12 листопада 2025 рокуСправа №160/23833/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "РІПЛЕЙ" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -
19.08.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "РІПЛЕЙ" до Львівської митниці, з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100303/2 від 31.07.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 31 липня 2025 року товариством з обмеженою відповідальністю «РІПЛЕЙ» (далі за текстом - ТОВ «РІПЛЕЙ» або Позивач) було заявлено до митного оформлення в режимі імпорту 40 найменування товарів «косметичні препарати, засоби для макіяжу та препарати для догляду за шкірою; засіб з вмістом поверхнево активних речовин для миття шкіри у вигляді рідини», що надійшли з Республіки Корея за ексклюзивним контрактом поставки із постачальником «BEAUTYINSIDE CO.,LTD», на підтвердження чого Відповідачу було надано митну декларацію №25UA209230071723U0 із зазначенням ціни товару 1 487 080,53 грн. та транспортних витрат в сумі 70 614 грн. Митна вартість визначена за ціною контракту. Однак, митницею за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів не було визнано заявлену декларантом митну вартість товарів та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100303/2 від 31.07.2025 року. Позивач не погоджується із винесеним рішенням про коригування митної вартості та зазначає про те, що ним було визначено митну вартість товарів, пред'явлених до митного оформлення, відповідно до вимог ст. 53 МК України та надано всі необхідні документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості. Документи, подані Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріплей», не містили розбіжностей, не мали ознак підробки, містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що підлягає сплаті за ці товари. Підстав для витребування додаткових документів та для коригування заявленої митної вартості у відповідача не було. Сумніви відповідача у достовірності відомостей у комерційних документах та твердження щодо не включення складових митної вартості у повному обсязі не підтверджені жодними доказам та є безпідставними. За вказаних обставин, рішення про коригування митної вартості є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 р. справу № 160/23833/25 прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву.
26.08.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Львівської митниці надійшов відзив проти позову. Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі, вказує, що на виконання вимог статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI під час здійснення Львівською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) № ЕМД №25UA209230071723U0 від 31.07.2025 року було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100303/2 від 31.07.2025 року, а саме:
- відповідно до вимог п. 3.1 зовнішньоекономічного контракту від 02.01.2021 №01- 02/21 визначено що терміни поставки, найменування та кількість товару, який повинен бути поставлений, визначається сторонами шляхом погодження Замовлення. Даний документ декларантом не надано до митного оформлення що є порушенням вимог даної угоди;
- відповідно до вимог п. 4.1 зовнішньоекономічного контракту від 02.01.2021 №01- 02/21 визначено що, ціна товару погоджується сторонами та встановлюється у специфікації до контракту. Даний документ декларантом не надано до митного оформлення що є порушенням вимог даної угоди;
- відповідно до вимог п. 7.2 зовнішньоекономічного контракту від 02.01.2021 №01- 02/21 визначено що, якість товару має бути підтверджена сертифікатом якості який видано Постачальником. Даний документ декларантом не надано до митного оформлення що є порушенням вимог даної угоди;
- згідно наданої до митного контролю CMR № 4428 від 28.07.2025 у графах 16 та 23 зазначено що перевізником є NKY LLC., проте договір з таким постачальником послуг серед наданих декларантом документів відсутній. За зазначеним маршрутом декларантом не надано, платіжні документи, заявку, договір на перевезення та ін., що унеможливлює здійснити перевірку вартості таких послуг;
- у п. 3.3 Договору на перевезення 15039-17 між ТзОВ «Хіллдом логістікс» та ТОВ РІПЛЕЙ, вказано, що оплата робіт та послуг здійснюється Замовником протягом 3-х календарних днів з часу пред'явлення рахунку, рахунок на оплату транспортних послуг №2931 виставлено 28.07.25, проте платіжного доручення до митного оформлення не надано;
- Банківський платіжний документ №15 від 15.05.2025 не може бути взятий до уваги як документ, що підтверджує факт оплати за оцінюваний товар, оскільки не містить обов'язкових реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, визначених Постановою № 216.
В зв'язку із цим дані документи не є належними документами, які підтверджують заявлену митну вартість.
Отже, оскільки в документах, які надані позивачем до Львівської митниці разом з митною декларацією (МД) №25UA209230071723U0 від 31.07.2025 року містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів.
Разом з тим, митним органом проведено порівняння рівня заявленої митної вартості з рівнями митної вартості ідентичних, подібних (аналогічних) товарів та з довідковою інформацією, та встановлено заниження заявленого рівня митної вартості, що суперечить поняттю дійсної вартості товару у розумінні статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ 1947). За результатами проведеного порівняння встановлено, що у митного органу наявна інформація щодо рівня митної вартості ідентичних товарів за вищими рівнями митної вартості. Вищевикладені обставини слугували підставою для прийняття рішень про коригування митної вартості товару та з огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Окрім наведених доводів щодо правомірності оскаржуваного рішення у відзиві відповідачем викладено заперечення стосовно заявленої до відшкодування суми витрат на правничу допомогу. Так відповідач зауважує, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є завищеною відносно предмету позову, окрім наведеного позивачем не доведено документально фактично витрачений адвокатом час та відповідно понесені витрати, що пов'язані зі вчиненням конкретних дій. Також відповідачем було звернуто увагу, що справу призначено до слухання в порядку спрощеного позовного провадження, а отже представником позивача також не потребувалось додаткових затрат часу для участі у судових засіданнях. З огляду на вищевикладене відповідач просить відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат з правничої допомоги за рахунок відповідача.
Відповідно до ч.1ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
31 липня 2025 року товариством з обмеженою відповідальністю «РІПЛЕЙ» (далі за текстом - ТОВ «РІПЛЕЙ» або Позивач) було заявлено до митного оформлення в режимі імпорту 40 найменування товарів «косметичні препарати, засоби для макіяжу та препарати для догляду за шкірою; засіб з вмістом поверхнево активних речовин для миття шкіри у вигляді рідини», що надійшли з Республіки Корея за ексклюзивним контрактом поставки із постачальником «BEAUTYINSIDE CO.,LTD», на підтвердження чого Львівській митниці було надано митну декларацію №25UA209230071723U0 із зазначенням ціни товару 1 487 080,53 грн. та транспортних витрат в сумі 70 614 грн.
Поставка товару «Косметичні препарати, засоби для макіяжу, догляду за шкірою» була здійснена ТОВ «РІПЛЕЙ» на підставі ексклюзивного зовнішньоекономічного контракту поставки №01-02/21 від 02.01.2021 року, укладеного із підприємством «BEAUTYINSIDE CO.,LTD» (Республіка Корея), умови поставки товару - FOB Busan, Korea.
2 січня 2021 року між ТОВ «РІПЛЕЙ» (покупець) та компанією «BEAUTYINSIDE CO., LTD», Корея (постачальник), укладено зовнішньоекономічний Ексклюзивний контракт поставки товарів №01-02/21 (далі Контракт), згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця продукцію (товар) в асортименті, кількості та за ціною, що визначені у виставлених постачальником інвойсах, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар.
Місце поставки відповідно до Інкотермс 2010: FOB доставка товару здійснюється за рахунок Постачальника до порту Busan (Korea). (п. 2.1 Контракту).
Для підтвердження заявленої митної вартості товару разом з митною декларацією (МД) №25UA209230071723U0 від 31.07.2025 року позивачем надані документи зазначені в графі 44 МД митної декларації, а саме:
-зовнішньоекономічний контракт №01-02/21 від 02.01.2021 року з додатками;
-пакувальний лист №б/н від 08.04.2025 року;
-рахунок-проформа № RPY250408-01 від 08.04.2025 року;
- інвойс № RPY-250408-01 від 08.04.2025 року;
- коносамент №CJSCGDN2505035А від 22.05.2025 року;
- автотранспортна накладна №4428 від 28.07.2025 року;
- декларація про походження товару № RPY-250408-01 від 08.04.2025 року;
- платіжна інструкція в іноземній валюті №15 від 15.05.2025 року;
- рахунок-фактура №2931 від 28.07.2025 року;
- довідка про вартість перевезення товару №2807/1 від 28.07.2025 року;
- договір про надання послуг №70 від 02.05.2022 року;
- договір про перевезення №15039-17 від 15.03.2019 року;
- копія митної декларація країни відправлення №2025681331858 від 15.05.2025 року.
Під час проведення контролю правильності визначення митної вартості товарів було вивчено документи подані декларантом для здійснення митного оформлення, та встановлено, що вони містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари митницею було направлено повідомлення відповідно до якого Позивачу слід було надати за наявності додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме:
1. рахунок - фактура ( інвойс) або рахунок - проформа ( якщо товар не є об'єктом купівлі - продажу);
2. якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
3. за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
4. транспортні ( перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
5.якщо здійснювалось страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;
6. договір ( угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором ( угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
7. рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором ( угодою, контрактом);
8. рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору ( угоди, контракту);
9. виписку з бухгалтерської документації;
10. каталоги, специфікації, прейскуранти ( прайс - листи) виробника товару;
11.копію митної декларації країни відправлення;
12.висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Декларантом не надано додаткові документи для підтвердження рівня митної вартості товару у передбачений законодавством 10-денний термін.
За відсутності додаткових документів та відповідно до приписів ч. 6 ст. 54 МК України відповідач прийняв рішення про відмову у митному оформленні товарів за митною вартістю, заявленою декларантом.
Так, відповідач виніс рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100303/2 від 31.07.2025 року з обґрунтованням у графі 33 , а саме:
- відповідно до вимог п. 3.1 зовнішньоекономічного контракту від 02.01.2021 №01- 02/21 визначено що терміни поставки, найменування та кількість товару, який повинен бути поставлений, визначається сторонами шляхом погодження Замовлення. Даний документ декларантом не надано до митного оформлення що є порушенням вимог даної угоди;
- відповідно до вимог п. 4.1 зовнішньоекономічного контракту від 02.01.2021 №01- 02/21 визначено що, ціна товару погоджується сторонами та встановлюється у специфікації до контракту. Даний документ декларантом не надано до митного оформлення що є порушенням вимог даної угоди;
- відповідно до вимог п. 7.2 зовнішньоекономічного контракту від 02.01.2021 №01- 02/21 визначено що, якість товару має бути підтверджена сертифікатом якості який видано Постачальником. Даний документ декларантом не надано до митного оформлення що є порушенням вимог даної угоди;
- згідно наданої до митного контролю CMR № 4428 від 28.07.2025 у графах 16 та 23 зазначено що перевізником є NKY LLC., проте договір з таким постачальником послуг серед наданих декларантом документів відсутній. За зазначеним маршрутом декларантом не надано, платіжні документи, заявку, договір на перевезення та ін., що унеможливлює здійснити перевірку вартості таких послуг;
- у п. 3.3 Договору на перевезення 15039-17 між ТзОВ «Хіллдом логістікс» та ТОВ РІПЛЕЙ, вказано, що оплата робіт та послуг здійснюється Замовником протягом 3-х календарних днів з часу пред'явлення рахунку, рахунок на оплату транспортних послуг №2931 виставлено 28.07.25, проте платіжного доручення до митного оформлення не надано;
- Банківський платіжний документ №15 від 15.05.2025 не може бути взятий до уваги як документ, що підтверджує факт оплати за оцінюваний товар, оскільки не містить обов'язкових реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, визначених Постановою № 216.
До оцінюваного товару застосовано другорядний метод визначення митної вартості - 2-r - резервний метод та винесено відповідне рішення про коригування митної вартості товару. Митну вартість товару скориговано за інформацією попередніх митних оформлень подібного товару, митну вартість якого імпортером самостійно скориговано за резервним методом визначення митної вартості товару, джерелом інформації для коригування митної вартості товару 1 слугувала МД №25UA100060512748U9 від 09.05.2025 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням про коригування митної вартості товарів, позивач звернуся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Господарського кодексу України, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 Господарського кодексу України форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України Про міжнародне приватне право та іншими законами.
Законом України Про зовнішньоекономічну діяльність від 16 квітня 1991 року №959-XII передбачено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Порядок та методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлені розділом III Митного кодексу України (надалі - МК України) і базуються на положеннях Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.
Відповідно до Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі за митними органами зберігається право перевіряти інформацію імпортерів щодо визначення митної вартості з точки зору її повноти і прав (стаття 17 та додаток III, параграф 6 Угоди).
Згідно з статтею VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару або вартості аналогічного товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як передбачено ч.1 ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Така ж позиція знайшла своє відображення у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року .
З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з ч.6 ст.54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Частиною 7 ст. 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, суд вказує, що оцінюваний товар «Косметичні препарати, засоби для макіяжу, догляду за шкірою» постачався ТОВ «РІПЛЕЙ» на підставі ексклюзивного зовнішньоекономічного контракту поставки №01-02/21 від 02.01.2021 року, укладеного із підприємством «BEAUTYINSIDE CO.,LTD» (Республіка Корея), умови поставки товару - FOB Busan, Korea.
2 січня 2021 року між ТОВ «РІПЛЕЙ» (покупець) та компанією «BEAUTYINSIDE CO., LTD», Корея (постачальник), укладено зовнішньоекономічний Ексклюзивний контракт поставки товарів №01-02/21 (далі Контракт), згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця продукцію (товар) в асортименті, кількості та за ціною, що визначені у виставлених постачальником інвойсах, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар. Місце поставки відповідно до Інкотермс 2010: FOB доставка товару здійснюється за рахунок Постачальника до порту Busan (Korea). (п. 2.1 Контракту).
Відповідно до п. 2.2 Контракту валюта контракту та платежу Євро/Долар США. Загальна сума Контракту становить суму всіх інвойсів, виставлених постачальником за цим Контрактам. Порядок оплати товару: 100% передоплата при повідомленні щодо готовності товару, за умови отримання покупцем повного комплекту товарно-супровідних документів. (п. 2.3 Контракту).
Згідно з п. 2.4 Контракту строк поставки товару: протягом 1 (одного) місяця з моменту погодження сторонами замовлення покупця.
Відповідно до п. 4.3 Контракту ціна товару включає в себе вартість продукту (продукції) тари (палет), упаковки та/або термоусадочної упаковки, вартість робіт пов'язаних, з упаковкою товару, маркуванням, навантаженням та доставкою товару в місце поставки, якщо інше не узгоджено між Сторонами.
Виконання митних формальностей у країні експорту, а також пов'язані із цим витрати (сплата податків, мита, оплата отримання дозволів) покладаються на постачальника. (п. 4.4. Контракту). Оплата за Товар здійснюється шляхом безготівкового грошового переказу на рахунки постачальника вказані в цьому Контракті. Кожна із Сторін несе самостійно витрата на виконання та (або) зарахування переказу в своєму банку та його банкахкореспондентах (п. 4.5 Контракту).
Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «РІПЛЕЙ» на підтвердження митної вартості товарів разом із митною декларацією №25UA209230071723U0 було надано наступні документи : зовнішньоекономічний контракт №01-02/21 від 02.01.2021 року з додатками, пакувальний лист №б/н від 08.04.2025 року, рахунок-проформа № RPY250408-01 від 08.04.2025 року, інвойс № RPY-250408-01 від 08.04.2025 року, коносамент №CJSCGDN2505035А від 22.05.2025 року, автотранспортна накладна №4428 від 28.07.2025 року, декларація про походження товару № RPY-250408-01 від 08.04.2025 року, платіжна інструкція в іноземній валюті №15 від 15.05.2025 року, рахунок-фактура №2931 від 28.07.2025 року, довідка про вартість перевезення товару №2807/1 від 28.07.2025 року, договір про надання послуг №70 від 02.05.2022 року, договір про перевезення №15039-17 від 15.03.2019 року, копія митної декларація країни відправлення №2025681331858 від 15.05.2025 року.
У пункті 3 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, зазначено, що суперечності у відомостях щодо умов оплати товару в документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.
Таким чином, фактична оплата або не оплата за отриманий позивачем товар не впливає на його митну вартість.
У матеріалах справи містяться рахунок - фактура на поставлений товар, які містять інформацію про вартість поставленого товару.
Сума, сплачена відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті №15 від 15.05.2025 року відповідає рахунок-проформі № RPY-250408-01 від 08.04.2025 року та інвойсу № RPY-250408-01 від 08.04.2025 року який було надано Відповідачу разом із митною декларацією №25UA209230071723U0.
Умови поставки товару FOB, тобто ціна товару складається із: закупівельної ціни товару, упаковки, маркування, отримання ліцензій та дозволів, держмита та інших митних зборів, податків (імпортні та експортні), витрат на транспортування в порт відправлення, фрахт судна, завантаження та розміщення товару на кораблі, розвантаження у порту прибуття, оплати перевізнику при транспортуванні до складу або магазину.
Таким чином, суд не приймає вказані заперечення відповідача.
Щодо доводів відповідача, що декларант не надав копії митних декларацій країни відправлення, суд зазначає, що не надання копії декларації країни відправлення не може бути підставою для невизнання заявленої митної вартості товару, оскільки така вартість повністю підтверджується поданими позивачем документами при проходженні митних формальностей, а надання такої митної декларації не є обов'язковим за вказаних обставин підтвердженням митної вартості товару.
Щодо доводів відповідача про те, що декларантом не надано належних документів на підтвердження транспортних витрат в т.ч. і додаткових витрат, суд зазначає наступне.
У пункті 14 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, вказано, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Позивачем, як замовником, укладено з ТОВ «Хілдом Логістікс», як виконавцем, Договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №15039-17 від 15.03.2019, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується за відповідну плату і за рахунок замовника надати транспортно-експедиторські послуги з організації перевезення вантажів морським, автомобільним, залізничним, авіаційним транспортом, а також перевезення у великовантажних контейнерах і додаткові послуги, необхідні для організації таких перевезень вантажу на підставі заявки, підписаної з обох сторін. За дорученням замовника виконавець організовує перевезення вантажів замовника морським, залізничним, автомобільним, авіаційним транспортом, включаючи організацію перевалки і зберігання вантажів, і контейнерів та інші операції, необхідні для виконання доручення замовника. (п. 2.1.1 Договору); укладає від свого імені договори з портами, перевізниками, складами, судноплавними компаніями, їх агентами, експедиторськими та іншими організаціями на перевезення, перевалку, зберігання вантажів та необхідні додаткові роботи та послуги, в т. ч. переупакування, перемаркування, ремонт тари, завантаження та розвантаження контейнерів, відбір проб та зразків, зважування, фумігацію, дезактивацію, визначення кількості та якості, сертифікацію та страхування вантажів і контейнерів. За рахунок коштів замовника, проводить розрахунки з ними, оплачує збори та інші обов'язкові платежі (п. 2.1.2 Договору).
Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріплей» відповідачу надані документи із зазначенням відомостей щодо вартості перевезення товару, а саме : договір про надання транспортно-експедиційних послуг №15039-17 від 15.03.2019 року, довідку про вартість перевезення №2807/1 від 28.07.2025 року, а також рахунок на оплату №2931 від 28.07.2025 року, які в повному обсязі розкривають вартість транспортування товару за маршрутом Бусан (Південна Корея) - Гданськ (Польща) - Рава Руська (Україна) - Дніпро (Україна) відповідно до приписів п.6 ч.2 ст.53 МКУ.
Необхідно додати, що діючим законодавством України не передбачено обов 'язку відображати всі складові вартості перевезення вантажу, зокрема, перевантаження та інші послуги, якщо їх вартість відображена у рахунку, отже ця обставина не може слугувати підстваю для коригування митної вартості товару.
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14, зазначено, що оскільки Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
В довідці про транспортні витрати від 28.07.2025 №2807/1 зазначено, що вартість транспортування вантажу відправника BEAUTINSIDE CO.LTD за маршрутом Бусан, Південна Корея - Гданськ, Польща в контейнері (ах): № ТСNU 7444830 становить 40 751грн. без врахування НДС. Перевезення здійснювалось без страхування вантажу.
Таким чином, надані позивачем митниці документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню та на їх підставі можливо ідентифікувати задекларовані товари, тому зазначені відповідачем розбіжності є необґрунтованими та безпідставними.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, до якого входить, зокрема, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Згідно п.3 ч.3 ст.335 МК України разом з митною декларацією органу доходів і зборів подаються рахунок або інший документ, який визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, декларація митної вартості. У встановленому цим Кодексом порядку в митній декларації декларантом або уповноваженою ним особою зазначаються відомості, зокрема, про транспортні (перевізні) документи.
Ту ж саму правову позицію висловив і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 31.05.2019 у справі в №804/16553/14, в якій зазначив, що якщо закон не визначає доказ (докази), винятково яким (-ми) має підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими має підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Аналогічні правові висновки відображені у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 07.07.2023 у справі №803/718/17 та 07.05.2020 у справі №400/2922/18.
Одночасно суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.
Суд зазначає, що тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на органі доходів і зборів.
Відповідачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими засобами доказування неправильності заявленої митної вартості товару. Доводи відповідача ґрунтуються лише на припущенням, які не підтвердженні жодними доказами.
У зв'язку з чим судом встановлено, що відомості надані позивач стосовно митної вартості товарів є об'єктивними, піддаються обчисленню та підтверджуються документально.
Наведені зауваження, що викладені відповідачем у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару, не вказують на наявність розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості. Документи, на які посилається відповідач (сертифікат дилера) не є документами, які підтверджують митну вартість товарів, вичерпний перелік яких наведено у частині 1 статті 53 Митного кодексу України.
Отже, у ході судового розгляду справи суд доходить висновку, що відповідач не спростував контрактну ціну товару, а також не підтвердив об'єктивну неможливість на підставі наданих позивачем документів визначити ціну та рівень митної вартості товару за ціною договору. Додаткових переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не надано, a інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.
Таким чином подані декларантом документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товару за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої п'ятої статті 58 Митного кодексу України.
При цьому, суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.
У ч.2 ст. 53 МК України не передбачено надання декларантом на підтвердження митної вартості документів, які зазначаються сторонами у зовнішньоекономічній угоді.
Таким чином, зазначення відповідачем в оскаржуваному рішенні, як підстави для його прийняття: ненадання документів передбачених Контрактом, суперечить положенням чинного законодавства України.
У зв'язку з наведеним, суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішеннях про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки.
Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари.
Таким чином, суд робить висновок про те, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.
Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не може слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.
У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Згідно з постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб'єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).
Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України встановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.
На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.
Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Проте, відповідачем не вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення цих складових.
Крім того, як встановлено судом, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач вказав про те, що визначена ним митна вартість товару ґрунтується на митній вартості товару митне оформлення яких вже здійснено, визначений відповідно до раніше визнаної (визначеної) митної вартості товарів, зокрема у відповідача наявна інформація щодо митного оформлення подібного товару: джерелом інформації для коригування митної вартості товару 1 слугувала МД №25UA100060512748U9 від 09.05.2025 року.
Суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення невизначеного товару не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, і не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.
Згідно з положеннями ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Згідно з положеннями ст. ст. 179, 189, 190 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.
Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Так, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур , якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. У поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.
Суд бере до уваги те, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів жодним чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не є достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв'язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об'єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення та здійснення коригування митної вартості.
За таких обставин, рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100303/2 від 31.07.2025 року Львівської митниці є протиправним та підлягає скасуванню.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер'їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх рішень. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 5095,43 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РІПЛЕЙ" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/100303/2 від 31.07.2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (79000, Львівська обл., м. Львів, вул. Костюшка Т., буд. 1, код ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріплей» ( 49000, м. Дніпро, вул. Героїв Крут, буд. 15, код ЄДРПОУ 37807341) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5095,43 (п'ять тисяч дев'яносто п'ять гривень) грн. 43 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук