про закриття провадження у справі
11 листопада 2025 рокуЛуцькСправа № 459/3069/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Димарчук Т.М.,
при секретарі судового засідання Аршулік С.Р.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Шикун О.Є.,
представника відповідача Киричик В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за скаргою (позовною заявою) ОСОБА_1 до Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій державного виконавця та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до Червоноградського міського суду Львівської області зі скаргою на постанову головного державного виконавця Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Киричик Василини Михайлівни, в якій просив визнати неправомірними дії щодо винесення постанови від 23.10.2024 про накладення штрафу; скасувати постанову головного державного виконавця Киричик В.М. від 23.10.2024 про накладення штрафу на ОСОБА_1 на користь стягувача у розмірі 50% суми заборгованості, що складає 45 207,96 грн.
Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 28.11.2024 клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного МУМЮ Киричик В.М. у виконавчому провадженні №54862694 щодо винесення постанови про накладення штрафу залишено без задоволення; скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Луцького ВЛВС у Луцькому районі Волинської області Західного МУМЮ Киричик В.М. у виконавчому провадженні №54862694 щодо винесення постанови про накладення штрафу залишено без розгляду та повернуто таку заявнику.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 04.06.2025 у справі №459/3069/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 28.11.2024 скасовано, а провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного МУМЮ Киричик Василини Михайлівни у виконавчому провадженні №54862694 щодо винесення постанови про накладення штрафу закрито.
В подальшому, ухвалою Львівського апеляційного суду від 21.08.2025 справу №459/3069/24 за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області Західного МУМЮ Киричик В.М. у виконавчому провадженні №24862694 щодо винесення постанови про накладення штрафу передано для розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 справу №459/3069/24 за скаргою ОСОБА_1 на дії та постанову головного державного виконавця Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Киричик В.М. передано на розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 прийнято скаргу (позовну заяву) до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами, визначеними Розділом 2 Глави 11 “Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ» Кодексу адміністративного судочинства України, призначено судове засідання на 10:00 год. 11 листопада 2025 року.
У судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку позивача та представників сторін, суд дійшов висновку, що провадження у даній справі підлягає закриттю з наступних мотивів та підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі “Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза “встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування “суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін “судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, “встановленим законом».
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Суд зауважує, що участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Натомість приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Згідно зі статтею першою Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень, і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
У справі, яка є предметом перегляду, оскаржується, зокрема, постанова від 23.10.2024 у ВП 54862694 державного виконавця Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Киричик В.М. про накладення на боржника ОСОБА_1 штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 45207, 96 грн. Вказаний штраф стягується на користь ОСОБА_2 (стягувача) по виконавчому провадженню.
Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У статті 195 СК України врегульовано порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), та вказано, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Згідно з частинами першою та другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100% заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII.
Частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20% суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30% суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
У пункті 8 глави XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (далі - Інструкція № 512/5), визначено, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII.
Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу І цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.
Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається сторонам виконавчого провадження.
Суми штрафів стягуються виконавцем з боржника після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Якщо після закінчення виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення аліментів з підстав, передбачених пунктами 7, 9 статті 39 Закону № 1404-VIII, суми штрафів не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII та цією Інструкцією.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21) зазначила, що поняття та різновиди штрафів, що передбачені нормами Закону № 1404-VIII, і штрафу, передбаченого статтею 549 ЦК України, мають різну правову природу, оскільки в останньому випадку штраф є різновидом неустойки - грошової суми або іншого майна, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Поняття штрафу, вжите у частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення, та його стягнення проводиться на користь держави.
У той час як суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, перераховуються на користь стягувача аліментів.
Вказане свідчить про те, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в частині другій статті 63 Закону № 1404-VIII, частині другій статті 74 Закону № 1404-VIII, та штрафу, передбаченого частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, - відмінні, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII. Це дає можливість тлумачити частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.
Порядок стягнення аліментів, окрім норм СК України, регулюється також положеннями статті 71 Закону № 1404-VIII, якою передбачається, серед іншого, накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах (частина чотирнадцята).
Оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.
У постанові від 14.12.2021 у справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.
Заявник ОСОБА_1 першопочатково правильно звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо накладення на нього штрафу в порядку контролю за виконанням судового рішення, тому така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2020 у справі №682/3112/18 (провадження № 14-580цс19), в якій, зокрема, оскаржувалася постанова державного виконавця про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, про те, що відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 12.01.2022 у справі № 438/257/13; від 19.10.2022 у справі № 2312/95/2012, від 17.05.2023 у справі №521/10385/22.
Частиною 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи наведені актуальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права при визначенні юрисдикції спору про оскарження постанови про накладення штрафу у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів (постанова від 17.05.2023 у справі №521/10385/22), суд дійшов висновку, що вимоги про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу на боржника у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2024 у справі №310/2210/21 також свідчить про те, що вказана категорія справ (про накладення державним виконавцем штрафу у зв'язку із наявною заборгованістю по сплаті аліментів сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один, два чи три роки) розглядається у порядку цивільного судочинства судами загальної юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У відповідності до частини 1 статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Оскільки, даний спір виник із цивільних відносин, його вирішення віднесено до компетенції суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, відповідно до підсудності, визначеної Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до частини другої статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Оскільки провадження у цій справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, тому позивачу необхідно повернути з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1937,92 грн, сплачений згідно з платіжною інструкцією від 21.10.2025 (а.с.170).
Керуючись статтями 143, 238, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Провадження у справі за скаргою (позовною заявою) ОСОБА_1 до Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій державного виконавця та скасування постанови у виконавчому провадженні №54862694 від 23.10.2024 про накладення штрафу на ОСОБА_1 , закрити.
Роз'яснити, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду, спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України сплачений судовий збір у розмірі 1937,92 грн (одну тисячу дев'ятсот тридцять сім гривень 92 копійки).
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Повний текст ухвали суду складений 12 листопада 2025 року
Суддя Т.М. Димарчук