запорізький апеляційний суд
Провадження №33/807/1085/25Головуючий у 1-й інстанції Наумова І.Й.
Єдиний унікальний №333/5394/25Доповідач в 2-й інстанції Гончар О.С.
Категорія - ст.130 ч.1 КУпАП
17 жовтня 2025 року м.Запоріжжя
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Гончар О.С. за участі ОСОБА_1 , її захисника Корсіка Я.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Корсіка Ярослава Ігоровича на постанову судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 02 вересня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, проживає у АДРЕСА_1 ,
притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП,
Згідно з постановою суду, 11.06.2025 року, о 01 годині 40 хвилин, в м.Запоріжжі по вул.Парамонова, буд.4 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Honda Accord» д.н.з. НОМЕР_1 під час руху заднім ходом, не переконалася, що це буде безпечно і не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, не звернулась за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснила наїзд на автомобіль «Volkswagen Crafter» д.н.з. НОМЕР_2 , що стояв. Внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальної шкоди, постраждалих не має, чим порушила п.10.9 ПДР.
Крім того, 11.06.2025 року, о 01 годині 40 хвилин, в м.Запоріжжі по вул.Парамонова, буд.4, водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом Honda Accord державний номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння. Від проходження у встановленому законодавством порядку огляду на стан сп'яніння відмовилася.
ОСОБА_1 визнано винною за ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП і на неї на підставі ч.2 ст.36 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 гривень.
В апеляційній скарзі захисник Корсік Я.І. просив змінити постанову суду першої інстанції в частині накладеного стягнення.
Свої вимоги мотивував тим, що станом на день вчинення адміністративних правопорушень ОСОБА_1 посвідчення водія не отримувала та відповідно не була водієм.
Згідно з санкцією ч.1 ст.130 КУпАП на ОСОБА_1 може бути накладено лише адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Разом з цим, судом першої інстанції на вказані положення КУпАП та постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» не звернув та за відсутності підстав застосував до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Заслухавши ОСОБА_1 , захисника Корсіка Я.І., які підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні, перевіривши матеріали справи, доводи, наведені у скарзі, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні передбачених ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП адміністративних правопорушень в повному обсязі підтверджена даними, що містяться
- у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №358163 від 11.06.2025 року, згідно з яким водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом «Honda Accord» д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, від проходження у встановленому законодавством порядку огляду на стан сп'яніння відмовилася, чим порушила п.2.5 Правил дорожнього руху України.
- у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №358161 від 11.06.2025 року, згідно з яким 11.06.2025 року о 01 год. 40 хв. в м.Запоріжжі по вул.Парамонова, буд.4, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Honda Accord» д.н.з. НОМЕР_1 під час руху заднім ходом, не переконалася, що це буде безпечно і не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, не звернулась за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснила наїзд на автомобіль «Volkswagen Crafter» д.н.з. НОМЕР_2 , що стояв. Внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальної шкоди, постраждалих не має, чим порушила п.10.9 ПДР;
- у акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд не проводився у зв'язку з відмовою ОСОБА_1 ;
- у направлені на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння до КНП «ОКЗНПД» ЗОР від 11.06.2025 року, у якому зазначено, що у ОСОБА_1 виявлено ознаки алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів), огляд не проводився у зв'язку з відмовою водія;
- довідкою щодо не отримання ОСОБА_1 посвідчення водія;
- письмовими поясненнями ОСОБА_1 , яка вказала, що у зазначений час вона рухалась заднім ходом на автомобілі «Honda Accord» д.н.з. НОМЕР_1 , не впевнилась в безпеці, не вжила всіх заходів, щоб це було безпечно та здійснила наїзд на припаркований транспортний засіб «Volkswagen Crafter» д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження;
- долученим до матеріалів справи відеозаписом.
Також вина ОСОБА_1 підтверджується схемою з місця ДТП та фототаблицею до неї; письмовими поясненнями свідка ОСОБА_2 , потерпілого ОСОБА_3 .
У апеляційного суду відсутні підстави сумніватися в тому, що викладені у протоколах про адміністративні правопорушення обставини мали місце.
Крім того, постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4942460 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП за керування транспортним засобом без водійського посвідчення, т.т. особою, яка не має права керувати транспортним засобом.
Перевіряючи аргументи захисника щодо неможливості застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом як до особи, яка такого права не мала, апеляційний суд зазначає наступне.
В рамках даного провадження ОСОБА_1 вчинено передбачені ч.1 ст.130, ст.124 КУпАП адміністративні правопорушення.
Суб'єкт передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП адміністративного правопорушення є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Додаткових вимог до суб'єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами ч.1 ст.130 КУпАП не містить.
Санкцією вказаної частини статті КУпАП передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк один рік.
У законі не вживається поняття наявність посвідчення водія чи його відсутність, мова йде саме про право керування транспортними засобами.
Санкція ч.1 ст.130 КУпАП є безальтернативною та передбачає обов'язкове накладення на правопорушника стягнення як у виді штрафу в певному розмірі, так і у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Позбавлення права керувати транспортними засобами як обов'язкове додаткове стягнення передбачено у санкціях всіх частин ст.130 КУпАП, якою передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп'яніння.
Статтею 30 КУпАП прямо передбачено порядок застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами або до таких, які вже позбавлені такого права. Прямо передбачено випадки, коли таке стягнення не застосовується.
Крім того, апеляційний суд зважає на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).
Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності адміністративного правопорушення і стягнення, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності стягнення вчиненому адміністративному правопорушенню. Категорія справедливості передбачає, що стягнення за адміністративне правопорушення повинно бути домірним. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад адміністративного правопорушення та рамки стягнення відповідатимуть один одному, а й те, що стягнення має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Принцип рівності всіх громадян перед законом - конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення стягнення. Притягнення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до адміністративної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності.
Завданням КУпАП є правове забезпечення охорони прав і свобод громадянина, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, встановленого правопорядку зміцнення законності, запобіганням правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Для здійснення цього завдання КУпАП визначає, які суспільно небезпечні діяння є адміністративними правопорушеннями та які адміністративні стягнення застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Згідно зі ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ст.30 КУпАП позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове стягнення призначається на строк до десяти років.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що безпосередньо у ст.30 КУпАП не встановлено обмежень щодо призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) КУпАП особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами.
Положення зазначеної статті не містять також закріплення правових підстав призначення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкціях норм КУпАП.
Відповідно до вимог ст.33 КУпАП особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Отже, ні норми Загальної частини КУпАП, ні положення статті 130 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п.20).
Виходячи із системного аналізу зазначених норм, апеляційний суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції ч.1 ст.130 КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ст.23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Каральна мета такого додаткового стягнення досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб'єктивного права), так і покладенням на особу обов'язків за ухилення від відбування додаткового стягнення.
Підхід щодо неможливості призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету стягнення, а відтак враховуючи зазначене, особі, яку визнано винуватою у вчиненні передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП адміністративного правопорушення, суд може призначити додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Щодо заперечення в апеляційній скарзі захисника про те, що на момент вчинення інкримінованих ОСОБА_1 адміністративних правопорушень остання не була водієм, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі змістом п.1.10 ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії.
Разом з тим, відповідно до чинних положень п.«v» Розділу 1 Конвенції про дорожній рух, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради УРСР № 2614-VIII від 25.04.1974 року, поняття «водій» означає будь-яку особу, яка зокрема керує транспортним засобом.
Згідно із ч.2 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ч.2 ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» якщо міжнародним договором, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, правові норми Конвенції про дорожній рух за своєю юридичною силою є вищими за норми постанови Кабінету Міністрів України, якою затверджено ПДР.
Проаналізувавши вищенаведені норми права, апеляційний суд дійшов висновку, що водієм вважається особа, яка керує транспортним засобом, автомобілем і т.д., незалежно від наявності або відсутності у неї посвідчення водія.
За наведених вище обставин, з огляду на наведені вище відомості про наявні в матеріалах провадження належні та допустимі докази на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 у розумінні чинних норм вказаного міжнародного правового акта, що є частиною національного законодавства України, на час вчинення адміністративного правопорушення 11.06.2025 року була водієм.
Відтак, заперечення апелянта в цій частині відхиляються апеляційним судом.
Апеляційний суд критично ставиться до доводів апеляційної скарги, в якій апелянт посилався на п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19.12.2008 р.) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», де зазначалось, що позбавлення права керувати транспортними засобами не можна застосовувати до винної особи, яке вже позбавлена такого права або взагалі його не мала. При цьому апеляційний суд виходить з того, що Постанови Пленуму Верховного Суду України не є джерелом права. Роз'яснення, що в них містились, стосувались законодавства вісімнадцятирічної давнини, яке за цей час багато разів змінювалось і трансформувалось. Про застарілість і неактуальність такого роз'яснення свідчить те, що зазначеним пунктом Пленуму ВСУ передбачалось, що позбавлення права керувати транспортними засобами за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення. Проте в теперішній редакції даної норми права передбачено, що таке стягнення застосовується лише як додаткове. Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судами при застосуванні норм права враховуються висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а не в постановах пленуму Верховного Суду України, який як судова інституція давно припинив свою правозастосувальну діяльність.
На переконання апеляційного суду, усі досліджені судом докази є допустимими і достатніми для визнання ОСОБА_1 винуватою у вчиненні передбачених ч.1 ст.130, ст.124 КУпАП адміністративних правопорушень.
Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника Корсіка Ярослава Ігоровича залишити без задоволення.
Постанову судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 02 вересня 2025 року в цій справі відносно ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя О.С. Гончар
Дата документу Справа № 333/5394/25