Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про повернення позовної заяви
10 листопада 2025 року Справа № 520/27623/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Садова М.І., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи “Качанівська виправна колонія (№54)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Качанівська виправна колонія №54» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2024;
- зобов'язати Державну установу “Качанівська виправна колонія №54» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2024.
Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 позовну заяву по справі залишено без руху. Встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.
Для усунення недоліків встановлених в ухвалі суду від 21.10.2025 позивачу необхідно було надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з належним обґрунтуванням поважності причин пропуску строку та доказів поважності таких причин.
24.10.2025 позивачем подано заяву про усунення недоліків, в якій викладено аргументи щодо відсутності підстав для залишення позову без руху, зокрема, щодо форми викладення позиції з строкового питання в тексті позовної заяви, особливостей обчислення строків звернення до суду, застосування спеціального місячного строку відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язковості досудового порядку врегулювання спору та дотримання цього порядку позивачем.
Дослідивши позовну заяву, а також долучені до позовної заяви документи (разом з заявою), суддя дійшов висновку про те, що позивач не виконав вимоги ухвали суду від 21.10.2025.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 заяву залишено без руху. Встановлено позивачу десять днів для усунення недоліків заяви.
04.11.2025 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків у якій наводить аргументи про що строк звернення до суду не пропущено. Строк звернення до адміністративного суду починається з моменту, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав. У випадку оскарження бездіяльності це триваюче правопорушення, яке не має чітких меж і триває до моменту виконання обов'язку або виявлення порушення. Велика Палата ВС (постанова від 06.02.2025, справа №990/29/22) підтвердила, що бездіяльність може бути оскаржена в будь-який час, поки вона триває. Інакше це створює ризик зловживання правом з боку органу влади. ЄСПЛ у справах «Лелас проти Хорватії» та «Тошкуце проти Румунії» наголосив, що держава не повинна отримувати вигоду від власних порушень, а її органи зобов'язані забезпечити прозорість і юридичну визначеність. Згідно зі ст. 36 ЗУ «Про адміністративну процедуру», провадження починається за заявою особи або з ініціативи органу. Заява має містити необхідні відомості (ст. 40), реєструється в день надходження (ст. 42- 43), а у разі недоліків - залишають без руху з повідомленням про їх усунення. Навіть адвокатський запит, якщо містить чітке волевиявлення, може вважатися належним зверненням. Верховний Суд у справі №580/710/24 (22.07.2025) підтвердив, що досудове врегулювання може бути ініційоване адвокатським запитом. Якщо відповідач не застосував ст. 43 ЗУ «Про адміністративну процедуру» щодо форми звернення, процедура вважається ініційованою, а строк звернення до суду обчислюється з моменту її результату. Оскільки відповідач надав відповідь по суті, а суд лише сумнівався у факті ініціювання процедури, представник позивача вважає вимоги ухвали від 29.10.2025 виконаними.
Вважаю, що цей адміністративний позов необхідно повернути позивачу, виходячи з наступних підстав.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до статті 17 КАС України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. У разі, коли законом передбачено обов'язковий досудовий порядок врегулювання спору, позивач зобов'язаний надати докази дотримання такого порядку (копію звернення до суб'єкта владних повноважень та відповіді на нього, якщо така відповідь надана). Відсутність таких доказів є підставою для залишення позовної заяви без руху відповідно до статті 169 КАС України.
У цій справі предметом позову є визнання протиправною бездіяльності Державної установи «Качанівська виправна колонія №54» щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а також зобов'язання нарахувати та виплатити таку компенсацію станом на 01.01.2024.
З матеріалів справи та аргументів позивача вбачається, що позивач посилається на обов'язковість досудового порядку врегулювання спору, передбаченого спеціальними нормами законодавства, зокрема порядком виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі - Порядок № 178), та Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578 (далі - Порядок № 578).
Відповідно до правових позицій Верховного Суду (зокрема, у постановах від 03.10.2018 у справі № 803/756/17, від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18, від 04.02.2020 у справі № 825/1571/16, від 30.07.2020 у справі № 820/5767/17) право на грошову компенсацію за неотримане речове майно реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) до суб'єкта владних повноважень (установи за місцем служби). Це узгоджується з пунктом 23 Порядку № 578, де передбачено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування виплачується на підставі заяви відповідно до пункту 60 цього Порядку, а також з пунктами 3 та 4 Порядку № 178, які регулюють аналогічний механізм для осіб, звільнених зі служби.
Законодавством передбачено чіткий алгоритм дій для отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, який є обов'язковим етапом досудового врегулювання спору та спрямований на забезпечення можливості суб'єкта владних повноважень самостійно врегулювати питання без звернення до суду.
Право на грошову компенсацію виникає у разі звільнення особи зі служби (виключення зі списків особового складу) за умови, що протягом служби особа не отримала належне речове майно відповідно до встановлених норм (згідно з пунктом 3 Порядку № 178 та нормами забезпечення, визначеними в Порядку № 578). Вартість компенсації розраховується за цінами предметів обмундирування на дату звернення без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права.
Звільнена особа подає до установи за місцем останньої служби (у даному випадку - Державної установи «Качанівська виправна колонія №54») заяву (для звільнених осіб) або рапорт (для осіб на службі) з чіткою вимогою нарахувати та виплатити грошову компенсацію. Звернення повинно містити обґрунтування права на компенсацію, перелік неотриманого майна, розрахунок вартості та реквізити для виплати. Форма звернення повинна відповідати спеціальним нормам (пункт 4 Порядку № 178: рапорт як спеціальна форма доповіді або заява як звернення громадянина для реалізації прав). Звернення реєструється установою, і на нього надається мотивована відповідь.
Установа зобов'язана розглянути звернення протягом 30 днів (з можливим продовженням до 45 днів у складних випадках) відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Під час розгляду проводиться перевірка фактів неотримання майна, розрахунок компенсації за нормами Порядку № 578 (пункт 60: розрахунок на підставі норм забезпечення, строків носіння та вартості майна). Установа приймає рішення про нарахування та виплату компенсації або про відмову з обґрунтуванням (наприклад, відсутність підстав або неповний пакет документів).
У разі позитивного рішення компенсація виплачується на банківський рахунок особи. У разі відмови особа отримує письмову відповідь, яка може бути оскаржена в суді.
Якщо установа відмовляє у виплаті або не надає відповіді (бездіяльність), особа має право звернутися до адміністративного суду протягом місячного строку з моменту отримання відмови або спливу строку на відповідь (частина п'ята статті 122 КАС України).
Цей алгоритм забезпечує ефективне врегулювання спору на адміністративному рівні, зменшуючи навантаження на судову систему, та є обов'язковим відповідно до статті 17 КАС України, оскільки передбачений спеціальними нормами постанов Кабінету Міністрів України.
Однак, заява (рапорт), про яку йдеться в аргументах позивача, не є належним досудовим врегулюванням спору. Заява (рапорт) у розумінні Порядку № 178 та Порядку № 578 - це не будь-яке звернення, а спеціальне звернення з вимогою вчинити конкретні дії нарахувати та виплатити компенсацію. Воно повинно бути спрямоване на реалізацію права на компенсацію, містити чіткі вимоги та обґрунтування, а не на збір загальної інформації чи перевірку фактів. Якщо звернення не містить вимоги про виплату, а лише просить надати відомості (наприклад, про наявність підстав чи розрахунок без вимоги виплати), воно не запускає процедуру розгляду по суті та не може вважатися спробою досудового врегулювання. Такий підхід не дає установі можливості самостійно врегулювати спір, оскільки відсутня чітка вимога, на яку можна надати мотивовану відповідь з рішенням про виплату або відмову. Правові позиції Верховного Суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 підтверджують, що досудове врегулювання вимагає саме звернення з вимогою вчинити дії, а не загальних запитів. Отже, без такого спеціального звернення спір не вважається врегульованим на досудовому етапі, що є недоліком позовної заяви відповідно до статті 161 КАС України.
Крім того, адвокатський запит, на який посилається позивач (лист-відповідь від 17.09.2025), є збором інформації, а не заявою позивача щодо досудового врегулюванням спору у цій категорії спору.
Відповідно до ч. 1 статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту
Отже, адвокатський запит є інструментом для отримання відомостей, необхідних для надання правової допомоги клієнту, таких як копії документів, довідки чи пояснення.
У даному випадку адвокатський запит не є заявою про вимогу вчинити адміністративні дії (наприклад, нарахувати та виплатити кошти) та не замінює заяву (рапорт) про виплату компенсації, оскільки не містить вимоги про задоволення матеріального права позивача, а лише просить надати дані (наприклад, про розрахунок чи підстави).
Відповідь на такий адвокатський запит не є рішенням по суті спору, а лише інформаційним повідомленням, яке не запускає строки оскарження та не свідчить про спробу врегулювання.
Це підтверджується практикою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 380/5093/20, де підкреслюється розмежування між запитами на інформацію та зверненнями з вимогами вчинити дії. Отже, адвокатський запит є етапом підготовки до можливого спору, а не досудловим врегулюванням спору.
З огляду на викладене суд прийшов до переконання про те, що доказів на підтвердження того, що існували будь-які обставини, які створили об'єктивні перешкоди та заважали позивачу вчасно звернутися до суду за захистом прав, позивачем не надано.
Намагання сторони позивача усунути недоліки, вказані в ухвалі від 21.10.2025, шляхом обґрунтування спеціального строку звернення, призвів до того, що позовна заява містить новий недолік, а саме відсутність доказів дотримання обов'язкового досудового порядку врегулювання спору, що є порушенням вимог статті 161 КАС України.
Отже, спірні правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду з вказаними позовними вимогами, виникли на час виключення позивача зі списку особового складу 17.05.2024.
Позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права 15.10.2025, що підтверджено матеріалами справи, тобто з суттєвим пропуском місячного строку звернення до суду, визначеного частини 5 статті 122 КАС України.
Відтак позивач пропустив встановлений законодавством строк звернення до адміністративного суду.
Наведене у сукупності дозволяє суду дійти висновку, що можливість звернення до суду з даним позовом, залежала виключно від волевиявлення самого позивача.
У зв'язку із наведеним суд прийшов до переконання про те, що причини, які названі позивачем для поновлення строку звернення до суду із адміністративним позовом необхідно визнати неповажними через ненадання належних доказів, а відтак підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляну на викладене вище, приходжу переконання, що позовну заяву необхідно повернути позивачу.
Згідно з вимогами ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст. ст. 169, 186, 293, 295, 297 КАС України,
адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи “Качанівська виправна колонія (№54)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Ухвала складена та підписана суддею 10.11.2025.
Суддя М. І. Садова