Справа № 515/1200/25
Провадження № 2/515/1547/25
Татарбунарський районний суд Одеської області
12 листопада 2025 року м. Татарбунари
Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Дем'янової О.А.,
при секретарі Унгурян Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
11 серпня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (далі-ТОВ «Споживчий Центр») через свого представника Пархоменко М.А. звернулося до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №27.10.2024-100001030 від 27.10.2024 року у загальній сумі 27000 грн 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27.10.2024 року між ТОВ "Споживчий центр" та відповідачем укладений Кредитний договір (оферта) №27.10.2024-100001030, кожну сторінку якого відповідач підписав використовуючи електронний підпис одноразовим ідентифікатором та підписав Пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), Заявку на отримання кредиту, чим підтверджено укладення кредитного договору. Відповідно до умов Кредитного договору ТОВ "Споживчий центр" надало відповідачу кредит у розмірі 10000 грн 00 коп строком на 124 дні з дати його надання, дата повернення кредиту - 27.02.2025 року. Умовами Кредитного договору продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку виплати кредиту/ строку договору не передбачена. Позивач вказує, що ТОВ «Споживчий центр» умови кредитного договору виконав, надавши відповідачу грошові кошти, визначені умовами Кредитного договору. Однак, всупереч вимог цивільного законодавства та умов кредитного договору, відповідач свої зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим, станом на момент пред'явлення позову утворилась заборгованість у розмірі 27000 грн 00 коп., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10000 грн 00 коп., по процентам в розмірі 9300 грн 00 коп, комісії у розмірі 900 грн 00 коп., додаткової комісії у розмірі 1800 грн 00 коп, а також неустойки за кожен день невиконання /неналежного виконання кожного окремого зобов 'язання у розмірі 5000 грн 00 коп. У зв'язку із невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо повернення кредиту, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у зазначеному розмірі, а також судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 серпня 2025 року справу передано судді Дем'яновій О.А.
Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 серпня 2025 року провадження у справі відкрито та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, у позовній заяві просив проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за відсутністю представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідачу судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання двічі рекомендованими листами направлялись ухвала про відкриття провадження та позовна заява з додатками, які повернулися з відміткою пошти «Адресат відсутній за даною адресою» (а.с.41).
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Крім того, відповідно до вимог ч.10 ст.187 ЦПК України ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи 12 листопада 2025 року повідомлений через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України (а.с.45).
На підставі частини 11 статті 128 ЦПК України відповідач з опублікуванням оголошення про виклик вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою ч. 5 ст. 279 ЦПК України.
Відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, та за відсутності доказів поважності причин неподання відповідачем заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог ст.ст. 19, 279 ЦПК України вказана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку спрощеного позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.
Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача, враховуючи наявність достатніх матеріалів про права та взаємовідносини сторін, з ухваленням заочного рішення, у відповідності до ст.ст.280-282 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27.10.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 27.10.2024-100001030 шляхом прийняття Пропозиції про укладення Кредитного договору (оферти) (а.с.23-29).
Відповідно до умов Кредитного договору № 27.10.2024-100001030 від 27.10.2024 року позичальнику надається кредит на наступних умовах :
1. Дата надання/видачі кредиту - 27/10/2024;
2. Сума Кредиту: 10000 грн. 00 коп;
3. Строк, на який надається Кредит - 124 дні з дати його надання;
4. Дата повернення (виплати) кредиту - 27.02.2025;
Під час підписання Кредитного договору відповідач підписав Заявку, що є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) (а.с.26).
5. Продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку виплати кредиту/ строку договору не передбачена. У Позичальника відсутнє право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту та/або строку договору, установлених договором.
6. Процентна ставка "Стандарт" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів (надалі - «чергові періоди»). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
7. Процентна ставка "Економ" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0.5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка "Стандарт". Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
8. Комісія, пов'язана з наданням Кредиту (надалі - "Комісія за надання", "Комісія"; економічна сутність - плата за надання Кредиту) - 9% від суми Кредиту та дорівнює 900 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно Графіку платежів.
9. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості (надалі - "Комісія за обслуговування", "Комісія") - 900 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов'язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які Кредитодавець зобов'язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит.
10. Договором не передбачено змін в умовах надання фінансової послуги, щодо якої укладено договір.
12. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0.97% (денна процентна ставка) = (12000 / 10000)/ 124 ? 100%. 13. Проценти (економічна сутність - плата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення всієї Суми Кредиту (включаючи всі Транші) (залишку від всієї Суми Кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.
Згідно п. 3.1. Договору за цим Договором Кредитодавець зобов'язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію.
Пунктом 3.2. встановлено, що Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Умови надання Кредиту визначені розділом 3 Договору, а саме:
3.1. За цим Договором Кредитодавець зобов'язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію(ї) (якщо Комісія (ії) встановлена(і) договором).
3.2. Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Позичальник зобов'язується не використовувати Кредит для участі в азартних іграх та не перераховувати Кредит на рахунки організаторів азартних ігор.
3.3. Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на наступних умовах:
3.3.1. Дата надання/видачі кредиту: встановлюється у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти;
3.3.2. Сума Кредиту: встановлюється у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; 3.3.3. Тип кредиту: кредитна лінія; 3.3.4. Вид фінансової послуги: надання коштів та банківських металів у кредит
3.3.5. Строк, на який надається Кредит: встановлюється у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти;
3.3.6. Дата повернення (виплати) кредиту: встановлюється у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти;
3.3.7. Проценти за користування Кредитом (Проценти): встановлюється у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; 3.3.8. Графік платежів: встановлюється у Заявці, яка є невід'ємною частиною кредитного договору (а.с. 23 зворот).
Відповідно до п. 4.1. Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування Позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5353-05XX-XXXX-4105.
Згідно 4.3. Договору днем надання Кредиту вважається: списання відповідної суми коштів з рахунку Кредитодавця , а днем погашення Кредиту/сплати платежу - день надходження коштів у касу Кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок Кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку Кредитодавця.
Також, пунктом 4.4. Договору сторони погодили, що Проценти за користування нараховуються та обліковуються кредитодавцем щоденно з дня надання коштів Позичальнику включно до дати їх фактичного повернення. Комісія (Ї) (у випадку її встановлення договором) нараховується у порядку, встановленому догоовром.
Обов'язки кредитодавця визначені Розділом 5 Договору.
Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі.
Умови зазначеного Кредитного договору у згрупованому виді викладені у Паспорті споживчого кредиту (а.с.29 зворот-31).
Також, підписанню оферти передувало заповнення Анкети позичальника, яка містить персональні дані ОСОБА_1 (а.с.12).
З матеріалів справи також вбачається, що відповідач для підписання та укладання договору ввів код з смс, яке було відправлено на його фінансовий номер телефону НОМЕР_1 , підписавши його одноразовим ідентифікатором Е365 (а.с.29).
Разом із підписанням Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) року ОСОБА_1 ознайомлений з Графіком платежів із вказанням дат та сум сплати за Кредитним договором.
04 січня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» (Торговець) та ТОВ "Універсальні платіжні рішення» (Платіжна установа) було укладено Договір про надання послуг з переказу коштів №ФК-П-2024/01-2, в якому сторони погодили, що кошти приймаються Платіжною установою від Торговця з метою їх подальшого переказу Споживачу. Кошти приймаються від імені Торговця Платіжною установою від Споживачів з метою їх подальшого переказу на рахунок Торговця в якості оплати за надання ним тораів, послуг та виконанні роботи (а.с.18-22).
Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов вказаного Договору про надання послуг з переказу коштів в системі іPay.ua ТОВ "Універсальні платіжні рішення» 27.10.2024 року успішно перерахував кошти на платіжну карту клієнта - номер карти НОМЕР_2 за Кредитним договором № 27.10.2024-100001030 у сумі 10000.0 гривень, номер транзакції в системі іPay.ua -549564198 (а.с.14).
В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на момент пред'явлення позову утворилась заборгованість у загальному розмірі 27000 грн 00 коп.
Згідно з Довідкою-розрахунком про стан заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 27.10.2024-100001030 від 27.10.2024 року його заборгованість із процентами, розрахованими за період з 27.10.2024 по 27.02.2025 року становить 27000 грн, з яких: 10000 грн -основний борг; 9300 грн -проценти; 900 грн -комісія за надання; 1800 грн -комісія за обслуговування; 5000 грн- неустойка (а.с.13).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За загальним правилом (частина 1 статті 12 ЦПК України), суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Вивчивши доводи позовної заяви, а також дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовна заява ТОВ «Споживчий Центр» підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У частинах першій та другій ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1ст. 642 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно- телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про "електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. б ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між Заявником/Кредитором та Боржником/Позичальником не був би укладений. Отже сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину (позиція Верховного Суду у постанові № 524/5556/19 від 12.01.2021, у постанові №127/33824/19 від 07.10.2020).
З договору № 27.10.2024-100001030 від 27.10.2024 року вбачається, що він укладений в електронній формі.
Вказаний Кредитний договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету. Позичальник ОСОБА_2 під час укладення кредитного договору № 27.10.2024-100001030 пройшов ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку.
Під час ідентифікації Позичальник з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи.
Згідно ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» - електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.
Ідентифікація особи - процедура використання ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, в результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.
Статтею 14 вищезазначеного закону передбачено, що електронна ідентифікація здійснюється за допомогою засобів електронної ідентифікації, що підпадають під схему електронної ідентифікації, затверджену Кабінетом Міністрів України.
Частиною 2 Загальних положень Постанови Правління Національного банку України № 32 від 17.03.2020 року встановлено наступні визначення:
-абонент-ідентифікатор - банк України, який є абонентом Системи BankID Національного банку та безпосередньо виконує функції ідентифікації, автентифікації та верифікації клієнтів (банку), які є користувачами Системи BankID Національного банку;
-абонент Системи BankID Національного банку (далі - абонент) - юридична особа резидент приватного або публічного права, яка має укладений Національним банком України (далі - Національний банк) договір приєднання до Системи BankID Національного банку, та Національний банк;
-користувач Системи BankID Національного банку (далі - користувач) - фізична особа, яка ініціювала ЕЗІ з використанням Системи BankID Національного банку з метою отримання послуги від абонента - надавача послуг або контрагента абонента - надавача послуг зі спеціальним статусом.
Згідно частини 3 «Порядку використання Системи BankID Національного банку, права та обов'язки суб'єктів взаємовідносин у Системі BankID Національного банку» - учасниками процесу взаємодії в Системі BankID Національного банку є: користувачі та абоненти.
ТОВ «Споживчий центр» є абонентом Системи BankID Національного банку з 26 жовтня 2020 року (скрін з сайту https://bank.gov.ua додається) (а.с.32).
Відповідно до п. 10 ч. 1. Закону України «Про платіжні послуги» еквайринг - платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі. Згідно статті 37 вищезазначеного закону еквайринг здійснюється еквайром на підставі договору, укладеного з отримувачем, з урахуванням вимог законодавства. Таким чином, Кредитодавцем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет еквайрингу, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів, чим позивач виконав свої зобов'язання за договором своєчасно та в повному обсязі. Еквайр зобов'язаний надати держателю платіжної картки (платнику) квитанцію платіжного терміналу (пункти 156, 160 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління НБУ від 29.07.2022 №164).
Пунктом 10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий фінансовий кредит)» від 03.11.2021 № 113 передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача (далі - кредитна операція), з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення, повинні містити номер особистого електронного платіжного засобу споживача - сторони договору, з використанням реквізитів якого кредитодавець здійснює кредитну операцію, у форматі ХХХХ НОМЕР_3 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Пунктом 22 Постанови Правління Національного банку України «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» від 05.11.2014 N 705 (яка була чинна на момент укладення зазначеного кредитного договору) передбачено, що торговець зобов'язаний не копіювати електронного платіжного засобу чи його реквізитів та не вносити повного номера електронного платіжного засобу до облікових книг та/або до електронних баз даних комп'ютерних програм торговця тощо.
Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строки та умови надання грошових коштів у позику, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Ідентифікацію позивальника за його персональними даними: датою народження, рнокпп, особистим номером телефону для отримання СМС оповіщення з одноразовим ідентифікатором, зареєстрованою у встановленому законом порядку адресою проживання підтверджено інформацією, отриманою з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача.
Заповнюючи Анкету позичальника в особистому кабінеті, позичальник власноруч вніс свої персональні дані, тому у суду відсутні сумніви щодо не можливості однозначно ідентифікувати особу позичальника, при цьому негативні наслідки щодо правильності заповнених даних несе позичальник. Заповнюючи Заявку, ОСОБА_1 також зазначив реквізити належного йому електронного платіжного засобу для перерахування коштів за даним та наступними договорами: 5353-05ХХ-ХХХХ-4105.
Позичальником при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до вищенаведених Постанов Правління Національного банку України позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.
Порядок укладення договору в електронному вигляді в повній мірі відповідає положенням ЗУ «Про електронну комерцію» та умовам Договору, з якими боржник ознайомився до прийняття рішення щодо отримання кредиту, що підтверджується акцептуванням умов договору відповідачем.
Крім того, за змістом заявки, яка є невід'ємною частиною договору укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» ОСОБА_1 ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти).
Також, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яка є частиною електронного Кредитного договору, містить підтвердження позичальника ОСОБА_1 , що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору.
Суд приходить до висновку, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 досягнуто домовленості у письмовій формі щодо розміру кредиту, процентної ставки та інших платежів та приймає до уваги доводи ТОВ «Споживчий центр» в позовній заяві на доведеність надання відповідачу кредитних коштів на виконання договору.
В подальшому, відповідач всупереч умовам кредитного договору, ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» та ст.ст. 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України, порушив вищезазначені умови Кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернув в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконав в повному обсязі всі інші свої грошові зобов'язання перед кредитодавцем за кредитним договором навіть після спливу строку кредитування встановленого умовами кредитного договору.
На підставі поданих стороною позивача доказів, встановлені всі обставини на які посилається позивач.
Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В ст. 530 ЦК України вказано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) зобов'язання його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним Договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15 (провадження № 61-18379св21).
Процесуальний обов'язок, передбачений ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідачем не виконано та не надано доказів, які б підтверджували належність виконання відповідачем зобов'язання за кредитним договором або відсутність обов'язку його виконання.
Крім того, положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010).
Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано. Своїм правом подічі відзиву на позовну заяву зі спростуванням доводів позову відповідач не скористався, клопотання (заяву) про витребування необхідних на його думку доказів для спростування цих доводів позову, суду не надав.
Оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу ТОВ «Споживчий центр» отриманої у позику за вказаним договором суми позики у розмірі 10000 грн 00 коп, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10000 грн 00 коп та процентами за користування кредитними коштами у розмірі 9300 грн 00 коп, що були обумовлені договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, позивач також просив стягнути з ОСОБА_1 комісію за надання кредтиу у сумі 900 грн 00 коп., комісію за обслуговування у сумі 1800 грн 00 коп, а також неустойку у сумі 5000 грн 00 коп.
Комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу.
Із п.8 Заявки кредитного договору вбачається, що Комісія, пов'язана з наданням Кредиту (надалі - "Комісія") - 9% від суми Кредиту та дорівнює 900 грн. 00 коп. Розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту.
Пунктом 9 Заявки передбачено сплата комісії за обслуговування кредитної заборгованості у сумі 900 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, тобто у сумі 1800, 00 грн.
Сплата неустойки згідно з пунктом 17 Заявки передбачена у сумі 125 грн 00 коп, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Водночас, згідно ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.
Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.
Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, провадження №61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно.
Отже, пред'явлені позивачем вимоги щодо сплати відповідачем комісії за користування кредитом та комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемні і не підлягають задоволенню.
За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення простроченої заборгованості по сплаті за комісією в сумі 900 грн 00 коп та комісії за обслуговування кредитної заборгованості у сумі 1800 грн 00 коп не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення із відповідача на користь позивача неустойки, суд виходить з наступного.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання, тобто, вона може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи у договорі. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Зі змісту укладеного між сторонами у справі договору вбачається, що сторони досягли згоди щодо обов'язку сплати позичальником неустойки у розмірі 125 грн. за кожен день невиконання /неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Разом з тим, п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Судом встановлено, що кредитний договір був укладений між сторонами 27.10.2024, тобто, в період коли позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця неустойки за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно - правового спору.
Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.
Об'єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).
Суд зобов'язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків, (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст.12, ч. 2 ст.13 ЦПК України).
Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом (ч. 2 ст.83, ч. 1 ст.84 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1ст. 81 ЦПК України).
Позивач з клопотанням про витребування відповідних доказів до суду не звертався.
Оскільки позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог, саме він несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Визначаючи розмір понесених судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до п.6 ч.1ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до вимог ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Із матеріалів справи вбачається, що вказана позовна заява подана через систему «Електронний суд», та відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачено із застосуванням понижуючого коефіцієнту відповідного розміру ставки судового збору - 0,8, що становить 2422,40 грн.
Беручи до уваги, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову на загальну суму 19300 грн 00 коп, що становить 71,48 % від пред'явленої позивачем суми стягнення, то з ОСОБА_1 на користь позивача за розгляд справи підлягає стягненню судовий збір в сумі 1731 грн 53 коп, виходячи з розрахунку (2422,40 х 71,48/100).
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про електронний цифровий підпис», Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст.ст.15,205,207,526,612, 625,626,638-640,642,652,1046,1048,1049,1050,1054 ЦК України, ст.ст.12,13,76-81,89,133,141,263-265,268,273,280-282,354,355 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 27.10.2024-100001030 від 27.10.2024 року у загальному розмірі 19300 (дев'ятнадцять тисяч триста) грн. 00 коп, з яких: заборгованість по тілу кредиту у сумі 10000 грн 00 коп, заборгованість по процентах у сумі 9300 грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1731 грн 53 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 12 листопада 2025 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (код ЄДРПОУ: 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп - НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Суддя О.А.Дем'янова