12 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/13803/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування розпорядження.
08 жовтня 2025 року ОСОБА_1 засобами системи "Електронний суд" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій просить:
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 24 липня 2025 року № 2056/1600-0203-11 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років згідно з п. "а" ст. 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за вислугу років згідно з п. "а" ст. 12 Закону № 2262-XII з 02 травня 2025 року, виходячи з вислуги років 27 років, зазначеної в розрахунку вислуги років військовослужбовців на пенсію підполковнику ОСОБА_1 № 627 від 07.04.2025 р. складеного Центральним Фінансово-економічним управлінням Командування Сухопутних Збройних Сил України.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з 2020 року проходив службу в Збройних Силах України на різних посадах. Як вбачається з Розрахунку вислуги років військовослужбовця на пенсію підполковника ОСОБА_1 № 627, складеного Центральним Фінансово-економічним управлінням ІНФОРМАЦІЯ_2 , загальна вислуга років позивача складає 27 років 06 місяців 25 днів, а кількість повних років вислуги на пенсію складає 27 років. Згідно Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) №97 від 07.04.2025 р. вислуга позивача у Збройних Силах станом на 07.04.2025 р.: календарна - 22 роки 11 місяців 26 днів, пільгова - 06 років 06 місяців 07 днів, загальна - 29 років 6 місяців 03 дні. Окрім того, станом на 14.10.2001 у позивача вже була наявна вислуга 20 років 06 місяців 04 дні за час його роботи в органах виконання покарань СРСР-України. На думку позивача у нього була наявна необхідна вислуга станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно п. «а» ст. 12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Однак відповідачем було зазначено, що правові підстави для проведення розрахунку вислуги років у пільговому обчисленні для призначення пенсії відсутні.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Справа розглядалася згідно зі статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 проходив службу з 2020 року до 2025 року на різних посадах в Збройних Силах України.
У травні 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України (з поданням для призначення пенсії за вислугу років згідно пункту «а» ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Розпорядженням від 24.07.2025 р. №2056/1600-0203-11 Відповідач відмовив у задоволенні вищевказаного подання, пославшись на відсутність у позивача необхідної вислуги 25 календарних років, що є обов'язковим для призначення пенсії на пільгових умовах.
Не погодившись із відмовою позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року (надалі - Закон №2262-ХІІ).
Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
Відповідно до статті 17-1 Закону №2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393", яка набрала чинності 19 лютого 2022 року до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 21 такого змісту: "Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови".
Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.
Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.
Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв'язку з такими змінами, як Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», так і Порядок № 393 (в редакції постанови № 119) виникнення права на таку пенсію пов'язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.
Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, суд бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
Зокрема, у рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону у часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час вирішення суб'єктом владних повноважень певного питання (у цій справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним.
Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб'єкта владних повноважень, до моменту прийняття ним рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16.
Суд також звертає увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їхнього завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їхнього виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування має бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).
Постанова № 119 прийнята Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин про розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їхнього розрахунку та застосування.
Так, виходячи з положень статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та пунктів 1 та 21 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393" усунуто розбіжності між Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
З огляду на наведене, суд вважає правильним висновок, відповідно до якого умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови № 119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність саме календарної вислуги років.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23.
Визначальним у цій справі є час, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії.
Враховуючи те, що позивач звернувся з заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у травні 2025 року, тобто після набрання чинності Постановою № 119, то суб'єкт владних повноважень не мав законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, тому його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.
Судом встановлено, що вислуга років позивача станом на день звільнення складає у календарному обчисленні 23 роки 00 місяців 25 днів.
Суду не надано доказів про те, що вислуга років позивача у календарному обчисленні складає 25 і більше років.
Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення, то відповідач правомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" частини 1 статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Таким чином, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування розпорядження.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.Б. Головко