Отже, з 23.01.2020 - з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 в справі № І-р/2020 діють положення статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зокрема, по Списку №2 та які підлягають застосуванню у наведеній у цьому рішенні редакції.
Разом з тим, залишилися чинними відповідні положення Закону № 1058-IV.
Відтак, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку №2, а саме: пункт “б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Суд вважає за необхідне також звернути увагу, що під втратою чинності нормативно-правового акта необхідно розуміти передбачений правовими приписами момент закінчення дії нормативно-правового акта, що є наслідком настання передбачених у законодавстві обставин.
Такими обставинами можуть бути: скасування нормативно-правового акта (його частини); визнання нормативно-правового акта недійсним (неконституційним, незаконним); завершення дії тимчасового нормативно-правового акта (настання передбаченої у ньому дати або невідкладної обставини).
Статтею 6 Конституції України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до статті 75 та пункту 3 частини першої статті 85 Основного Закону єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої, серед інших, належить й прийняття законів (внесення змін до законів та їх скасування).
Питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів вирішує Конституційний Суд України в порядку, визначеному Законом України від 13 липня 2017 року N 2136-VIII "Про Конституційний Суд України".
Органи судової влади під час здійснення судочинства застосовують законодавчі норми та не наділені повноваженнями (крім Конституційного Суду України) визнавати закони України такими, що втратили чинними або скасовувати їх у інший спосіб.
На момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком у березні 2023 року норми Закону №1788-XII були чинними. Цей закон не скасований Верховною Радою України, його положення не визнавалися неконституційними або незаконними і на сьогодні.
Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, про те що при вирішенні даної справи норми пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не підлягають застосуванню, адже остання суперечить принципам правової визначеності та положенням Конституції України з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Таким чином, умови та порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначаються Законом №1788-XII на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно спірного рішення ОСОБА_1 має 30 років 07 місяців 11 днів страхового стажу та понад 10 років пільгового стажу (14 років 11 місяців 09 днів) за списком №2. На день звернення із заявою про призначення пенсії позивач досягла віку 50 років.
Оскільки позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла 50 років, з урахуванням спірних періодів має понад 10 років стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці (пільгового стажу), страховий стаж складає 31 рік 14 днів, тому остання має право на призначення пенсії на пільгових умовах з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20 (№Пз/9901/32/20), правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 22 травня 2025 року №052530004925 є необґрунтованим, прийнято без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, а отже не відповідає вимогам Конституції та законам України та підлягає скасуванню.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року у справі № 200/4310/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 12 листопада 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук