12 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа № 524/5130/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Канигіна Т.С., ознайомившись із заявою ОСОБА_1 від 05.11.2025 (вх. № 87107/25 від 11.11.2025) про відвід судді Канигіної Т.С. у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до Автозаводського районного суду міста Кременчука з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, а саме просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- провадження за справою про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити за відсутності події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 зняти з розшуку ОСОБА_1 в АІТС "ІНФОРМАЦІЯ_2".
Ухвалою Автозаводського районного суду міста Кременчука від 21.05.2025 адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 направлено на розгляд Полтавському окружному адміністративному суду.
Справа №524/5130/25 надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 20.06.2024, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції.
Згідно з протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями справу №524/5130/25 передана до провадження судді Канигіній Т.С.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 адміністративну справу №524/5130/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови прийнято до провадження.
11.11.2025 до суду надійшла заява ОСОБА_1 від 05.11.2025 (вх. № 87107/25 від 11.11.2025) про відвід судді Канигіної Т.С. від розгляду справи №524/5130/25.
Обґрунтовуючи заяву про відвід, заявник зазначив про порушення строку розгляду позовної заяви та про недопущення втрати актуальності рішення суду та процесу відновлення порушеного права.
Надаючи оцінку обґрунтованості заявленого відводу, суд виходить з наступного.
Згідно з частинами першою та другою статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід. За цими самими підставами їм може бути заявлено відвід учасниками справи.
Відповідно до частини третьої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Згідно з частиною першою статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Частиною другою статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу (щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді адміністративної справи).
Згідно з частиною четвертою статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
При цьому відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
Згідно зі статтею 17 цього Закону суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в його упередженості (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK). Крім того, згідно з принципом, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі Le Comte, Van Leuven i De Meyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.
Процесуальною гарантією забезпечення безсторонності та об'єктивності суду є право сторони на подання заяви про відвід.
У справі "Білуха проти України" (Заява № 33949/02), 09.11.2006 ЄСПЛ зазначив, що відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24.02.1993, пп. 27, 28 та 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), № 33958/96, п. 42, ПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10.06.1996, пункт 38).
Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).
Вимога "безсторонності" згідно з прецедентною судовою практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Білуха проти України", "Салов проти України", "Мироненко проти України", "Фельдман проти України") характеризується двома критеріями: по-перше, суд (суддя) повинні бути суб'єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи; по-друге, бути об'єктивно безстороннім, тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності.
Важливим питанням є довіра, яку в демократичному суспільстві суди мають викликати в громадськості (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ветштайн проти Швейцарії").
Довіра це суб'єктивне ставлення особи на підставі внутрішнього переконання з урахуванням зовнішніх обставин й цілком очевидно, що дії та рішення, які судом вчинені в межах закону, але в супереч інтересам однієї зі сторін, сприймаються цією стороною як негативні й у зв'язку з цим викликають недовіру до суду.
При цьому можливість переконання особи у протилежному залежить не тільки від обґрунтування законності вчинених судом дій, а й від бажання та здатності особи сприймати це обґрунтування та розуміти дії, які можуть не відповідати її прямим інтересам.
Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: 1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 2) забезпечення доведеності вини; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 4) підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; 5) забезпечення обвинуваченому права на захист; 6) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 7) розумні строки розгляду справи судом; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; 9) обов'язковість судового рішення. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.
Водночас, відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
Отже, не може бути підставою для відводу судді заява, яка містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами. Тобто відвід повинен бути вмотивований - з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Враховуючи вищезазначене, суд не погоджується з обґрунтуванням заяви про відвід судді Канигіної Т.С. з огляду на непідтвердження існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді Канигіної Т.С.
Суд зазначає, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, відсутні визначені законом обставини, які викликають сумнів у неупередженості судді, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу.
За приписами частин третьої, четвертої статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Виходячи з положень викладених норм, для вирішення питання про відвід судді Канигіній Т.С. заяву про відвід слід передати для визначення судді у порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підстави вищевикладеного, керуючись статтями 36, 37, 39, 40, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Для вирішення питання про відвід судді Канигіної Тетяни Сергіївни заяву ОСОБА_1 про відвід судді передати для визначення судді у порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію цієї ухвали направити учасникам справи.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.С. Канигіна