11 листопада 2025 року м. Київ справа №320/48866/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю
до Адвокатського об'єднання «Редкліфф Партнерз»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені 287 854,99 грн, -
І. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) з адміністративним позовом Адвокатського об'єднання «Редкліфф Партнерз» (далі - АО «Редкліфф Партнерз»/відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені 287 854, 99 грн.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідач відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, відповідач до 15 квітня 2024 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції, оскільки вищезазначена сума відповідачем не була сплачена, утворилася заборгованість та пеня за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 277 744, 89 грн. Враховуючи зазначене, позивач просить задовольнити позов та стягнути з відповідача заборгованість по адміністративно-господарським санкціям та пені.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників, на яку позивач опирається при нарахуванні санкцій, не відповідає дійсності, оскільки помилково включає працівників за сумісництвом. Відповідач зазначає, що позивач рахує середньооблікову кількість штатних працівників по кількості працюючих осіб в Товаристві, в тому числі сумісників. Позивач стверджує, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у звітний 2023 рік нібито складає 9 осіб, оскільки така кількість вказана відповідачем у Податкових розрахунках ЄСВ за звітний 2023 рік. Проте, у рядку 101 Податкових розрахунків ЄСВ за перший та другий квартали 2023 року Відповідача допущено технічну помилку - помилково вказано середньооблікову кількість штатних працівників з урахуванням працівників за сумісництвом.
Відповідач вважає, що у нього відсутній обов'язок створити 1 робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю, не вчинення правопорушення та відсутність підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк позивачу на усунення недоліків позовної заяви.
21.11.2024 позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
06.12.2024 позивачем подано до суду письмові пояснення.
11.12.2024 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.
Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, сформованого в автоматизованому режимі, за допомогою програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності:
- середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у АО «Редкліфф Партнерз» за рік - 9 осіб;
- середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 особи;
- норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ( 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення) одиниць - 1;
- кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами осіб з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше - 0.
Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, відповідач до 15 квітня 2024 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарську санкцію у розмірі 277 744, 89 грн.
Враховуючи те, що відповідач не виконав нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплатив адміністративно-господарські санкції з урахуванням пені (10 110, 10 грн.) в загальній сумі 287 854, 99 грн., позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії їх рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 року №875-ХІІ (далі - Закон №875-XII).
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я осіб з інвалідністю (частина 3 статті 17 Закону №875-XII).
Відповідно до положень частини 1 статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 2 статті 19 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до частини 4 статті 19 Закону №875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Згідно з частиною 6 статті 19 Закону №875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:
- про працевлаштованих осіб з інвалідністю;
- про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;
- необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Частинами 12 та 13 статті 19 Закону №875-XII передбачено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Згідно з частинами 1-2 статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до частин 4, 5 статті 20 Закону №875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді (частина 10 статті 20 Закону України №875-XII).
З аналізу норм Закону №875-XII вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця, натомість вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначених у статті 18 Закону №875-XII.
При цьому, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, та враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Згідно з частиною 1 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.
На виконання вищевказаної норми Закону № 5067-VI, наказом Міністерства економіки України №827-22 від 12.04.2022 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Порядок №827-22).
Пунктами 1.4 - 1.5 Порядку №827-22 встановлено, що Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
З аналізу пунктів 1.4 - 1.5 Порядку № 316 вбачається, що звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Проте, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17, від 3 грудня 2020 року у справі №812/1189/18 та від 13 березня 2023 року у справі №460/5056/21.
Виходячи з викладених норм законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.
Закон не покладає обов'язку на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників з інвалідністю.
Поряд з цим, суд при вирішенні даної справи, враховує наступну правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23:
«з 06 листопада 2022 року Фонд не проводить власних розрахунків, а покладається на дані автоматизованого аналізу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, які формуються до 10 березня відповідного року зі звітності роботодавця, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю лише виявляє роботодавців-порушників нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю та накладає адміністративно-господарські санкції відповідно до формули обрахунку, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII.
Згідно зі статтею 6 Закону № 2464-VI, роботодавець (платник єдиного внеску) зобов'язаний подавати достовірну звітність до Пенсійного фонду України, яка включає відомості про працівників, у тому числі осіб з інвалідністю.
Пункт 3 Розділу IV. «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 10-1 визначає, що відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Такі дані автоматично потрапляють до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.
Роботодавець, що виявив помилку в поданій звітності, має право подати уточнюючу звітність до Пенсійного фонду України відповідно до Положення № 10-1. Проте, якщо роботодавець подав звітність з неправильною середньообліковою чисельністю штатних працівників або не вказав у звітності працівника з інвалідністю (через помилку чи незнання про наявність у працівника статусу інвалідності) та не уточнив звітність до 10 березня, Фонд має всі підстави вважати, що норматив не виконано, і накласти санкції відповідно до статті 20 Закону № 875-XII.
Верховний Суд підкреслює, що з набранням чинності Законом № 2682-IX (з 06 листопада 2022 року) Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю здійснює визначення факту невиконання нормативу робочих місць та розрахунок адміністративно-господарських санкцій в автоматизованому режимі, виключно на підставі даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, зафіксованих станом на контрольну дату - до 10 березня року, наступного за звітним.
Відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до зазначених реєстрів покладається на роботодавця як джерело такої інформації. Несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця і не звільняє його від сплати адміністративно-господарської санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII, навіть якщо фактичні обставини не відповідали поданій звітності».
Отже, законом передбачено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, якими не забезпечено середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.
Таким чином, не проведення перевірки органами Держпраці не впливає на можливість самостійного визначення та нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Як установлено судом з розрахунку, наданого позивачем, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у АО «Редкліфф Партнерз» за 2023 рік - 9 осіб. Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 особи. Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ( 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення) одиниць - 1. Кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами осіб з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше - 0.
Згідно вказаного розрахунку, у 2023 році середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача, яким відповідно до чинного законодавства установлено інвалідність становить 0 осіб, тобто менше ніж установлено нормативом, що є підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарської санкції у розмірі 277 744, 89 грн.
Відповідачем подавався відзив на адміністративний позов, в якому останній вказав, що в АО «Редкліфф Партнерз» на основному місці роботи працює лише 6, 4 працівників, всі інші наймані працівники являються зовнішніми сумісниками.
Відповідач також у відзиві зазначив, що у рядку 101 Податкових розрахунків ЄСВ за перший та другий квартали 2023 року АО «Редкліфф Партнерз» допущено технічну помилку - помилково вказано середньооблікову кількість штатних працівників з урахуванням працівників за сумісництвом. Зазначає, що чинне законодавство не містить положень, які б передбачали можливість уточнення або коригування графи 101 шляхом подання уточнюючого Розрахунку.
Також відповідач зазначає, що аналіз вказаних відомостей Додатку № 1 до Податкових розрахунків ЄСВ за 2023 рік підтверджує, що дані, які були помилково внесені до рядку 101 Податкових розрахунків ЄСВ за перший та другий квартали 2023 року неправильні та дозволяє встановити реальну середньооблікову кількість штатних працівників Редкліфф у 2023 році: за січень 2023 - 2 особи; за лютий 2023 - 5 осіб; за березень 2023 - 7 осіб; за квітень 2023 -7 осіб; за травень 2023 - 7 осіб; за червень 2023 - 7 осіб; за липень 2023 - 7 осіб; за серпень 2023 - 7 осіб; за вересень 2023 - 7 осіб; за жовтень 2023 - 7 осіб; за листопад 2023 - 7 осіб; за грудень 2023 - 7 осіб.
Згідно відомостей Додатку № 1 до Податкових розрахунків ЄСВ за 2023 рік, реальна середньооблікова кількість штатних працівників АО «Редкліфф Партнерз» у 2023 році складає 6,4 осіб.
Відповідно, норматив для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році не було порушено.
Суд зазначає, що наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 із змінами та доповненнями затверджені форма Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі Розрахунок) та Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі Порядок).
Порядком передбачено, що для коригувань платнику податків необхідно сформувати та подати Розрахунок з типом «Звітний новий» або «Уточнюючий», який має містити обов'язкові реквізити, визначені в рядках 01-05 та у рядку 031 для платників єдиного соціального внеску, а також інформацію про додатки, у яких буде проводитися коригування, що визначені у рядку 06 цього Розрахунку. При цьому додатки, інформація щодо яких коригується у рядку 06 не вказуються та не подаються. Це означає, що коригування рядків 07-108 заголовної частини взагалі не передбачено чинним порядком.
Визначення показника середньооблікової кількості штатних працівників за звітний період, рядок 101 заголовної частини Розрахунку здійснюється платником відповідно до п. 3.2 розділу 3 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 із змінами та доповненнями (далі Інструкція № 286).
Дія Інструкції № 286 розповсюджується на всі підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, а також на фізичних осіб підприємців, які використовують найману працю (лист Державного комітету статистики України від 04.08.2009 № 09/4-7/176).
Згідно з Порядком заповнення форми Розрахунку рядок 101 заголовної частини Розрахунку є довідковим показником статистичного характеру. Вона не формує податкових зобов'язань платника податків і не використовується для розрахунку суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору чи єдиного соціального внеску. Порядок не містить положень, які б передбачали можливість уточнення або коригування графи 101 шляхом подання уточнюючого Розрахунку. Такий механізм прямо не передбачено нормативними актами ДПС України або Міністерства фінансів України.
Отже, коригування реквізитів титульного аркушу Податкового розрахунку відповідно до чинного Порядку не передбачено.
Враховуючи вищевказане та встановлені під час розгляду справи обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем фактично було допущено технічну помилку при формуванні податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску І та ІІ квартали 2023 року, зокрема у рядку 101 «Середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період», - завищено кількість працівників до 11 чол., тоді як правильне значення цього показника 7 чол., що підтверджується наданими розрахунками середньооблікової кількості працівників облікового складу за період з січня по грудень 2023 року; копіями наказів про внесення змін до штатного розпису та наказів про прийняття на роботу за сумісництвом. При цьому, відповідач позбавлений можливості самостійно усунути зазначені помилки з незалежних від нього причин.
У той же час, позивач рахує середньооблікову кількість штатних працівників по кількості працюючих осіб в Товаристві, в тому числі сумісників.
Поряд з цим, суд зазначає, що порядок визначення середньооблікової кількості працівників визначається Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №286 від 28.09.2005 (далі - Інструкція №286).
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції №286, в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.
Згідно із пунктом 2.3 Інструкції №286, в обліковій кількості штатних працівників за кожний календарний день враховуються особи, які фактично працювали, а також відсутні на роботі з будь-яких причин, тобто усі працівники, які перебувають у трудових відносинах, незалежно від виду трудового договору.
Відповідно до підпункту 2.6.1 п.2.6 Інструкції №286, не включаються до облікової кількості штатних працівників такі категорії: прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств. Працівник, який отримує на одному підприємстві дві, півтори ставки, тобто оформлений за сумісництвом на тому самому підприємстві, де й основне місце роботи (внутрішнє сумісництво), або менше однієї ставки, в обліковій кількості штатних працівників враховується як одна фізична особа.
При цьому, згідно п.1.8 Інструкції №286 встановлено, що показник середньооблікової кількості штатних працівників використовується для визначення кількості зайнятих працівників за сферами економічної діяльності та ведення спостереження за змінами мобільності робочої сили. Суть його визначення полягає у тому, що зайнятий працівник враховується тільки один раз (за місцем основної роботи), незалежно від терміну трудового договору та тривалості робочого часу.
Суд зазначає, що згідно наданих позивачем копій наказів про прийняття на роботу, вбачається, що майже всі особи, які працювали на підприємстві позивача в 2023 році були прийняті на роботу за сумісництвом, а не за основним місцем роботи, а, відповідно, суд вважає, що відповідач не мав обов'язку щодо створення на підприємстві 1 робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році згідно ст.19 Закону № 875-XII, оскільки такі працівники мають враховуватися тільки один раз за місцем основної роботи.
Таким чином, із наведених, встановлених судом обставин та аналізу норм чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 287 854, 99 грн., оскільки порушення вимог ст.19 Закону №875-XII, з боку відповідача, позивачем не доведено та спростовано вищенаведеними дослідженими копіями доказів, у зв'язку з чим нарахування позивачем відповідачеві адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є безпідставним та необґрунтованим.
Суд також звертає увагу, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Тобто, з наведених норм чинного законодавства України видно, що відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід'ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв'язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.
Так, з наведених вище досліджених судом документів вбачається, що відповідач не вчиняв правопорушення у сфері господарювання щодо соціального захисту прав та законних інтересів інвалідів, оскільки не мав обов'язку створити на підприємстві 1 робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023р., а отже, суд приходить до висновку про відсутність вчинення відповідачем правопорушення у сфері господарювання.
До того ж, за помилку у Податковому розрахунку можуть бути застосовані фінансові, а не адміністративно-господарські санкції.
Враховуючи наведені обставини справи, відповідачем не було допущено жодних із наведених вище порушень, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських санкцій, і позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
VI. Судові витрати.
Оскільки, відповідно до приписів статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати у даному випадку з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.