11 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/9143/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 07.03.2025 №032350031225, зобов'язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.12.1982 по 02.04.1984, з 18.05.1984 по 20.05.1985, з 29.05.1985 по 01.08.1985, з 02.08.1985 по 09.03.1987, а також період проходження строкової військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982 в кратному обчисленні.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 27.02.2025 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області з заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та його заяву за принципом екстериторіальності було передано до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.
Вказав, що рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №032350031225 від 07.03.2025 йому відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зазначив, що за результатами розгляду документів доданих до заяви до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.12.1979, а саме: з 01.12.1982 по 02.04.1984 (запис № 4 трудової книжки), з 18.05.1984 по 20.05.1985 (запис № 7 трудової книжки), з 29.05.1985 по 01.08.1985 (запис № 9 трудової книжки), з 02.08.1985 по 09.03.1987 (запис № 11 трудової книжки), оскільки російська федерація з 01.01.2023 призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992; період проходження строкової військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982, тому що в записі про проходження строкової військової служби в трудовій книжці відсутня дата видачі військового квитка (при тому, що в записі № 3 трудової книжки зазначені серія та номер військового квитка - НОМЕР_2 ).
Вважаючи рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській протиправним та таким, що порушує його конституційні права, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позовну заяву ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не визнало позову ОСОБА_1 та просить відмовити у його задоволенні з огляду на наступне. Частиною першою статті 26 Закону №1058-ГУ передбачено, що починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, а страховий стаж позивача становить 4 років 5 місяців 7 днів.
Ствердила, що до страхового стажу позивачу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.12.1979, а саме: з 01.12.1982 по 02.04.1984 (запис № 4 трудової книжки), з 18.05.1984 по 20.05.1985 (запис № 7 трудової книжки), з 29.05.1985 по 01.08.1985 (запис № 9 трудової книжки), з 02.08.1985 по 09.03.1987 (запис № 11 трудової книжки), оскільки російська федерація з 01.01.2023 призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992; період проходження строкової військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982, тому що в записі про проходження строкової військової служби в трудовій книжці відсутня дата видачі військового квитка (при тому, що в записі № 3 трудової книжки зазначені серія та номер військового квитка - НОМЕР_2 ).
Зазначила, що постановою КМУ від 29.11.2022 №1328, яка набрала чинності 02.12.2022, Україна анонсувала свій вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому Конвенція 1993 року не застосовується у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Також вказала, що відповідно до п.п. 1.1 положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014, цим положенням визначається порядок обчислення вислуги років для призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим з військової служби.
Згідно п. 2.3 зазначеного Положення при обчисленні вислуги років для призначення пенсії (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах один місяць за три: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.
Вважає, що приписи вказаного положення визначають порядок розрахування стажу для призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим з військової служби відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому кратність обчислення стажу застосовується для пенсії за вислугою років військовослужбовців та в період участі у бойових діях у воєнний час.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
27.02.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, яку за принципом екстериторіальності було передано до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.
07.03.2025 рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №032350031225 відмовлено у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду документів доданих до заяви до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.12.1979, а саме: з 01.12.1982 по 02.04.1984 (запис № 4 трудової книжки), з 18.05.1984 по 20.05.1985 (запис № 7 трудової книжки), з 29.05.1985 по 01.08.1985 (запис № 9 трудової книжки), з 02.08.1985 по 09.03.1987 (запис № 11 трудової книжки), оскільки російська федерація з 01.01.2023 призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992; період проходження строкової військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982, тому що в записі про проходження строкової військової служби в трудовій книжці відсутня дата видачі військового квитка (при тому, що в записі № 3 трудової книжки зазначені серія та номер військового квитка - НОМЕР_2 ).
Вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, порушує гарантовані чинним законодавством України права, соціальні гарантії та інтереси, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно статті 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-XII), пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров'я.
Абзацом 4 частини 3 статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого: пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема: пенсія за віком (пункт 1 частина перша статті 9 Закону № 1058-IV).
Як встановлено частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Згідно абзацу 2 частини 4 статті 26 Закону № 1058-IV, наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Водночас за приписами статті 1 Закону №1058-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;
персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку;
працюючий пенсіонер - особа, якій призначено пенсію та яка є застрахованою відповідно до пунктів 1 - 7, 11 - 13 частини першої статті 11 цього Закону;
роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Суд зазначає, що відповідно до Постанови КМУ від 04.06.1998 №794 Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 (401/98) Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування Кабінет Міністрів України постановив Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів України та Державної податковою адміністрацією забезпечити з 01.10.1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 3 Постанови КМУ від 04.06.1998 № 794 Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, установити, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними систем персоніфікованого обліку.
Згідно з абзацом 4 частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого: пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
При цьому відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМУ.
Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), згідно якої основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що у разі наявності необхідних записів у трудовій книжці щодо періодів, в тому числі навчання, жодних інших документів, необхідних для підтвердження стажу діюче законодавство від громадян не вимагає.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, проте рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №032350031225 від 07.03.2025 отримав відмову у призначенні вказаного виду пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
До страхового стажу позивача не зараховані періоди згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.12.1979, а саме: проходження строкової військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982, тому що в записі про проходження строкової військової служби в трудовій книжці відсутня дата видачі військового квитка (при тому, що в записі № 3 трудової книжки зазначені серія та номер війського квитка - НОМЕР_2 ); роботи з 01.12.1982 по 02.04.1984 (запис № 4 трудової книжки), з 18.05.1984 по 20.05.1985 (запис № 7 трудової книжки), з 29.05.1985 по 01.08.1985 (запис № 9 трудової книжки), з 02.08.1985 по 09.03.1987 (запис № 11 трудової книжки), оскільки російська федерація з 01.01.2023 призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Як слідує із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.12.1979 позивач:
- 28.05.1980 - 09.06.1982 ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в Радянській Армії, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_2 (запис 3);
- 01.12.1982 згідно наказу №1573/к від 01.12.1982 прийнятий на роботу столяром в будівельну групу (запис 4);
- 02.04.1984 відповідно до наказу №331 від 30.03.1984 звільнений з роботи за ст. 31 КЗоТ РСФСР за власним бажанням (запис 6);
- 18.05.1984 наказом №68-ок від 17.05.1984 прийнятий на роботу облицювальником-плиточником 5-го розряду у Володарський райпродторг (запис 7);
- 20.05.1985 згідно наказу № 90-ок від 21.05.1985 звільнений з роботи за ст. 31 КЗоТ РСФСР за власним бажанням (запис 8);
- 29.05.1985 відповідно до наказу №64-к від 28.05.1984 прийнятий на роботу муляром- плиточником в РСУ торгівлі (запис 9);
- 01.08.1985 наказом №108-к від 01.08.1985 звільнений з роботи за власним бажанням (запис 10);
- 02.08.1985 згідно наказу №137 від 02.08.1985 прийнятий на роботу облицювальником-плиточником у Володарський райпродторг (запис 11);
- 09.03.1987 відповідно до наказу №33-ок від 09.03.1987 звільнений з роботи за ст. 31 КЗоТ РСФСР за власним бажанням (запис 12).
З цього приводу суд зазначає наступне.
На час початку спірного періоду роботи 10.02.1983 - діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 № 162 (далі - Інструкція № 162). Аналогічні положення, які наведені вище із Інструкції № 58, були передбачені і в попередній Інструкції № 162.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).
Згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1983 р.) записується 1984.05.01, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; 05.01.1984. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Згідно з пунктом 2.9. Інструкції № 162 у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі. При зміні формулювання причини звільнення пишеться: Запис за № таким-то є недійсним звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
Абзацом 1 пункту 2.10. Інструкції № 162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані. Посилання на відповідні документи вносяться на внутрішньому боці обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства чи спеціально уповноваженою ним особою і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзаци перший-третій пункту 2.12. Інструкції № 162).
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року № 656 Про трудові книжки працівників та службовців, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для обмеження належного соціального захисту громадянина.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, служби, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 275/615/17 (провадження №К/9901/768/17).
Крім того, відповідно до постанови КМУ від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена ВС в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Наявність недоліків у заповненні в трудової книжки не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з страхового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Крім того, на позивача не покладено обов'язок щодо перевірки усіх записів трудової книжки та реквізитів печатки підприємства чи якості зображення відбитку печатки.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
В даному випадку, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періоду проходження строкової військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982 (запис 3) відповідачем суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком.
Аналогічна позиція щодо необхідності зарахування до страхового стажу особи при призначенні пенсії періодів у випадку наявності недоліків у заповненні в трудової книжки викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі № 300/847/23.
Щодо вимоги про зарахування до страхового стажу періоду проходження строкової військової служби в кратному обчисленні, суд зазначає таке.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, після досягнення чоловіками 55 років, жінками 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
В п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII вбачається, що до учасників бойових дій належать, зокрема військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (надалі, також Порядок № 413).
Із змісту п. 2, п. 4 Порядку №413, слідує, що статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним, добровольцям Сил територіальної оборони) Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, співробітникам Служби судової охорони, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Визначено підставу надання особі статусу учасника бойових дій для осіб, які брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, довідка за формою згідно з додатком 6.
Суд звертає увагу, що матеріалами справи не встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Суд зауважує, що до страхового стажу позивача період проходження строкової військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982 необхідно зарахувати у ординарному розмірі, з огляду на ст. 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991, в якій передбачено, що військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку, а також перебування в партизанських загонах і з'єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.
В абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей (надалі, також Положення № 530).
За правилами приписів п.п.2.3 розділу 2 Положення № 530, при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах (з урахуванням вимог пунктів 2.4 та 2.5 цього розділу): один місяць служби за три місяці участь у бойових діях у воєнний час.
Пунктом 1.1 Положення № 530 встановлено, що цим Положенням визначається порядок обчислення вислуги років (загального страхового стажу) для призначення пенсій за вислугу років особам, звільненим з військової служби, відповідно до ст. 17-1 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб та постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (зі змінами).
Суд наголошує, що вказаним пунктом передбачено обчислення вислуги років для призначення пенсій з розрахунку один місяць служби за три місяці, проте чітко зазначено крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу.
З урахуванням наведеного правового врегулювання слід дійти висновку, що зарахування строку один місяць служби за три місяці не передбачено при призначенні пенсії за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та особам, які не брали участі в антитерористичній операції та у бойових діях у воєнний час.
Оскільки, у даній справі, позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком, а не пенсії за вислугу років, не брав участі в антитерористичній операції та у бойових діях у воєнний час, тому відповідно відсутні підстави для зарахування періоду проходження строкової військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982 у кратному розмірі, а саме: три місяці за один місяць служби.
Аналогічна позиція викладена у постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2025 у справі № 300/3849/24, від 01.09.2025 у справі № 300/438/25.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про зарахування періодів роботи з 01.12.1982 по 02.04.1984, з 18.05.1984 по 20.05.1985, з 29.05.1985 по 01.08.1985, з 02.08.1985 по 09.03.1987 до його страхового стажу, де пенсійним органом відмовлено з підстав, російська федерація з 01.01.2023 призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Республіка Білорусь.
Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення розміру пенсії за даною Угодою провадиться із заробітку(доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві.
Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відповідно, покликання пенсійного органу на нечинність Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 є необґрунтованими і безпідставними, оскільки ця Угода була чинна як для України, так і для Республіки Казахстан в спірні періоди роботи позивача.
Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж взаємно визнається Сторонами.
Статтею 9 Угоди від 15 квітня 1994 року визначено, що питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.
21 червня 1995 року набула чинності угода між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення Республіки Казахстан про співпрацю в галузі пенсійного забезпечення, яка поширюється на всі види державного пенсійного забезпечення громадян, що встановлені або будуть встановлені законодавством кожної з держав.
Згідно з статтею 4 Угоди від 21 вересня 1995 року пенсійне забезпечення громадян України і громадян Республіки Казахстан та членів їхніх сімей здійснюється відповідно до законодавства тієї держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до статті 6, 7 Угоди від 21 вересня 1995 року призначення пенсії проводиться за поданням потрібних документів, які підтверджують право на неї згідно з законодавством держави проживання. Документи, видані у встановленому порядку на території держав-учасниць цієї Угоди, приймаються без легалізації. При здійсненні пенсійного забезпечення компетентні органи держав-учасниць цієї Угоди співпрацюють один з одним безпосередньо. Питання, не вирішені компетентними органами, розглядаються договірними Сторонами шляхом переговорів.
За таких обставин, суд вважає, що позивач має право на зарахування трудового стажу з 01.12.1982 по 02.04.1984, з 18.05.1984 по 20.05.1985, з 29.05.1985 по 01.08.1985, з 02.08.1985 по 09.03.1987, набутого ним на території російської федерації для обчислення розміру пенсії.
Аналогічна позиція щодо необхідності зарахування до страхового стажу особи при призначенні пенсії періодів роботи на території держави-учасниці Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі № 460/18757/23.
Як уже було встановлено судом, ОСОБА_1 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.12.1979 проходив строкову військову службу з 28.05.1980 по 09.06.1982 в Радянській Армії, був працевлаштований з 01.12.1982 по 02.04.1984, з 18.05.1984 по 20.05.1985 у Володарському райпродторзі, з 29.05.1985 по 01.08.1985 в РСУ торгівлі, з 02.08.1985 по 09.03.1987 у Володарському райпродторзі на території російської федерації.
На думку суду, зазначені періоди роботи підтверджені належними та допустимими доказами, підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача відповідно до чинних на момент здійснення трудової діяльності міжнародних договорів, вихід держав з яких на цей час не впливає на право позивача врахування таких періодів роботи з метою пенсійного забезпечення.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №032350031225 від 07.03.2025 в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982, періодів роботи з 01.12.1982 по 02.04.1984, з 18.05.1984 по 20.05.1985, з 29.05.1985 по 01.08.1985, з 02.08.1985 по 09.03.1987 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відновленням порушеного права позивача є зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період проходження військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982, періоди роботи з 01.12.1982 по 02.04.1984, з 18.05.1984 по 20.05.1985, з 29.05.1985 по 01.08.1985, з 02.08.1985 по 09.03.1987 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.12.1979.
Відтак, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, з врахуванням того, що позов судом задоволено, тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1 211,20 грн, сплачений згідно з квитанцією від 11.08.2025.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №032350031225 від 07.03.2025 в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду проходження військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982, періодів роботи з 01.12.1982 по 02.04.1984, з 18.05.1984 по 20.05.1985, з 29.05.1985 по 01.08.1985, з 02.08.1985 по 09.03.1987 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.12.1979.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 28.05.1980 по 09.06.1982, періоди роботи з 01.12.1982 по 02.04.1984, з 18.05.1984 по 20.05.1985, з 29.05.1985 по 01.08.1985, з 02.08.1985 по 09.03.1987 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.12.1979 з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривні 20 копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Січових стрільців, 15; код ЄДРПОУ 20551088).
Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич