11 листопада 2025 рокусправа № 380/10932/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Крутько О.В.,
розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язати вчинити дії
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885; місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів) від 04.04.2025 №262640008419 про відмову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо незарахування до страхового стажу періоду одержання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) допомоги по безробіттю з 28.07.1998 по 23.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 із датою заповнення 30.11.1999;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до пункту “а» частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, із зарахуванням до страхового стажу періоду одержання допомоги по безробіттю з 28.07.1998 по 23.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 із датою заповнення 30.11.1999, починаючи з моменту звернення, а саме з 27.03.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона звернувся до Головного управління в м. Києві (далі - Відповідач 2) із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. За результатом розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області(далі - Відповідач 1) винесено рішення від 04.04.2025 №262640008419, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. У своєму рішенні відповідач зазначив, що до страхового стажу не зараховано період одержання допомоги по безробіттю з 28.07.1998 по 23.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 із датою заповнення 30.11.1999, оскільки даний період передує даті заведення трудової книжки, а тому усі записи до дати заповнення необхідно підтвердити первинними документами. Згідно наданих документів право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах особа матиме з 18.11.2026 (після досягнення необхідного пенсійного віку). Вважаючи вказане рішення незаконним та необґрунтованим, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою від 04.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Відповідач 1 подав відзив на позовну заяву, зазначив, що позивачка звернулася 27.03.2025 до відповідача-2 у справі із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та пакетом документів. За принципом екстериторіальності документи позивача розглядались Головним управлінням, яким прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 04.04.2025 №262640008419. Вік позивача 48 років 04 місяці 10 днів. Страховий стаж становить 38 років 04 місяці 01 день (в т.ч. додаткові роки за список № 1 - 11 років). Пільговий стаж позивача становить 11 років 01 місяць 09 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу позивача не зараховано:- період одержання допомоги по безробіттю з 28.07.1998 по 23.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 із датою заповнення 30.11.1999, оскільки даний період передує даті заведення трудової книжки, а тому усі записи до дати заповнення необхідно підтвердити первинними документами. До пільгового стажу позивача зараховано усі періоди. Пунктом “а» статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення» (в редакції Закону від 02.03.2015 № 213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення») було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Відповідно до пункту 2 статті 114 розділу XIV-1 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 07 років 06 місяців на зазначених роботах. Вік заявника на дату звернення за призначенням пенсії 48 років 04 місяці 10 днів, тобто менше, ніж визначено Законом. Щодо зарахування до страхового стажу періоду одержання позивачем допомоги по безробіттю з 28.07.1998 по 23.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 із датою заповнення 30.11.1999, відповідач зазначив, що трудова книжка позивача НОМЕР_2 почала вестись 30.11.1999, про що є відповідний запис на її першій сторінці. Згідно пунктів 2, 3 записів цієї трудової книжки, позивачу в період з 28.07.1998 по 23.01.1999 виплачувалась допомога по безробіттю. Однак, такий запис передує самій даті видачі (заповнення) трудової книжки. Зазначене свідчить про порушення вимог пунктів п 1.1., 2.11., 2.12. Глави 2 та пункту 2.4. Інструкції. Таким чином, період з 28.07.1998 по 23.01.1999 підлягає підтвердженню первинними документами згідно Порядку №637. Позивачем до позовної заяви не долучено первинних документів, які підтверджують період одержання нею допомоги по безробіттю з 28.07.1998 по 23.01.1999, а за відсутності таких доказів, вказаний період не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач подав відповідь на відзив на позовну заяву, вважає доводи Відповідача-1 необґрунтованими, просить задовольнити позовні вимоги.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
27.03.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788 «Про пенсійне забезпечення».
За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії разом з документами було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області від 04.04.2025 №262640008419 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Вік заявника 48 років 04 місяці 10 днів.
Страховий стаж особи становить 38 років 01 місяць 09 днів (в т.ч. додаткові роки за список №1 - 11 років).
Пільговий стаж особи становить 11 років 01 місяць 09 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
період одержання допомоги по безробіттю з 28.07.1998 по 23.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 із датою заповнення 30.11.1999, оскільки даний період передує даті заведення трудової книжки, а тому усі записи до дати заповнення необхідно підтвердити первинними документами.
До пільгового стажу зараховано усі періоди.
Згідно наданих документів право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах особа матиме з 18.11.2026 (після досягнення необхідного пенсійного віку).
Позивачка вважає вказане рішення протиправним і таким, що порушує її права, внаслідок чого звернулася з цим позовом до суду.
Вирішуючи цей спір, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами частини першої ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Частинами першою - третьою статті 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону № 1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788).
Так, відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, за результатом розгляду документів, до страхового стажу не зараховано період одержання допомоги по безробіттю з 28.07.1998 по 23.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 із датою заповнення 30.11.1999, оскільки даний період передує даті заведення трудової книжки, а тому усі записи до дати заповнення необхідно підтвердити первинними документами.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 58 (тут і надалі в редакції, чинній на час вчинення запису про звільнення позивача (12 квітня 1996 року)) заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
За змістом приписів пунктів 2.3, 2.4 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.25 Інструкції № 58).
Відповідно до абзацу першого пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Суд встановив, що у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_3 від 26.03.1980 зроблено записи про її прийняття та звільнення з роботи за спірний період. Записи про роботу точні, чіткі, виправлень та закреслень не містять. Запис про звільнення засвідчений підписом уповноваженої особи та скріплений печаткою.
Суд відзначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 23 квітня 2019 року у справі № 593/1452/16-а, від 30 вересня 2021 року у справі № 300/860/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу під час призначення пенсії.
Отже, оскільки працівник не може нести відповідальність за недоліки заповнення трудової книжки роботодавцем, орган Пенсійного фонду України протиправно не зарахував період одержання допомоги по безробіттю з 28.07.1998 по 23.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 30.11.1999 до відповідного стажу, посилаючись на зазначені ним обставини, чим порушив право позивачки.
Щодо посилання відповідача в оскаржуваному рішення про призначення пенсії на пільгових умовах після досягнення необхідного пенсійного віку, суд виходив з наступного.
Позиція відповідача 1 зводиться до того, що позивач набуде право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 після досягнення 50 років.
Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
03.10.2017 р. Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 ( 36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 р. у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 р. по справі № 360/3611/20.
Зміни до правового регулювання щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1 та Списком № 2 до Закону України № 1788 внесено Законом № 213-VІІІ від 02.03.2015 р.
Так, п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788 (у редакції, чинній до прийняття Закону № 213-VІІІ) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно
від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів
України, і за результатами атестації робочих місць:
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Тому суд вважає за можливе застосувати до даної справи висновок Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 р. по справі № 360/3611/20.
Враховуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту прав та законних інтересів позивачки є задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській областві №262640008419 від 04.04.2025 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати позивачці до страхового стажу період одержання допомоги по безробіттю з 28.07.1998 по 23.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 30.11.1999 та призначити позивачці з 27.03.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788 «Про пенсійне забезпечення».
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь позивачки необхідно стягнути судовий збір у розмірі 968,96 грн за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №262640008419 від 04.04.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період одержання допомоги по безробіттю з 28.07.1998 по 23.01.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 30.11.1999.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 27.03.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788 «Про пенсійне забезпечення».
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, ЄДРПОУ: 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір на суму 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКрутько Олена Василівна