Справа № 441/2381/21 Головуючий у 1 інстанції: Ференц О.І.
Провадження № 22-ц/811/2079/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.
23 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді: Савуляка Р.В.
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.
секретаря: Заяць Я.І.
з участю: ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 14 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частку істотних покращень житлового будинку,-
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частку істотних покращень житлового будинку.
Позов обґрунтовував тим, що 17 січня 2001року він разом із відповідачкою, на той час його цивільною дружиною, купив житловий будинок на АДРЕСА_1 загальною площею 56.5 кв.м. та земельну ділянку для його обслуговування площею 0.0488 га. Будинок був записаний на відповідачку. Інвентаризаційна вартість будинку становила 12088 грн., земельної ділянки 37.07 грн., за цю нерухомість вони заплатили 12125 грн.
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 10 березня 2021 року було встановлено факт його проживання з відповідачкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004р по 27 листопада 2005р. до часу реєстрації шлюбу.
У 2007 році було розпочато реконструкцію спірного будинку, 26 грудня 2012 року було зареєстровано в інспекції ДАБК у Львівській області Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації і 24 грудня 2013 року було проведено реєстрацію права власності за відповідачкою цілого житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 130.7 кв.м. та підвалу площею 48.2 кв.м. Вказану реконструкцію вони з відповідачкою проводили за час подружнього життя і за спільні кошти, обидвоє на той час працювали в Польщі.
У 2016 році вони ще одержали дозвіл на реконструкцію другого поверху, у 2017році горище зробили мансардними кімнатами, внаслідок чого житловий будинок збільшився ще на 90 кв.м., проте відповідачка не приймає в експлуатацію цю частину будинку та приховує документи.
14 серпня 2020 року шлюб між ними розірвано.
Вказує, що відповідачка має намір відчужити спірне будинковолодіння, тим самим позбавивши його права на частку у такому, та одержати кошти з продажу виключно для себе. Вони з відповідачкою за час шлюбу провели будівельні та ремонтні роботи в будинку, чим істотно збільшили його вартість, при цьому ці будівельні роботи були капітальними та зумовили покращення якісних характеристик будинку (збільшення загальної та житлової площі).
Враховуючи висновки постанови Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року у справі №441/1062/20, спільна сумісна власність у нього виникає лише на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених законом.
У зв'язку з наведеним просив провести судово-будівельну експертизу, для визначення ринкової вартості спірного будинковолодіння на час проведення експертизи, у стані до та після проведення реконструкції та добудови до будинку та встановлення різниці вартості будинку у грошові формі та у процентному відношенні.
09 грудня 2021 року Городоцьким районним судом Льівської області було призначено оціночно будівельно-технічну експертизу проведення якої було доручено Львівському науково-дослідному інституті судових експертиз (т.1 а.с.57).
08 березня 2024 року до суду першої інстанції надійшов висновок експерта за результатами проведення судово будівельно-технічної експертизи (т.1 а.с.8-160).
У травні 2024 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_5 подала уточнену позовну заяву про визнання права власності на частку істотних покращень житлового будинку та стягнення 1/2 суми вартості ремонто-будівельних робіт.
Уточнений позов мотивувала тим, що висновком експерта встановлено, що у 2001р відповідачкою було придбано будинок загальною площею 84.2 м?, на даний час площа будинку - 249.8 м?, тобто різниця складає 163.1 м?, що у відсотковому відношення складає 70.5 %. Вартість будинку станом на дату купівлі становила 69933 грн., натомість зараз його вартість 4695879 грн., вартість ремонтно-будівельних робіт, які виконувалися при реконструкції з прибудовою житлового будинку АДРЕСА_1 , становить 3309532 грн.
Оскільки частина житлового будинку незавершена будівництвом та згідно п.4 висновку експертом не виявилося можливим розмежувати будівельні роботи за два періоди (2007-2012, 2017-2018 роки), позивач не має можливості визначити частку у спірному будинку і змушений просити стягнути з позивачки 1/2 вартості ремонтно-будівельних робіт, що становить 1 654 766 грн.
Враховуючи те, що внаслідок спільних трудових та грошових затрат сторін внаслідок реконструкції з добудовою значно збільшилася площа та зросла вартість спірного житлового будинку, який належить на праві власності відповідачці, позивач вправі претендувати на половину суми, на яку було здійснено вищезазначене покращення будинковолодіння.
З врахуванням зазначених обставин просила:
визнати за ОСОБА_1 право власності на частку істотних покращень житлового будинку АДРЕСА_1 ;
стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 половину вартості ремонтно-будівельних робіт, які виконувалися при реконструкції з добудовою житлового будинку АДРЕСА_1 , в розмірі 1 654 766 грн., сплачений судовий збір, витрати за проведення експертизи.
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 14 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частку істотних покращень житлового будинку - відмовлено.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 14 травня 2025 року оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі покликається на те, що разом з відповідачкою купив житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 56.5 кв.м. з трьома житловими кімнатами та кухнею і земельною ділянкою площею 0.488 га для обслуговування вищезазначеного будинку.
У 2007 році розпочато реконструкцію придбаного будинку та 26 грудня 2012 року зареєстровано в інспекції ДАБК у Львівській області Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, а 24 грудня 2013 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 130.7 кв.м та підвалу 48.2 кв.м.
В подальшому внаслідок реконструкції, яка розпочалася у 2017 році зроблено мансардний поверх та гараж, у зв'язку з чим загальна площа будинку збільшилася до 249.8 кв.м., однак відповідачка не приймає в експлуатацію цю частину будинку, тому не можливо розмежувати будівельні роботи за два періоди реконструкції
Внаслідок проведених за час шлюбу будівельних та ремонтних робіт у спірному будинку істотно збільшилася його вартість, при цьому будівельні роботи були капітальними тат зумовили покращення якісних характеристик будинку.
Істотне збільшення вартості спірного будинку відбулося за час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя, а відповідачка не надала належних та допустимих доказів того, що реконструкцію з добудовою проведено виключно за її особисті кошти, в тому числі і за кошти надані їй родичами з Канади та США.
Зазначає, що він самостійно закупляв будівельні матеріали і займався будівництвом та реконструкцією будинку, будівельників залучав тільки на утеплення будинку, а після розірвання шлюбу жодних будівельних робіт по завершенню будівництва проведено не було.
Просить рішення Городоцького районного суду Львівської області від 14 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3 на її заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, апеляційна скарга підлягає до задоволення із наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновків про те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами понесення ним фінансових та трудових затрат, які призвели до істотного збільшення вартості спірного майна, перебування його за кордоном під час перебування у шлюбі з відповідачкою жодним чином таких обставин не доводить, в матеріалах справи відсутня інформація з приводу отриманих в період реконструкції спірного будинку доходів позивача, а також їх скерування у будівництво чи ремонт спірного об'єкта нерухомості. Покази свідків в частині власне трудових затрат позивача при реконструкції будинку є суперечливими, а відтак не можуть бути покладені в основу висновку про те, що такі затрати позивача без доказів вкладення будь яких коштів в таку реконструкцію потягли за собою істотне збільшення вартості майна.
З таким висновком суду погодитися не можна із наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки за реєстровим № І-61 від 17 січня 2001 року ОСОБА_6 купила у ОСОБА_7 житловий будинок в АДРЕСА_1 , в якому три жилі кімнати площею 33 кв. м. і кухня, та земельну ділянку площею 0.0488 га, яка розташована на території Суховільської сільської ради Городоцького району Львівської області і передана для обслуговування вищевказаного житлового будинку. Продаж вчинено за 12125 грн. 07 коп., інвентаризаційна оцінка житлового будинку становила 12088 грн., грошова оцінка землі становила 37.07 грн. (а.с.10).
11 червня 2001 року Самбірським МБТІ видано ОСОБА_6 реєстраційне посвідчення на право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за реєстровим номером 699 (а.с.11).
Згідно даних будинкової книги для прописки громадян, заведеної у 2001 році на ім'я ОСОБА_6 , загальна площа будинку 56.5 кв.м., житлова - 33 кв.м. (а.с.21-23).
27 листопада 2005 року ОСОБА_1 одружився з ОСОБА_8 , що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 27листопада 2005 року (а.с.9).
26 грудня 2012 року Інспекція ДАБК у Львівській області затвердила ОСОБА_2 Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, відповідно до якої було проведено реконструкцію індивідуального житлового будинку з прибудовою по АДРЕСА_1 , початок будівництва 2007 рік - закінчення будівництва 2009 рік. Внаслідок реконструкції загальна площа будинку збільшилася до 130.7 кв.м., житлова 46.2 кв.м. (а.с.12-15).
Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 24 грудня 2013 року за реєстраційним номером 15254545 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності в цілому на вищевказаний житловий будинок загальною площею 130.7 кв.м., житловою 46.2 кв.м. (а.с.16). Як зазначено у Витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 15259088 від 24 грудня 2013 року, одноповерховий житловий будинок в АДРЕСА_1 належить в цілому ОСОБА_2 і складається з першого поверху: веранда - 6.3 кв.м., коридор - 9.2 кв.м., кімната 15.5 кв.м., кімната 20.4 кв.м., коридор 6.4 кв.м., ванна 6.4 кв.м., кухня 8 кв.м., кімната 10.3 кв.м., підвал загальною площею 48.2 кв.м., складові частини об'єкта нерухомості - прибудова, гараж, огорожа. Загальна площа будинку 130.7 кв.м., житлова - 46.2 кв.м. (а.с.17).
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 14 серпня 2020 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.25-26).
Постановою Львівського апеляційного суду від 07.09.2021 у цивільній справі №441/1062/20 (провадження № 22-ц/811/1514/21) рішення Городоцького районного суду Львівської області від 10.03.2021 в частині визнання житлового будинку загальною площею 130.7 кв.м. з господарськими будівлями та мансардним приміщенням площею 93.2 кв.м. та земельної ділянки з кадастровим номером 4620987700:12:011:0086 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0.488 га, що розташовані в АДРЕСА_1 , спільним майном подружжя та визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину будинку та земельної ділянки - скасовано, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог (а.с.33-42).
Як виснував Апеляційний суд, спірне майно є спільним майном подружжя, суд першої інстанції не врахував, що реконструкція придбаного відповідачкою будинку та його подальше облаштування (перекриття), навіть за доведених обставин щодо спільного проведення такої (кошти та фізична праця, зусилля) з позивачем, не може оминути факту купівлі відповідачкою ОСОБА_2 відповідного будинку як цілісного комплексу та окремого об»єкту цивільних правовідносин, що має визначальне значення при його можливому поділі.
В порушення принципів змагальності та диспозитивності, які несуть собою обоє учасників справи щодо доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, збирання та надання суду відповідних доказів, позивач не звертався до суду із клопотанням про проведення відповідної експертизи. Відтак, будь-які доводи стосовно реконструкції будинку в контексті відсотків збільшення такого з часу його придбання відповідачкою та участі кожного зі сторін у відповідній реконструкції є припущенням, тому до уваги судом не може бути взято.
Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 6340 від 26 лютого 2024 ринкова вартість будинковолодіння АДРЕСА_1 станом на час проведення експертизи складає 4 695 879 грн., вартість цього ж будинковолодіння станом на дату купівлі 17 січня 2001 року могла становити 69 933 грн., в зв'язку з відсутністю проектно-кошторисної документації, переліку виконаних будівельних робіт з розмежуванням вказаних періодів виконання (період з 2008-2010), (період з 2017-2018), об'ємів виконаних робіт, які носять прихований характер, встановити їх вартість станом на час проведення дослідження не надається можливим.
Вартість ремонтно-будівельних робіт, які виконувалися при будівництві житлового будинку на АДРЕСА_1 згідно наданого переліку виконаних робіт могла становити 3 309 532 грн., станом на час проведення огляду частина будівельних робіт по реконструкції, дозвіл на яку сторони отримали у 2016 році, будинку АДРЕСА_1 , розпочаті у 2017-2018 роках, не завершена будівництвом. Фактична площа будинку АДРЕСА_1 складає 249.8 м? (а.с.82-159).
Майнові відносини, які складаються між подружжям, врегульовано СК України.
Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
Згідно зі статтею 57 СК України у редакції, чинній на час укладення шлюбу між сторонами, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Як встановлено частиною 7 цієї ж статті, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
У статті 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.
Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції», пункти 69 і 73).
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Зокрема, втручання у право особистої приватної власності передбачено у ч.1 ст.62 СК України, згідно якої якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові ВП ВС від 22.09.2020 у цивільній справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).
Слід зазначити, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що:
«у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують».
Як зазначено вище, за договором купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки від 17 січня 2001 року ОСОБА_6 (на даний час ОСОБА_2 ) купила цегляний житловий будинок, в тому числі три жилі кімнати площею 33,0 кв. м. та кухня в АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,0488 га. для його обслуговування. В матеріалах справи наявна світлина зазначеного будинку (т.1 а.с.247).
Згідно висновку експерта №6340 від 26 лютого 2024 року станом на дату купівлі (17.01.2001 року) вартість будинковолодіння могла становити 69 933 гривень.
У період шлюбу в 2007-2013 роках та 2016-2017 роках сторони за спільні кошти здійснювали реконструкцію даного будинку в результаті якої його площа збільшилася до 249,8 кв.м.
Технічні характеристики об'єкту нерухомості збільшилися і покращилися. Замість частини будинку загальною площею 84,2 кв.м, було збудовано двоповерховий одноквартирний будинок загальною площею 249,8 кв.м, оснащений відповідним інженерним обладнанням. Загальна та житлова площа об'єкта нерухомості значно збільшилася, збільшилась поверховість будинку, внаслідок чого збільшилася його ціна. Різниця складає 163,1 кв.м., площа істотних покращень, у відсотковому відношенні становить 70,5 %.
Ринкова вартість будинковолодіння на АДРЕСА_1 на час проведення експертизи складає 4 695 879 гривень, а вартість ремонтно-будівельних робіт, які виконувались при будівництві житлового будинку становить 3 309 532 гривень.
Тобто сторони у період шлюбу і за спільні кошти здійснили покращення спірного будинку на суму 3 309 532 гривень.
Доказів того, що такі покращення здійснилися за особисті кошти ОСОБА_2 чи її дітей матеріали справи не містять.
У той же час суд апеляційної інстанції бере до уваги пояснення ОСОБА_9 про те, що він як будівельник за фахом (що не заперечується сторонами) особисто здійснював таку реконструкцію у період 2007-2017 років, наймаючи працівників лише для утеплення фасаду.
Зрозуміло, що в реконструкції будинку брали участь і діти ОСОБА_2 від попереднього шлюбу, їхні друзі та знайомі.
Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 пояснювали, що бачили як ремонтні роботи у будинку проводив ОСОБА_1 . Зокрема ОСОБА_10 та ОСОБА_12 допомагали позивачу у цьому.
Інші свідки, як-от: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 заперечували вказані обставини, вказуючи що ремонті роботи проводили сини відповідачки.
Тому суд правильно вказав, що показання свідків є суперечливими.
Отже, матеріалами справи беззаперечно стверджується, що спірне майно реконструкція спірного будинку була проведена ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період шлюбу а тому існує презумпція спільності майна подружжя на це майно (ст.60 СК України).
Зазначена презумпція мала бути спростована ОСОБА_2 .
Остання мала довести, що вся реконструкція будинку була проведена виключно нею і за її особисті кошти.
Таких доказів ОСОБА_2 не надала.
Показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 не спростовують презумпцію спільності майна колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 при реконструкції будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції спростував презумпцію спільності майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 взявши за основу показання свідків з сторони відповідачки (у тому числі її двоюрідної сестри), що реконструкція будинку проведена за кошти останньої, однак при наявності інших доказів це недостатньо для такого висновку.
Оскільки частина спірного житлового будинку не завершена будівництвом, та згідно п.4 Висновку експерта від 26 лютого 2024 року №6340 не виявилось можливим розмежувати будівельні роботи за два періоди, і позивач не має можливості визначити частку у спірному будинку то підставними є його вимоги про стягнення з ОСОБА_2 1/2 вартості ремонтно - будівельних робіт, що буде становити 3309523грн : 2 = 1 654 766 гривень.
Зазначених обставин не врахував суд першої інстанції та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
З врахуванням наведеного апеляційна скарга підлягає до задоволення, рішення Городоцького районного суду Львівської області від 14 травня 2025 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_19 .
Судові витрати по справі в сумі 17465 судового збору за подання позову, 25194,30 гривень судового збору за подання апеляційної скарги та 22652,40 гривень за проведення будівельно-технічної експертизи, які поніс ОСОБА_1 слід стягнути з ОСОБА_2 на підставі п.1 ч. 2 ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 14 травня 2025 року- скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку істотних покращень житлового будинку АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1/2 частку вартості ремонтно-будівельних робіт, які виконувалися при реконструкції з добудовою житлового будинку АДРЕСА_1 в розмірі 1 654 766 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 17 456 (сімнадцять тисяч чотириста п'ятдесят шість) гривень судового збору за подання позову та 25 194 (двадцять п'ять тисяч сто дев'яносто чотири) гривень 30 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 22 652 (двадцять дві тисячі шістсот п'ятдесят два) гривень 40 копійок понесених витрат на проведення будівельно-технічної експертизи.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.