12 листопада 2025 року № 320/9359/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 ) до Іванківської селищної ради (адреса: 07201, Київська обл., Вишгородський р-н, селище Іванків, вул. Проскури Івана, 7, ЄДРПОУ 04358000), третя особа: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Іванківської селищної ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
-Визнати протиправною відмову Іванківської селищної ради викладену в його Рішенні від 30.12.2024 № 1741, у наданні дозволу ОСОБА_1 , на перепоховання останків померлого сина ОСОБА_3 на кладовищі в с. Посухів Могилів-Подільського району Вінницької області.
-Зобов'язати Іванківську селищну раду Вингородського району Київської області повторно розглянути ОСОБА_1 заяву від 10.12.2024 № М-1267.2 про надання дозволу на перепоховання останків померлого ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та вирішити питання, щодо яких позивач звернулась до відповідача, з урахуванням вище наведеної її правової оцінки.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Іванків Вишгородського району Київської області трагічно загинув син позивачки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Через кілька днів після смерті він був похований на кладовищі в смт Іванків. Поховання сина здійснила його дружина - ОСОБА_4 . Позивачка була проти поховання сина в смт Іванків, оскільки вважала це «чужиною», однак у день похорону перебувала в тяжкому психологічному та фізичному стані, що унеможливило її заперечення проти поховання у вказаному місці. На даний час, керуючись статтею 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу» № 1102-IV від 10.07.2003 року, позивачка просить надати дозвіл на перепоховання тіла її сина ОСОБА_3 з кладовища в смт Іванків на кладовище в селі Посухів Могилів-Подільського району Вінницької області, де вона постійно проживає. ОСОБА_1 зазначає, що могила її сина в смт Іванків перебуває без належного догляду, що завдає їй глибоких моральних страждань. Вона не має можливості регулярно відвідувати могилу через значну відстань, проте відчуває моральний обов'язок піклуватися про місце поховання сина та відвідувати його. ОСОБА_1 вважає, що син має бути похований серед своїх родичів, які спочивають у селі Посухів, поруч із нею. За її словами, за життя син мав намір переїхати до неї, оскільки в останній період життя перебував у складних сімейних стосунках із дружиною, фактично - на межі розлучення. Він неодноразово повідомляв матері про свій намір повернутися до рідного села, проте не встиг цього зробити. Окрім цього, ОСОБА_1 наголошує, що перепоховання відповідає волі сина, який прагнув жити поруч із нею, а також її моральному праву як матері - піклуватися про місце його спочинку. Усі витрати, пов'язані з перепохованням, вона бере на себе. Вказано, що 10 грудня 2024 року позивачка звернулася до Іванківської селищної ради із заявою (№ М-1267.2) про надання дозволу на перепоховання останків сина. Однак рішенням відповідача від 30 грудня 2024 року № 1741 у задоволенні заяви було відмовлено, мотивуючи це відсутністю виняткових обставин для перепоховання та наявністю заяви дружини покійного - ОСОБА_4 . Позивачка вважає рішення Іванківської селищної ради безпідставним та протиправним, оскільки у справі наявні всі необхідні підстави для надання дозволу на перепоховання тіла її сина, а тому вона звернулася до суду за захистом своїх прав.
07.04.2025 року від уповноваженого представника Іванківської селищної ради надійшов письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд у задоволенні позову відмовити.
Так, сторона відповідача вказала, що відповідно до положень Закону України «Про поховання та похоронну справу» ініціатором питання щодо надання виконавчим органом відповідної сільської, селищної чи міської ради дозволу на перепоховання останків померлого на іншому кладовищі, а також особою, уповноваженою на подальше прийняття відповідного рішення, може бути особа, яка здійснила поховання (користувач місця поховання). Перепоховання останків померлого допускається лише у виняткових випадках і за наявності обґрунтованої причини. Поховання померлого ОСОБА_3 було здійснене його дружиною - ОСОБА_4 , яка згідно зі статтею 2 Закону є користувачем місця поховання і, відповідно, має право ініціювати перед виконавчим органом питання щодо перепоховання тіла свого чоловіка. Водночас, заявою від 12 грудня 2024 року дружина покійного висловила заперечення проти перепоховання останків чоловіка. Відповідач не заперечує, що чинне законодавство не містить прямої вимоги щодо обов'язкового отримання згоди користувача місця поховання на здійснення перепоховання. Проте, як вказує представник сторони відповідача, враховуючи, що дружина померлого є членом його родини, здійснювала поховання та має таке саме право на відвідування і догляд за могилою, як і мати померлого, відповідач вважає за необхідне враховувати її позицію під час оцінки наявності виняткових обставин, аби перепоховання не призвело до порушення прав інших осіб. Оскільки чинні нормативно-правові акти не визначають вичерпного переліку виняткових випадків, у яких може бути здійснене перепоховання, відповідач під час розгляду заяви позивачки самостійно надав оцінку обґрунтованості причин, наведених у її зверненні. Встановлено, що поховання ОСОБА_3 було проведене його дружиною - членом його сім'ї - відповідно до вимог законодавства. Жодних доказів того, що покійний за життя висловлював бажання бути похованим іншою особою або в іншому місці, не подано. Крім того, у заяві позивачки не наведено релігійних, традиційних чи звичаєвих причин, які б об'єктивно зумовлювали необхідність перепоховання тіла покійного на кладовищі в селі Посухів Вінницької області. Відповідач зазначив, що місце поховання ОСОБА_3 в смт Іванків є безпечним, упорядкованим і доступним для відвідування. При цьому доказів неможливості відвідування могили сина позивачкою до матеріалів справи не надано. З огляду на викладене, відповідач вважає своє рішення про відмову в задоволенні заяви позивачки щодо перепоховання останків таким, що ґрунтується на вимогах законодавства, прийнятим із дотриманням принципу справедливості та поваги до прав усіх зацікавлених осіб.
16.04.2025 уповноважений представник третьої особи ОСОБА_2 подав до суду письмові пояснення на позовну заяву.
Так, із змісту вказаних пояснень вбачається, що рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради №1741 від 30 грудня 2024 року у задоволенні вказаної заяви було відмовлено, враховуючи: ненадання позивачкою доказів того, що саме вона здійснювала поховання померлого у розумінні статті 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу»; відсутність виняткових причин для перепоховання; заперечення дружини померлого - ОСОБА_4 , яка здійснила поховання чоловіка. Третя особа підтверджує, що вона є офіційною дружиною померлого ОСОБА_3 . Від шлюбу у них народилися дві доньки: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після смерті чоловіка саме ОСОБА_4 з власної ініціативи та за власні кошти організувала і здійснила його поховання. На думку третьої особи, твердження позивачки про те, що вона нібито була проти поховання сина в смт Іванків, але не могла цьому заперечити через свій емоційний стан, не мають жодного фактичного підтвердження. З моменту смерті ОСОБА_3 жодних обговорень між матір'ю та дружиною померлого щодо місця поховання не відбувалося. Поховання було організовано через кілька днів після смерті, без будь-яких суперечок чи заперечень з боку позивачки. Основною причиною поховання ОСОБА_3 в смт Іванків Вишгородського району Київської області було те, що він постійно проживав у цьому населеному пункті з 2001 року, мав тут сім'ю, роботу, коло спілкування, а його друзі, колеги та родичі регулярно відвідують його могилу. ОСОБА_2 зазначила, що доньки подружжя, які на даний час є неповнолітніми, часто відвідують могилу свого батька, доглядають за нею. Здійснення перепоховання, на переконання третьої особи, завдасть дітям глибокої психологічної травми, оскільки вони позбавляться можливості відвідувати могилу батька. Щодо тверджень позивачки про нібито відсутність належного догляду за могилою, третя особа зазначає, що ця інформація не відповідає дійсності. Догляд за могилою здійснюється постійно дружиною покійного та їхніми дітьми. На день розгляду справи на могилі встановлено пам'ятний знак із зображенням портрета померлого, який був виготовлений за ініціативи та коштом ОСОБА_4 . До матеріалів справи долучено фотографії, які підтверджують доглянутий стан місця поховання. Крім того, позивачкою не надано жодних доказів, які б свідчили про недоглянутість могили чи підтверджували викладені в позові обставини. Окрім цього зазначено, що до заяви, поданої позивачкою 30.11.2024 року, не було додано ані висновку санітарно-епідеміологічної служби, ані лікарського свідоцтва про смерть, що суперечить вимогам чинного законодавства. Отже, на переконання третьої особи, доводи позивачки щодо необхідності перепоховання тіла її сина не містять жодних виняткових чи обґрунтованих підстав. Таке прохання є виключно проявом особистого бажання позивачки, без урахування думки інших членів родини, зокрема дружини та дітей померлого ОСОБА_3 .
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).
Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Іванків Вишгородського району Київської області загинув ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Через кілька днів після смерті поховання тіла ОСОБА_3 було здійснено на кладовищі в смт Іванків.
Згідно з наявними матеріалами, поховання організувала дружина померлого - ОСОБА_4 , яка діяла з власної ініціативи та за власні кошти.
На момент смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох спільних доньок: ОСОБА_5 , 2004 року народження; ОСОБА_6 , 2008 року народження.
Позивачка - ОСОБА_1 є матір'ю померлого. Родинні зв'язки підтверджуються Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження.
У подальшому позивачка висловила бажання перепоховати тіло сина на кладовищі в селі Посухів Могилів-Подільського району Вінницької області, де вона постійно проживає, мотивуючи це моральними та етичними причинами, а також неможливістю здійснювати належний догляд через віддаленість місця поховання.
30 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області із заявою про надання дозволу на перепоховання останків сина.
Рішенням виконавчого комітету Іванківської селищної ради №1741 від 30 грудня 2024 року у задоволенні цієї заяви відмовлено, з таких підстав: позивачка не надала доказів, що саме вона здійснювала первинне поховання у розумінні статті 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу»; не наведено виняткових причин для перепоховання; наявне письмове заперечення дружини померлого - ОСОБА_4 , яка здійснила поховання.
Відповідно, рішення Іванківської селищної ради №1741 від 30.12.2024 року про відмову у наданні дозволу на перепоховання було прийняте з урахуванням наведених обставин та позиції членів родини померлого, а також у межах повноважень, визначених статтею 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу».
Встановлено, що до заяви позивачкою не було додано передбачених законом документів, а саме висновку санітарно-епідеміологічної служби та лікарського свідоцтва про смерть, що є обов'язковими відповідно до вимог статті 21 Закону України «Про поховання та похоронну справу».
Із поданих пояснень убачається, що ОСОБА_4 заперечує проти перепоховання останків чоловіка, посилаючись на те, що перепоховання порушить права інших членів родини, зокрема неповнолітніх дітей, які регулярно відвідують могилу батька.
Доказів, які б підтверджували наявність виняткових обставин або неможливість відвідування могили, позивачкою до суду не подано. Також не надано документального підтвердження неналежного стану могили чи її недоглянутості.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 5 статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 1 Закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 №1102-IV (далі - Закон №1102-IV) визначено, що поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб'єктів господарювання, спрямована на забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого, забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об'єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих (далі - померлих); надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.
Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1102-IV:
- поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству; - місце поховання - кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих; - кладовище - відведена в установленому законом порядку земельна ділянка з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації поховання та утримання місць поховань.
Відповідно до статті 4 Закону №1102-IV передбачено, що діяльність у галузі поховання базується на таких основних принципах як, зокрема, поховання в установленому законодавством порядку з урахуванням волевиявлення померлого, вираженого при житті, а за його відсутності з врахуванням побажань родичів.
За змістом статті 6 Закону №1102-IV усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене, серед іншого у: побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації; дорученні виконати своє волевиявлення певній особі; іншому дорученні, що не суперечить законодавству. Виконання волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо кремації тіла, поховання в іншому населеному пункті здійснюється відповідно до закону. Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення померлого неможливе.
Держава гарантує конфіденційність інформації про померлого. Надання такої інформації здійснюється відповідно до Закону України «Про інформацію», що передбачає стаття 7 Закону № 1102-IV.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 1102-IV організація діяльності в галузі поховання померлих здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами.
До компетенції органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органи у вказаній галузі віднесено, зокрема: 1) вирішення відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання, крім випадків, передбачених статтею 231 цього Закону; 2) забезпечення будівництва, утримання в належному стані та охорону місць поховання, крім випадків, передбачених статтею 23-1 цього Закону (частина 5 статті 8 Закону № 1102-IV).
За змістом частини 1 статті 11 Закону № 2246-IV поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов'язалася поховати померлого.
Згідно із частиною 2 статті 11 Закону № 2246-IV виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються: лікарське свідоцтво про смерть - закладом охорони здоров'я; свідоцтво про смерть та довідка про смерть - відділом державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України.
Зазначені документи можуть надаватися за дорученням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов'язалася поховати померлого, іншій юридичній чи фізичній особі - частина 3 статті 11 Закону № 2246-IV.
В свою чергу, згідно із статтею 2 Закону №1102-IV під волевиявленням громадянина щодо ставлення до його тіла після смерті слід розуміти бажання, виражене в усній (у присутності свідків) або в письмовій формі, завіреній в установленому законодавством порядку.
Системний аналіз вказаних норм права дає підстави для висновків, що за життя кожна людина має право виявити власну волю про своє майбутнє поховання. У разі відсутності такого волевиявлення, похованням померлого здійснення її поховання, у тому числі, й отримання відповідних документів, Законом № 2246-IV покладається на виконавця волевиявлення померлого, а у разі його відсутності - здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов'язалася поховати померлого.
Як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Іванків Вишгородського району Київської області загинув ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Через кілька днів після смерті поховання тіла ОСОБА_3 було здійснено на кладовищі в смт Іванків.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчать, що ОСОБА_3 за свого життя виявляв волю щодо свого поховання.
Згідно з наявними матеріалами, поховання організувала дружина померлого - ОСОБА_4 , яка діяла з власної ініціативи та за власні кошти.
Вказана обставина не заперечується і позивачем.
Як передбачено до частиною 1 статті 21 Закону №1102-IV перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі письмового звернення особи, яка здійснила поховання, лікарського свідоцтва про смерть, дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі.
Перепоховання останків померлих може здійснюватися в інших випадках згідно із законодавством України (частина 2 статті 21 Закону №1102-IV.
На виконання Закону №1102-IV Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства затверджено Порядок утримання кладовищ та інших місць поховань №193 від 19.11.2003 (далі - Порядок №193).
Пунктом 2.12 Порядку №193 встановлено, що перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках при наявності обґрунтованої причини. Для прийняття рішення щодо здійснення перепоховання останків померлого користувач місця поховання подає такі документи: заяву користувача з обґрунтуванням причин перепоховання; висновок місцевого закладу санепідемслужби про можливість ексгумації; лікарське свідоцтво про смерть; дозвіл виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків на іншому кладовищі. За результатами розгляду поданих документів виноситься рішення про перепоховання останків померлого на інше місце поховання чи, у разі відсутності підстав, видається користувачу обґрунтована письмова відмова.
З аналізу наведених правових норм випливає, що ініціатором питання щодо надання виконавчим органом відповідної сільської, селищної, міської ради дозволу на перепоховання останків померлого на іншому кладовищі, а в подальшому і прийняття і відповідного рішення, може виступати особа, яка здійснила поховання (користувач місця поховання). При цьому, перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках при наявності обґрунтованої причини.
Статтею 2 Закону №1102-IV визначено, що користувачем місця поховання (місця родинного поховання) є особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.
Матеріалами справи підтверджено, що поховання ОСОБА_3 здійснила його дружина (третя особа у справі), яка з огляду на положення статті 2 Закону №1102-IV є користувачем місця поховання, і відповідно може ініціювати перед виконавчим органом відповідної сільської, селищної, міської ради питання щодо перепоховання тіла свого чоловіка.
Із поданих пояснень третьої особи, убачається, що ОСОБА_4 заперечує проти перепоховання останків чоловіка, посилаючись на те, що перепоховання порушить права інших членів родини, зокрема неповнолітніх дітей, які регулярно відвідують могилу батька.
Як вказувалося судом вище, відповідно до вимог чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, перепоховання останків померлих допускається у виняткових випадках при наявності обґрунтованої причини.
Слід зазначити, що згадувані нормативні акти не містять переліку таких виняткових випадків. Таким чином, орган місцевого самоврядування при розгляді питання про перепоховання має надавати таку оцінку самостійно у кожному випадку індивідуально.
Водночас, із поданої до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області заяви від 30 листопада 2024 року про надання дозволу на перепоховання випливає, що підставами, які, на думку позивачки, зумовлюють необхідність перепоховання, є бажання, щоб її син - ОСОБА_3 - спочивав ближче до місця її проживання, а саме на кладовищі в селі Посухів Могилів-Подільського району Вінницької області, де вона зможе особисто доглядати за могилою та відвідувати її разом із рідними.
Аналогічні мотиви щодо необхідності перепоховання позивачка навела у поданому до суду адміністративному позові, посилаючись на моральні переживання, пов'язані з віддаленістю місця поховання, а також на неможливість здійснювати належний догляд через відстань між місцем її проживання та місцем поховання сина.
Разом з цим, суд звертає увагу, що ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , із якою створив окрему сім'ю. Під час шлюбу у подружжя народилися двоє дітей - ОСОБА_7 2004 року народження та ОСОБА_8 2008 року народження.
Із 2001 року померлий постійно проживав разом із дружиною та дітьми в смт Іванків Вишгородського району Київської області, що підтверджується довідками органу місцевого самоврядування.
Поховання ОСОБА_3 було здійснено дружиною - ОСОБА_4 , яка висловила можливість і бажання утримувати могилу чоловіка в належному стані, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами.
На даний момент могила загиблого сина позивачів розташована в безпечному місці, і для її відвідування не має жодних перешкод. Матеріали справи не містять доказів про те, що кладовище зазнало руйнації внаслідок війни чи стихійного лиха. Судом не встановлено, а сторонами не наведено жодних релігійних, традиційних або звичаєвих факторів, які б зумовлювали необхідність поховання загиблого у конкретному місці.
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 308/4091/15-а, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується судом під час вирішення наведеного спору.
Після всебічного дослідження матеріалів справи та врахування вимог законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, суд вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, залишаючи заяву позивача про надання дозволу на перепоховання без задоволення, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
У задоволення позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 ) до Іванківської селищної ради (адреса: 07201, Київська обл., Вишгородський р-н, селище Іванків, вул. Проскури Івана, 7, ЄДРПОУ 04358000), третя особа: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Копію рішення направити сторонам у справі (їх представникам) відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.