Справа № 520/29559/25
Україна
про повернення позовної заяви
"11" листопада 2025 р. м. Харків
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Спірідонов М.О., розглянувши адміністративний позов Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (вул. Вартових Неба, буд. 55А,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61072) в інтересах держави до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 28,м. Суми,Сумська обл., Сумський р-н,40014) про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити певні дії, -
Позивач, Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить суд:
1. Визнати бездіяльність Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції протиправною щодо не призначення службового розслідування на підставі подання Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова від 10.03.2025 №55-767-24 в порядку ч.3 ст. 65-1 ЗУ «Про запобігання корупції».
2. Зобов'язати Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції призначити та провести службове розслідування на підставі подання Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова від 10.03.2025 №55-767-24 в порядку ч.3 ст. 65-1 ЗУ «Про запобігання корупції» з метою виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення головним державним виконавцем Основ'янсько Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Слащовою М.М.
Відповідно до п.6 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання, викладені у статті 169 КАС України, суд прийшов до висновку, що поданий позов підлягає поверненню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно з положенням статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта).
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина п'ята).
Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.
Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України «Про прокуратуру») визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (частина четверта стаття 23 вказаного вище Закону).
Зі змісту частини третьої статті 23 Закону №1697-VII випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.
Таке нездійснення захисту полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Водночас здійснення захисту неналежним чином полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Проте неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача/відповідача.
Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, та які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі №806/1001/17, а також Великою Палатою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.
Процедуру проведення службового розслідування стосовно осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» визначає Порядок проведення службового розслідування, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 950 від 13.06.2000 (далі - Порядок № 950).
Пунктом 2 Порядку № 950 передбачено, що службове розслідування може бути проведено в разі:
- невиконання або неналежного виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи особою, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, а також недодержання вимог законодавства;
- внесення подання спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або припису Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення чи невиконанню вимог Закону в інший спосіб;
- вимоги особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи особи, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щодо зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри.
Метою внесення подання відповідно до ч. 3 ст. 65-1 Закону є виявлення та подальше усунення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення.
Згідно з ч. 3 ст. 65-1 Закону такі подання можуть вносити спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції, зокрема органи прокуратури та Національної поліції (ст. 1 Закону), - виключно в межах їхніх повноважень. Обов'язковою передумовою для внесення такого подання є встановлення у визначеному законом порядку факту вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення.
Згідно з п.2 Порядку № 950 рішення щодо проведення службового розслідування приймається керівником органу, в якому працює особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або особа, яка для цілей Закону прирівнюється до особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проведення службового розслідування (далі - особа, стосовно якої проводиться службове розслідування).
З матеріалів позовної заяви судом встановлено, що Шевченківською окружною прокуратурою міста Харкова 10.03.2025, як спеціально уповноваженим суб'єктом у сфері протидії корупції, на адресу начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції направлено подання за №55-767-24 в порядку ч.3 ст. 65-1 ЗУ «Про запобігання корупції» щодо призначення службового розслідування з метою виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню головним державним виконавцем Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Слащовою М.М. корупційного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції листом від 14.03.2025 року № 9115/9140-11-25/15.1 повідомило зокрема, що ОСОБА_1 , головного державного виконавця Основ'янсько - Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції звільнено із займаної посади 19.09.2024 (наказ від 19.09.2024 № 6694/04 «Про звільнення ОСОБА_1 »). Враховуючи викладене, повідомлено про відсутність правових підстав щодо призначення службового розслідування з метою виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню ОСОБА_1 корупційного кримінального правопорушення , передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, у зв'язку з припиненням особою трудових правовідносин на момент отримання подання.
З огляду на вищевикладене та аналізуючи п.2 Порядку № 950, який передбачає саме право винесення керівником органу рішення щодо проведення службового розслідування, а не обов'язок проведення службового розслідування, суд дійшов висновку, що в даному випадку керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова не має права на звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
З огляду на наведене, суд вважає за необхідне повернути адміністративний позов.
Керуючись ст. ст. 169, 248, 256, 294, 295,297 КАС України, -
Позовну заяву Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (вул. Вартових Неба, буд. 55А,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61072) в інтересах держави до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 28,м. Суми,Сумська обл., Сумський р-н,40014) про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали направити позивачеві.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Спірідонов М.О.