11 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/8502/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - вч/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати з 26.02.2022 по 13.06.2024 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 26.02.2022 по 13.06.2024 перерахунок та виплату грошового забезпечення, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 , а саме в період з 26.02.2022 по 13.06.2024 відповідачем з порушенням норм законодавства здійснювалось нарахування та виплата йому грошового забезпечення (постійних та одноразових видів), виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
На думку позивача, застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, є протиправним з огляду на те, що 29.01.2020 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103). Отже, зміни внесені Постановою №103, зокрема до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), в якому визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, були визнані судом протиправними та нечинними, а тому з 29.01.2020 - з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, тобто, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Таким чином, у період проходження військової служби з 26.02.2022 по 13.06.2024 відповідач мав би нараховувати та виплачувати грошове забезпечення (основні, щомісячні додаткові та одноразові види), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року виплати на відповідний тарифний коефіцієнт.
З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.15).
У поданому до суду відзиві на позов представник Військової частини НОМЕР_1 позовні вимоги не визнав та у їх задоволенні просив відмовити повністю (а.с. 18-25). В обґрунтування цієї позиції вказав, що положення пункту 4 Постанови №704 в первинній редакції стосовно обчислення складових грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) прямо суперечить вимогам пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІ (далі - Закон №1774-VІІ).
Відповідач вважає, що оскільки норма пункту 3 розділу II Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 постанови №704 у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1,12,13,14 до постанови №704, правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати - відсутні.
За таких обставин відповідач вказує на безпідставність позовної вимоги про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати.
Крім цього, вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Інші заяви по суті справи не надходили.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до таких висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_1 , зокрема, в період з 26.02.2022 по 13.06.2024 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 , витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2024 № 172 (а.с. 7).
У відповідь на адвокатський запит, в/ч НОМЕР_1 листом від 17.07.2025 №1049/фс повідомила про те, що при обчисленні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням за період з 26.02.2022 по 19.05.2023 тарифні коефіцієнти посадового окладу, окладу за військовим званням не множились на розмір прожиткового мінімуму станом на відповідний календарний рік (але не менше 50 % розміру мінімальної заробітної плати встановленої на 01 січня відповідного календарного року). Натомість, для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 в 2022-2024 роках тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням множився на розмір прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018 (а.с.9).
Вважаючи, що в ході проходження військової служби обчислення і виплату грошового забезпечення здійснено з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3).
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4).
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704.
Пункт 4 Постанови №704, в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24 лютого 2018 року), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).
На момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Також пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Тобто, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
Спірність питання у цій справі полягає у правомірності дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у період з 26.02.2022 по 13.06.2024 грошового забезпечення, без урахування під час обчислення розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 №2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Частиною другою статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 розділу “Прикінцеві положення» Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Однак Закон України від 02.12.2021 №1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України від 03.11.2022 №2710-ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, у 2022 - 2023 роках не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 в частині застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704. Так Верховний Суд сформулював висновок, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік)) дійшов таких же висновків.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29.01.2020 (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діє пункт 4 Постанова №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103.
При цьому встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У цій справі судом встановлено, що у спірному періоді (у 2022 - 2024 роках) ОСОБА_1 грошове забезпечення виплачувалося з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані згідно з Постановою №704, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року для працездатних осіб, що підтверджено матеріалами справи та не заперечувалось відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII “Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.
Натомість статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2481,00 грн; статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 01 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684,00 грн.
З огляду на наведені вище положення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, правові висновки Верховного Суду (у подібних правовідносинах) суд у цій справі дійшов висновку, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідач протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на січень 2022 року, січень 2023 року відповідно як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.
Враховуючи встановлені обставини, а також практику Верховного Суду, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача у період з 26.02.2022 по 19.05.2023 повинно було визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, а не на 01.01.2018.
Відтак, позовні вимоги у цій частині є підставними, обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Що стосується заявлених позивачем позовних вимог, які стосуються періоду з 20.05.2023 по 13.06.2024, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 було внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та викладено абзац перший цієї норми в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Вказана постанова Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 набрала чинності 20.05.2023.
В подальшому, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови №481 неправомірними, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 залишено без змін.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025, та саме з цієї дати втратив чинність пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.
Отже, положення Постанови №481 були чинні до 18.06.2025.
Таким чином, у період з 20.05.2023 до 13.06.2024 відповідач правомірно нараховував позивачу грошове забезпечення та його складові, виходячи з розрахункової величини - 1762 гривні, оскільки в цей період діяли положення Постанови №481.
Враховуючи зазначену обставину, суд вважає, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати грошового забезпечення при перерахунку грошового забезпечення із розрахунку основних видів грошового забезпечення визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт у період з 20.05.2023 по 13.06.2024 не підлягають задоволенню.
Відтак, у цій частині позовних вимог належить відмовити.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази у справі, взаємопов'язані позовні вимоги належить задовольнити частково у спосіб визнання протиправними дій відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу з 26.02.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 з 26.02.2022 по 19.05.2023 перерахунок та виплату грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.
Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд його до уваги не приймає, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З 19.07.2022 з огляду на зміни, внесені Законом №2352-ІХ до статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28 вересня 2023 року у справі №140/2168/23, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Право на звернення до суду із позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Тобто, з 19.07.2022 у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, особа має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як слідує з матеріалів справи, позивач звільнений зі служби з 13.06.2024 та адвокату позивача надано відповідь на адвокатський запит відповідачем за № 1049/фс від 17.07.2025 разом з відомостями про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби.
Отже тримісячний строк звернення до суду з даним позовом розпочався з 17.07.2025 та закінчився 17.10.2025.
Позивач же звернувся до суду через систему «Електронний суд» з даним позовом 31.07.2025, тобто з дотриманням тримісячного строку звернення до суду.
Тому наведені відповідачем твердження щодо подання позовної заяви з пропуском строку звернення до суду є безпідставними.
Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 26.02.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 з 26.02.2022 по 19.05.2023 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2022, станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Р.С. Денисюк