Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 листопада 2025 року Справа№640/23238/21
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00335100704 від 30.04.2021 року, -
18 серпня 2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА» до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00335100704 від 30.04.2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно не визнав права позивача на формування податкового кредиту за господарськими відносинами з ТОВ «Інноваційна транспортна компанія», ТОВ «КВАРТА ГРУП». Позивач вважає, що вищевказані господарські операції підтверджено необхідними первинними документами.
Виходячи з наведеного, позивач вважає спірне рішення відповідача протиправним.
30 серпня 2021 року Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, про що постановлено відповідну ухвалу.
22 жовтня 2021 року представником ГУ ДПС надано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач зазначає, що під час перевірки ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА» з питань законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. за липень 2020 (податкова декларація з податку на додану вартість від 20.08.2020 № 9206800375) встановлено порушення п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 пп. «б» п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством завищено суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на загальну суму 614 700 грн., в тому числі за липень 2020 року на суму 614 700 грн.
Як вказує представник відповідача відповідно до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування поданих до органів доходів і зборів за липень 2020 року у ТОВ «КВАРТА ГРУП» середньооблікова кількість штатних працівників становить 11 осіб.
З урахуванням наведеного вище, ТОВ «КВАРТА ГРУП» документально оформлено податкову накладну в адресу ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА» за номенклатурою гранітний колотий камінь 100*100*100 габро (код УКТЗЕД 2516), камінь бордюрний гранітний ГП1 габро (код УКТЗЕД 2516), камінь бордюрний гранітний ГП5 габро (код УКТЗЕД 2516), гранітний колотий камінь 100*100*100 покост (код УКТЗЕД 2516).
За результатами аналізу Єдиного реєстру податкових накладних, не встановлено придбання ТОВ «КВАРТА ГРУП» товарів за номенклатурою гранітний колотий камінь 100*100*100 габро (код УКТЗЕД 2516), камінь бордюрний гранітний ГП1 габро (код УКТЗЕД 2516), камінь бордюрний гранітний ГП5 габро (код УКТЗЕД 2516) чи гранітний колотий камінь 100*100*100 покост (код УКТЗЕД 2516). Відсутнє джерело походження (введення в обіг при первинному продажі) зазначеного товару (виробника/імпортера).
При цьому відповідні послуги із залученням трудового ресурсу чи експлуатації відповідних основних засобів за даними ЄРПН не придбавалися.
Також представник відповідача зазначає, що в наданих до перевірки поясненнях та документальних підтвердженнях відсутня інформація щодо належності місць зберігання ТОВ «КВАРТА ГРУП» в м. Коростишів (інформація в договорі, специфікації, видатковій накладній відсутня). Відповідно до поданої звітності, ТОВ «КВАРТА ГРУП» та Єдиного реєстру податкових накладних, відсутні власні/орендовані приміщення ТОВ «КВАРТА ГРУП», зокрема в м. Коростишів.
Крім того, в ГУ ДПС у м. Києві наявне пояснення громадянина ОСОБА_1 , директора ТОВ «КВАРТА ГРУП». Відповідно до отриманого пояснення в період часу з березня по листопад 2020 року він здійснив реєстрацію/перереєстрацію на своє ім'я ряду підприємств, зокрема ТОВ «КВАРТА ГРУП» (код 37883349) без мети зайняття підприємницькою діяльністю, отримання доходів від такої діяльності.
Враховуючи обставини встановлені перевіркою, не підтверджується реальність проведення господарських операцій між ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА» та ТОВ «КВАРТА ГРУП».
З урахуванням наведеного представник Головного управління ДПС у м. Києві вважає позовні вимоги необґрунтованими.
19 травня 2025 року справу №640/23238/21 прийнято до провадження Донецького окружного адміністративного суду.
У відповідності до частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та веденням активних бойових дій на території Донецької області, задля збереження життя та здоров'я учасників справи, працівників суду прийнято рішення про подальшу організацію роботи в дистанційному режимі.
З огляду на викладене, у встановлений КАС України строк рішення по справі з об'єктивних причин не було прийнято, справу розглянуто у розумний строк після виникнення можливості для цього.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА» є юридичною особою, ідентифікаційний код 33880412, місцезнаходження: вул. Окіпної Раїси, будинок 4б, м. Київ, 02002.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності позивача є 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.
У період, за який проводилася перевірка, товариство зареєстровано платником податку на додану вартість.
З 22 березня 2021 року до 02 квітня 2021 року посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА» з питань з питань законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. за липень 2020 року.
За результатами перевірки 09 квітня 2021 року був складений акт №28515/26-15-07-04-04/33880412, згідно якого встановлені порушення ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА» вимог: п. 44.1, 44.6 ст. 44, п.185.1 ст.185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 пп. «б» п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на загальну суму 614 700 грн., в тому числі за липень 2020 року на суму 614 700 грн (а.с. 13-26).
26 квітня 2021 року о 18:44 год. позивачем направлено заперечення на акт перевірки (вх. №49323/6 від 27.04.2021 року, вх. № 50059/6 від 28.04.2021 року) (а.с. 27-30, 33).
30 квітня 2021 року ГУ ДПС у м. Києві на підставі акту перевірки від 09 квітня 2021 року №28515/26-15-07-04-04/33880412 прийнято податкове повідомлення-рішення №00335100704 форми «В4», яким ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА» зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 614 700 грн (а.с. 11).
Листом від 30.04.2021 року №8808/І/26-15 з урахуванням вимог п. 86.7 ст. 86 Кодексу, заперечення ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА» від 26.0І.2021 № 47/04 (вх. ГУ ДПС у м. Києві від 27.04.2021 № 49323/6, від 28.04.2021 № 50059/6) на акт від 09.04.2021 № 28515/26-15-07-04-04/33880412 залишено без розгляду, а висновки без змін (а.с. 31-32).
Вищевказане рішення позивачем оскаржено у досудовому порядку. Рішенням Державної податкової служби України від 15.07.2021 року скаргу ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА» залишено без задоволення, а рішення без змін.
Під час розгляду справи, судом встановлені наступні обставини.
24 травня 2020 року між позивачем (покупець за договором) та ТОВ «КВАРТА ГРУП» (постачальник за договором) укладено договір № 218/05-2020 (а.с. 72-76).
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору, постачальник зобов'язується поставляти покупцю товар у відповідності до підписаної сторонами специфікації, а також виконувати інші обов'язки, які покладені на нього цим договором, а покупець зобов'язується приймати товар та здійснювати його оплату.
На виконання умов вказаного договору ТОВ «КВАРТА ГРУП» було складено видаткову накладну від 30 червня 2020 р. №52 на суму 3688201,99 грн з ПДВ, рахунок на оплату № 22 від 30 червня 2020 року (а.с. 77,78).
Про виконання вказаного договору також свідчать товарно-транспортні накладні: № 16/1 від 16 червня 2020 р., № 16/06-1 від 16 червня 2020 р., № 17/06-1 від 17 червня 2020 р., № 18/1 від 18 червня 2020 р., № 18/06-1 від 18 червня 2020 р., № 19/06-1 від 19 червня 2020 р., № 20/1 від 20 червня 2020 р, № 20/06-1 від 20 червня 2020 р., № 21/06-1 від 21 червня 2020 р., № 22/06-1 від 22 червня 2020 р., № 23/06-1 від 23 червня 2020 р., № 24/1 від 24 червня 2020 р., № 25/06-2 від 25 червня 2020 р., № 26/06-1 від 26 червня 2020 р, № 27/1 від 27 червня 2020 р., № 27/06-2 від 27 червня 2020 р., № 28/1 від 28 червня 2020 р., № 28/2 від 28 червня 2020 р., № 28/06-1 від 28 червня 2020 р., № 29/1 від 29 червня 2020 р., № 29/06-1 від 29 червня 2020 р., № 30/1 від 30 червня 2020 р., № 30/2 від 30 червня 2020 р., № 30/06-1 від 30 червня 2020 р. (а.с. 87-112).
Розрахунок з боку позивача за поставлені товари за договором № 218/05-2020 підтверджується платіжними дорученнями: №150 від 10.08.2020 року; №143 від 24.07.2020 року (а.с. 83,85), листами від 11 серпня 2020 року №11/08, від 27 липня 2020 року №27/07.
Також за вказаною господарською операцією контрагентом позивача було складено та зареєстровано в ЄРПН податкову накладну № 59 від 30.06.2020.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Одним із прав платника податків є право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, та за власною ініціативою пояснення з питань, що не запитувалися контролюючим органом, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом (підпункт 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Пункт 75.1 статті 75 ПК України визначає, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Стаття 86 ПК України врегульовує питання оформлення результатів перевірок.
Так, пункт 86.7 статті 86 ПК України передбачає, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід'ємною частиною матеріалів перевірки.
Відповідно до підпункту 86.7.1 пункту 86.7 статті 86 ПК України акт перевірки, заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи і пояснення, у разі їх подання платником податку у визначеному цим пунктом порядку (далі - матеріали перевірки), розглядаються комісією такого контролюючого органу з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок (далі - комісія з питань розгляду заперечень), яка є постійно діючим колегіальним органом контролюючого органу. Склад комісії та порядок її роботи затверджуються наказом керівника контролюючого органу.
Розгляд матеріалів перевірки здійснюється комісією з питань розгляду заперечень контролюючого органу протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень відповідно до цього пункту (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у запереченнях, додаткових документах та поясненнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
За правилами підпункту 86.7.2 пункту 86.7 статті 86 ПК України у разі отримання від платника податків у визначеному цим пунктом порядку заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень, контролюючий орган зобов'язаний повідомити платника податків про місце і час проведення розгляду матеріалів перевірки. Таке повідомлення надсилається платнику податків протягом двох робочих днів з дня отримання від нього заперечень та/або додаткових документів і пояснень, але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня їх розгляду.
Платник податків має право брати участь у процесі розгляду матеріалів перевірки особисто або через свого представника. Безпосередньо під час розгляду матеріалів перевірки платник податку має право надавати письмові та/або усні пояснення з приводу предмета розгляду. Відсутність платника податку або його представника, повідомленого в передбаченому цією статтею порядку про час і місце розгляду матеріалів перевірки, не є перешкодою для розгляду матеріалів перевірки (підпункт 86.7.3 пункту 86.7 статті 86 ПК України).
У підпункті 86.7.4 пункту 86.7 статті 86 ПК України деталізовано питання, які підлягають вирішенню під час розгляду матеріалів перевірки комісією з питань розгляду заперечень, та передбачено, що за результатами розгляду матеріалів перевірки комісія з розгляду заперечень приймає висновок, що є невід'ємною частиною матеріалів перевірки.
Відповідно до підпункту 86.7.5 пункту 86.7 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу на підставі висновку комісії контролюючого органу з питань розгляду заперечень протягом п'яти робочих днів, наступних за днем прийняття такого висновку комісією і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків, у порядку, визначеному підпунктом 86.7.1 цього пункту.
Контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складання акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до підпунктів 60.1.2 та 60.1.4 пункту 60.1 статті 60 цього Кодексу..
Згідно з пунктом 86.8 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.
Про можливість надання податковому органу додаткових документів після закінчення перевірки вказують і положення пунктів 44.6, 44.7 статті 44 ПК України.
Так, пункт 44.6 статті 44 ПК України також передбачає, що У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Верховний Суд вже неодноразово аналізував зазначені норми податкового законодавства (зокрема, але не виключно, у постановах від 28 березня 2023 року у справі № 810/3270/16, від 27 червня 2019 року у справі № 806/343/17) та дійшов висновку, що закріпленому у пункті 86.7 статті 86 ПК України праву платника податків подати до контролюючого органу заперечення на акт перевірки кореспондує визначений цією ж нормою обов'язок контролюючого органу розглянути такі заперечення, надавши платнику податків відповідь, та врахувати результати розгляду заперечень при прийнятті рішення про визначення грошових зобов'язань.
У постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 826/285/15 Верховний Суд вказав, що зміст пункту 86.7 статті 86 ПК України дає підстави для висновку про те, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення податковим органом повинні враховуватися не лише висновки акта перевірки, а й результати розгляду заперечень платника податків на такий акт як його невід'ємної частини.
У справі, що розглядається, ГУ ДПС не заперечує того, що останнім робочим днем для подання заперечень на акт перевірки (виходячи з дати отримання платником податків копії акта камеральної перевірки - 12 квітня 2021 року) було 26 квітня 2021 року.
Для обчислення строку, про який йдеться в пункті 86.7 статті 86 ПК України - 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки), слід визначити дату початку його перебігу та дату (час) закінчення перебігу означеного строку.
Так, зі змісту пункту 86.7 статті 86 ПК України чітко та однозначно слідує, що датою початку перебігу строку на подання заперечень на акт перевірки є день, наступний за днем отримання акта (довідки). У розглядуваній ситуації не є спірним між сторонами, що копію акта камеральної перевірки позивач отримав 12 квітня 2021 року.
Щодо тривалості означеного строку слід зазначити, що він обчислюється саме в робочих днях (без урахування вихідних та святкових днів). Отже, останнім (десятим) робочим днем для подання заперечень на акт перевірки у спірному випадку було саме 26 квітня 2021 року.
Норма статті 86 ПК України, окрім строку, не визначає переліку способів подання заперечень на акт перевірки, у зв'язку з цим для надання оцінки доводам ГУ ДПС в частині тривалості «робочого дня», вжитого в означеній нормі, колегія суддів вважає за необхідне звернутись до інших приписів ПК України, які врегульовують питання листування платників податків та контролюючих органів, адміністративного оскарження.
Слід зазначити, що саме акт перевірки є підтвердженням негативного результату податкової перевірки і в подальшому створює негативні наслідки для платника податку. Відповідно, першим етапом оскарження в адміністративному порядку висновків такого акта перевірки є подача заперечень на акт перевірки та додаткових документів і пояснень відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України.
Подібного висновку дійшов і Верховний Суд в постанові від 14 травня 2019 року у справі № 813/2635/16, вказавши, що нормами Податкового кодексу України передбачено не лише судовий порядок оскарження рішень податкового органу, а також і адміністративний, в якому надання заперечень та документів, які не були враховані контролюючим органом під час перевірки, є складовою частиною такого порядку.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Враховуючи викладене, а також відсутність унормування у статті 86 ПК України питання способів подання платником податків заперечень на акт перевірки, суд касаційної інстанції вважає, що за аналогією закону указане питання врегульовується пунктом 56.16 статті 56 ПК України. Вказана норма визначає особливості визначення дня подання скарги на податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку та встановлює, що днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.
Поряд з наведеним, суд враховує, що відповідно до абзацу першого пункту 42.4 статті 42 ПК України платники податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, можуть здійснювати листування з контролюючими органами засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
Абзац чотирнадцятий пункту 42-1.2 статті 42-1 ПК України встановлює, що електронний кабінет забезпечує можливість реалізації платниками податків прав та обов'язків, визначених цим Кодексом та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, та нормативно-правовими актами, прийнятими на підставі та на виконання цього Кодексу та інших законів, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, в тому числі, шляхом забезпечення можливості адміністративного оскарження рішень контролюючих органів, у тому числі подання заперечень на акт або довідку, якими оформлені результати перевірки, подання скарги на податкове повідомлення-рішення або інше рішення, дію або бездіяльність контролюючого органу чи посадової особи контролюючого органу, у тому числі рішення про коригування митної вартості, рішення щодо класифікації товарів для митних цілей, про визначення країни походження, рішення щодо підстав для надання податкових пільг тощо.
За правилами пункту 42-1.6 статті 42-1 ПК України електронний кабінет працює постійно (24 години на дату кожного календарного дня), крім часу, необхідного для його технічного обслуговування. Проведення технічного обслуговування електронного кабінету у день, на який припадає граничний строк подання податкових декларацій, та з 8 до 20 години будь-якого іншого календарного дня забороняється. Технічне обслуговування електронного кабінету проводиться у порядку, що визначається методологом електронного кабінету.
Проаналізувавши наведені вище норми податкового законодавства та реалізуючи мету, з якою було відкрито касаційне провадження у цій справі, суд дійшов висновку, що для подання заперечень на акт перевірки платник податків може скористатись за своїм вибором наступними способами їх подання: (1) безпосередньо до відповідного контролюючого органу, (2) надіслати поштою через установи поштового зв'язку, (3) в електронній формі за допомогою електронного кабінету платника в порядку, встановленому статтями 42, 42-1 ПК України. В першому випадку закінчення робочого дня у розумінні пункту 86.7 статті 86 ПК України співпадатиме із закінченням робочого часу у відповідному територіальному органі Державної податкової служби України, в другому випадку - із закінченням робочого часу відповідного поштового оператора. У випадку обрання платником податків шляху подання заперечень на акт перевірки в електронній формі через електронний кабінет платника закінчення строку, передбаченого пунктом 86.7 статті 86 ПК України, припадатиме на двадцять четверту годину останнього (десятого) робочого дня строку.
У справі, що розглядається, позивач подав заперечення на акт перевірки поштою, а саме 26 квітня 2021 року о 18:44, про що поштовим оператором АТ «Укрпошта» складено накладну №4900090563772 (а.с.33). Таким чином, з огляду на те, що заперечення на акт перевірки позивачем було своєчасно здано на пошту в останній (десятий) робочий день строку на подання таких заперечень, твердження ГУ ДПС про пропуск означеного строку, є помилковими та безпідставними.
Отже, податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, було прийнято без розгляду у встановлений законом строк заперечень платника податків на акт перевірки та з порушенням його права брати участь у розгляді заперечень, тобто з порушенням норм пункту 86.7 статті 86 ПК України, які мають характер істотних порушень прав платника, а тому не можуть не впливати на оцінку правомірності цього податкового повідомлення-рішення. Не вирішуючи наперед результат розгляду контролюючим органом наданих позивачем документів та пояснень та їх позитивний чи негативний вплив на встановлені перевіркою обставини, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, не відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, оскільки прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення для його рішення (пункт 3), та без урахування права особи (в даному випадку платника податку) на участь у процесі прийняття рішення (пункт 9).
Щодо суті встановлених порушень, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Вимоги до підтвердження даних, наведених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).
Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (частина 1 статті 632 ЦК України).
Згідно з частина 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За пунктом 198.3 цієї ж статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення суми податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду на суму податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання умов договорів поставки товару між позивачем - ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА» та його контрагентами, за умовами якого підприємство надає одержувачу товари та послуги, до суду були надані договори, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, документи, які враховуються для визначення суми податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду, відповідають вимогам Закону №996-ХІV, а від так, є належними та допустимими доказами, що підтверджують здійснення господарських операцій у перевіряємий період, а також те, що ці операції спричинили реальні зміни майнового стану позивача.
Податковий орган, стверджуючи про відсутність у позивача господарських операцій, не заперечує того факту, що внаслідок цих операцій змінився майновий стан позивача.
При цьому, як зазначено в акті перевірки, висновок про відсутність у позивача господарських операцій з контрагентом, зроблений на підставі пояснення громадянина ОСОБА_1 , директора ТОВ «КВАРТА ГРУП», у яких останній заявив, що він здійснив реєстрацію ТОВ «КВАРТА ГРУП» за грошову винагороду, без мети зайняття підприємницькою діяльністю, отримання доходів від такої діяльності, та зовсім ніякої діяльності як директор від імені ТОВ «КВАРТА ГРУП» не здійснював.
В той же час, дані висновки перевірки ґрунтуються на припущеннях, оскільки, як встановлено судом, ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб вказаного товариства відсутня. Сам факт надання пояснень посадовою особою контрагента, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним податкового обліку.
Вищевказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного суду, що викладені у постановах від 26 червня 2018 року у справі №826/548/17, від 12 червня 2018 року у справі № 822/2198/17, від 05 червня 2018 року у справі №2а-1570/6063/12, від 21 серпня 2018 року у справі № 826/17880/15.
Відповідачем не надано доказів того, що на момент придбання товарно-матеріальних цінностей контрагент позивача був неналежним чином зареєстрований як юридична особа або установчі документи визнані недійсними в судовому поряду.
Згідно із частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В силу статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Посилання контролюючого органу на податкову інформацію щодо контрагенту позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, судом не взято до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок та виконання робіт, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.
Суд вважає за необхідне також звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17.04.2018 у справі № 826/14549/15, від 13.08.2020 у справі №520/4829/19, від 21.10.2020 у справі №140/1845/19, від 24.09.2024 у справі № 520/11557/21згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди.
Крім того, відповідачем не надано доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).
Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами для визначення податкового кредиту мали реальний характер, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та спричинили реальні зміни майнового стану позивача.
Вищевказана правова позиція відповідає численним висновкам Верховного суду, в тому числі у рішенні від 06.03.2018 року по справі №826/15950/15, які суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Суд також вважає необхідним зазначити, що Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:
«70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.
71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1».
Суд не приймає до уваги доводи контролюючого органу щодо ненадання видаткових накладних на 27 товарно-транспортних накладних, оскільки договором № 218/05-2020 не передбачено обов'язку контрагенту складати видаткову накладну за кожним фактом поставки.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 30 квітня 2021 року №00335100704 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнято в супереч вимогам Конституції та законів України, не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, з урахуванням принципів адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00335100704 від 30.04.2021 року, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА» (місцезнаходження: вул. Окіпної Раїси, будинок 4б, м. Київ, 02002, код ЄДРПОУ 33880412) до Головного управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00335100704 від 30.04.2021 року - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 30 квітня 2021 року №00335100704.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «НОРМА» понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 9221 (дев'ять тисяч двісті двадцять одна) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв