03.11.25
22-ц/812/1827/25
Провадження № 22-ц/812/1827/25
Іменем України
03 листопада 2025 року м. Миколаїв
справа № 477/2694/24
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Фірма «Сідкорн» про стягнення заборгованості з орендної плати та моральної шкоди, за апеляційною скаргою Приватного підприємства Фірма «Сідкорн» на рішення Вітовського районного суду Миколаївської області, ухвалене 24 червня 2025 року під головуванням судді Козаченка Р.В., повне судове рішення складено 15 липня 2025 року,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства Фірма «Сідкорн» (далі - ППФ «СІДКОРН») про стягнення заборгованості з орендної плати та моральної шкоди.
Позивач зазначала, що їй на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 4823381700:07:000:0713 площею 10,85 га, яка розташована в межах Коларівської сільської ради Жовтневого (нині - Миколаївського) району Миколаївської області.
01 серпня 2017 року вона уклала з ППФ «СІДКОРН» договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 7 років, який 10 листопада 2017 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №23381511. В пункті 2.2 розділу «Орендна плата» сторони погодили виплату орендної плати в розмірі 12% від грошової оцінки земельної ділянки. Розмір орендної плати підлягає індексації відповідно до рівня інфляції національної валюти України. Згідно з пунктом 2.1. Договору орендна плата вноситься орендарем щорічно з урахуванням податків відповідно до чинного законодавства, а саме 50% до 25 серпня поточного року та 50% до 15 листопада поточного року.
Як вказала позивач, протягом 2018 - 2022 років відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання зі сплати орендної плати, а за 2023 рік взагалі її не сплатив. На заяву ініціативної групи власників земельних ділянок про виплату орендної плати за 2023 рік відповідач листом від 12 лютого 2024 року пояснив, що несплата орендної плати за 2023 рік сталася через форс-мажорні обставини, проте позивач вважає, що відповідачем не доведено належними доказами існування форс-мажорних обставин.
Посилаючись на викладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 31 січня 2025 року, ОСОБА_1 просила стягнути з ППФ «СІДКОРН» заборгованість з орендної плати за 2023-2024 року у розмірі 158622 грн 43 коп., з яких заборгованість з орендної плати 133947 грн 64коп. (100 473 грн 92 коп.+33 473 грн 72 коп.) без врахування податків та обов'язкових платежів, інфляційні втрати у розмірі 21975 грн 05 коп. (5199 грн 34 коп + 10847грн 51 коп + 5928 грн 20 коп), 3% річних у розмірі 2699 грн 74 коп. (1822 грн 03 коп.+478 грн 26 коп.+399 грн 45 коп) та стягнути 8000 грн відшкодування моральної шкоди.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначав, що відповідно до змісту п.4.1 договору оренди сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за договором, якщо таке невиконання стало наслідком нездоланної сили, тобто подій, настання яких ні орендодавець, ні орендар не спроможні були передбачити і попередити (пожежі, повені, засухи, землетруси, інші стихійні явища природи, військові дії, тощо). У зв'язку з повномасштабним вторгненням росії до України та введенням воєнного стану в Україні з 24 лютого 2024 року, територія Мішково - Погорілівської територіальної громади, на якій розташовані орендовані земельні ділянки, велися активні бойові дії з 04 березня 2022 року по 11 листопада 2022 року. Починаючи з 11 листопада 2022 року зазначена територія віднесена до територій можливих бойових дій, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22 грудня 2022 року. Перебування селища Коравелове (колишнє Коларове), яке відноситься до Мішково- Погорілівської сільської ради та утворює Коравелівський старостинський округ, до 11 листопада 2022 року унеможливило проведення посівної кампанії на 2023 рік та ймовірних польових робіт зі збору врожаю, у зв'язку з чим відповідач не міг використовувати земельну ділянку через ведення активних бойових дій, що призвело до неотримання врожаю та неможливості здійснення розрахунків за оренду земельної ділянки. Крім того у зв'язку з перебуванням м. Миколаєва упродовж 2022 року під активними обстрілами ворога, за місцем розташування однієї з виробничих баз на території Інгульського району м. Миколаєва, по вул. Новозаводська 22, внаслідок чергового обстрілу знищено майно ППФ «СІДКОРН», зруйновані складські приміщення, знищена сільськогосподарська продукція і техніка. Крім того, відповідач зазначив, що у зв'язку з обстрілом торгового морського порту «Ніка-Тера» 04.06.2022 року було припинено надання послуг з відправки та підготовки вантажів, у тому числі зернових, що призвело до збитків ППФ «СІДКОРН». 11 листопада 2022 року селище Каравелове набуло статусу території можливих бойових дій та відповідач не мав можливості належно обробляти поля через необхідність проведення заходів по розмінуванню. Повне розмінування проведено лише у 2024 році, внаслідок якого на орендованих землях було знайдено 55,6 кг вибухонебезпечних предметів. Таким чином, з об'єктивних причин господарська діяльність по обробітку орендованих земель не могла проводитися, що унеможливило виплату орендної плати позивачу, Також зазначав, що позивач не надала належних та допустимих доказів того, що зазначені нею обставини призвели до страждань, які спричинені саме відповідачем, а не внаслідок війни, а тому ППФ «СІДКОРН» просило у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У відповіді на відзив позивачка вказувала, що зазначені відповідачем причини неможливості виконання зобов'язання по виплаті орендної плати не відповідають дійсності, оскільки іншим орендодавцям, які погодились продовжити орендні відносини із відповідачем, ППФ «СІДКОРН» виплатив орендну плату по листопад 2024 року, а також виплатив їй орендну плату за 2022 рік у розмірі 26 350 грн. Крім того, відповідач у своєму листі орендодавцям запевняв, що під урожай 2023 року ним були засіяні земельні ділянки соняшником, не згадуючи про необхідність розмінування земельних ділянок. Так як рішенням Мішково-Погорілівської сільської ради від 24.09.2024 року №6 відмовлено ППФ «СІДКОРН» у наданні додаткових пільг зі сплати місцевих податків та зборів за 2022 та 2023 роки, у тому числі і по земельній ділянці позивача, то це свідчить про можливість їх сплати та наявність доходів. До того ж, відповідно до актів ГУ ДСНС України у Миколаївській області про розмінування місцевості від вибухонебезпечних предметів, які надані відповідачем, вибухонебезпечних предметів не виявлено.
Рішенням Вітовського районного суду Миколаївської області від 24 червня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто ППФ «СІДКОРН» на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у розмірі 158 622 грн. 43 коп.
Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що відповідачем не виплачена орендна плата за 2023-2024 роки та не доведений факт неможливості використання за призначенням у вказаних роках орендованої у позивачки земельної ділянки через обставини, за які відповідач не відповідає. За такого суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі, включаючи інфляційні втрати і 3% річних, погодившись із наданим позивачем розрахунком. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди суд виходив з того, що порушення строків сплати орендної плати стало наслідком непереборної сили, вина відповідача в такому порушенні позивачкою недоведена, так само як і не надано суду доказів про заподіяння їй моральної шкоди.
Не погодившись з рішенням суду від 24 червня 2025 року ППФ «СІДКОРН» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення норм матеріального права, незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, просило його скасувати в частині задоволених вимог - про стягнення з ППФ «СІДКОРН» на користь ОСОБА_1 158 622 грн. 43 коп., та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач використовував орендоване поле для ведення товарного сільського господарства та вирощував сільськогосподарські культури, оскільки таке не відповідає фактичним обставинам справи та належними доказами не підтверджується. Так, копії листів ППФ «СІДКОРН» самі по себе, без первинних виробничих документів, не підтверджують факту сівби/збирання врожаю, а відмова Мішково-Погорілівської сільської ради у наданні відповідачу пільг зі сплати податків не містить мотивів і не спирається на дослідження стану ділянок. Також суд помилково поклався на статистичні звіти за 2024 рік для висновку про використання спірного поля у 2023 році, хоча, за даними управління статистики, звітність за 2023 рік відсутня. Суд не навів пояснення, яким чином «валові збори 2024 року» доводять фактичне користування землею у 2023 році. На думку апелянта, це свідчить про помилкову оцінку доказів, недоведеність факту використання земель у 2023 році, а тому - про невідповідність висновків суду обставинам справи. ППФ «СІДКОРН» зазначає, що подало звітність вимушено - з метою збереження статусу платника єдиного податку 4-ї групи. Водночас відображені у цих звітах показники не відтворюють реальний стан речей і не підтверджують фактичний обробіток орендованих земель. Разом із тим, судом не прийняті до уваги належні докази, які підтверджують фактичну неможливість використання земельної ділянки відповідачем протягом 2022-2024 років, а саме: акти піротехнічних підрозділів ДСНС, листи Управління з питань цивільного захисту Миколаївської обласної військової адміністрації та матеріали Представництва DCA , які є офіційними документами, складеними компетентними органами в межах їхніх повноважень, які безпосередньо засвідчують факт наявності вибухонебезпечних предметів та безпечних залишків ВНП і підтверджують (потенційно) небезпечний стан земельних ділянок. Крім того, апелянт зауважує на неправильне застосування судом першої інстанції положень ч. 6 ст. 762 ЦК України, не застосування положень пп.3 п.27 розділу Х «Перехідних положень» ЗК України, законодавства у сфері цивільного захисту та протимінної діяльності та неврахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України як підстави для звільнення від зобов'язання зі сплати орендної плати у разі неможливості використання орендованого майна. На думку апелянта, судом безпідставно не враховано, що сам факт віднесення державою території до зон ведення активних бойових дій або до територій можливих бойових дій юридично означає наявність правової презумпції неможливості безпечного ведення господарської діяльності на таких землях до моменту їх повного професійного обстеження та офіційного підтвердження безпечного стану і до цього будь-які господарські роботи на цих ділянках мають розглядатися як заборонені або небезпечні.
Відповідач в апеляційній скарзі звертав увагу, що сторони у договорі не погодили, відповідно до якої саме грошової оцінки землі: нормативної грошової чи експертної грошової має здійснюватися розрахунок орендної плати. Отже, посилання позивача на нормативну грошову оцінку як підставу розрахунку заборгованості з орендної плати - не відповідає положенням договору. За такого до спірних правовідносин не може застосовуватися ані наказ Мінагрополітики від 18.12.2018 №605 чи оцінка, встановлена Державною експертизою землевпорядної документації від 29 червня 2017 року № 458-6017, ні експертна грошова оцінка. Апелянт також зазначав, що договір оренди слід вважати недійсним, оскільки в ньому сторони не погодили істотної умови - ціни договору. Також суд не врахував того факту, що застосування нормативно-грошової оцінки є обов'язковим саме для оренди земель державної та комунальної власності, що прямо випливає з вимог самого законодавства. Таким чином судом порушено норми матеріального права та не враховано висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. Зазначала, що для розрахунку заборгованості була взята нормативно - грошова оцінка з урахуванням переоцінки, згідно наказу Міністерства аграрної політики України від 18.12.2018 року № 605, про що зазначалося самим відповідачем у листі-відповіді від 10.05.2019 року та зауважень, заперечень щодо підрахунків чи свого контррозрахунку він не надав. Також відповідачем не було подано позову про визнання недійсним договору оренди Посилання відповідача на воєнний стан, статус території жодним чином не доводить неможливість використання орендованих земельних ділянок, а твердження про їх замінування спростовується виплатою орендної плати наприкінці 2022 року, показаннями свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , листом відповідача від 11.12.2023 року, звітами відповідача до статистики про зібраний врожай у 2023 та 2024 роках, актами розмінування та ін. Надані ж відповідачем документи спростовують виявлення на орендованих ним земельним ділянках ВНП та залишків ВНП. Також не заслуговують на увагу твердження відповідача про знищення сільськогосподарської продукції, транспортних засобів, пошкодження складських приміщень на загальну суму збитків у розмірі 9327 грн 00 коп., адже вказані збитки нічим не підтверджені. Перелічені апелянтом постанови Верховного Суду стосуються інших обставин у відповідних правовідносинах.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник відповідача - адвокат Смоляк О.А. підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Гусєв М.М. просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивачці ОСОБА_1 на підставі державного акту про право власності на землю від 08 серпня 2007 року серії ЯГ №613916 належить земельна ділянка з кадастровим номером: 4823381700:07:000:0713, яка розташовувалася в межах Коларівської сільської ради Жовтневого району (тепер - територія Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївського району) Миколаївської області.
01 серпня 2017 року ОСОБА_1 уклала з ППФ «СІДКОРН» договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 7 років, який 10 листопада 2017 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1408659148233. Відповідно до умов договору початок його дії: з 01 січня 2018 року, закінчення: 31 грудня 2024 року.
Відповідно до п.2.1 Договору, орендна плата вноситься орендарем щорічно з урахуванням утриманих податків, відповідно до чинного законодавства, а саме 50% до 25 серпня поточного року та 50% до 15 листопада поточного року.
Згідно з п. 2.2. Договору, за користування земельною ділянкою Орендар сплачує орендну плату у розмірі 12% від грошової оцінки земельної ділянки. Розмір орендної плати підлягає індексації відповідно до рівня інфляції національної валюти України.
Пунктом 3.4.2. Договору встановлений обов'язок орендатора своєчасно сплачувати орендну плату.
У пункті 4.1. Договору сторони домовились, що звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за даним Договором, якщо таке невиконання стало наслідком нездоланної сили, тобто подій, настання яких ні Орендодавець, ні Орендар не спроможні були передбачити і попередити (пожежі, повені, засухи, землетруси, інші стихійні явища природи, військові дії тощо).
Судом також встановлено та визнається сторонами, що відповідач ППФ «СІДКОРН» провів розрахунок з позивачкою за договором оренди земельної ділянки за 2022 рік. Разом із тим орендна плата за період 2023-2024 роки відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась.
Задовольняючи у повному обсязі позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі, включаючи інфляційні втрати і 3% річних, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведений факт неможливості використання за призначенням у 2023-2024 роках орендованої у позивачки земельної ділянки через обставини, за які відповідач не відповідає та погодився із наданим позивачем розрахунком.
Проте, повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може з огляду на нижчевикладене.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Частиною першою статті 2 Закона України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За приписами статті 1 Закона України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 13 Закона України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15 Закона України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Положеннями статей 24, 25 Закона України "Про оренду землі" визначено права та обов'язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.
Згідно вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
У постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21 зазначено, що «статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18 та у постанові від 09 листопада 2021 у справі № 913/20/21».
При цьому, з огляду на викладені вимоги закону форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору.
Разом із тим, частиною шостою статті 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
При цьому, саме на відповідача у справі покладено обов'язок доказування його доводів щодо неможливості використання за призначенням орендованої у позивачки земельної ділянки через обставини, за які він не відповідає, а також наявності форс-мажорних обставин, внаслідок яких він не мав можливості своєчасно сплачувати орендну платі як підставу звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність відповідачем належними, достатніми та переконливими доказами на факту неможливості використання за призначенням - здійснення сільськогосподарської діяльності з метою вирощування сільськогосподарської продукції - орендованої у позивачки земельної ділянки через обставини, за які відповідач не відповідає у 2023-2024 роках.
Так, Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України внаслідок військової агресії росії проти Держави Україна введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє до сьогоднішнього дня.
У відповідності до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022 року "Про затвердження переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово- окупованих російською федерацією" територія Мішково-Погорілівської територіальної громади була включена: до переліку територій активних бойових дії - у період з 04.03.2022 року по 11.11.2022 року; до переліку територій можливих бойових дій - з 11.11.2022 року і до теперішнього часу.
Між тим загальновідомим є той факт, що у 2023-2024 роках активних бойових дій на території орендованих відповідачем земельних ділянок в межах території Мішково-Погорілівської територіальної громади не було.
Відомостей про використання цих земель у зазначений період військовими формуваннями Збройних Сил України суду не надано.
Колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги про те, що факт віднесення державою території до зон ведення активних бойових дій або до територій можливих бойових дій свідчить про те, що безпечне ведення господарської діяльності на таких землях до моменту їх повного професійного обстеження та офіційного підтвердження безпечного стану не є можливим, проте такі обставини не виключають їх використання за призначенням - здійснення сільськогосподарської діяльності за рішенням орендаря на власний страх та ризик.
При цьому сам по собі факт звернення відповідача (вперше - 18 вересня 2024 року) до Головного управління ДСНС України в Миколаївській області з проханням провести обстеження орендованих земельних ділянок на наявність забруднень вибухонебезпечними предметами та проведення відповідними службами робіт з очищення (розмінування) місцевості на підставі таких звернень відповідача - не доводить факту невикористання орендарем ППФ «СІДКОРН» цих ділянок за призначенням.
Тоді як зміст адресованого орендодавцям листа ППФ «СІДКОРН» від 11.12.2023 року підтверджує здійснення відповідачем сільськогосподарської діяльності з метою вирощування сільськогосподарської продукції на орендованих земельних ділянках у 2023-2024 роках. Так, пояснюючи неможливість своєчасного розрахунку з орендної плати за 2023 рік, відповідач зазначає, що у 2023 році вся площа була засіяна соняшником, але погодні умови протягом червня-серпня 2023 року (дуже високі температури та відсутність дощів) призвели до втрати урожаю, у зв'язку із чим під урожай 2024 року ними була посіяна озима пшениця і ячмінь, у зв'язку із чим розрахунок буде проведено після збирання урожаю 2024 року (т. 1 а.с. 20).
У адресованому орендодавцям листі від 12.02.2024 року ППФ «СІДКОРН» підтвердило можливість розрахунку з орендної плати за 2023 рік тільки після збирання урожаю 2024 року (т. 1 а.с. 19).
У зазначеному листі вказано, що він є відповіддю на заяву орендодавців, отриману 12 січня 2024 року. Матеріали справи містять вказану заяву з відміткою про її отримання представником відповідача12 січня 2024 року, яка, зокрема підписана і позивачкою ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 18-19). За такого доводи апеляційної скарги про те, що вищевказані листи ППФ «СІДКОРН» є неналежними доказами, оскільки вони адресовані невизначеному колу осіб, - не можуть бути прийняті до уваги.
Посилання апеляційної скарги на те, що вказані листи не доводять користування ППФ «СІДКОРН» орендованими земельними ділянками, колегія суддів оцінює критично.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поведінка ППФ «СІДКОРН» суперечить добросовісності, оскільки не відповідає попереднім заявам та поведінці відповідача, на які позивачка ОСОБА_1 розумно покладалась.
Також колегія суддів враховує, що наданий Головним управлінням статистики у Миколаївській області «Звіт ППФ «СІДКОРН» про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду за 2024 рік» (т. 2 а.с. 108-113) також підтверджує здійснення відповідачем сільськогосподарської діяльності на орендованих земельних ділянках. Доказів того, що спірна земельна ділянка не входить до підзвітної площі, відповідачем не надано.
Згідно інформації Головного управління статистики у Миколаївській області, викладеній у листі від 28.05.2025 р., надати звіти ППФ «СІДКОРН» про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2023, 2024 років та про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду за 2023 рік, оскільки вони вже видалені з бази даних приймального шлюзу електронної звітності органів державної статистики та знищені.
Оцінивши зібрані у справі докази відповідно до приписів ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність ППФ «СІДКОРН» наявності підстав для звільнення від обов'язку зі сплати орендної плати позивачці за 2023-2024 роки на підставі ч.6 ст. 762 ЦК України, а тому вірно вважав вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача орендної плати за вказані роки обґрунтованими.
Разом із тим, погодившись із наведеним позивачкою розрахунком суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість його розміру.
Так, згідно п. 2.1 , 2.2. Договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2017 року орендна плата вноситься орендарем щорічно з урахуванням утриманих податків відповідно до чинного законодавства в розмірі 12% від грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідно до висновку Державної експертизи землевпорядної документації від 29 червня 2017 року № 458-6017 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки ОСОБА_1 площею 10,8535 га складає 213073 грн 31 коп. (т. 1 а.с. 186-187).
З пояснень позивачки і її представника у суді апеляційної інстанції слідує, що саме із цієї оцінки виходили сторони при укладанні 01 серпня 2017 року з ППФ «СІДКОРН» договору оренди. Викладені обставини відповідачем не були спростовані.
Тоді як наказ Міністерства аграрної політики від 18.12.2018 року №605, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 26.12.2018 року за № 1471/32923, на який посилається позивачка, на час укладання сторонами договору оренди не існував.
Змін до договору оренди землі сторони не вносили.
Позовних вимог щодо оспорювання укладеного сторонами договору оренди ППФ «СІДКОРН» не заявляло.
За інформацією Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік становив 1,051, за 2024 рік - 1,12.
Згідно п.164.2.5 ст.164 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому п.170.1 ст.170 цього Кодексу.
У відповідності до положень п.170.1.1 ст.170 ПК України податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.
За такого та з урахуванням передбаченого законом обов'язку орендаря сплатити податок на доходи фізичних осіб і військовий збір з орендної плати за землю, як податковим агентом, позивачка мала би отримати орендну плату за 2023 рік у розмірі 21 632 грн 60коп. ((213073,31 грн. х 12 % х 1,051) - 19,5% ПДФО та військового збору), за 2024 рік у розмірі 23 052 грн 80 коп. ((213073,31 грн. х 12 % х 1,12) - 19,5% ПДФО та військового збору), а всього - 44 685 грн 40 коп., які підлягають стягненню з ППФ «СІДКОРН» на користь ОСОБА_1 .
Також колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ППФ «СІДКОРН» інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми, з огляду на таке.
Так відповідно до змісту листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2924/02.0-7.1, який є у загальному доступі, Торгова-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи ППФ «СІДКОРН» про те, що ведення активних бойових дії у період з 04.03.2022 року по 11.11.2022 року на території, де розташовані орендовані відповідачем земельні ділянки, а також пошкодження впродовж березня 2022 року під час обстрілу російських військ майна на виробничій базі ППФ «СІДКОРН», що підтверджується витягом з ЄРДР про реєстрацію 07.03.2022 року кримінального провадження № 12022152040000305 та Актом відповідача про пошкодження майна від 04.0з43,2022 року (т. 1 а.с. 69, 70) вплинуло на господарську діяльність підприємства, тобто доведено існування обставин непереборної сили, які перешкоджали йому своєчасно виконати передбачений договором сторін обов'язок з виплати позивачу орендної плати за 2023-2024 роки.
За таких обставин, виходячи з приписів ст. 617 ЦК України та узгоджених сторонами у пункті 4.1. договору оренди умов щодо звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за даним Договором, якщо таке невиконання стало наслідком нездоланної сили, тобто подій, настання яких ні Орендодавець, ні Орендар не спроможні були передбачити і попередити (пожежі, повені, засухи, землетруси, інші стихійні явища природи, військові дії тощо), колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності за невиконання зобов'язання зі сплати орендної плати, проте не звільняє його від обов'язку виконати таке зобов'язання.
За такого вимоги позивачки про стягнення з ППФ «СІДКОРН» інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 24 червня 2025 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати підлягає зміні.
Отже апеляційна скарга ППФ «СІДКОРН» підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги (71,82%) та виходячи з принципу пропорційності відшкодування судового збору, передбаченого ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ППФ «СІДКОРН» підлягає стягненню відшкодування судового збору за апеляційну скаргу в розмірі 1 709 грн 05 коп.
Рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 24 червня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди апелянт не оскаржував, а тому, враховуючи приписи частини першої статті 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, його законність і обґрунтованість в цій частині не перевірялись.
Додаткове рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 16 вересня 2025 року апелянтом також не було оскаржено, в зв'язку із чим відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом воно не переглядалось.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства Фірма «Сідкорн» задовольнити частково.
Рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 24 червня 2025 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати - змінити.
Стягнути з Приватного підприємства Фірма «Сідкорн» на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати в розмірі 44 685 грн. 40 коп. (сорок чотири тисячі шістсот вісімдесят п'ять гривень сорок копійок).
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства Фірма «Сідкорн» судовий збір за апеляційну скаргу в розмірі 1 709 грн 05 коп. (одна тисяча сімсот дев'ять гривень п'ять копійок).
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді Н.В. Самчишина
Т.В. Серебрякова
Повне судове рішення складено 12 листопада 2025 року