12 листопада 2025 рокум. Рівне№460/16253/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
1. Стислий виклад позицій учасників справи.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся через свого представника до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з адміністративним позовом (позовною заявою) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), у якому позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язати відповідача починаючи із 28.07.2025 року здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивача як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.
Обґрунтовуючи свій позов, позивач зазначає про те, що він є непрацюючим пенсіонером, який проживає в населеному пункті на території, віднесеній до зони гарантованого добровільного відселення, а тому має право на нарахування та виплату йому відповідачем підвищення (доплати) до пенсії, що передбачено статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ) у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року. Позивач зазначає, що відповідач протиправно не здійснює нарахування та виплату такої доплати до пенсії позивача, чим порушує право позивача на належне пенсійне забезпечення.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана до суду 08.09.2025 у електронній формі із використанням електронного кабінету підсистеми ""Електронний суд" ЄСІТС, надійшла до суду і була 09.09.2025 зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2025 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 15.09.2025 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у змішаній (паперовій та електронній) формі, встановив відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.
На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
Позивач є пенсіонером, як пенсіонер перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач), де отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями проведених відповідачем перерахунків пенсії позивача.
Водночас, відповідно до Закону №796-ХІІ позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (2 категорії), що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим позивачу 01.03.2023 Рівненською обласною державною адміністрацією.
Починаючи з 02.01.1991 позивач зареєстрований у населеному пункті с. Корост Сарненського району Рівненської області, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, що підтверджується відміткою в паспорті позивача.
Разом з тим, позивач ніде не працює, тобто не є фізичною особою-підприємцем і не перебуває у трудових відносинах як найманий працівник з фізичними та/або юридичними особами, підприємствами, установами, організаціями як його роботодавцями.
Позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив відповідача провести нарахування і виплату для позивача підвищення (доплати) до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Відповідач розглянув вказане звернення позивача. Про результати розгляду вказаного звернення відповідач повідомив позивача листом від 26.08.2025, в якому відповідач зазначає, що відповідно до статті 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 № 1524 “Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнною стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення", та результатами звірки відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів починаючи з 01.01.2025 пенсія позивачу виплачується з урахуванням норм статті 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» та з урахуванням доплати як непрацюючому пенсіонеру згідно зі статтею 39 Закону №796-ХІІ у розмірі 2361,00 грн.
Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.
Зазначені фактичні обставини справи, встановлені судом, підтверджується даними з наявних у матеріалах справи копій документів, поданих сторонами до суду в додатках до їх заяв по суті спору.
Отже у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченої статтею 39 Закону №796-XII у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.
Приписами статті 1 та частини 1 статті 2 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Конституції України).
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Приписами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.
Оскільки у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, то вирішуючи питання щодо редакції статті 39 Закону №796-ХІІ, яка підлягає застосовуванню у спірних правовідносинах, суд виходить з таких мотивів.
Відповідно до норм частини 1 статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Частина 2 цієї статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) передбачала, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Починаючи з 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі №796-XII статті 31, 37, 39, 45.
Надалі Законом України від 04.02.2016 №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон №987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону №987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту: «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
В зазначеному Рішенні Конституційний Суд України також встановив порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Наведене дає підстави для висновку про те, що вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка починаючи з 17.07.2018 знову є чинною у редакції, що діяла до 01.01.2015.
До аналогічних висновків дійшов також Верховний Суд, зокрема, у постановах від 24.04.2024 у справі №240/18881/22, від 25.04.2024 у справі №240/12545/22, від 03.05.2024 у справі №240/22317/22, від 07.05.2024 у справі №240/44186/21, від 28.05.2024 у справі №240/2236/23, від 17.07.2024 у справі №460/21399/23. А тому відповідно до приписів частини 2 статті 242 КАС України такі висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій справі, що розглядається.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону №796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону №987-VIII), з урахуванням вказаного рішення Конституційного Суду України. В цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що починаючи з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції Закону №987-VIII). І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
06.12.2016 Верховною Радою України прийнятий Закон України №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017, і пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 №410-IX). До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 №2415-VIII).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином, Законом №1774-VIII змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України.
Наведене дає підстави для висновку, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
Законом №1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону №796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону №1774-VIII було виключено Законом №76-VIII, що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду у вказаному вище рішенні керувалася тим, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переважаюча/ультраактивна дія) (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №9901/315/20 (пункт 40), від 03.11.2021 у справі №9901/378/20 (пункт 30).
Згідно з частиною 1 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 №4/зп у справі №18/183-97 щодо офіційного тлумачення частини 5 статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.
Тому з набранням чинності Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон №1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону №796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Наведений висновок не суперечить приписам статті 71 Закону №796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону №796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
Суд також зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 240/28481/23 висновував таке: пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. З самого визначення поняття "пенсія" випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк; підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати; виплату пенсії (підвищення до пенсії) не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії (підвищення до пенсії), яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати; порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Таким чином, за умов іншого законодавчого регулювання порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені.
Розглядаючи спірні правовідносини, суд враховує положення статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" (далі - Закон №4059-ІХ), згідно яких установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Відповідно до статті 45 Закону №4059-IX Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №1524, пунктами 1, 1-1 якої установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Установлено, що у 2025 році виплата за проживання на забруднених територіях встановлюється у розмірі, передбаченому статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», як самостійна доплата до пенсії, на яку має право особа згідно із законом.
Отже, у зв'язку із набранням чинності з 01.01.2025 Законом №4059-ІХ, змінилося правове регулювання правовідносин щодо здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення. Статтею 45 Закону №4059-ІХ чітко регламентовано розмір та підстави виплати у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення.
У ході розгляду справи суд з листа відповідача від 26.08.2025 встановив, що за результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром, пенсію позивачу перераховано починаючи з 01.01.2025 та до пенсії із зазначеної дати встановлено доплату як непрацюючому пенсіонеру за проживання на забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС території в розмірі 2361,00 грн.
Вказана обставина також підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком/перерахунком пенсії позивача від 26.02.2025 та від 28.02.2025.
Оскільки з 01.01.2025 виплату пенсії позивачу Пенсійний фонд проводить з урахуванням статті 45 Закону №4059-IX та Постанови №1524, то підстави для нарахування та виплати позивачу доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, відсутні.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених обставин справи та досліджених в ході розгляду справи доказів суд приходить до висновку, що у цій справі наявні фактичні і правові підстави для ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.
5. Розподіл судових витрат.
У зв'язку з тим, що суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову позивача до суб'єкта владних повноважень, а відповідач не подав до суду доказів понесення будь-яких судових витрат, суд вважає, що підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України у цій справі відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, код ЄДРПОУ: 21084076).
Суддя Олександр МАКСИМЧУК