Дата документу 04.11.2025 Справа № 334/5721/25
ЄУН 334/5721/25 Головуючий у І інстанції: Коломаренко К.А.
Провадження № 22-ц/807/1699/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
04 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Гончар М.С.,
Кухаря С.В.,
секретар: Камалова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Козиряцької Інеси Миколаївни на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем, заінтересована особа - Територіальна громада в особі Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області,-
У липні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Козиряцької І.М. через підсистему «Електронний суд» звернулася до суду з заявою про встановлення факту проживання зі спадкодавцем, заінтересована особа - Територіальна громада в особі Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Козиряцької І.М. зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний брат - ОСОБА_2 .
У 2025 році заявниця звернулася до приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташової Т.М. з заявою про прийняття спадщини після смерті брата - ОСОБА_2 , у зв'язку з чим була зареєстрована спадкова справа № 88/2025.
Постановою приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташової Т.М. № 547/02-31 від 23.06.2025 заявниці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на частку житлового будинку у зв'язку з відсутністю реєстрації її місця проживання разом зі спадкодавцем.
ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Козиряцької І.М. зазначала, що на момент смерті ОСОБА_2 вони проживали разом, що підтверджується довідкою № 2311-7001796349 від 30.05.2023 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що видана виконавчим комітетом Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, відповідно до якої ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Козиряцької І.М. просила суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом з рідним братом (спадкодавцем) ОСОБА_2 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2025 року відмовлено у відкритті провадження за заявою.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Козиряцької І.М. через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідставно відмовив їй у відкритті провадження у справі, обґрунтувавши це існуванням спору про право, оскільки такий спір насправді відсутній.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Козиряцька І.М. наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваної ухвали та направленні справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника заявниці, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду відповідає.
Відмовляючи у відкритті провадженні у справі, суд першої інстанції виходив з того, що метою встановлення факту, про який просить заявниця, є майбутнє вирішення спору про право (правовідносини майнового характеру, право на майно за законом), а отже, такий спір має розглядатися судом у порядку позовного провадження.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Частиною першою статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64 Конституції України).
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп/1997 у справі за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України визначено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Частиною сьомою статті 19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до положень статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
За частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 травня 2022 року у справі № 443/398/15-ц (провадження № 61-15275св21).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Отже, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли провадження у справі вже відкрито - закриває провадження в ній.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяв про встановлення факту, що має юридичне значення у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
У своїй заяві ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Козиряцької І.М. просила суд встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем, її рідним братом, на час відкриття спадщини. Метою заяви вказувала прийняття спадщини після померлого, що свідчить про наявність правовідносин спадкування, які мають розглядатися судом в порядку позовного провадження, оскільки встановлення такого факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ця заява не може бути розглянута судом в порядку окремого провадження, оскільки метою встановлення факту, про яке просить заявниця, є майбутнє вирішення спору про право (правовідносини майнового характеру, право на майно за законом), а отже, такий спір має розглядатися судом у порядку позовного провадження.
Тож доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону і підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду ухвалена з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Козиряцької І.М. слід залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2025 року- без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Козиряцької Інеси Миколаївни -залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 12 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: