12 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/10408/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, вимоги та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №001506/03-20-24-06-10 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 15.01.2025 в частині нарахування пені у сумі 61 267,56 грн; визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6454-17 від 10.03.2025 в частині нарахування пені у сумі 61 267,56 грн; зобов'язання здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) шляхом виключення з неї неправомірних нарахувань заборгованості (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині нарахування пені у сумі 61 267,56 грн.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем 05.07.1995, а 14.05.2024 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення підприємницької діяльності.
Станом на 01.08.2024 в інтегрованій картці платника обліковувалася заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску (ЄСВ) у сумі 37 788,74 грн, яка виникла внаслідок автоматичних нарахувань за 2017-2020 роки. Вся ця сума була сплачена 12.08.2024, що підтверджується відомостями з інтегрованої картки.
Незважаючи на повну сплату ЄСВ, відповідач прийняв рішення від 15.01.2025 №001506/03-20-24-06-10 про застосування штрафних санкцій (5 858,72 грн) та нарахування пені (61 267,56 грн). Представник позивача вважає таке рішення частково незаконним, оскільки: відповідно до пункту 9.11.2 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), протягом періоду з 01.03.2020 по 30.06.2023 (період дії карантину) пеня не нараховується, а нарахована підлягає списанню; пунктом 9.22 того ж Закону передбачено, що з початку дії воєнного стану (24.02.2022) до 01.08.2023 платникам єдиного внеску також не нараховується пеня.
Таким чином, нарахування пені у цей період (з 01.03.2020 по 01.08.2023) суперечить вказаним нормам Закону №2464-VI.
Сторона позивача також посилається на постанову Верховного Суду від 28.03.2023 у справі №260/433/19, якою визначено, що у разі часткової невідповідності рішення вимогам закону, акт підлягає частковому скасуванню, якщо ідентифікувати неправомірну частину можливо. Оскільки розрахунок штрафних санкцій не дає можливості виокремити суму нарахованої пені за період з 01.03.2020 по 01.08.2023, тому позивач позбавлений можливості встановити точні суми пені, застосування/нарахування яких є правомірним та протиправним відповідно.
Також звертає увагу на ту обставину, що відповідач не позбавлений можливості після прийняття рішення в даній справі на користь позивача, з урахуванням наведених вище пунктів 9.11.2 та 9.22 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI (щодо ненарахування пені за період карантину та воєнного стану), прийняти нове рішення про застосування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Крім того, враховуючи викладене, ефективним способом захисту прав позивача по даній справі вважає зобов'язання відповідача привести облікові дані позивача у відповідність із дійсним станом розрахунків з бюджетом, шляхом коригування даних в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 , яке полягає у виключенні (списанні) суми недоїмки з єдиного соціального внеску в розмірі 61 267,56 грн, тобто в частині нарахованої пені в сумі 61 267,56 грн.
З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позовну заяву ГУ ДПС у Волинській області зазначає, що: рішення прийнято на підставі частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI, у зв'язку з несвоєчасною сплатою ЄСВ; штрафні санкції у сумі 5 858,72 грн і пеня у сумі 61 267,56 грн обґрунтовані відповідно до підпункту 2 пункту 2 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449; відповідно до частини 16 статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів і пені не застосовується.
Відповідач підкреслює, що позивач не подав ліквідаційної звітності, не надав довідок форми ОК-5 Пенсійного фонду, а отже не довів факт сплати ЄСВ за весь період. Вважає, що всі дії здійснені в межах Закону №2464-VI, а також Податкового кодексу України, який визначає повноваження контролюючих органів щодо перевірки своєчасності сплати внесків.
З врахуванням наведеного просить у задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив представник позивача вказує, що сам відповідач визнав факт нарахування пені за період із 01.03.2020 по 01.08.2023, тобто у час, коли така пеня відповідно до пунктів 9.11.2 та 9.22 розділу VIII “Прикінцевих та перехідних положень» Закону №2464-VI не підлягала нарахуванню.
Таким чином, рішення від 15.01.2025 №001506/03-20-24-06-10 та вимога від 10.03.2025 №Ф-6454-17 є частково незаконними і підлягають скасуванню в частині нарахування пені у сумі 61 267,56 грн.
Також наголошує, що розрахунок пені податковим органом не наданий, що унеможливлює перевірку правомірності нарахувань. У цьому контексті позивач повторно посилається на постанову Верховного Суду від 28.03.2023 у справі №260/433/19, відповідно до якої акт, що не дає змоги виокремити незаконну частину, є недійсним у цілому.
Додатково зазначає, що суд, як ефективний гарант захисту прав особи, повинен забезпечити поновлення порушених прав через зобов'язання контролюючого органу внести відповідні зміни до інтегрованої картки платника (з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19).
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 05.07.1995 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та 14.05.2024 внесено до цього Реєстру запис про припинення підприємницької діяльності позивача за його власним рішенням.
15.01.2025 ГУ ДПС у Волинській області прийняло рішення №001506/03-20-24-06-10 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в загальній сумі 67 126,28 грн, в тому числі: штраф у розмірі 5 858,72 грн (20% з 01.01.2015) та нараховано пеню за період з 10.02.2018 по 12.08.2024 в сумі 61 267,56 грн.
Також відповідачем 10.03.2025 прийнято вимогу №Ф-6454-17 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 67 126,28 грн (з них штраф у сумі 5 858,72 грн та пеня у сумі 61 267,56 грн).
Позивач, вважаючи рішення та вимогу протиправними в частині нарахування пені у сумі 61 267,56 грн, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини у сфері державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) регулюються виключно Законом України від 08.07.2010 №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», із змінами та доповненнями. Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених, зокрема у п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток) - абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI.
З 01.01.2017 відповідно до Закону України від 06.12.2016 №1774-VII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» набрали чинності зміни, зокрема, в порядку нарахування, обчислення єдиного внеску. Так, згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464, у разі якщо платник єдиного внеску, визначений, зокрема п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464, не отримав дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, він зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Зазначена норма діяла до 01.01.2021. Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI).
Єдиний внесок встановлюється у розмірі 22% до визначеної бази нарахування єдиного внеску (ч.5 ст.8 Закону №2464-VI). Фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів), сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI). Тобто граничний термін сплати єдиного внеску для таких платників - 19 число місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з п.6 розд. VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 із змінами та доповненнями (далі - Інструкція №449) у разі якщо останній день строків сплати єдиного внеску припадає на вихідний, святковий або неробочий день, останнім днем таких строків сплати єдиного внеску вважається перший робочий день, що настає за вихідним, святковим або неробочим днем (п.6 розд. розд.VI Інструкції №449).
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону №2464-VI).
Підпунктом 2 п.2 розд. VII Інструкції №449 визначено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників податків, які допустили зазначене порушення у період: до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10% своєчасно не сплачених сум; починаючи з 01 січня 2015 року та надалі, накладається штраф у розмірі 20% своєчасно не сплачених сум.
Податковий орган застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20% своєчасно не сплачених сум (п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464-VI).
Згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI суми єдиного внеску, своєчасно не нараховані та/ або не с плачені у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою.
На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч.10, 13 ст.25 Закону №2464-VI). Відповідно до ч.1 ст.25 Закону №2464-VI, суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом (ч.15 ст.25 Закону №2464).
Також згідно з ч.16 ст. 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У зв'язку із внесеними до Закону №2464-VI змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону №2464-VI днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів;
у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа та переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно ч. 6 ст. 25 Закону №2464 за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Відповідно до п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону №2464 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 10 ст. 25 Закону №2464).
Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч. 13 ст. 25 Закону №2464).
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція №449.
Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції №449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Разом з тим, відповідно до пункту 9-11.2 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI протягом періоду з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за ці періоди підлягає списанню.
Суд вказує, що п. 1 Постанови КМ України від 27 червня 2023 р. №651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було вирішено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Тобто, протягом періоду з 1 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, останній календарний день місяця (включно), в якому завершилась дія карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам єдиного внеску не нараховують пеню, а нарахована пеня за цей період підлягає списанню.
Отже, пеня у період з 01.03.2020 і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину не нараховується (вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 480/5678/21).
У постанові від 16.03.2023 у справі №480/5678/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що правове значення у контексті застосування пункту 9-11.2 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI має саме факт вчинення відповідного порушення, складом, якого, в даному випадку, є порушення строків сплати єдиного внеску (несвоєчасна сплата). При цьому податкове правопорушення у вигляді несвоєчасної сплати є триваючим порушенням, початком якого є перший календарний день, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, а закінчується таке правопорушення в день фактичної сплати (перерахування) єдиного внеску. Пеня нараховується за кожний день прострочення платежу. Колегія суддів зазначила, що обставини щодо періоду вчинення правопорушення мають значення для визначення розміру нарахування пені, а не у цілях встановлення застосовності пункту 9-11.2 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI до спірних правовідносин у правовій кваліфікації такого правопорушення, як триваючого. Пункт 9-11.2 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI містить чітку вказівку на темпоральний критерій застосування з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.
Окрім того, п. 9-21 та п. 9-22 розд. VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464- VI передбачено, що тимчасово за порушення, вчинені у період з початку дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, до 1 серпня 2023 року, штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються. Тимчасово, на період з початку дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, до 1 серпня 2023 року, платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за цей період підлягає списанню.
Отже, пеня за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 01.03.2020 по 01.08.2023 не нараховується.
Однак з оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач нарахував позивачу пеню за несвоєчасну сплату ЄСВ за період з 10.02.2018 по 12.08.2024 в сумі 61 267,56 грн, хоча період з 01.03.2020 по 01.08.2023 мав не включати до розрахунку застосування штрафних санкцій.
Таким чином, суд приходить до висновку, що спociб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні piшeння, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у постанові від 28.03.2023 у справі №260/433/19 вказав, що встановивши невідповідність частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому. Надаючи правову оцінку підставам відповідальності і розміру податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом, суд не вправі підміняти собою такий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми податкового зобов'язання. Суд, виключно, досліджує прийняті рішення суб'єкта владних повноважень на предмет їх відповідності закону.
З врахуванням вищезазначеного, судом вживалися заходи щодо отримання розрахунку нарахованої позивачу пені у спірний період шляхом витребування ухвалою від 04.11.2025 у відповідача ГУ ДПС у Волинській області розрахунку нарахування ОСОБА_1 пені за період з 01.03.2020 по 01.08.2023.
На виконання цієї ухвали відповідач подав додаткові пояснення від 11.11.2025, в яких повідомив, що оскаржуваним рішенням від 15.01.2025 №001506/03-20-24-06-10, зокрема, нараховано позивачу пеню, в тому числі за несвоєчасну сплату ЄСВ (1249 днів) у період з 01.03.2020 по 01.08.2023 у сумі 32 213,66 грн.
Зважаючи на такі обставини, позивачу неправомірно нараховано пеню за період 01.03.2020 по 01.08.2023 у сумі 32 213,66 грн, у зв'язку з чим рішення ГУ ДПС у Волинській області від 15.01.2025 №001506/03-20-24-06-10 в частині нарахування пені у сумі 32 213,66 грн слід визнати протиправним та скасувати.
Також суд враховує, що вимога ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 10.03.2025 №Ф-6454-17 сформована на підставі рішення ГУ ДПС у Волинській області від 15.01.2025 №001506/03-20-24-06-10, яке судом визнано протиправним та скасовано у наведеній частині нарахування пені, відтак вищевказана вимога також підлягає скасуванню у частині вимоги сплати пені у сумі 32 213,66 грн.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 шляхом виключення з неї неправомірних нарахувань заборгованості (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині нарахування пені у сумі 61 267,56 грн, суд зазначає наступне.
У пунктах 2-5 розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 січня 2021 року №5, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 березня 2021 року за №321/35943 (далі - Порядок №5), терміни в цьому Порядку вживаються в таких значеннях:
- достовірність показників - відповідність інформації, що відображається в інтегрованій картці платника податків, показникам первинних документів;
- інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу;
- коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається у підсистемах інформаційної системи, первинним показникам та встановленим алгоритмам (правилам) логічного і арифметичного контролю;
- первинні документи - документи, що складені платниками та/або податковими органами, отримані від інших органів влади згідно з чинним законодавством (податкові декларації, уточнюючі розрахунки, податкові повідомлення-рішення, рішення податкового органу, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, судові рішення, рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), інформація Казначейства про надходження податків і зборів та єдиного внеску тощо);
- перекручення (викривлення) показників - неповне та/або несвоєчасне відображення показників у відповідних підсистемах інформаційної системи.
Оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в інформаційній системі. Метою ведення оперативного обліку і складання звітності податкових органів є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень.
Відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.
Моніторинг повноти та своєчасності внесення первинних показників у підсистеми інформаційної системи забезпечується керівниками структурних підрозділів територіального органу ДПС за напрямами роботи.
Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, що здійснює облік платежів.
Дії працівників територіальних органів ДПС під час відображення в інформаційній системі первинних показників фіксуються із зазначенням ідентифікатора користувача, дати та часу дії.
Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу II Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.
Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 26 лютого 2019 року у справі №805/4374/15-а), від 10 квітня 2020 року у справі №813/1760/18), від 25 березня 2021 року у справі №280/4506/18), від 02 червня 2022 року у справі №360/2838/20) вказував, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність в останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, належним способом захисту, що відновить порушені права, є вимога про зобов'язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці платника податків дійсного стану зобов'язань перед бюджетом, в тому числі, і шляхом виключення неправомірно нарахованих і відображених сум.
Враховуючи викладене та вирішуючи даний спір, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача виключити з інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1 відомості в частині нарахування пені у сумі 32 213,66 грн у зв'язку із несвоєчасною сплатою єдиного внеску.
Отже, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як слідує з матеріалів справи, при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 1071,10 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №6 від 12.09.2025.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 563,18 грн в частині задоволених позовних вимог.
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У пункті 269 Рішення у справі “East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Як вбачається із доданих письмових доказів (договору №27/08/25 про надання правничої допомоги від 27.08.2025, додаткової угоди №1 від 27.08.2025 до цього договору, акта №70 про надання послуг професійної правничої допомоги від 08.10.2025, калькуляції вартості надання послуг професійної правничої допомоги №70 від 08.10.2025 по додатковій угоді №1 від 27.08.2025 до цього договору, квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №49 від 06.10.2025), вартість правничої допомоги становить 10 000,00 грн.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев'ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Таким чином, з наведеної правової позиції слідує, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката як за клопотанням сторони, так і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев'ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
На думку суду, заявлена сума витрат на правничу допомогу є завищеною, а тому, враховуючи предмет спору, незначну складність справи, заявлене представником відповідача у відзиві заперечення щодо відшкодування таких витрат, та виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.
Отже, враховуючи вищевикладене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 563,18 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн, а в загальному розмірі 4 563,18 грн.
Керуючись статтями 137, 139, 243, 245, 246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 15.01.2025 №001506/03-20-24-06-10 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в частині нарахування пені у сумі 32 213,66 грн (тридцять дві тисячі двісті тринадцять гривень 66 копійок).
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 10.03.2025 №Ф-6454-17 про сплату боргу (недоїмки) в частині визначення грошового зобов'язання щодо сплати пені у сумі 32 213,66 грн (тридцять дві тисячі двісті тринадцять гривень 66 копійок).
Зобов'язати Головне управління ДПС у Волинській області виключити з інтегрованої картки платника податку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відомості в частині нарахування пені у сумі 32 213,66 грн (тридцять дві тисячі двісті тринадцять гривень 66 копійок) у зв'язку із несвоєчасною сплатою єдиного внеску.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 4 563,18 грн (чотири тисячі п'ятсот шістдесят три гривні 18 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44106679).
Суддя Н. В. Стецик