12 листопада 2025 року Справа № 480/4176/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Кравченка Є.Д., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми клопотання представника відповідача у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2015 - 2018 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2015 - 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Ухвалою суду від 30.08.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/4176/25, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
У подальшому, від представника відповідача надійшло до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропущенням позивачем строку звернення до суду.
Дослідивши доводи клопотання, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що клопотання не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
При цьому, усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Разом з тим, частинами першою та другою статті 233 КЗпП України (у редакції станом на час виключення позивача зі списків особового складу позивача) встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Оскільки предметом спору у даній справі є право позивача на отримання грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 рр., то спірні правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX внесено зміни до ст. 233 КЗпП України та викладено її в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX) набрав чинності з 19.07.2022.
Отже, після внесення Законом № 2352-IX вказаних змін, частиною 2 статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення (або нарахування та виплати) заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах:
- про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення);
- у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Проте, Закон № 2352-ІХ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі. Тобто, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як вбачається з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно, зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, необхідно визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.
Таким чином, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Позицію стосовно застосування конституційного принципу незворотності дії даного закону у часі підтримав Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22. Верховний Суд наголосив на тому, що дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
За таких умов відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах змін, внесених згідно Закону № 2352-IX до приписів статті 233 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022.
Подібна правова позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
З огляду на вказане, висновки представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом не обмежене будь-яким строком.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що клопотання прдставника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду по справі № 480/4176/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.
Суддя Є.Д. Кравченко