Дата документу 04.11.2025 Справа № 335/8203/22
ЄУН 335/8203/22 Головуючий у І інстанції: Соболєва І.П.
Провадження № 22-ц/807/1446/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
04 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Подліянової Г.С.,
секретар: Камалова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Усенка Антона Володимировичана рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «2х2 ФІНАНС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар'я Володимирівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та витребування з чужого незаконного володіння,-
У грудні 2022 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Усенка А.В. звернулася до суду з позовом до ТОВ «2х2 ФІНАНС», ТОВ «Діджи Фінанс», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д.В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та витребування з чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позову зазначено, що 13.08.2008 між нею, її чоловіком ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий банк» був укладений кредитний договір № 143-0111005/ФК-08 на суму 290000 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,5% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13.08.2020.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 13.08.2008 між сторонами був укладений іпотечний договір № 143-0111005/Zфкіп-08, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
ОСОБА_1 дізналася, що 27.08.2021 ТОВ «Діджи Фінанс» продало належну їй квартиру ТОВ «2х2 ФІНАНС». Всупереч вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» на адресу позичальника жодні вимоги про усунення порушення виконання кредитного зобов'язання не надходило.
Таким чином, квартира вибула з володіння власника незаконно, а вказаний договір є недійсним.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Усенка А.В. просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27.08.2021 щодо квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Дар'єю Володимирівною, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «2x2 Фінанс, Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс»; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Дар'Ї Володимирівни, індексний номер: 60046325 від 27.08.2021 щодо державної реєстрації права власності квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «2x2 Фінанс» на підставі договору купівлі-продажу від 27.08.2021. Також просила стягнути з відповідачів судові витрати.
Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Усенка А.В.подала апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2025 рокута ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви зазначає, що на виконання п. 4.2. Договору іпотеки, ТОВ «Діджі Фінанс» здійснило направлення повідомлень про відступлення права вимоги та вимоги про усунення порушення на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що зазначені в договорі іпотеки, однак вимогу, зазначену в п. 4.4.2 Договору, відповідно до якого іпотеко держатель зобов'язаний за30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити Іпотекодавця та інших осіб, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір, ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою сторін між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем або на підставі незалежної експертної оцінки предмета іпотеки, ТОВ «Діджі Фінанс» не виконало.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
04 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Шелудько О.О. про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням адвоката Шелудько О.О. у позаплановій відпустці.
У судове засідання учасники справи не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Крім того, розглянувши клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Шелудько О.О. про відкладення розгляду справи, колегія суддів вирішила залишити його без задоволення та розглядати справу за відсутності представника позивача з огляду на таке.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.
Крім того, апеляційний суд не ухвалював рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, отже підстави для розгляду справи з обов'язковою участю сторін відсутні.
Також колегія суддів зауважує, що за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Усенка А.В. про відкладення розгляду справи вже було відкладено судове засідання, призначене апеляційним судом на 26 серпня 2025 року (а.с. 217, 225).
З урахуванням викладеного, не встановивши поважності причин для повторного відкладення судового засідання, оскільки позивач у цій справі користується правничою допомогою двох представників, вона реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у позовній заяві і в апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог, адже ТОВ «Діджи Фінанс» направило іпотекодавцям вимоги про усунення порушень основного зобов'язання та/або іпотечного договору в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку», які ті отримані, вартість об'єкту нерухомого майна була визначена суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА МАЙНОВИХ ПРАВ».
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що 13.08.2008 між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» укладений кредитний договір № 143-0111005/ФК-08 на суму 290000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,5% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13.08.2020.
13.08.2008 між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий банк» укладений іпотечний договір № 143-0111005/2фкіп-08, за яким в іпотеку передано нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2012 року з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» стягнуто заборгованість За Кредитним договором № 143-0111005/ФК-08 у розмірі 476591,77 грн.
Згідно з рекомендованими повідомленнями щодо вручення поштового відправлення 11.11.2020 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кожен особисто отримали повідомлення про відступлення права вимоги від 22.10.2020 та вимогу про усунення порушення від 22.10.2020.
27.08.2021 між ТОВ «2x2 Фінанс» та ТОВ «Діджі Фінанс» укладений договір купівлі- продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В.
У п. 5 договору визначено, що відповідно до звіту про оцінку майна, складеного 12.08.2021 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА МАЙНОВИХ ПРАВ», вартість об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , складає 90705,65 грн (дев'яносто тисяч сімсот п'ять гривень 65 копійок).
Згідно зі свідоцтвом Серія НОМЕР_1 , ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до іпотечного договору № 143-0111005/2фкш-08, укладеного 13.08.2008 між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та ТОВ «Український промисловий банк», у випадку порушення Іпотекодавцем (Позичальником) обов'язків за цим та/або Кредитним договором Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю (та позичальнику) письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов язань, вимога про виконання порушення зобов'язання у тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки (п.4.2).
Згідно з п. 4.3 Договору, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з порядком задоволення вимог Іпотекодержателя, передбаченим п.4,4. цього Договору.
Відповідно до п. 4.4 Договору, у випадку настання будь-якої з підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачений п. 4.1 цього договору, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги одним з наступних способів: 4.4.1 - шляхом прийняттяіпотекодержателем предмета іпотеки у власність; 4.4.2 шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Ціна предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20)).
Відповідно до частин першої, четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку», тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 38 цього Закону врегульовано право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
У частинах першій, п'ятій, шостій, десятій статті 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.
Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.
Таким чином, стаття 38 Закону України «Про іпотеку» визначає право іпотекодержателя за певних умов укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, але не передбачає в цьому випадку набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19), зазначено, що «Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано: «за загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».
Якщо порушення права власності іпотекодавця відбулося внаслідок укладення іпотекодержателем від свого імені договору купівлі-продажу іпотечного майна із третьою особою, то визнання такого правочину недійсним є також ефективним способом захисту. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц, в якій позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений банком (іпотекодержателем) із першим набувачем предмета іпотеки. Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що належним та ефективним способом захисту прав власника у подібних правовідносинах є позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду також зазначав, що при реалізації предмета іпотеки на підставі договору купівлі-продажу визнання його недійсним є також допустимим, ефективним та належним способом захисту порушеного права та/або інтересу власника предмета іпотеки (постанови від 05 серпня 2020 року у справі № 127/28339/15-ц, від 16 серпня 2021 року у справі № 23/12031/16-ц, від 11 жовтня 2021 року у справі № 486/454/20, від 09 червня 2021 року у справі № 295/1667/19-ц, від 26 жовтня 2021 у справі № 459/1321/16-ц, від 08 листопада 2023 у справі № 754/4361/21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено: «умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов'язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.
Таким чином, у разі дотримання іпотекодержателем вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання невиконання вимог частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодаржателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою, за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину, для визнання такого договору недійсним, однак може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків».
Посилання позивача на невідповідність реальної вартості реалізованого майна вартості його відчуження не становить підставу недійсності вказаних правочинів, оскільки за змістом частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього».
Тлумачення частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що правовим наслідком невиконання або неналежного виконання іпотекодержателем обов'язку за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір, є відшкодування збитків таким особам, а не недійсність договору купівлі-продажу укладеного іпотекодержателем про продаж предмета іпотеки (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2022 року в справі № 756/15123/18 (провадження № 61-976св22).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У цій справі позивач підтвердила, що на виконання п. 4.2. Договору іпотеки, ТОВ «Діджі Фінанс» здійснило направлення повідомлень про відступлення права вимоги та вимоги про усунення порушення на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що зазначені в договорі іпотеки, посилалась на те, що ТОВ «Діджи Фінанс» не виконало вимоги зазначеної в п. 4.4.2 Договору іпотеки, однак неповідомлення іпотекодержателя про намір укласти договір купівлі-продажу не має наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину, зокрема щодо дотримання іпотекодержателем вимог щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання, це може бути лише підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків.
Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іпотекодавцем за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього (частина третя статті 38 Закону України «Про іпотеку»).
Судом встановлено та підтвердила сама позивач, що ціну продажу предмета іпотеки визначено звітом про оцінку майна, складеним 12.08.2021 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА МАЙНОВИХ ПРАВ». Доводи ОСОБА_6 про її сумніви у відповідності такої ціни та нарахування відповідачем відсотків після стягнення кредитної заборгованості судовим рішенням не впливають на дійсність договору купівлі-продажу. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів оскарження ОСОБА_6 ні розміру заборгованості, зазначеного у вимозі про усунення порушення, яку вона отримала 11.11.2020, ні звіту про оцінку майна, складеного 12.08.2021 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА МАЙНОВИХ ПРАВ».
Отже, вказані та інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, вони зводяться до неправильного тлумачення позивачем норм матеріального права, і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Усенка А.В. слід залишити без задоволення, а рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2025 року - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Усенка Антона Володимировича -залишити без задоволення.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2025 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 12 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: