12.11.25
22-ц/812/1880/25
Справа №477/1821/25 Головуюча у 1-й інстанції Саукова А. А.
Провадження № 22ц/812/1880/25 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О. О.
Іменем України
12 листопада 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючої-судді: Ямкової О. О.,
суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О.В.,
із секретарем: Колосовою О. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
Фермерського господарства (ФГ) «Афганец - Агро»,
на ухвалу Вітовського районного суду Миколаївської області від 1 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Саукової А. А. зі складенням повного судового рішення, у справі
за позовом
ОСОБА_1 до ФГ «Афганец-Агро»,
про визнання права оренди припиненим, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 , звернулась до суду із позовом до ФГ «Афганец-Агро» про визнання права оренди земельної ділянки припиненим, у зв'язку із закінченням строку дії договору.
В обґрунтування позову зазначала, що є власницею земельної ділянки 4823381300:01:000:0056, загальною площею 10,43га, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташованої в межах території Калинівської сільської ради Жовтневого (Вітовського) району Миколаївської області.
На підставі договору оренді земельної ділянки від 29 грудня 2017 року нею передано вищевказану ділянку в оренду ФГ «Афганец-Агро» строком на 7 років, тобто до 30 грудня 2025 року.
Між тим, вказане право оренди зареєстроване державним реєстратором не на сім, а на сімнадцять років, що не відповідає умовам договору.
У зв'язку з небажанням позивачки продовжувати договір, строк виконання якого сплив після 30 грудня 2024 року, та відсутністю висловленого побажання відповідача на продовження такого строку, фермерським господарством втрачено право переважного укладення договору оренди земельної ділянки у майбутньому та фактично договір вважається припиненим за закінченням строку, на який його було укладено.
За такого, з метою захисту своїх порушених прав позивачка як власниця земельної ділянки змушена звернутись до суду із цим позовом.
Подавши позов, позивачка одночасно звернулась з заявою про його забезпечення, у якій посилаючись на не повернення відповідачем належної їй на праві власності земельної ділянки та вчиненням головою ФК «Афганец-Агро» активних дій щодо пропонування фізичним особам та суб'єктам господарської діяльності придбати право оренди землі, що свідчить про його реальний намір здійснити відчуження права оренди, у тому числі і на земельних торгах, що в майбутньому створюватиме їй перешкоди для виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог, та унеможливить виконання рішення суду, просила забезпечити позов шляхом заборони державним реєстраторам та посадовим особам, уповноваженим здійснювати реєстраційні дії, здійснювати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі щодо набуття припинення чи зміни майнових прав, а також внесення змін до відомостей про земельну ділянку до набрання рішенням у цій справі законної сили.
Ухвалою Вітовського районного суду Миколаївської області від 1 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено, заборонено особам та органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо набуття, припинення або зміни речових прав, а також внесення змін до відомостей про земельну ділянку із кадастровим номером 4823381300:01:000:0056, заборонено ФГ «Афганец - Агро» вчиняти із земельною ділянкою дії з набуття, припинення чи зміни речових прав.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що можливе відчуження права оренди без згоди власника може утруднити виконання рішення суду та необхідності на захисту порушених прав позивачки, врахувавши, що вжиті заходи забезпечення позову не призведуть до невиправданого обмеження прав відповідача як орендаря земельної ділянки.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, зазначаючи, що спірний договір, про припинення права оренди земельної ділянки за яким просить позивачка укладено на 17 років, а тому строк його дії закінчується 30 грудня 2034 року.
За відсутністю права позивачки на припинення договору оренди, строк виконання якого не закінчився, суд вирішуючи питання про забезпечення позову, мав здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявниці щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з невжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Між тим, місцевий суд, на думку відповідача, не дослідив необхідність застосування таких заходів забезпечення та фактичні обставини справи, оскільки у відповідача протягом дії договору не виникало приводів та намірів відчужувати право оренди.
Також поза увагою місцевого суду залишилось те, що реального спору у цій справі не існує, внаслідок чого не є необхідним та співмірним додатково забороняти особам та органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії. До того ж судом не враховано, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття кожного з таких заходів.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав.
Так, відповідно до змісту статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову та зазначено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
За роз'ясненнями, що містяться в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року слідує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Закон пов'язує доцільність вжиття заходів забезпечення позову не тільки з можливістю (утрудненням) виконання рішення, а і з ефективністю захисту інтересів та поновленням прав позивача (у разі встановлення їх порушення).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання припиненим права оренди, у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди земельної ділянки (а.с.1-11).
У відповідності до пункту 8 копії договору від 29 грудня 2017 року, укладеного між сторонами у справі, наданого позивачкою до місцевого суду, договір укладено строком на 7 років (а.с.20-24). В той час як з копії договору укладеного 29 грудня 2017 року між сторонами стосовно тієї ж земельної ділянки, що додана відповідачем до апеляційної скарги вбачається, що за змістом пункту 8 договір укладено на 17 років (а.с.60-62).
За змістом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що стосовно належної позивачці на праві власності земельної ділянки зареєстроване право оренди за орендарем ФГ «Афганец - Агро» на підставі договору, укладеного 29 грудня 2017 року між сторонами строком на 17 років (а.с.25-26).
За висновками КЦС ВС, викладеними ним у постанові від 5 лютого 2020 року при розгляді справи №490/3925/19 і у постанові від 28 серпня 2019 року у справі №367/246/18 зазначено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є підставою для задоволення відповідної заяви.
Колегією суддів також враховується, що відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ, напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). За констатацією ЄСПЛ відсутність додержання хоча б одного критерію є порушенням державою статті 1 Першого протоколу.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу», при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду» (national authorities enjoy a certain margin of appreciation) з огляду на те, що національні органи влади краще знають потреби власного суспільства і знаходяться в кращому становищі, ніж міжнародний суддя, для оцінки того, що становить «суспільний інтерес». Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу (public, general interest), який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) - «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) визначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зробила висновок про те, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Аналізуючи наведені норми процесуального права, судову практику та матеріали справи, колегія суддів висновує, що вжиті районним судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та будуть достатнім інструментом забезпечення ефективності судового захисту, забезпечать баланс прав та обов'язків сторін у справі та усуне можливі подальші судові спори у разі задоволення заявлених позовних вимог.
Тому за наявності поданого позову про визнання права оренди припиненим з одночасним наданням сторонами у справі копій договорів із різним зазначенням строку дії договору оренди земельної ділянки, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість забезпечення позову шляхом заборони відповідачу, особам та органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії, та зазначені заходи забезпечення є такими, що не перешкоджають ФГ «Афганец-Агро» у користуванні земельною ділянкою на правах оренди до вирішення пред'явленого позову по суті, а тому є адекватним та співмірним способом забезпечення пред'явленого позивачкою позову.
Також зазначене сприятиме виконанню рішення суду, у випадку задоволення позову ОСОБА_1 за наявності для цього законних підстав.
На підставі викладеного та у відповідності до положень, передбачених статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, оскільки оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для перерозподілу судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України немає.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Афганец-Агро» - залишити без задоволення, а ухвалу Вітовського районного суду Миколаївської області від 1 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, але може бути оскаржена, у випадках передбачених статтею 389 ЦПК України, в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді Т. В. Крамаренко
О. В. Локтіонова