Справа № 947/34350/25
Провадження № 2-о/947/523/25
12.11.2025 року
Київський районний суд м. Одеси
у складі головуючого - судді Луняченка В.О. ,
Розглянувши спільну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за участю заінтересованої сторони Київської районної адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має неповнолітніх дітей та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, -
До Київського районного суду м. Одеси із заявою про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має неповнолітніх дітей звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вимогами якої є розірвання шлюбу між ними, який зареєстрований 06 лютого 2010 року Другим Малиновським ВРАЦС Одеського міського управління юстиції, актовий запис про шлюб №43.
Також заявники просять суд встановити факт, що має для них юридичне значення, а саме факт самостійного утримання та виховання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до договору між батьками про виховання, утримання дітей, здійснення батьківських прав та обов'язків та визначення місця проживання дітей, укладеного 04.08.2025, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М.
У судовому засіданні заявниками було підтримано спільну заяву.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі N 320/948/18 (провадження N 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі N 320/948/18 (провадження N 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі N 560/17953/21 (провадження N 11-150апп23).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Вказані висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі N 320/948/18 (провадження N 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі N 370/2898/16 (провадження N 14-573цс19).
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №201/5972/22 оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
У даному випадку, як заявлено ОСОБА_1 , вона є військовослужбовцем а тому даний юридичний факт є необхідним для отримання відповідної відстрочки від проходження військової служби.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Згідно Переліку документів, що подаються військовозобов'язаними для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» , що є додатком №5 до відповідного « Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації , на особливий період», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року №560, визначено, що до документів, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину відносяться рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
У постанові від 13.06.2018 за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховним Судом було викладено позицію про те, що сам факт розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з одним із батьків, що передбачає обов'язок щодо повного і самостійного утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі іншого із батьків у вихованні дитини.
Крім того у даному випадку з укладеного між подружжям Договору вбачається що замість оплати аліментів на утримання дітей ОСОБА_2 передав право власності на нерухоме майно, що також є видом участі у матеріальному забезпеченні дітей, тобто способом прийняття участі в утриманні дітей.
Частиною шостою статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку із чим заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей ОСОБА_1 слід залишити без розгляду..
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49,256, 353,354 ЦПК України, суд, -
Залишити без розгляду заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у частині вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей ОСОБА_1 .
Продовжити розгляд спільної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за участю заінтересованої сторони Київської районної адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування, про розірвання шлюбу та визнання місця проживання неповнолітніх дітей.
Повний текст ухвали складено 12.11. 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з дня її виготовлення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня складення.
Суддя Луняченко В. О.