Справа № 640/33833/21
12 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, затримки виплати належної суми при звільненні,-
В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала адміністративна справа № 640/33833/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив суд стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 223260,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 08.10.2021 року відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу на виконання судового рішення грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки у сумі 29338,22 грн. Однак, разом з відповідними виплатами позивачу не було сплачено відповідачем середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні. На час подання позовної заяви відповідна виплата позивачу не надходила.
Оскільки повний розрахунок фактично проведено не у день звільнення з військової служби, позивач, відповідно до ст.117 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку.
Посилаючись на те, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні з військової служби був проведений лише 08.10.2021 року, чим порушено ст. 116 КЗпП, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2021 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» № 2825-ІХ, визначено Ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
На підставі Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року № 399, Акту приймання-передачі від 29.01.2025 року,Розпорядження керівника апарату Одеського окружного адміністративного суду №1 від 03.02.2025 «Про здійснення реєстрації та автоматизованого розподілу судових справ,нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва» та протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 18.03.2025 року адміністративну справу №640/31119/21 розподілено судді Г.П. Самойлюк.
Ухвалою від 24.03.2025 року прийнято справу до розгляду, визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Ухвалою від 06.05.2025 року, клопотання позивача про заміну неналежного відповідача на належного у справі №640/33833/21 задоволено частково. Залучено в якості другого відповідача Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут. Розгляд адміністративної справи розпочато спочатку.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що відповідач вважає неправильним застосування норм Кодексу законів про працю України, зокрема статей 116-117 КЗпП, як норм загального права в даному спорі, так як військова служба (в т.ч. виплата грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям) не являється об'єктом регулювання трудового права. Відповідач вважає, що при вирішенні даного спору слід принципово розділяти законодавство, яке регулює трудові відносини і законодавство, яке регулює відносини які виникають при проходженні військової служби, як окремі одне від одного загальні норми права, які жодним чином не кореспондуються між собою, а тому військове законодавство не може вважатись спеціальним відносного трудового. Наведене обґрунтовується тим, що трудове законодавство і військове законодавство реалізують і розвивають різні не пов'язані між собою положення Конституції України, а тому жодним чином не можуть вважатись загальними і спеціальними між собою.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
ОСОБА_1 з липня 2015 року проходив військову службу у Збройних Силах України та є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 30.06.2016 року.
Наказом начальника Головного управління персоналу заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 07.05.2019 № 123 старшого лейтенанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 27.05.2019 та направлено для взяття на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
06 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Міністра оборони України із заявою щодо проведення неповного розрахунку з додаткових видів грошового забезпечення при звільненні з військової служби, зокрема, компенсації за неотримане речове майно, компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, одноразової грошової допомоги.
Відповідач відмовив у здійсненні такого перерахунку.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києві від 18.05.2025 року у справі №640/20063/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 залишок з частково виплаченої компенсації за неотримане речове майно у розмірі 90,83 грн.; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2019 роки.
27.07.2020 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2025 року у справі №640/20063/19 на розрахунковий рахунок позивача надійшла виплата грошової компенсації в розмірі 29321,59 грн.
Посилаючись на те, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні з військової служби був проведений лише 27.07.2020 року, чим порушено ст. 116 КЗпП, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, 43 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, 43 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини між стонами виникли з питання нарахування та виплатити позивачу, якій був військовослужбовцем, середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку на підставі ст.117 КЗпПУ, а також компенсації втрати частини доходу.
Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у тому числі у разі відсутності зауважень звільненого військовослужбовця щодо розрахунку з ним, у зв'язку з чим застосуванню підлягають норми КЗпПУ.
За приписами ст.116 КЗпПУ (в редакції Закону України в №2352-IX станом на момент звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпПУ (в редакції Закону України в №2352-IX станом на момент звільнення позивача) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Між тим, за правовими висновками Верховного Суду вказані зміни в КЗпПУ фактично не вплинули на розрахунок за затримку при звільненні осіб, яким затримка розрахунку почалась до 19 липня 2022 року.
Аналізуючи положення ч.2 ст.117 КпПУ Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що ч.2 ст.117 КпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Судом встановлено, що позивачу на виконання рішення суду виплачено за невикористану відпустку як учаснику бойових дій.
Як вбачається з довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 , грошове забезпечення позивача за березень, квітень 2019 року складало 15707,99 грн.
Кількість календарних днів за березень, квітень 2019 року становить 61 день.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить (15707,99+15707+99)/61 =515,02 гривні.
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 07.05.2019 (наступний день після звільнення зі служби) до 19.07.2020 року (день, що передує виплаті) становить 438 днів.
Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 225 577,04 грн. ( 515,02 грн х 1438 календарних днів).
Водночас, оцінюючи розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.
У порівнянні із розміром виплаченої позивачу компенсації грошового забезпечення (29321,59 грн.), виплаченої відповідачем на виконання рішення суду, суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.05.2019 року по 19.07.2020 року (225 577,04 грн.) не можна вважати співмірною.
Таким чином, суд дійшов переконання про наявність дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Отже, положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, а у цьому випадку спорів щодо проходження і звільнення з публічної служби.
Згідно із пунктом шостим частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Хоча законодавство не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні, у таких правовідносинах працівник має діяти добросовісно, утримуючись від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина друга статті 13 Цивільного кодексу України), та, не зловживаючи правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.
У контексті викладеного суд зазначає, що сума виплаченої позивачу грошового забезпечення на виконання судового рішення (29321,59 грн.) є меншою, ніж визначена судом сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні 225 577,04 грн..
Зокрема, частка суми індексації грошового забезпечення у відношенні із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні становить: 29321,59 грн (сума виплаченого грошового забезпечення) / 225 577,04 грн. (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,13.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,13 становить 65417,84 грн: 515,02 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,29 х 438 днів.
Аналогічна правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23.
Розглянувши в цій частині справу у відповідності до ч.2 ст.9 КАС України в межах позовних вимог суд дійшов висновку про їх задоволення шляхом стягнення з Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, як правонаступника ВЧ НОМЕР_1 , на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 у розмірі 65417,84 грн.
Частиною 1 ст.2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з п. 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v.» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 242-246 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (код ЄДРПОУ 24978555, адреса: 01011, м. Київ, вул. Острозьких Князів, будинок 45/1) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, затримки виплати належної суми при звільненні- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Стягнути з Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (код ЄДРПОУ 24978555, адреса: 01011, м. Київ, вул. Острозьких Князів, будинок 45/1) на корить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 в розмірі 65417,84 грн. (шістдесят п'ять тисяч чотириста сімнадцять гривень, вісімдесят чотири копійки).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.