права № 947/39588/25
Провадження № 2-з/947/375/25
про відмову у забезпеченні позову
12.11.2025 року м. Одеса
Суддя Київського районного суду м. Одеси Скриль Ю.А., розглянувши матеріали справи за заявою ОСОБА_1 , подану через представника адвоката Савицьку Оксану Миколаївну про забезпечення позову по справі №947/39588/2025 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
21.10.2025 року до Київського районного суду міста Одеси в електронній формі через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана через представника адвоката Савицьку Оксану Миколаївну до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 834 261 гривень та судові витрати у сумі судового збору 6674,09 гривень та витрат на правничу допомогу.
Одночасно з позовною заявою представником позивача надана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . В обґрунтування необхідності застосування вказаного виду забезпечення позову заявником зазначено, що існує спір між сторонами стосовно безпідставно набутих відповідачкою коштів і, у разі невжиття заходів забезпечення позову, можливе відчуження відповідачкою належної їй майна у вигляді квартири, що призведе до неможливості виконання рішення суду у разі його задоволення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2025, справа розподілена судді Скриль Ю.А. та передана судді 23.10.2025.
24.10.2025 суддя з метою визначення підсудності відповідно до частини 6 статті 187 ЦПК зробила запит до ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області щодо повідомлення місця реєстрації відповідача - ОСОБА_2 та 11.11.2025 отримала відповідь.
За правилами ч. 1 ст. 153 ЦПК України, суд проводить розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Суддя, дослідивши матеріали справи та заяву про забезпечення позову, дійшов наступного висновку.
З матеріалів заяви вбачається, що між фізичною особою-підприємцем ФОП ОСОБА_2 (Комісіонер) та ФОП ОСОБА_1 (Комітент) 16 грудня 2017 року було укладено Договір №1.
За умовами пункту 1.1 Договору Комітент доручає, а Комісіонер приймає на себе зобов'язання за винагороду укладати на умовах цього Договору від власного імені, але в інтересах та за рахунок Комітента, угоди з реалізації наданого йому Комітентом товару.
Згідно з пунктом 1.2 Договору товар, який передається Комісіонеру, є власністю Комітента до моменту його реалізації третій особі.
Згідно з пунктом 1.3 Договору кількість, асортимент переданого на реалізацію товару, визначається Комісіонером за погодженням з Комітентом. Моментом отримання Комісіонером товару вважається дата підписання Сторонами товарно-супроводжувальної документації (товарні накладні), що підтверджують приймання-передачу товару (пункт 1.4 Договору).
Пунктами 2.1.1. та 2.1.2 передбачений порядок приймання товару відповідно товарно-супроводжувальної документації проводячи при цьому зовнішній огляд товару на предмет його якості та кількості. У випадку невідповідності кількості та якості товару повідомити про це Комітента невідповідності в Акті. Ta викласти вищезазначені
Пунктом 2.1.9 Договору передбачено, що в строк встановлений Договором. Комісіонер зобов'язаний перерахувати Комітенту виручену від реалізації товару суму за вирахуванням належної винагороди та витрат Комісіонера, пов'язаних з виконанням цього Договору.
Згідно з п. 2.1.10 Договору за вимогою Комітента Комісіонер зобов'язаний виплатити вартість нереалізованого Товару.
Оплата Комісіонером реалізованого товару проводиться за вирахуванням своєї винагороди та інших витрат, понесених Комісіонером в рамках цього Договору (п.4.6).
На виконання п.1.4 Договору Сторонами була складена та підписана накладна від 16.12.2017, в якій було погоджено асортимент, кількість та ціну отриманого Відповідачем на реалізацію товару. Загальна вартість товару, який був отриманий, згідно накладної від 16.12.2017, відповідачем становить 53 170 доларів США.
Як стверджує сторона позивача, ОСОБА_1 у повному обсязі виконав прийняті на себе зобов'язання щодо передачі товару Комісіонерові.
Пунктом 2.1.6 Договору визначено, що Комісіонер зобов'язаний інформувати Комітента про хід виконання комісійного доручення за цим Договором. По необхідності надавати Комітенту письмовий звіт із вказанням фактичної кількості реалізованого товару, за який проводиться оплата, а також із вказанням суми витрат, якщо такі наявні (п.2.1.7 Договору).
Позивач зазначає, що за період дії Договору Комісіонером було частково повернуто Комітенту товар на загальну суму, еквівалентну 33 170 доларів США, вартість неповернутого товару становить в еквіваленті 20 000 доларів США, що згідно офіційного курсу гривні до долару США (41,712) Національного банку України на даний час становить 834 261,00 грн.
Заявник неодноразово засобами телефонного зв'язку повідомляв ОСОБА_3 про намір повернути нереалізований Комісіонером товар або провести оплату вирученої від реалізації товару суми згідно з Договором (докази переписки додаються).
Проте на телефонні повідомлення ОСОБА_3 не відповідає, на контакт тривалий час не виходить, належного і можливого зв'язку з нею не встановлено, що стало підставою для звернення до суду з повозом за захистом свого порушенного права та інтересів.
Отже позивач вважає за необхідне до розгляду справи по суті, для забезпечення виконання судового рішення в майбутньому, вжити заходів щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідачки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка належить відповідачці на праві власності. Невжиття цих заходів може призвести до відчуження зазначеного майна відповідачкою, що зробить виконання рішення суду неможливим.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до частини 1статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та долучені до неї матеріали, суд не вбачає підстав для її задоволенн, виходячи з наступного.
З письмових матеріалів справи встановлено, що підставою позовних вимог позивача стало те, що існує спір між сторонами стосовно безпідставно набутих відповідачкою коштів і, у разі невжиття заходів забезпечення позову, можливе відчуження відповідачкою належної їй майна у вигляді квартири, що призведе до неможливості виконання рішення суду у разі його задоволення.
Статтею 124 Конституції Українивизначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статтей14,153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
11.07.2018 Верховний Суд України, розглядаючи справу № 509/5216/13-ц зазначив, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Порядок забезпечення позову врегульовано положеннями глави 10 розділу І ЦПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому заходи до забезпечення позову застосовуються судом як гарантія реального виконання рішення суду.
Важливою обставиною під час вжиття заходів забезпечення позову є пов'язаність відповідних дій відповідача та шкідливих результатів від їх вчинення з відповідним предметом позову та правами, з метою захисту яких такий позов подано.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Поряд з цим, за приписами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Заявник у поданій заяві просить вжити заходи забезпечення позову шляхом арешту майна відповідачки та заборони іншим особам, що діють в її інтересах або за цивільними угодами з нею, вчиняти будь-які дії по відчуженню і розпорядженню даним майном.
При цьому обґрунтовуючи подану заяву вказує на ту обставину, що між сторонами виник спір, пов'язаний з безпідставним набуттям відповідачкою коштів, при цьому зазначив лише про можливе утруднення у майбутньому виконання судового рішення.
Позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому, або позбавить позивача можливості ефективно захистити його порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідачки на момент пред'явлення позову до нього, може бути відчужене, зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачкою дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 серпня 2019 року за №761/39201/18.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 21.11.2018 р. у справі №826/8556/17, від 25.04.2019 р. у справі №826/10936/18, від 29.01.2020 р. у справі №640/9167/19.
При цьому заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, у зв'язку із чим, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість утруднення чи неможливість виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
У свою чергу з поданої заяви вказаного обґрунтування не встановлено, натомість в заяві лише вказано про можливе утруднення чи неможливе виконання рішення суду в майбутньому.
Таким чином, заявник обґрунтовує наявність підстав для забезпечення позову лише тими обставинами, що між сторонами існує спір.
При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 149 ЦПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Однак, заявником не надано суду доказів того, що фізична особа підприємець ОСОБА_3 у разі задоволення позову може не виконати судове рішення.
У рішенні Конституційного Суду України від 16 червня 2011 року №5-рп/2011 у справі № 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст. 55 Конституції України.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників у справі з тим, щоб забезпечити позивачам реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, і доказами, які наведені на їх підтвердження, та положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої права, подаючи позов.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 922/4587/13.
Водночас, слід зазначити, що між сторонами укладений договір 16.12.2027, а з вимогами-претензіями щодо виконання комісійного доручення позивач звернувся до відповідачки лише 19.08.2025 та 16.10.2025. З даним позовом до суду звернувся 21.10.2025, а майном у вигляді квартири АДРЕСА_1 , відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.08.2025 № 439804139, відповідачка ОСОБА_2 володіє з 25.10.2013 та до цього часу вказане майно залишається у її власності, що свідчить про відстуність наміру щодо відчуження вказаного майна.
Відповідно до ч. 7 ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що заявником не надано суду належних та допустимих доказів, які свідчать на те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, яке не підлягатиме примусовому виконанню, чи унеможливить ефективний захист порушеного права, отже в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст.149,150,153 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої через представника адвоката Савицьку Оксану Миколаївну про забезпечення позову по справі №947/39588/2025 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів, з дня її проголошення (підписання суддею) чи вручення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду підписана 12.11.2025.
Суддя Ю. А. Скриль