Справа № 420/26172/25
12 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О. О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.03.2022 року по 13.09.2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення зі служби цивільного захисту відповідно;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.03.2022 року по 13.09.2022 року у сумі 108924,30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка проходила службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.
Зазначає, що остаточний розрахунок із позивачкою при звільненні відповідач здійснив лише 28.03.2025 на виконання рішення суду.
Позивачка вважає, що у неї виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, що розраховується за період з 13.03.2022 року по 13.09.2022.
Відповідач надав відзив, в якому вказав, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/24594/24 головним управлінням виплачено індексацію грошового забезпечення позивачу.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивачка проходила службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та з 12.03.2022 позивачку виключено зі списків особового складу.
28.03.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/24594/24 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.03.2022, що не заперечується сторонами.
03.07.2025 позивачка звернулась до відповідача з заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки роз ранку при звільненні, однак, листом від 18.07.2025 відповідач відмовив у задоволенні вищезазначеної заяви.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення зі служби осіб цивільного захисту особами рядового і начальницького складу не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.
Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Так, ст. 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В той же час, згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо оптимізації трудових відносин» (далі - «Закон №2352-ІХ»), який набрав чинності 19.07.2022, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої ст. 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша ст. 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Верховний Суд в постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 зазначив, що період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією ст. 117 Кодексу законів про працю України - 19.07.2022, і після цього.
Так, період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Тож, належить враховувати норми ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
А також належить враховувати приписи чинної редакції ст. 117 Кодексу законів про працю України, щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми, щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Під час судового розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні, а виплату позивачу за індексацію грошового забезпечення відповідачем було проведено 28.03.2025.
Отже, вищевказане є підставою для відшкодування, передбаченого ст. 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Так, згідно наявної в матеріалах справи довідки від 18.07.2025 середньоденне грошове забезпечення позивача складає 588,78 грн (34738,10/59 календарних днів).
За період затримки розрахунку при звільненні з 13.03.2022 (наступний день після звільнення) по 13.09.2022 (обмеження строком виплати у 6 місяців), суму стягнення слід обраховувати пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Період затримки розрахунку при звільненні з 13.03.2022 по 13.09.2022 (обмеження строком виплати у 6 місяців) складає 185 дні, тому середній заробіток за вказаний період має становити 108924,3 грн (588,78 грн * 185), що становить 100%.
Враховуючи викладене вище в сукупності, зважаючи, що обов'язок суду, щодо визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ст. 117 Кодексу законів про працю України, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.03.2022 по 13.09.2022 та зобов'язання Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.03.2022 по 13.09.2022 у сумі 108924,30 грн.
Згідно частин першої та другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72 - 74, 77, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ: 20987385) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.03.2022 по 13.09.2022.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.03.2022 по 13.09.2022 у сумі 108924,30 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12.11.2025.
Суддя Олександр ХУРСА