12 листопада 2025 року Справа № 280/7524/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини Військової частини НОМЕР_2 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за період з 09.06.2018 по 10.07.2025 включно у зв'язку з затримкою виплати компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за період з 09.06.2018 по 10.07.2025 включно у зв'язку з затримкою виплати компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій при звільненні з військової служби.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_2 , щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період з 09.06.2018 по 10.07.2025 включно у зв'язку з затримкою виплати компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Вказано, що 09.06.2018 року позивача виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення. Однак повний розрахунок, а саме компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за період 2015 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення відповідачем виплачено було лише 10.07.2025 року на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2025 по справі №280/2951/22. Позивач звертався до відповідача з відповідною заявою про виплату середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку від дати виключення позивача зі списків Військової частини НОМЕР_2 по дату нарахування грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, а саме за період з 09.06.2018 по 10.07.2025. Однак, відповідач у своїй відповіді на звернення відмовив у виплаті, у зв'язку з чим позивач звернувся з адною позовною заявою до суду.
Ухвалою суду від 02.092025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі. Відповідачам запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
05.09.2025 представником відповідача надіслано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2022 по справі № 280/2951/22 про стягнення компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій Позивачеві було нараховано та сплачено 15986,82 грн. Відповідно до заяви позивача, він вимагає стягнення з військової частини середній заробіток за період з 09.06.2018 по 10.07.2025, тобто за 7 років, що значно перевищує суму компенсації відпустки як УБД. Військова частина НОМЕР_2 вважає, що вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за період з 09.06.2018 по 10.07.2025 включно у зв'язку з затримкою виплати компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій (15 986 грн.) при звільненні з військової служби є необґрунтованими. Позивачем неправильно тлумачено норму 117 КЗпП України. Наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов'язковою умовою для застосування ст.117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З урахуванням викладеного у відзиві на позову заяву, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою суду від 04.11.2025 витребувано від Військової частини НОМЕР_2 докази.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач у період з 16.08.2015 по 09.06.2018 роки проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . У зв'язку з прийняттям участі в антитерористичній операції позивачу був наданий статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серія НОМЕР_4 , виданого 02.06.2015. Наказом відповідача від 09.06.2018 № 99-РС позивача було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 .
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2022 у справі №280/2951/22, яке набрало законної сили, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати при звільненні з військової служби ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена ст. 16-2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР “Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 2015 по 2018 роки, що сумарно складає 56 календарних днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена ст. 16-2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР “Про відпустки» та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 2015 по 2018 роки, що сумарно складає 56 календарних днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання рішення суду відповідачем відповідно до платіжної інструкції №3387 від 09.07.2025 на банківський рахунок позивача 10.07.2025 виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 15747,08 грн.
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо невиплати у день звільнення грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1).
Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України застосовує до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Як зазначено вище, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як встановлено, позивача виключено зі списків особового складу з 09.06.2018, тоді як фактичний розрахунок з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій було проведено 10.07.2025 в сумі 15747,08, проте невиплачено позивачу його середній заробіток за весь час затримки з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій по день фактичного розрахунку.
Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем після вирішення спору на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з виплати компенсації за невикористані дні відпустки, то відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з виплати компенсації за невикористані дні відпустки за весь час затримки розрахунку з 09.06.2018 по 10.07.2025.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_2 про нараховане грошове забезпечення за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 встановлено, що за 2 останні місяці перед звільненням позивачу було нараховане грошове забезпечення за квітень 2018 року та за травень 2018 року по 9721,70 грн., середньомісячне грошове забезпечення за квітень - травень 2018 становить 318,83 грн.
Кількість днів, впродовж яких затримано виплати при звільненні з 09.06.2018 по 10.07.2025 - 2588.
Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку становить 825 132,04 грн. (318,83 грн.х 2588 днів).
Щодо вказаного вище суд зазначає наступне.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Вказана редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року, як наслідок, з цієї дати змінився й підхід до правозастосування норми статті 117 КЗпП України.
Поряд з цим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній її редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, не обмежений шістьма місяцями.
Спірні правовідносини у цій справі виникли фактично з моменту звільнення позивача (листопад 2017 року) та тривали до здійснення відповідачем остаточного розрахунку у серпні 2020 року, тобто під час дії попередньої редакції статті 117 КЗпП України без обмеження шістьма місяцями, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
Також з огляду на наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 в справі №821/1083/17 мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Таке зменшення повинно відбуватися з врахуванням: розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інших обставин справи, встановлених судом, зокрема, дій працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Судом враховується, що розрахований середній заробіток за час затримки виплат, який просить стягнути позивач, є неспівмірним з розміром грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій 15747,08 грн., невиплаченої позивачу при звільненні.
Також, суд враховує те, що тривалість періоду затримки виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки пов'язана з вирішенням спору про її нарахування та виплату у справі №280/2951/22.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи: розмір простроченої заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні відпустки; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача і до моменту його звернення до суду, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, дії сторін у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявленої позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає, що підлягає до зменшення розмір відшкодування, передбачений статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Розрахунок відшкодування позивачу за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку за період з 09.06.2018 по 10.07.2025 (кількість днів затримки - 2588) виглядає наступним чином:
110 550,22 грн. нараховано відповідачем позивачу при звільненні, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_2 про нараховане грошове забезпечення за період з 01.11.2015 по 20.12.2016, 01.12.2017 по 09.06.2018.
15 747,08 грн. - загальна сума компенсації за грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що мала бути сплачена 09.06.2018;
126 297,30 грн. (110 550,22 грн. + 15 747,08 грн.) позивач мав отримати при звільненні;
(15 747,08 грн./ 126 297,30 грн.) х 100 % = 12,46% (відсоткова частка невиплаченої компенсації);
2588 днів х 318,83 грн. (середньоденне грошове забезпечення) = 825 132,04 грн. (грошове забезпечення за 2588 днів);
825 132,04 грн. х 12,46/100 = 102 811,45 грн.
Отже, розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні (виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) складає 102 811,45 грн.
З огляду на викладені обставини, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 102 811,45 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Таке правозастосування відповідає висновкам, висловленим Верховним Судом в постанові від 30.10.2019 (справа №806/2473/18).
Враховуючи вищенаведене, є протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 09.06.2018 по 10.07.2025.
Таким чином, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення, слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 09.06.2018 по 10.07.2025 та слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 09.06.2018 по 10.07.2025 в сумі 102 811,45 грн. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 09.06.2018 по 10.07.2025.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 09.06.2018 по 10.07.2025 в розмірі 102 811 (сто дві тисячі вісімсот одинадцять) грн. 45 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 12.11.2025.
Суддя А.В. Сіпака