10 листопада 2025 року м.Чернігів Справа № 620/10467/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Клопота С.Л.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державна установа "Менська виправна колонія (№91)" та просить наступне.
1. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Менська виправна колонія (№91)», код ЄДРПОУ 08731849, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, за період з 24 лютого по 31 травня 2022 року у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок на місяць.
2. Зобов'язати Державну установу «Менська виправна колонія (№91)», код ЄДРПОУ 08731849, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , недоплачену частину додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, за період з 24 лютого по 31 травня 2022 року, виходячи з її розміру 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок на місяць, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої винагороди.
Ухвалою судді від 19.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.
Відповідачем відзив на позовну заяву не подано.
Відповідно до ч.6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд враховує таке.
ОСОБА_1 (далі - Позивач), проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України з 07.11.2003 по 29.08.2025 року, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_2 .
Згідно наказу начальника ДУ «Менська виправа колонія (№ 91)» від 28.08.2025 № 96/ОС-25 позивача було звільнено 28.08.2025 року зі служби в Державній кримінально-виконавчій служби України відповідно до п. 3 ч. 1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» (за віком).
За період проходження служби з 24.02.2022 року по 31.05.2022 року Відповідачем проводилось нарахування та виплата Позивачу щомісячної додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 (далі Постанова №168).
У вказаний період Відповідачем було невірно встановлено розмір такої винагороди Позивачу, що в свою чергу призвело до порушення його прав на отримання вказаних виплат в повному обсязі.
08.09.2025 року представник позивача, адвокат Симан М.М., звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив виготовити та направити йому Розрахунок нарахування та виплати додаткової винагороди, визначеної Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 ОСОБА_1 , а також здійснити нарахування та виплату йому такої винагороди з урахуванням попередньо виплаченої суми додаткової винагороди. У відповідь на адвокатський запит відповідач направив представнику позивача лист від 12.09.2025 № 5/3397, в якому зазначив, що нарахування та виплата додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168 Відповідачем здійснювалась в межах кошторисних призначень виділених установі та з урахуванням вимог аб. 2 п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ», а також додано запитуваний розрахунок.
З листа та розрахунку наданих Відповідачем Позивач дізнався, що нарахування та виплата додаткової винагороди Позивачу, передбаченої Постановою № 168 за період з 24.02.2022 по 31.05.2022, здійснювалось без врахування положень чинного на той час законодавства.
Позивач не погодився з методикою розрахунку додаткової винагороди та звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року №2713-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №2713-IV).
Частиною 1 статті 6 цього Закону закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Відповідно до положень статті 14 Закону України №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі працівники кримінально-виконавчої служби).
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Частиною 2 статті 23 Закону України №2713-IV передбачено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
На реалізацію наведеної норми права наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 березня 2018 року за №377/31829, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі Порядок №925/5).
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168, якою на виконання Указів Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64 та «Про загальну мобілізацію» №69 у пункті 1 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
У подальшому постановою Уряду від 22 березня 2022 року №350 до наведеного пункту внесено зміни після слів «та поліцейським» зазначено «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка»,».
Обидві зазначені постанови набирали чинності з дня їх опублікування та підлягали застосуванню з 24 лютого 2022 року.
У подальшому 01 липня 2022 року Уряд прийняв постанову «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №754 (далі Постанова №754), яка згідно пункту 2 також набрала чинності з дати її опублікування 08 липня 2022 року та підлягала застосуванню з 01 червня 2022 року.
Згідно змін, затверджених названою постановою, слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно- територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінити словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова «щомісячно» доповнити словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».
07 липня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168» №793 (далі Постанова №793), згідно пункту 2 якої вона набирає чинності з дня її опублікування 19 липня 2022 року та підлягає застосування з 24 лютого 2022 року.
Змінами, затвердженими зазначеною постановою слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Отже Постановою №168 у редакції Постанови №754 та №793 замість раніше фіксованого права на отримання додаткової винагороди осіб, рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», встановлено право на отримання такої особами, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) та пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, а також замість розміру додаткової винагороди 30 000,00 грн, встановлено граничний розмір такої винагороди до 30 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць.
У пунктах 2 зазначених Постанов передбачено, що такі набирають чинності з дня їх опублікування та застосовується з 01 червня 2022 року та 24 лютого 2022 року, відповідно. Такі положення свідчать про ретроактивну форму (зворотну дію) Постанови №754 та №793, оскільки передбачають регулювання правовідносин, які виникли до набрання ними чинності.
Для вирішення питання можливості застосування до спірних правовідносин положень Постанови №168 у редакції Постанови №754 та №793, слід звернутися до питання дії нормативно-правового акта в часі.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1/99-рп зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно- правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина 1 статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац 3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац 2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Окрім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац 6 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8- рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині 3 статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Аналогічний висновок наведений у рішення Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яке 21 вересня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду залишено без змін.
Частиною 1 статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За змістом Доповіді «Верховенство права», схваленої Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська комісія) на 86-му пленарному засіданні (25 26 березня 2011 року), одним із складових елементів принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, згідно з яким держава зобов'язана дотримуватись законів, які запровадила і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44). Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія юридичних норм також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві, позаяк суб'єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки, але це також стосується і цивільного та адміністративного права тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси особи (пункт 46). На додачу до цього, парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб. Юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань») (пункти 47, 48).
Доцільно зауважити, що положення Постанови №168 у редакції Постанови №754 погіршують становище особи, позаяк використання словосполучення «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» свідчить про те, що коло осіб, на яких поширювалась дія положень Постанови №168 змінилося і особи, які проходять службу «в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» вже не отримуватимуть додаткової винагороди.
Варто наголосити, що Постанова № 754 була офіційно опублікована 08 липня 2022 року, тобто безпосередньо в день набрання нею чинності, а отже зміст цієї постанови не був проголошений наперед (з 01 червня 2022 року), а сама Постанова № 754 не могла вважатись такою, що відповідає критерію передбачуваності на час виникнення у відповідача обов'язку виплачувати позивачу додаткову винагороду з 01 червня 2022 року, яка в свою чергу є складовою грошового забезпечення та повинна виплачуватися за кожен місяць проходження служби.
Надаючи правову оцінку змінам, внесеним Постановою №793 у пункті 1 Постанови №168, а саме в частині, що додаткова винагорода виплачується в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, замість положень, що додаткова винагорода виплачується в розмірі 30 000 гривень щомісячно, слід врахувати позицію Верховного Суду, викладену у рішенні від 06 квітня 2023 року, ухваленому за наслідками розгляду зразкової справи №260/3564/22, а саме: «Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
З викладеного висновується, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн на місяць, передбаченому постановою №168 у первинній редакції.
Згідно пункту 8 розділу І Порядку №925/5 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця.
Отже, проведення відповідачем виплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, пропорційно за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу) не узгоджується з приписами ані Постанови № 168 у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, ані з положеннями Порядку № 925/5.
Додатково слід зауважити, що зміни, внесені Постановою №754, згідно яких після слова «щомісячно» зазначено слова «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)» передбачають виплату додаткової грошової винагороди названим особам пропорційно часу саме проходження служби, а не фактичного часу несення служби, розрахованого у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби.
Отже, відповідач здійснював нарахування та виплату додаткової винагороди у спірний період, однак у неналежному розмірі.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.
Підстави для повернення судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" (вул. Дружби, 5, смт Макошине, Чернігівська обл., Корюківський р-н, 15652) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Менська виправна колонія (№91)», щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, за період з 24 лютого по 31 травня 2022 року у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок на місяць.
Зобов'язати Державну установу «Менська виправна колонія (№91)» нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, за період з 24 лютого по 31 травня 2022 року, виходячи з її розміру 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок на місяць, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої винагороди.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 10 листопада 2025 року.
Суддя Сергій КЛОПОТ