ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" листопада 2025 р. справа № 300/2805/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє представник адвокат Зварич Юлія Анатоліївна, звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про визнання протиправними дії щодо відмови здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до п. "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та відмови у проведенні перерахунку стажу роботи за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, відповідно до ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зобов'язання встановити та виплачувати з 01.03.2025 підвищення до пенсії як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та здійснити зарахування, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, період роботи під час перебування в засланні з 20.03.1956 по 17.02.1960 до стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV та є репресованою особою, яку в подальшому реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Проте, відповідач відмовив позивачу у проведенні перерахунку пенсії з врахуванням надбавки в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, мотивуючи таке рішення застосуванням до обчислення спірної підвищення пенсії положення Постанова №654, у відповідності до яких ОСОБА_1 має право на підвищення пенсії в розмірі 43,52 грн, як член сім'ї громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, та яких було примусово переселено. Однак, на думку представника позивача, відповідач протиправно не визнає її статусу репресованої особи, яку в подальшому було реабілітовано, вважаючи її лише членом сім'ї реабілітованої особи, а також права позивача на підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону №1788-ХІІ в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, яку в подальшому було реабілітовано, оскільки її було визнано саме репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, а не визнано членом сім'ї реабілітованої особи, а відтак, вона має право на підвищення призначеної пенсії на 50 відсотків пенсії за віком, а не 25 відсотків. Крім того, представник позивача зазначає, що період перебування ОСОБА_1 на засланні (спецпоселенні) з 20.03.1956 по 17.02.1960 підлягає зарахуванню до трудового стажу роботи у потрійному розмірі. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 19.05.2025. Щодо заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються тільки в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. При цьому, відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком, а відповідно до частини 4 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою-третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Водночас кошти на виплату підвищення, особі, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, враховані в Державному бюджеті України у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654. Бюджетні призначення на виплату підвищень у інших розмірах, ніж у вказаній постанові, не передбачені. Згідно довідки про реабілітацію, позивачу було встановлено надбавку членам сім'ї реабілітованих в розмірі 43,52 грн., виплата здійснюється відповідно до чинного пенсійного законодавства. Щодо зобов'язання здійснити перерахунок стажу роботи згідно статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у потрійному розмірі за час перебування у засланні зазначено, що ОСОБА_1 не була притягнута до кримінальної відповідальності, не перебувала під вартою, не відбувала покарання в місцях позбавлення волі та засланні, а також, на примусовому лікуванні, була неповнолітньою, відповідно, відсутні підстави для зарахування стажу у потрійному розмірі. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 02.02.1995 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням підвищення до пенсії примусово переселених членів сім'ї (реабілітованих) у розмірі 43,52 гривень на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 за №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", що визнається сторонами.
Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 04.10.1969 з народження прізвище позивача " ОСОБА_2 ", після одруження - " ОСОБА_3 ".
Згідно, довідки Управління внутрішніх справ Івано-Франківської області про реабілітацію від 12.09.1991 №3/3-28952, З, 1910 р.н., ОСОБА_4 , 1893 р.н., та з нею неповнолітні ОСОБА_5 , 1938 р.н., ОСОБА_6 , 1940 р.н., в 07.05.1945 року виселені з села Старі Кривотули Отинійського району Станіславської області на спецпоселення в Черепановскій район, Новосибірської області з конфіскацією майна. З спецпоселення звільнені у 16.08.1954. На підставі Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" вищезазначені особи реабілітовані повністю в усіх громадянських правах та поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Наявне в матеріалах справи посвідчення серії НОМЕР_2 від 10.11.2008, засвідчує, що позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".
При дослідженні такого посвідчення суд зважає на те, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 за №535 "Деякі питання реалізації Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" затверджено зразок посвідчення реабілітованої особи. Пунктом 2 вказаної постанови Уряду, установлено, що посвідчення реабілітованого, видане до набрання чинності цією постановою за зразком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 24.06.1991 за №48 "Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", є дійсним протягом строку його дійсності. А отже, посвідчення серії НОМЕР_2 від 10.11.2008 є дійсним.
Відповідач розглянувши звернення позивача від 18.02.2025 листом від 12.03.2025 за №2071-1415/З-02/8-0900/25 відмовив позивачу у проведенні перерахунку пенсії з врахуванням надбавки в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано та перерахунку стажу. В спірному випадку Управління посилаючись на те, що до пенсії позивача за віком нараховується надбавка в розмірі 43,52 гривень як членам сімей реабілітованих відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 за №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", згідно якої громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані проводиться підвищення пенсії в розмірі 54,40 гривень, а членам їх сімей, яких було примусово переселено 43,52 грн. Крім того, зазначено, що ОСОБА_1 належить до категорії осіб "член сім'ї реабілітованого" та була примусово виселена, а в матеріалах електронної пенсійної справи відсутня інформація щодо необґрунтовано притягнення її до кримінальної відповідальності, необґрунтовано репресованих і згодом реабілітованих, час перебування під вартою, час перебування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні, тому немає підстав для зарахування до стажу у потрійному розмірі періоду.
Вважаючи вищенаведені дії відповідача протиправними та такими, що порушують право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи правову норму, яку слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 за №962-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №962-ХІІ), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Так, за змістом статті 1 Закону № 962-XII, в первинній редакції, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року.
Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Встановлено, що підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон № 2325-VIII), який набрав чинності 05.05.2018, внесені зміни до Закону № 962-XII.
Вказаним законом змінено назву Закону № 962-XII на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Закон № 2325-VIII надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII, в редакції Закону № 2325-VIII, репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII, в редакції Закону № 2325-VIII, реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 2 Закону № 962-XII, у вказаній редакції, формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.
Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.
За змістом статті 4 Закону № 962-XII поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Суд зазначає, що в межах спірних правовідносин пенсійний орган не ставить під сумнів право позивача на пільги та компенсації, встановлені Законом № 962-XII, однак вказує, що позивачка не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім'ї (дитиною) репресованої особи, а відповідні виплати підвищення до пенсії повинні здійснюватися у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Так, судом встановлено, що згідно довідки Управління внутрішніх справ Івано-Франківської області про реабілітацію від 12.09.1991 №3/3-28952, ОСОБА_4 , 1893 р.н., та з нею неповнолітні ОСОБА_5 , 1938 р.н., ОСОБА_6 , 1940 р.н., в 07.05.1945 року виселені з села Старі Кривотули Отинійського району Станіславської області на спецпоселення в Черепановскій район, Новосибірської області з конфіскацією майна. З спецпоселення звільнені у 16.08.1954. На підставі Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" вищезазначені особи реабілітовані повністю в усіх громадянських правах та поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», крім надбавок, передбачених пунктами «в»-«д» частини першої статті 21 зазначеного Закону. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
При цьому, за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону № 1058-IV відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
При цьому, положення частини 4 статті 28 Закону № 1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Водночас, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Доплата до пенсії позивачці нараховувалась та виплачувалась у розмірі 43,52 гривні.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654, а тому застосуванню у цьому випадку підлягає саме вказаний Закон.
Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачці повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі № 442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі № 446/1566/16-а, 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23, від 31 травня 2024 року у справі № 500/3332/23.
Щодо віднесення позивачки до категорії «репресованих осіб», то суд зазначає, що поняття «репресована особа» введено Законом № 2325-VIII і такою є: «особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом».
На час набуття позивачкою статусу «реабілітованої» відповідно до статті 1 Закону України Закону № 962-XII від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» «реабілітованим» визнавались: «особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону».
Законом № 2353-12 від 15.05.1992 дію статті 1 Закону України Закону № 962-XII від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» поширено на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Стаття 3 Закону № 962-XII, у первинній редакції, містила положення, згідно з якими належить реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
Аналіз положень Закону № 962-XII надає суду підстави для висновку, що репресованою особою є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених Законом, проти репресованої особи безпосередньо здійснювалися репресії у відповідній формі (формах), натомість проти особи, яка є потерпілою від репресій, репресії безпосередньо не здійснювалися, однак у зв'язку з тим, що станом на момент вчинення репресій між потерпілим та репресованою особою існували родинні або інші, визначені Законом зв'язки, особа, яка є потерпілою від репресій, у зв'язку із здійсненням репресій могла зазнавати моральних або інших страждань, а тому підлягає реабілітації відповідно до Закону.
З матеріалів справи встановлено, що позивачка 07.05.1945 разом з батьками виселена з конфіскацією майна з села Старі Кривотули Отинійського району Станіславської області на спецпоселення в Черепановскій район, Новосибірської області з конфіскацією майна та у подальшому визнана реабілітованою.
Враховуючи наведене, оскільки позивачка виселена саме як є член сім'ї (дитина) репресованої особи, яку було примусово виселено на спецпоселення, тоді як матеріали справи не містять доказів, які би вказували, що саме до позивачки була застосована репресія в розуміння норм Закону № 962-XII, а тому суд дійшов висновку, про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" частини 1 статті 77 Закону №1788-XII, із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як член сім'ї репресованої особи, а тому позовні вимоги в цій частині є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
З урахуванням того, що за перерахунком пенсії позивач звернулася з заявою від 18.02.2025, що відповідач не заперечує, а тому враховуючи вимоги ч. 4 ст. 45 Закону № 1058-IV, перерахунок пенсії позивачці слід здійснити з 01.03.2025, тобто з першого числа наступного місяця після звернення.
Щодо проведення перерахунку стажу роботи позивачці у потрійному розмірі, відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зазначає наступне.
Згідно зі статтею 6 Закону № 962-XII, в редакції до 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
В редакції Закону № 2325-VIII реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Тобто, вказаними змінами передбачено надання пільг всім реабілітованим відповідно до Закону № 962-XII громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.
Відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Статтею 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 4 статті 4 Закону № 1058-IV зазначено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі.
Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1 Закону № 962-XII, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі.
Разом з тим, системний аналіз положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону № 1058-IV надає суду підстави для висновку, що такими закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки позивачка у період перебування у спецпоселенні була малолітньою особою, то відповідно у цей період трудового стажу не набувала, а тому правові підстави для пільгового обчислення стажу у потрійному розмірі за час знаходження позивачки на спецпоселенні відсутні.
Аналогічні висновки щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону № 1788-XII викладено в постанові Верховного Суду від 31 травня 2024 року у справі № 500/3332/23.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно матеріалів справи ОСОБА_1 із спецпоселення звільнена у 16.08.1954, на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" та реабілітована повністю в усіх громадянських правах та поверненням конфіскованого майна або його вартості, тобто до періоду роботи з 20.03.1956 по 17.02.1960 який просить представник позивача зарахувати до стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Таким чином, період роботи позивача з 20.03.1956 по 17.02.1960 не підлягає зарахуванню до стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відтак, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивачка має право на перерахунок підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.03.2025, тоді як правові підстави для задоволення решти позовних вимог відсутні.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
Щодо здійснення розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог.
Відтак, враховуючи, що позивач згідно з квитанцією №ПН49692С1 від 23.04.2025, підтвердила сплату судового збору на суму 1211,20 грн, за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн, що пропорційно становить 50 % задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не здійснення перерахунку і виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.03.2025, урахуваннями виплачених сум.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-ХІІ в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.03.2025, урахуваннями виплачених сум.
В задоволенні решти вимог позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачену ним суму судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );
відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Микитин Н.М.