12 листопада 2025 рокуСправа №160/29701/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро заяву представника Запорізької обласної прокуратури Галагуза Михайла Олександровича про розгляд справи в порядку загального позовного провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та скасування вказівки,-
14.10.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 14.10.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Запорізької обласної прокуратури, які полягають у наданні ОСОБА_1 вказівки (без дати та номеру) про необхідність прибути з 14.04.2025 року по 29.05.2025 року для проходження обстеження до Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України;
- скасувати вказівку (без дати та номеру) Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_1 про необхідність прибути з 14.04.2025 року по 29.05.2025 року для проходження обстеження до Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про те, що позивач, ОСОБА_1 є пенсіонером по інвалідності 3 групи з 20.11.2018 року. Інвалідність спричинена травмою при виконанні службових обов'язків в органах прокуратури (приведення до виконання учасником судового процесу численних вибухових пристроїв у залі судових засідань, акти форми Н-1, Н-5 та інтернет-стаття). Пенсію по інвалідності призначено на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV. Наразі позивач продовжує працювати в органах прокуратури. На час виникнення спірних правовідносин позивач працював на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Запорізької обласної прокуратури. На даний час позивач працює на посаді прокурора четвертого відділу першого управління процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора. Відповідачем на адресу Офісу Генерального прокурора супровідним листом від 24.04.2025 року №07-179вих-25 (№ 105790-25) скеровувався лист без дати та номеру (далі - лист) на ім'я позивача щодо необхідності прибуття з 14.04.2025 року по 29.05.2025 року до Державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (за даними супровідного вказано інші дати прибуття з 14.04.2025 року по 24.05.2025 року). Підставою скерування відповідачем листа на ім'я позивача вказаного листа через Офіс Генерального прокурора слугувало те, що позивач працює в органах Запорізької обласної прокуратури, проте відряджений для роботи до Офісу Генерального прокурора. Зі змістом оскаржуваного листа позивач ознайомився 30.05.2025 року, тобто вже після спливу вказаних у листі строків явки до Державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (далі - Установа). Прикметно, що безпосередньо вказаною вище Установою позивач не викликався. Відповідачем листи щодо відвідування медичних закладів чи лікувальних установ у інші дати (повторно) позивачу не направлялись. Натомість, факт неявки позивача до вказаної медичної Установи підрозділом Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора кваліфіковано як дисциплінарний проступок (дисциплінарна скарга від 15.07.2025 року №17/1-16075-25). Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів (далі - КДКП) стосовно позивача відкрито дисциплінарне провадження (рішення від 24.07.2025 № 07/3/2-653дс-140дп-25). Крім того, відповідачем наказом від 04.08.2025 року №68 призначено службове розслідування стосовно позивача (лист-повідомлення). Підставою для проведення службового розслідування стало вищевказане рішення КДКП про відкриття дисциплінарного провадження. Предметом службового розслідування було встановлення наявності чи відсутності в діях позивача дисциплінарного проступку з огляду на непроходження медичного огляду в Установі на виконання оскаржуваного листа. У ознайомленні з висновком службового розслідування шляхом надання копії матеріалів службового розслідування відповідачем позивачу відмовлено (заява від 17.09.2025 року та лист від 24.09.2025 року № 07-965вих-25). Під час проведення службового розслідування позивачем заявлено відвід члену комісії з проведення службового розслідування, з підстав його упередженості, тиску, неповаги до людської гідності, який відповідачем відхилено (лист та відповідь).Отже, оскаржувані дії відповідача для позивача мають юридичні наслідки та на момент звернення до суду з адміністративним позовом продовжують існувати. На адресу відповідача позивачем 17.09.2025 направлено листа щодо надання завірених належним чином копій усіх документів, на підставі яких відповідачем вчинено дії з направлення оскаржуваного листа. На час подання до суду позовної заяви відповіді від відповідача не отримано (лист). Тимчасовою інструкцією з діловодства в органах прокуратури України, затвердженою наказом Генеральної прокуратури України від 12.02.2019 № 27 та п. п. 2, 2.1. наказу Генеральної прокуратури України від 29.12.2018 № 266 “Про впровадження в промислову експлуатацію та забезпечення функціонування інформаційної системи “Система електронного документообігу органів прокуратури України» визначено обов'язкову реєстрацію паперових документів у Системі електронного документообігу органів прокуратури України (СЕД). При цьому, відповідачем всупереч діючого порядку електронного документообігу в органах прокуратури України не внесено та не зареєстровано в СЕД оскаржуваний лист. Про невнесення до СЕД відповідного листа свідчить той факт, що позивач згідно СЕД не отримував вказаного документу (скріншоти 3 шт. від 12.09.2025 року). Підтвердженням неотримання через СЕД Листа позивачем свідчить той факт, що згідно скріншотів СЕД наявні документи щодо відкриття дисциплінарного провадження та початку службового розслідування стосовно позивача. Водночас, інші документи в особистому кабінеті СЕД позивача відсутні. Щодо причин невнесення листа до СЕД позивачем направлено лист від 29.08.2025 до відповідача, відповіді на яке не отримано. Згідно оскаржуваного листа (без дати та номеру) відповідач звертається до позивача у формі імперативної вказівки адміністративного характеру як прокурор вищого рівня. У листі зазначається, що у разі непроходження позивачем обстеження в Установі “Цей факт розцінюватиметься, як вчинення дисциплінарного проступку». В оскаржуваному листі відповідач посилається на кримінальне провадження №64024000000000923, хоча відповідач не є суб'єктом вказаного кримінального провадження, а посилається на вказане провадження як на мотивувальну частину віддання вказівки адміністративного характеру. Чинним кримінальним процесуальним законодавством не визначено статусу позивача у кримінальному провадженні № 64024000000000923 від 21.10.2024 року, у межах якого проводиться перевірка правомірності отримання інвалідності службовими особами державних органів, зокрема і прокурорами (відповідь Державного бюро розслідувань 18.09.2025 № 32623-2510-2-02-01-1349525). За КПК України передбачено статус третьої особи, щодо якої вирішується питання про арешт майна та третьої особи, щодо якої судовим рішенням вирішено питання про долю її речей або документів. У той же час, статусу особи, яка направляється на медичне обстеження до Центру оцінювання функціонального стану особи чи іншого медичного закладу для підтвердження чи спростування діагнозів, які є підставою для встановлення статусу особи з інвалідністю не передбачено. Діючим законодавством посадові особи роботодавця не уповноважені ознайомлювати свого працівника з процесуальними документами в кримінальному провадженні чи направленнями на медичне обстеження у зв'язку з наявними захворюваннями чи у зв'язку зі статусом особи з інвалідністю. Постанова про залучення спеціаліста для медичного обстеження особи, яка немає статусу у кримінальному провадженні не передбачена, тобто є незаконною, тому її невиконання не може мати наслідком виникнення будь-яких наслідків негативного чи несприятливого характеру для особи. Прикметно, що згідно вимог ст. 1 КПК України “Кримінальне процесуальне законодавство України» порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Зміни до кримінального процесуального законодавства України можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до законодавства про кримінальну відповідальність, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ч. 3 ст. 9 КПК України, Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу. Позаяк, виконання законів, а тим більше підзаконних нормативно-правових актів, які не є складовою частиною кримінального процесуального законодавства у кримінальному провадженні не передбачено. Серед іншого, відповідно до ч. 3 п. 10 “Положення про Центр оцінювання функціонального стану особи», затвердженого наказом МОЗ України № 2022 від 03.12.2024 року (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), Центр оцінювання проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями, з підстав, визначених Порядком проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 року № 1338, зокрема на виконання ухвали слідчого судді або рішення, ухвали суду (а не постанови слідчого) стосовно зазначеної в ухвалі слідчого судді або рішенні, ухвалі суду особи, за запитом робочої групи із забезпечення моніторингу у сфері оцінювання, утвореної керівником обласної, Київської міської державної адміністрації (військової адміністрації), або за результатами моніторингу наявних в електронній системі щодо оцінювання повсякденного функціонування особи даних. Якщо за результатами перевірки прийнято рішення про необхідність проведення повторного оцінювання особи, про це повідомляється особі (Центром оцінювання функціонального стану особи), повторне оцінювання якої має бути проведено, на адресу її електронної пошти (моя електронна пошта зазначена при заключенні декларації з сімейним лікарем, підтвердженням чого є скріншоти із застосунку Helsi, 3 скріншоти), а в разі відсутності електронної пошти - шляхом надсилання в паперовій формі протягом п'яти календарних днів засобами поштового зв'язку рекомендованого листа з повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування). Тобто, законодавець передбачив виключні підстави, за наявності яких Центр оцінювання функціонального стану особи може проводити перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями. Згідно оскаржуваного листа 31.01.2025 року слідчим Державного бюро розслідувань винесено постанову, якою “залучено як спеціалістів» працівників Установи “для перевірки обґрунтованості прийнятих рішень медико-соціальними експертними комісіями про встановлення груп інвалідності, у тому числі працівникам органів прокуратури». Проте, слідчі та прокурори позбавлені прав призначати ревізії та перевірки після прийняття Закону України “Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, внаслідок чого п. 6 ч. 2 ст. 36 та п. 4 ч. 2 ст. 40 КПК України виключено. У той же час, до повноважень слідчого судді чи суду повноваження призначати перевірки згідно КПК України також не належить. Означеною постановою слідчого не уповноважено представників Державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» проводити експертизу, оскільки порядок залучення експерта та підстави проведення експертизи регулюються нормами ст. ст. 242 та 243 КПК України. У ЗМІ наявна публікація, яка свідчить про те, що журналісти, спираючись на коментарі представників влади відверто та відкрито глузують з теми інвалідності серед прокурорів. За посиланням https://glavcom.ua/country/society/i-1027483.html наявна стаття від 24.10.2024 “Нардепка розказала смішну історію, як західні партнери хотіли допомогти прокурорам-інвалідам». У вказаній статті наводяться судження категоричного змісту, які, в порушення презумпції невинуватості, стверджують, що всі прокурори в України отримали інвалідність у протиправний спосіб. Проте, Основним Законом України проголошено правову державу, де діє Верховенство Права та Закон, а не підкоряння волі окремих осіб чи груп таких осіб. Навіть, якщо виникає суспільний резонанс, в умовах війни, при всій повазі до професії та соціальної функції журналіста - “Dura lex, sed lex». Отже, таке свідчить про те, що суспільний резонанс, на який посилається Позивач у оскаржуваному листі зводиться до інтересів певних груп осіб, які маніпулюють громадською думкою та системно роблять з прокурорів образ ворога, осіб, через яких усі біди в країні. Цьому підтвердженням є хоча б прожитковий мінімум для визначення посадового окладу прокурора. Тобто в країні наявна окрема соціальна категорія “прокурори», яким необхідно визначати “окремий» прожитковий мінімум (станом на 01.01.2025 - 1600 грн.). Позивач готовий у законний спосіб сприяти підвищенню довіри до органів прокуратури та прибути до визначеного медичного закладу (про що позивачем скеровувався лист до Установи від 13.09.2025 року, відповіді не надійшло). Водночас, питання проходження медичного огляду в Установі виникло внаслідок оскаржуваних дій відповідача. Також наразі триває процедура притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Листом КДКП позивачу повідомлено про розпочате дисциплінарне провадження та задано питання: “Чи готові ви пройти медичне обстеження в Установі на даний час?». Позивач вважає вказані дії з боку органів прокуратури є взаємоузгодженими, але водночас протиправними, які містять ознаки втручання у приватне життя. Вказані відомості свідчать про наявність у оскаржуваного листа юридичних наслідків несприятливого для позивача характеру, що продовжують існувати на момент подання позову.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2025 року зазначена вище справа розподілена та 15.10.2025 року передана судді Пруднику С.В.
17.10.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Витребувано у у Запорізької обласної прокуратури: засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії усіх документів, які слугували підставою для прийняття вказівки (без дати та номеру) Запорізької обласної прокуратури Колодяжному Івану Дмитровичу про необхідність прибути з 14.04.2025 року по 29.05.2025 року для проходження обстеження до Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України та вмотивовані пояснення щодо такої вказівки. Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 18.11.2025 року. Судом попереджено Запорізьку обласну прокуратуру про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
03.11.2025 року від представника Запорізької обласної прокуратури до суду надійшов відзив на позовну заяву, в кому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив про наступне. доручення Офісу Генерального прокурора від 16.04.2025 року №31/2/1-33270вих-25 про забезпечення ознайомлення під підпис прокурорів органів Запорізької обласної прокуратури, яким установлено інвалідність, у тому числі ОСОБА_1 , є документом, обов'язковим для виконання обласною прокуратурою у порядку та строки, встановлені цим дорученням. Такі дії спрямовані на виконання рішень Ради Національної безпеки і оборони України від 22.10.2024, введеного у дію Указом Президента України від 22.01.2024 № 732/2024. У даному випадку виконані відповідачем в спірних правовідносинах заходи щодо сповіщення позивача про необхідність пройти обстеження є реалізацією покладених на нього норм чинного законодавства України та рішення РНБО. Окрім того, оскаржувана вказівка носила разовий характер та мала чітко визначені часові межі (з 14.04.2025 по 29.05.2025). Відтак, після закінчення зазначених строків, її вимоги вже не діють і навіть у разі задоволення позовних вимог це не призведе до фактичного відновлення прав позивача. Твердження позивача про те, що негативні наслідки оскаржуваного рішення нібито продовжують існувати, оскільки, на його думку, неявка ОСОБА_1 до медичного закладу була кваліфікована підрозділом Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора як дисциплінарний проступок, що стало підставою для проведення службового розслідування, не відповідає дійсності. Направлення Запорізькою обласною прокуратурою позивачу листа з вимогою пройти медичний огляд не має причинно-наслідкового зв'язку із порушенням дисциплінарного провадження. Дисциплінарним проступком вважається саме неявка позивача для проходження медичного огляду, а не факт направлення повідомлення про його необхідність. Так, рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 24.07.2025 № 07/3/2-653дс-140дп-25 відкрито дисциплінарне провадження стосовно прокурора першого процесуального відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_1 . Відповідно до відомостей, розміщених на веб-сайті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, відсутнє рішення, прийняте за результатами розгляду дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 . Отже, на цей час для ОСОБА_1 не настали жодні негативні наслідки, оскільки Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів не прийняла будь-яке рішення в межах розгляду дисциплінарної скарги за фактом не проходження ним повторного обстеження. Лише у разі притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності підлягало б оскарженню у судовому порядку відповідне рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. На підставі викладених фактів та норм законодавства, дії Запорізької обласної прокуратури, які полягали у наданні прокурору ОСОБА_1 вказівки про необхідність прибути до ДУ «УКРДЕРЖНДІМСПІ МОЗ України» для проходження обстеження з метою перевірки обґрунтованості встановлення інвалідності, здійснені у межах наданих повноважень, спрямовані на виконання обов'язкового для виконання рішення РНБО та доручення Офісу Генерального прокурора, не містять ознак протиправності або перевищення повноважень. Отже, вимоги ОСОБА_1 про визнання цих дій протиправними та скасування відповідної вказівки Запорізької обласної прокуратури є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Про завершення службового розслідування позивача було повідомлено листом обласної прокуратури від 17.09.2025 №07-953вих-25, яким також роз'яснено право ознайомитись із затвердженим висновком та матеріалами службового розслідування, у тому числі з використанням власних технічних засобів. Крім того, листом обласної прокуратури від 24.09.2025 №07-965вих-25 позивачу було роз'яснено, що відповідно до вимог п. 6 розділу VІ Інструкції матеріали службового розслідування для ознайомлення та копіювання надаються прокурору, стосовно якого воно проводилося, із вжиттям заходів щодо недопущення витоку інформації з обмеженим доступом. Таким чином, означена Інструкція не передбачає направлення копій (друкованих або сканованих) матеріалів службового розслідування, в тому числі висновку та матеріалів службового розслідування, особі відносно якої його було проведено. Водночас, позивач жодним чином не був обмежений у доступі на ознайомлення з результатами службового розслідування та його матеріалами, проте до обласної прокуратури він для ознайомлення не з'явився. Таким чином, обласна прокуратура виконала вимоги Інструкції щодо повідомлення про завершення розслідування та забезпечення права на ознайомлення, тоді як позивач не реалізував своє право, не з'явившись для ознайомлення, хоча можливість такої реалізації була надана. Отже тверджень позивача про відмову у надані права на ознайомлення з висновком службового розслідування є необґрунтованими.
03.11.2025 року від представника Запорізької обласної прокуратури до суду надійшла заява про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Аргументи даної заяви зводяться до того, що у цій справі ОСОБА_1 просить визнати протиправними та скасувати дії Запорізької обласної прокуратури, які полягають у наданні прокурору ОСОБА_1 вказівки про необхідність прибути до ДУ «УКРДЕРЖНДІМСПІ МОЗ України» для проходження обстеження з метою перевірки обґрунтованості встановлення інвалідності. Вказане свідчить про спір, що пов'язаний з питанням проходження позивачем публічної служби на посаді прокурора, а тому така справа не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження через її складність. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (ч. 3 ст. 12 КАС України).
04.11.2025 року від представника Запорізької обласної прокуратури до суду надійшла заява про закриття провадження у даній справі.
Аргументи такої заяви зводяться до того, що зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач фактично оскаржує лист Запорізької обласної прокуратури про необхідність ОСОБА_1 прибути до Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України для проходження обстеження з 14.04.2025 по 29.05.2025. Оскаржувана вказівка носила разовий характер та мала чітко визначені часові межі (з 14.04.2025 по 29.05.2025). Відтак, після закінчення зазначених строків, її вимоги вже не діють і навіть у разі задоволення позовних вимог це не призведе до фактичного відновлення прав позивача. Разом з тим, розуміючи це, позивач в обґрунтування позову та порушення прав зазначає про те, що негативні наслідки оскаржуваної вказівки продовжують існувати, оскільки неявка ОСОБА_1 до медичного закладу кваліфіковано підрозділом Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора як дисциплінарний проступок, що стало підставою для проведення службового розслідування. Верховний Суд неодноразово у своїх постановах наголошував, що гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується. Аналіз норм, якими врегульовано спірні правовідносини у даній справі, дає підстави для висновку, що оскарженню у судовому порядку підлягають рішення, прийняті за результатами службового розслідування. Дії Запорізької обласної прокуратури, які полягали у наданні прокурору ОСОБА_1 вказівки про необхідність прибути до ДУ «УКРДЕРЖНДІМСПІ МОЗ України» для проходження обстеження з метою перевірки обґрунтованості встановлення інвалідності не є індивідуальним актом, що порушує права та інтереси позивача, відповідно оскарження такої вказівки не може бути самостійною підставою позову. Саме рішення, прийняте за результатами службового розслідування, тягне для позивача настання негативних наслідків у вигляді порушення прав, свобод та інтересів. А тому саме воно може бути оскаржене до суду у визначеному законом випадку. Більш того, на цей час для ОСОБА_1 не настали жодні негативні наслідки, оскільки Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів не прийняла будь-яке рішення в межах розгляду дисциплінарної скарги за фактом непроходження ним повторного обстеження. Лише у разі притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності підлягало б оскарженню у судовому порядку відповідне рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Отже, дії Запорізької обласної прокуратури, які полягали у наданні прокурору ОСОБА_1 вказівки про необхідність прибути до ДУ «УКРДЕРЖНДІМСПІ МОЗ України» для проходження обстеження з метою перевірки обґрунтованості встановлення інвалідності не мають статусу рішення у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, а тому позовні вимоги у даній справі про визнання цих дій протиправними та скасування відповідної вказівки обласної прокуратури не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відтак, керуючись ч. 6 ст. 157, п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України представник відповідача просить суд закрити провадження у справі № 160/29701/25 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та скасування вказівки.
07.11.2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшла заява, в якій висловлено думку щодо незгоди із заявою про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. На думку позивача, вивченням практики дисциплінарних проваджень, пов'язаних із наявним статусом особи з інвалідністю у прокурорів встановлено, що КДКП таких осіб звільняє з органів прокуратури. Про наведений факт свідчать рішення КДКП від 27.08.2025 №157дп-25 (http://kdkp.gov.ua/decision/2025/08/27/5573), від 15.10.2025 № 473дп-25 (https://kdkp.gov.ua/decision/2025/10/15/5598), від 10.09.2025 № 255дп-25 (https://kdkp.gov.ua/decision/2025/09/10/5584), від 27.08.2025 № 158дп-25 (https://kdkp.gov.ua/decision/2025/08/27/5574), від 24.09.2025 № 466дп-25 (https://kdkp.gov.ua/decision/2025/09/24/5590). Позивач вважає, що розгляд позову в загальному позовному провадженні спричинить затягування строків вирішення публічно-правового спору та може мати вкрай негативні незворотні правові наслідки для позивача, а саме притягнення в порушення процедури та у протиправний спосіб до дисциплінарної відповідальності, у зв'язку з невиконанням оспорюваної вказівки відповідача. Позивача може бути незаконно звільнено з роботи, що залишить його та його сім'ю без засобів для існування. За відкритими джерелами інформації щодо засідання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=LBkRHt42bM& t=1309s (рішення КДКП від 23.10.2025 про звільнення прокурора) встановлено, що наявність відкритого провадження за позовною заявою не сприйнято КДКП як аргумент на користь прокурора. Позаяк, при вирішенні даного публічно-правового спору швидке вирішення справи є пріоритетним. Судом відповідно до вимог ч. 1 ст. 260 КАС України ухвалою про відкриття провадження від 17.10.2025 надано оцінку обставинам справи, визначено, що справа не належить до категорії, які відповідно до ч. 4 ст. 12 КАС України мають обов'язково розглядатись у порядку загального позовного провадження. При цьому, відповідач у заяві про розгляд позовної заяви у загальному позовному провадженні не наводить жодних доказів, які необхідно дослідити у загальному позовному провадженні, не зазначає, яких свідків необхідно допитати, не вказує, що необхідно призначити експертизу. Крім цього, Відповідачем не зазначено в чому конкретно полягає складність справи, яка перешкоджає розгляду публічно-правового спору в спрощеному провадженні. Таким чином, заява відповідача є необґрунтованою та належним чином невмотивованою. Відповідач пов'язує публічно-правий спір з питанням проходження публічної служби позивача на посаді прокурора. Водночас, оскаржувана вказівка відповідача стосується приватно-правової сфери прав, свобод та законних інтересів позивача. Хоча така вказівка і надана керівником органу прокуратури, однак таку надано з перевищенням (поза межами) повноважень відповідного керівника. Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву пов'язує публічно-правовий спір зі сферою професійної етики прокурора поза межами роботи. Позаробоча поведінка позивача не може бути пов'язаною з проходженням ним публічної служби. Отже, відповідач у заяві про розгляд справи в загальному позовному провадженні суперечить своїй же позиції, викладеній у відзиві на позовну заяву. До того ж, у відзиві (обсягом 6 сторінок) на позовну заяву відповідач не заперечує більшість фактів та доводів, наведених позивачем у позовній заяві (обсягом 18 сторінок), що підтверджує безспірність останніх (відповідачу не вистачає слів, доводів та аргументів, щоб заперечити позивачу) та можливість розгляду справи в спрощеному позовному провадженні. Відтак, позивач просить суд залишити без задоволення заяву відповідача про розгляд справи №160/29701/25 в загальному позовному провадженні та розглянути справу в спрощеному позовному провадженні.
07.11.2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшла заява, в якій висловлено думку щодо незгоди із заявою про закриття провадження у даній справі. Заперечуючи щодо закриття провадження у даній справі, позивач стверджує, що твердження відповідача про відсутність негативних наслідків для позивача від скерування оскаржуваної вказівки, останнім спростовані вказані доводи у позовній заяві та у відповіді на відзив. Щодо твердження відповідача: «Аналіз норм, якими врегульовано спірні правовідносини у даній справі, дає підстави для висновку, що оскарженню у судовому порядку підлягають рішення, прийняті за результатами службового розслідування». По-перше, позивачем в заяві про надання для ознайомлення матеріалів службового розслідування задано відповідачу питання про порядок оскарження результатів службового розслідування. Відповідачем у відповіді зазначено: «Згідно з п. 6 розділу VI Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно прокурорів, затвердженої наказом Генеральної прокурора від 16.06.2021 № 202 прокурор, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, визначені законодавством (заяву та відповідь долучено до позовної заяви, які наявні в матеріалах справи). Указана відповідь свідчить, що позивачу конкретно не роз'яснено порядок та строк оскарження, що свідчить про формальний підхід відповідача, або останньому невідомо такий порядок, оскільки ним зазначено лише бланкетно-відсилочну норму. По-друге, правова природа висновку службового розслідування унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про скасування такого висновку. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.02.2021 у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №640/9600/20. Висновок за результатами службового розслідування є лише носієм певної інформації. Водночас, обов'язковою ознакою рішення дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Так, саме в оскаржуваній вказівці відповідачем вказано: «У разі не проходження такого обстеження прокурором, цей факт розцінюватиметься, як вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого п. п. 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру», що є підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом». Отже, саме в оскаржуваному рішенні вказується на обов'язковість вимог такого рішення та вказується, що його невиконання матиме наслідком притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача. Тому оскарженню підлягає саме лист-вказівка відповідача, а клопотання про закриття провадження по справі є безпідставним. По-третє, не підлягає оскарженню також наказ про призначення службового розслідування. Такий висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 16.05.2024 у справі №320/34767/23. Те, що на постанову ВС від 16.05.2024 по справі № 320/34767/23 посилається відповідач в контексті доводу, що оскаржуваний лист-вказівка не є рішенням є необґрунтованим. У цілому зміст заяви відповідача відтворює зміст вищевказаної постанови Верховного Суду, в якій йдеться про інші правовідносини, які склались в результаті оскарження прокурором наказу про проведення службового розслідування, що не є застосовним до спірних правовідносин. Твердження відповідача про те, що оскарженню підлягає лише рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії (КДКП) за результатами дисциплінарного провадження також не відповідає дійсності. Так, позивачем 24.10.2025 оскаржено рішення КДКП про відкриття дисциплінарного провадження стосовно позивача, як протиправне та безпідставне. Київським окружним адміністративним судом (виключна підсудність за ст. 27 КАС України) 29.10.2025 відкрито провадження по справі № 320/52738/25. Таким чином, твердження відповідача щодо необхідності закриття провадження по справі є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Відтак позивач просить суд відмовити позивачу у задоволенні клопотання про закриття провадження по справі.
07.11.2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив щодо позовної заяви, в якій позивачем зазначено про те, що відповідач не подав будь - якого доказу на спростування зазначених в позовній заяві обставин. Отже висновки, зазначені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими. Позивач стверджує, що посилання Відповідача на наказ Генерального прокурора від 07.08.2020 № 365 «Про загальні засади організації роботи в органах прокуратури України» не враховує те, що даний наказ не регламентує надання вказівок адміністративного характеру прокурорами вищого рівня згідно ст. 17 Закону України «Про прокуратуру», позаяк у даному наказі вказано: «Відповідно до статей 1, 7-9 Закону України "Про прокуратуру" для визначення загальних засад організації діяльності органів прокуратури щодо забезпечення ефективного виконання покладених на них функцій з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави, НАКАЗУЮ…». Також в якості обґрунтування, як в дорученні Офісу Генерального прокурора, так і в оскаржуваній вказівці наводиться рішення РНБО, введене в дію Указом Президента України від 22.10.2024 № 732/2024. Дійсно, в положеннях ст. 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» вказано: «рішення РНБО, введені в дію указами Президента України, є обов'язковими до виконання…». Але, відповідачем вказану норму вирвано із контексту та зазначено в такому вигляді у відзиві помилково, або йому це вигідно та він намагається ввести суд в оману. Насправді, згідно ч. 4 ст. 10 вказаного Закону рішення Ради національної безпеки і оборони України, введені в дію указами Президента України, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади. У той же час, органи прокуратури не є органами виконавчої влади, позаяк в Конституції України обіймає місце в розділі “Правосуддя». У зазначеному рішенні РНБО вказано: «Рекомендувати Офісу Генерального прокурора, Службі безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України прозвітувати у місячний строк про вжиті заходи реагування щодо виявлення, розслідування та протидії корупційним й іншим кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів. За результатами проведеної роботи запропонувати відповідні кадрові та організаційні рішення». У відповідності до п. 3 ч. 1 та ч. 2 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» регламентовано гарантії незалежності прокурора. Так, незалежність прокурора забезпечується: забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора. Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України. Саме тому РНБО у вищевказаному рішенні вжито термін «рекомендувати». Водночас, Відповідач не може аргументувати порушення вимог низки узгоджений між собою положень Конституції, Законів України, які забезпечують позивача правами, рішенням РНБО та дорученням керівника прокуратури вищого рівня. Крім того, як зазначено в позовній заяві, в п. 2 вказаного рішення РНБО міститься положення: "Кабінету Міністрів України забезпечити: безумовне виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 серпня 2023 року "Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України", уведеного в дію Указом Президента України від 12 вересня 2023 року № 576/2023, та вжити заходів реагування до посадових осіб уповноважених органів за його неналежне виконання або зволікання з виконанням. У свою чергу в рішенні РНБО від 30.08.2023 йдеться про перевірку процедур встановлення статусу особи з інвалідністю в період правового режиму воєнного стану, а позивачу такий статус встановлено вперше у 2018 році. Спосіб сповіщення позивача зі змістом оскаржуваної вказівки, здійснений відповідачем, не передбачений чинним законодавством та обраний останнім на власний розсуд. Також вказаний порядок виклику суперечить нормам чинного законодавства щодо визначення та перевірки статусу особи з інвалідністю та не врегульований вимогами кримінального процесуального законодавства. Виникає питання, чому Офіс Генерального прокурора, знаючи, що позивача відряджено в той же Офіс Генерального прокурора не скерував вказівку позивачу безпосередньо? Щодо не реєстрації оскаржуваної вказівки в Системі електронного документообігу відповідачам зазначається: «Наказами керівника обласної прокуратури від 26.03.2025 № 79в, від 17.04.2025 № 85в, від 21.05.2025 №108в ОСОБА_1 на час виконання доручення відряджений до Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального прокурора. У зв'язку з цим обласна прокуратура направила до вказаного Департаменту лист від 24.04.2025 № 07-179вих-25 про забезпечення ознайомлення ОСОБА_1 з вимогою про необхідність проходження медичного обстеження (за зразком Офісу Генерального прокурора). Обстеження мало бути проведено в ДУ «УКРДЕРЖНДІМСПІ МОЗ України» у період з 14.04.2025 по 29.05.2025 з метою перевірки правомірності рішень МСЕК про встановлення інвалідності. Вказаний лист з додатком 24.04.2025 зареєстровано за № 07-179вих-25 та у той саме день направлено фельд'єгерським зв'язком до Департаменту Офісу Генерального прокурора за допомогою Системи електронного документообігу органів прокуратури України (ІС «СЕД»). Крім того, надсилання позивачу оскаржуваної вказівки як додатка до листа від 24.04.2025 № 07-179вих-25 не суперечить жодним нормативно-правовим актам. Водночас сам позивач зазначає, що ознайомився зі змістом оскаржуваного листа лише 30.05.2025, тобто вже після закінчення визначених у ньому строків для явки до ДУ «УКРДЕРЖНДІМСПІ МОЗ УКРАЇНИ». При цьому, він не пояснив причин затримки з ознайомленням із листом та не надав суду жодних доказів, які б свідчили про неможливість зробити це раніше. Однак, в даних твердженнях відповідачем не враховано положень ст. 19 Конституції України щодо обов'язку органів державної влади, у т.ч. органів прокуратури, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а не обраний Відповідачем спосіб поведінки: «надсилання позивачу оскаржуваної вказівки як додатка до листа від 24.04.2025 № 07-179вих-25 не суперечить жодним нормативно-правовим актам». Відповідач у відзиві вказує про обов'язок позивача пояснити причини несвоєчасного ознайомлення зі змістом оскаржуваної вказівки. Однак, вказане твердження є неналежним, оскільки не доводить, що оскаржувана вказівка відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме, чи прийнята вона: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Позивач у позовній заяві зазначає та додає скріншот з СЕД, що оскаржувана вказівка електронним документообігом не надходила. Крім цього, електронною поштою, поштою рекомендованим листом, телефонограмою, мобільними месенджерами, телефоном чи іншими засобами зв'язку та комунікації безпосередньо позивачу оскаржувана вказівка, всупереч здоровому глузду, не скеровувалась та не направлялась. У той же час, відповідач вважає, що виконав доручення Офісу Генерального прокурора, скерувавши оскаржувану вказівку для вручення Позивачу до Офісу Генерального прокурора. З приводу тверджень позивача: «Судовий захист повинен забезпечувати повне відновлення порушеного права без необхідності повторного звернення до суду. Він має відповідати принципу процесуальної економії, тобто виключати потребу у застосуванні додаткових засобів захисту. Відповідні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, а також у постанові Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23». По-перше, посилання відповідачем на правові позиції Верховного суду у справах щодо господарських спорів у господарських справах не є релевантними для адміністративного судочинства та не можуть бути застосовані судом, з огляду на особливості адміністративного судочинства, як мінімум, в частині завдань, основних засад та обов'язку доказування в адміністративному судочинстві. По-друге, намагання відповідача уникнути надання правової оцінки оскаржуваній вказівці безстороннім судом твердженнями: «на цей час для ОСОБА_1 не настали жодні негативні наслідки» та «Судовий захист … має відповідати принципу процесуальної економії» не витримує критики, оскільки за ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. До того ж, в самій вказівці міститься формулювання: «Такі дії спрямовані на виконання рішень Ради Національної безпеки і оборони України від 22.10.2024, введеного у дію Указом Президента України від 22.01.2024 № 732/2024. У даному випадку виконані відповідачем в спірних правовідносинах заходи щодо сповіщення позивача про необхідність пройти обстеження є реалізацією покладених на нього норм чинного законодавства України та рішення РНБО». Тобто, відповідач стверджує, що ним здійснено акт правозастосування, який “не породжує правових наслідків для позивача», що не відповідає дійсності. Крім того, відповідачем зазначено: «Оскаржувана вказівка носила разовий характер та мала чітко визначені часові межі (з 14.04.2025 по 29.05.2025). Відтак, після закінчення зазначених строків, її вимоги вже не діють і навіть у разі задоволення позовних вимог це не призведе до фактичного відновлення прав позивача». Водночас, зазначене відповідачем твердження не спростовує те, що оскаржувана вказівка є юридичним фактом, що має доказове значення, якому надається оцінка на даний час під час дисциплінарного провадження стосовно позивача. Отже, надання правової оцінки такій вказівці судом має важливе значення, адже в її результаті виникли спірні правовідносини. У разі визнання вказівки протиправною та її скасування, всі подальші юридичні факти, які ґрунтуються на оскаржуваній вказівці (ланцюг доказів) визнаватимуться оспорюваними за доктриною «плодів отруйного дерева». Щодо не ознайомлення з матеріалами службового розслідування позивач зазначає, що відповідачем не надіслано копій матеріалів службового розслідування, хоча на вимогу КДКП такі матеріали відповідачем направлено. Даний факт встановлено позивачем під час ознайомлення 30.10.2025 з матеріалами дисциплінарного провадження. Тому, виникають закономірні питання. Як одному учаснику правовідносин надається перевага у визначенні зручної форми ознайомлення з результатами службового розслідування? Як це співвідноситься з положеннями ст. 24 Конституції України щодо рівності учасників правових відносин? Чи відповідає це основній засаді адміністративного судочинства щодо безсторонності (неупередженості)? Інші доводи та факти, зазначені позивачем у позовній заяві відповідачем не оспорюються.
Вирішуючи заяву про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, суд враховує наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
За приписами ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тож, відповідно до ч. 6 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
ЄСПЛ вказав на те, що відмову в проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
В даному випадку кожен з учасників справи може користуватися своїми процесуальними правами та обов'язками, визначеними ст. 44 КАС України із урахуванням норм, передбачених главою 10 "Розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження" КАС України.
Представник відповідача не навів обґрунтованих підстав того, що справа не може бути розглянута без попереднього усного заслуховування пояснень сторін щодо суті спору.
Бажання сторін у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, висловлені ними в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення справи до розгляду з викликом її учасників.
Проаналізувавши матеріали позовної заяви, беручи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, суд не вбачає необхідності надання пояснень представниками сторін у зазначеній справі, а тому дійшов висновку, що підстави для її розгляду за участю сторін відсутні. У зв'язку з чим відсутні і підстави для задоволення заяви представника Запорізької обласної прокуратури Галагуза Михайла Олександровича про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Керуючись статтями 12, 248, 257, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви представника Запорізької обласної прокуратури Галагуза Михайла Олександровича про розгляд справи в порядку загального позовного провадження - відмовити.
Копію даної ухвали направити учасникам справи.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя С. В. Прудник