11 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/6904/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), відповідно до якого просить суд:
1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення повного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 01.01.2008 по 31.12.2022, за виключенням вже виплаченої частини індексації;
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2008 по 31.12.2022 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 01.01.2008 по 28.02.2018 - січень 2008 року, в період з 01.03.2018 по 30.09.2020 - березень 2018 року, в період з 01.10.2020 по 31.12.2022 - жовтень 2020 року з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину;
3) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період служби з 01.01.2019 по 19.05.2023 (включно), грошової допомоги на оздоровлення за 2019-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019-2022 роки з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;
4) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період служби з 01.01.2019 по 19.05.2023 (включно), грошової допомоги на оздоровлення за 2019-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019-2022 роки в сторону збільшення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) за періоди: з 01.01.2019 по 31.12.2019 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2019; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 19.05.2023 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що нарахування грошового забезпечення відповідачем проводилося не в повному обсязі, зокрема, за період проходження служби з 18.06.2001 по 05.04.2025 індексація грошового забезпечення не виплачена із застосуванням - січень 2008 року, з 01.03.2018 по 30.09.2020 - березень 2018 р., в період з 01.10.2020 по 31.12.2022 - жовтень 2020 року. з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Також вказав, що під час проходження військової служби відповідач невірно встановив йому розмір посадового окладу та окладу за військове звання, що призвело до виплати грошового забезпечення в значно меншому розмірі.
Ухвалою судді від 26.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Позивач, ОСОБА_1 перебував на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 з 18.06.2001 по 05.04.2025, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно матеріалів справи, судом встановлено та не спростовується сторонами, що відповідачем нараховано позивачу грошове забезпечення, (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення), виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчисленого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» - 1762 гривні.
Відповідно до довідок про грошове забезпечення ОСОБА_1 за спірний період була нарахована та виплачена індексації грошового забезпечення:
за грудень 2018 в сумі 71,08 грн;
за січень-лютий 2019 в сумі 71,08 грн/щомісячно;
за березень-червень 2019 в сумі 134,47 грн/щомісячно;
за липень-листопад 2019 в сумі 206,72 грн/щомісячно;
за грудень 2019 в сумі 216,51 грн;
за січень-червень 2020 в сумі 216,51 грн/щомісячно;
за липень-листопад 2020 в сумі 226,29 грн/щомісячно;
за грудень 2020 в сумі 233,81 грн;
за січень-березень 2021 в сумі 331,42 грн;
за квітень-червень 2021 в сумі 415,41 грн/щомісячно;
за липень-листопад 2021 в сумі 540,03 грн/щомісячно;
за грудень 2021 в сумі 563,19 грн;
за січень 2022 в сумі 563,19 грн;
за лютий-квітень 2022 в сумі 672,35 грн/щомісячно;
за травень 2022 в сумі 913,01 грн;
за червень 2022 в сумі 1017,21 грн;
за липень 2022 в сумі 1066,00 грн;
за серпень-жовтень 2022 в сумі 1281,80 грн/щомісячно;
за листопад 2022 в сумі 1424,80 грн;
за грудень 2022 в сумі 1470,83 грн;
за липень 2019 в сумі 60,02 грн;
за серпень 2019 в сумі 206,72 грн;
за жовтень-листопад 2019 в сумі 206,72 грн/щомісячно;
за грудень 2019 в сумі 216,51 грн;
за січень-липень 2020 в сумі 216,51 грн/щомісячно;
за серпень-грудень 2020 в сумі 226,29 грн/щомісячно;
за січень 2021 в сумі 233,81 грн;
за лютий-квітень 2021 в сумі 331,42 грн/щомісячно;
за травень-липень 2021 в сумі 415,41 грн/щомісячно;
за серпень-грудень 2021 в сумі 540,03 грн/щомісячно;
за січень-лютий 2022 в сумі 563,19 грн/щомісячно;
за березень-травень 2022 в сумі 672,35 грн/щомісячно;
за червень 2022 р. в сумі 913,01 грн;
за липень 2022 в сумі 1017,21 грн;
за серпень 2022 в сумі 1066,00 грн;
за вересень 2022 в сумі 1281,80 грн;
за жовтень 2022 в сумі 2024,69 грн.
Позивач не погодившись з такими діями відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення в заниженому розмірі, а саме із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а також не нарахування в повному обсязі індексації грошового забезпечення, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ).
Відповідно до ст.1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.ч.2-3 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Положеннями статті 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Абзацом 3 частини 1 статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III визначено, що Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці 2 цього пункту.
Згідно з п.4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п.5 Порядку №1078 (проведення індексації грошових доходів населення) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Судом встановлено, і не заперечується сторонами, що позивачу за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення, враховуючи базовий місяць для її розрахунку - січень 2016 року.
Слід звернути увагу, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Так, на момент виникнення оскаржуваних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до п.13 постанови №1294 вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.
Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабміну України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01 березня 2018 року.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє суду зробити висновок про незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців в період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, враховуючи базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року слід задовольнити.
Разом з цим, матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем порядку нарахування і виплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 18.06.2001 по 31.12.2015, тому позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.
Щодо періоду за який позивач просить зобов'язати нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення (01.03.2018 по 30.09.2020) із застосуванням березень 2018 року та (01.10.2020 по 31.12.2022) із застосуванням жовтень 2020 року, як місяців за якими здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), суд зазначає наступне.
З інформації наданої відповідачам слідує, що для розрахунку нарахованої та сплаченої позивачу індексації відповідач враховував базовим місяцем березень 2018 року за період з 01.03.2018 по 31.12.2022.
Як вже зазначалося судом, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
03.11.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 №1038, якою внесено зміни до постанови № 704.
При цьому тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 змін не зазнала, а тому відсутні підстави стверджувати про зміну стосовно позивача базового місяця з березня 2018 року на жовтень 2020 року.
Разом з цим, для визначення правильності нарахування індексації грошового забезпечення необхідно керуватися положеннями абзаців 3-6 пункту 5 Порядку №1078, якими врегульовано питання виплати суми індексації у місяці підвищення посадових окладів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів).
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 3 пункту 5 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац 4 пункту 5 Порядку №1078).
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац 5 пункту 5 Порядку №1078).
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Таким чином, якщо у місяці підвищення посадового окладу розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення, індексація не нараховується. Якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, індексація у цьому місяці розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Зростання заробітної плати за рахунок інших її складових (без підвищення тарифних ставок (окладів)) не зменшує суму індексації на розмір підвищення заробітної плати. Проте у разі, коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно враховувати розмір підвищення грошового доходу, що відбувся у зв'язку зі зміною посадових окладів, а також суму індексації у місяці підвищення грошового доходу (у березні 2018 року) з метою порівняння цих величин. Сума індексації у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу з урахуванням положень абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Сторонами не заперечується, що відповідач, здійснюючи нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року, фактично врахував лише норми абзаців 1-2 пункту 5 Порядку №1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022.
В свою чергу, належним способом захисту є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 15 грудня 2022 року у справі №460/3473/21, від 23 січня 2023 року у справі №340/3391/22, від 31 січня 2023 року у справі №340/3391/22, від 13 березня 2023 року у справі №560/11003/22, від 26 жовтня 2023 року та інших. У справі №560/2917/23 колегія суддів Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2023 року зазначила, що не вбачає підстав для відступу від неї.
Щодо позовних вимог в частині виплати грошового забезпечення в період з 01.01.2019 по 19.05.2023, суд зазначає наступне.
Як зазначалось судом вище, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704) було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24.02.2018 набула чинності постанова № 103, пунктом 6 якої пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 постанови № 103.
Відтак, починаючи з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року.
Суд також ураховує, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення пункту 4 постанови № 704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови № 704.
Водночас, суд враховує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023.
Пунктом 1 постанови №481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Також пунктом 2 указаної постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац 1 в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Викладення пункту 4 постанови №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023.
При цьому суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 в справі № 320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025 згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Однак, оскільки згідно з ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, вказаний факт не впливає на вирішення спору по суті в справі №240/112676/25, оскільки стосується періоду до 18.06.2025.
Таким чином, за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що дії відповідача, які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції чинній з 29.01.2020, при обчисленні ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови, є протиправними.
З метою відновлення прав, порушення яких установлено за результатами розгляду спору, суд уважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити позивачу за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-IХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Частинами 1-2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваної бездіяльності.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно із ч.1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частино 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин, сторона, яка клопоче про розподіл таких витрат, подає до суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), акт приймання-передачі виконаних робіт, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до суду копії:
-договору про надання професійної правової допомоги від 03.09.2024, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Берзінь С.Л., відповідно до п.1, 4.1, 4.2 якого, адвокат зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види професійної правової допомоги (адвокатські послуги) Клієнту та виконувати пов'язані з цим доручення Клієнта в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання такої допомоги (послуги) та фактичні витрати, пов'язані з її (їх) наданням та необхідні для виконання цього Договору, а також виплатити гонорар успіху у випадку досягнення Адвокатом результату, визначеного п. 4.4.-4.5. цього Договору, у порядку та строки, узгоджені Сторонами та/або цим Договором. Ціна правової допомоги складається безпосередньо з плати за надані послуги професійної правничої допомоги Адвоката (винагороди, гонорару), фактичних витрат, пов'язаних з їх наданням (судовий збір, поштові витрати, проїзд транспортом, проживання у готелі, канцелярські витрати, тощо), а також з гонорару успіху за досягнутий результат, визначений п. 4.4.-4.5. Договору. Розмір плати за кожну окрему послугу професійної правничої допомоги (комплексу або пакета таких послуг) Адвоката визначається за домовленістю Сторін.
- акт надання послуг від 28.05.2025, згідно якого адвокатом надані послуги по складанню та поданню адміністративного позову про визнання протиправними дій та бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання вчинити певні дії в інтересах ОСОБА_1 до Волинського окружного адміністративного суду, супровід справи у суді, загальною вартістю 8000 грн.
- квитанції до прибуткового касового ордеру від 28.05.2025, згідно якої ОСОБА_1 по договору про надання правової допомоги від 28.05.2025 сплачено адвокату Берзінь С.Л. 8000 грн.
З огляду на надані документи, загальний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв'язку з розглядом даної справи у суді першої становить 8000 грн.
Висновуючись з даного приводу суд зазначає, що згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 року у справі № 826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Отже, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат понесених позивачем на правничу допомогу суд доходить висновку, заявлені витрати дійсно пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджуються документально, отже позивач має право на компенсацію таких.
Щодо співмірності розміру судових витрат, пов'язаних із наданням адвокатом послуги у зв'язку з розглядом даної справи, суд звертає увагу, що відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналогічним чином висловився Верховний Суд і у постановах від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, від 14 листопада 2019 року у справі № №826/15063/18 (адміністративне провадження №К/9901/18029/19) тощо, в яких зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того у, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи; розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Оцінюючи заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, виходячи з вищенаведених критеріїв, суд відзначає, що компенсація витрат на правничу допомогу за рахунок суб'єкта владних повноважень не повинна розглядатись особою як сатисфакція за порушені права та нести надмірне фінансове навантаження на бюджет.
Суд враховує, що вказана справа не є складною, зміст позовної заяви та обсяг наданих до суду документів не свідчать, що адвокатом було докладено значних зусиль для складання та подання до суду позовної заяви у цій справі, види адвокатських послуг охоплюються однією послугою в акті наданих послуг, що стосується підготовки та подачі до суду позову.
Суд також враховує, що дана адміністративна справа розглядалася в спрощеному позовному провадженні без призначення відкритого судового засідання, без виклику та участі представників сторін, а також і те, що суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене, оцінивши надані позивачем документи на підтвердження, понесених позивачем витрат на правничу допомогу, виходячи із передбачених законодавством наведених вище критеріїв, суд прийшов до висновку, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на правничу допомогу, у розмірі 8000 грн, є необґрунтованою та не співмірною із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), не відповідає розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат, а тому підлягає зменшенню.
Відтак, з огляду на предмет позову, виходячи з критерію пропорційності, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3000 грн.
Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) - січень 2008 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) - січень 2008 року.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 з урахуванням положень абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції чинній з 29.01.2020, при обчисленні ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», в редакції чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ).
Суддя Ф. А. Волдінер