Справа № 686/18524/25
Провадження № 2-а/686/343/25
04 листопада 2025 року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд
Хмельницької області в складі:
головуючого судді Палінчака О.М.,
при секретарі судового засідання Цибульській Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Чемеровецький відділ державної виконавчої служби у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та стягнення коштів, -
встановив:
30 червня 2025 року представниця Смішна І.В. в інтересах ОСОБА_1 подала до суду вказаний позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, вказавши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Чемеровецький відділ державної виконавчої служби у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області в якому зазначила, що 28.05.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 було винесено постанову № 5520 у справі про адміністративне правопорушення, за якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
Про існування вказаної постанови позивач дізнався 18.06.2025 року коли на мобільний банківський додаток «А-Банк» позивачу надійшло повідомлення про те, що виконавча служба встановила арешт на рахунок, з зазначенням даних про виконавця. В телефонній розмові виконавець Чемеровецького відділу державної виконавчої служби у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зазначила, що відносно Позивача відкрито виконавче провадження за постановою № 5520 від 28.05.2025 року, винесеною ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Оскільки позивач не є фахівцем у галузі права і не має відповідних знань для самостійного здійснення правового захисту, він звернувся за правовою допомогою до адвоката. 23 червня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Смішною І.В. було укладено договір про надання правничої допомоги. 23 червня 2025 року адвокатом було вжито заходів для з'ясування обставин та отримання копії постанови, а саме у межах виконавчого провадження № 78393824. В результаті звернення до виконавця, який здійснює примусове виконання відповідної постанови ТЦК, останнім було надано електронний доступ до матеріалів виконавчого провадження.
Таким чином позивач та його представниця отримали копію оскаржуваної постанови лише 23 червня 2025 року з матеріалів виконавчого провадження і саме після отримання такої постанови і ознайомлення з її змістом позивач зміг реалізувати свої право на її оскарження. До цього часу позивачу не було відомо про існування оскаржуваної постанови.
Оскільки позов до суду було подано 30 червня 2025 року, позивач просить суд поновити йому встановлений законом 10-дений строк для оскарження вищевказаної постанови.
Також зазначає, що згідно копії оскаржуваної випливає, що з метою уточнення облікових даних засобами зв'язку «Укрпошта» за адресою АДРЕСА_1 . 03.03.2025 року ОСОБА_1 було направлено повістку № 2819708 для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) до 24.03.2025 року. У визначену в повістці дату і час, гр. ОСОБА_2 не з'явився, про поважність причин неприбуття у встановленому законом порядку ІНФОРМАЦІЯ_3 не повідомляв. У зв'язку з цим до правоохоронних органів скеровано електронне звернення Е1798983 від 27.03.2025 року про розшук даного громадянина, доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_2 для складання матеріалів про адміністративне правопорушення. 22.05.2025 року ОСОБА_3 в порядку адміністративного затримання працівниками поліції було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , та за наслідками невиконання вимог оповіщення, представником ІНФОРМАЦІЯ_2 складено протокол № 1436 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
З огляду на вищезазначене позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
Позивач постанову № 5520 від 28.05.2025 року вважає такою, що прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, а саме - внаслідок неналежного виконання ІНФОРМАЦІЯ_3 своїх повноважень щодо ведення військового обліку та належного виклику військовозобов'язаного.
Вказана постанова ґрунтується на припущенні про ухилення ОСОБА_1 від прибуття за повісткою, яка, однак, була направлена не за місцем його фактичного проживання та військового обліку, що суперечить вимогам законодавства щодо способу та порядку повідомлення осіб про виклик до ТЦК та СП. Такий підхід є не лише формально неправомірним, а й позбавляє особу реальної можливості виконати обов'язок, про існування якого вона не була поінформована належним чином. Так, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується військово-обліковим документом від 22.11.2024 року.
Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується договором найму (оренди) квартири від 31.10.2024 року. Враховуючи вказані обставини, 22.11.2024 року він був поставлений на військовий облік саме у ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить дата видачі військово-облікового документа. У випадку, якби ОСОБА_1 проживав саме в АДРЕСА_4 , згідно з нормами чинного законодавства він би знаходився на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 згідно з відомостями онлайн-медіа Міністерства оборони України (арміяInform) оскільки, відповідно до пункту 79 Порядку № 1487, саме цей територіальний центр має повноваження щодо організації військового обліку на відповідній адміністративно-територіальній одиниці, включно з виявленням осіб, які проживають на її території.
Отже, ОСОБА_1 виконав обов'язок щодо подання актуальних відомостей, своєчасно ставши на військовий облік у АДРЕСА_2 , уточнивши в т.ч. і адресу свого фактичного місця проживання. Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 мав зобов'язання надіслати повістку саме за цією адресою, а не за адресою в АДРЕСА_4 , що свідчить про недотримання ним встановленого порядку вручення повісток.
Відсутність належного повідомлення, направлення повістки не за фактичним місцем проживання та невиконання вимог законодавства з боку ТЦК є підставою для визнання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності незаконною.
У зв'язку з наведеним, позивач просить суд скасувати постанову № 5520 видану 28.05.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_4 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Також, з огляду на те, що в межах виконавчого провадження № 78393824 з банківського рахунку позивача вже було стягнуто грошові кошти в сумі 7 905 грн. 22 коп. на підставі оскаржуваної постанови № 5520 від 28.05.2025 року, позивач додатково заявляє вимогу про повернення зазначеної суми.
Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.
Ухвалою суду від 04 липня 2025 року по справі було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
28 жовтня 2025 року представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 подав до подав до суду копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 .
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, його представниця Гуменюк Смішна І.В. 04 листопада 2025 року подала до суду заяву про розгляд справи у її та позивача відсутності, вимоги позову підтримала та просила їх задовольнити.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву на позов не подав.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Чемеровецького відділу державної виконавчої служби у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши й дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, доходить наступного висновку.
Частина перша статті 2 КАС України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частинами першою та другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У копії постанови № 5520 винесеної 28.05.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_4 , що міститься в матеріалах справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, зазначено, що з метою уточнення облікових даних засобами зв'язку « ІНФОРМАЦІЯ_5 » за адресою АДРЕСА_1 03.03.2025 року було направлено повістку № 2819708 для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) до 24.03.2025 року. У визначену в повістці дату і час, позивач ОСОБА_2 не з'явився, про поважність причин неприбуття у встановленому законом порядку ІНФОРМАЦІЯ_3 не повідомляв. У зв'язку з цим до правоохоронних органів скеровано електронне звернення Е1798983 від 27.03.2025 про розшук даного громадянина, доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_2 для складання матеріалів про адміністративне правопорушення. 22.05.2025 року ОСОБА_3 в порядку адміністративного затримання працівниками поліції було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , та за наслідками невиконання вимог оповіщення, представником ІНФОРМАЦІЯ_2 складено протокол № 1436 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Так, оскаржувану постанову відповідачем було винесено 28.05.2025 року, а позов до суду Смішна І.В. в інтересах ОСОБА_1 подала 30.06.2025 року, з пропуском встановленого законом 10-денного строку.
Частиною 6 ст. 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Оскільки представницею позивача надано суду докази отримання стороною позивача копії оскаржуваної постанови 23 червня 2025 року та клопотання про поновлення строку на оскарження постанови відповідача від 28.05.2025 року, суд вважає, що строк оскарження постанови № 5520 винесеної 28.05.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_4 позивачем пропущено з поважних причин, а саме, у зв'язку з необізнаністю про її існування.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, в рішенні «Іліан проти Туреччини», що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
У зв'язку з наведеним, суд висновує про задоволення клопотання позивача щодо поновлення строку на оскарження постанови № 5520 винесеної 28.05.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_4 .
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Згідно статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність .
Відповідно до частини першої статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Згідно частини першої статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до частини першої статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Згідно частини першої статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Згідно з матеріалами справи, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, яка передбачає, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 1436 від 22.05.2025 року та оскаржуваної постанови по справі про адміністративне правопорушення № 5520 від 28.05.2025 року, відповідач вказує про порушення позивачем абзацу 1, 3 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) у зв'язку із тим, що позивач не прибув у вказані в повістці дату та час до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про поважність причин неприбуття у встановленому законом порядку ТЦК та СП не повідомив, у зв'язку з чим перебував у розшуку.
Так, згідно частини першої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов'язані:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
У ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У свою чергу, стаття 247 КУпАП визначає обставини за яких провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин.
Так, згідно із п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Тобто, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Порядок перевірки військово-облікових документів та вручення військовозобов'язаним повісток в особливий період регулюється «Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року (далі Порядок).
В абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» зазначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Частиною 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім'я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки; 7) роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.
В абз. 11 п. 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, яке затверджене постановою Кабінетом Міністрів України № 154 від 23.02.2022 року, видно, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Пунктом 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою Кабінетом Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року передбачено, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Відповідно до п. 23 зазначеного Порядку визначені підстави для такого неприбуття, а саме: поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форми власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
Пунктами 28 та 30-3 Порядку встановлено, що проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою Кабінету міністрів України № 560 від 16.05.2024 року, визначено таке.
Виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1) (п.28).
У повістці зазначаються: прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) і дата народження громадянина, якому адресована повістка; найменування районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ, що видав повістку; мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; місце, день і час явки за викликом; найменування посади, власне ім'я та прізвище, підпис посадової особи, яка видала повістку, та дата її підписання - для повісток, оформлених на бланку. Такі повістки скріплюються гербовою печаткою; прізвище та власне ім'я керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, дата накладення кваліфікованого електронного підпису - для повісток, сформованих за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів; реєстраційний номер повістки; роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки (п. 29).
Повістка може формуватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів або оформлюватися на бланку, який заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
У разі формування повістки за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на повістку кваліфікований електронний підпис у день її формування.
У разі оформлення повістки на бланку керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу засвідчує її особистим підписом та скріплює гербовою печаткою.
Реєстраційний номер повістки фіксується в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (п.30).
Кожна повістка, сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, містить унікальний електронний ідентифікатор у вигляді QR-коду (далі - QR-код).
QR-код містить інформацію, зазначену в п. 29 цього Порядку, а також реєстраційний номер поштового відправлення у разі відправлення повістки засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням.
Повістка, сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, може бути роздрукована. У такому разі її паперова форма повинна містити придатний для зчитування QR-код з відповідною інформацією (30-1).
Повістки, сформовані за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, можуть: централізовано друкуватися і надсилатися військовозобов'язаним та резервістам засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення; друкуватися та вручатися військовозобов'язаним та резервістам під час оповіщення у роздрукованому вигляді (п. 30-2 ).
У разі надсилання повістки, сформованої за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення, на такому відправленні повинні зазначатися штриховий кодовий ідентифікатор оператора поштового зв'язку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому надсилається повістка.
В описі вкладення зазначається інформація про найменування поштового відправлення, власне ім'я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому надсилається поштове відправлення, найменування вкладення із кількістю аркушів, власне ім'я та прізвище керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, інформація про дату накладення кваліфікованого електронного підпису (п. 30-3 ).
У п. 41 Порядку зазначено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
- день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Перевірка чинності повісток, сформованих за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, проводиться шляхом зчитування QR-коду за допомогою технічних засобів, які дають змогу відтворити відомості, зазначені у повістці, у тому числі засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста, зокрема з використанням мобільного додатка. Повістки, сформовані за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (у тому числі роздруковані), та повістки, оформлені на бланку, мають однакову юридичну силу (п. 41-1, 41-2 Порядку).
Суд звертає увагу на те, що надсилання вимоги про виконання обов'язку (обов'язків) військовозобов'язаним, резервістом врегульовано ст. 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка надсилається органом військового управління у разі вчинення особою адміністративного правопорушення, передбаченого ст.210-1 КУпАП, після того як орган Національної поліції не зміг здійснити адміністративне затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Неприбуття громадянина за такою вимогою може бути підставою для звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки до суду з позовом у порядку ст. 283-2 КАС України.
Тобто, зазначеним Порядком врегульований порядок оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відповідно до вимог якого у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку, день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи вважається днем отримання такого поштового відправлення (повістки).
Таким чином, після набрання чинності змін до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, особа вважається належним чином повідомленою про необхідність явки до ТЦК, якщо повістка про виклик згенерована в електронному вигляді, підписана кваліфікованим підписом керівника ТЦК, направлена рекомендованим листом з описом вкладення за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення облікових даних, однак не була отримана військовозобов'язаним, про що працівниками Укрпошти проставлено відповідну відмітку: «відмова отримати поштове відправлення» чи «відсутність адресата за адресою».
Як видно з матеріалів справи, повістку за номером поштового відправлення № 0610236342002 надіслано 03.03.2025 року позивачу ОСОБА_1 . Проте із роздруківки статусу поштового відправлення «Історія повісток», що наявний в матеріалах про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, не зазначено за якою саме адресою було надіслано зазначену повістку позивачу, а також не вказано результати надсилання (вручено не вручено). Відповідний трекінг відправлення з сайту АТ «Укрпошта» також не містить зазначеної інформації.
Разом з тим, суд зазначає, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов'язаного, та 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
З наведеного можна зробити висновок про те, що ОСОБА_1 не був належним чином оповіщеним про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Таким чином, відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до ч. 6 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У справі Barbera, Messequeand Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (пункт 21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (пункт 4.1)
Оскільки відповідач - суб'єкт владних повноважень не надав доказів, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
Отже, суд дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення позивачем ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення та як наслідок неправомірність притягнення його до адміністративної відповідальності.
За таких обставин, беручи до уваги відсутність належних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд вважає, що постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.05.2025 року № 5520 має бути скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.
Щодо вимоги позивача повернення грошових коштів в сумі 7 905 грн. 22 коп., які були стягнуті з нього у межах виконавчого провадження № 78393824 на підставі оскаржуваної постанови № 5520 від 28.05.2025 року.
Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787 затверджено Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.
Пунктом 2, 3 Розділу ІІ Порядку № 787 передбачено, що повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів здійснюється з відповідних рахунків за надходженнями, відкритих в Казначействі на ім'я головних управлінь Казначейства та Казначейства відповідно до законодавства, у межах поточних надходжень за день.
Повернення коштів, помилково або надміру зарахованих на рахунки з обліку власних надходжень бюджетних установ, здійснюється на підставі платіжних інструкцій бюджетних установ - власників рахунків, поданих до органів Казначейства за місцем обслуговування, у призначенні яких обов'язково зазначаються номер та дата платіжної інструкції, згідно з якою були зараховані такі кошти, та у межах наявних залишків бюджетних коштів на відповідних рахунках.
Крім того, згідно з п. 5 Розділу І Порядку № 787 повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.
Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов'язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб'єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності). Разом із заявою про повернення (перерахування) коштів з бюджету платником подається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.
Отже, вимога позивача про повернення грошових коштів в сумі 7 905 грн. 22 коп., які були стягнуті з нього у межах виконавчого провадження № 78393824 на підставі оскаржуваної постанови № 5520 від 28.05.2025 року є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи встановлено, що позивачем за подання позовної заяви про оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення сплачено 484 грн. 48 коп. (605,60 х 0,8) з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Проте, встановлено, що позивачем було заявлено дві позовні вимоги: про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та про стягнення коштів. Отже, ОСОБА_1 недоплачено судовий збір за позовну вимогу про стягнення коштів, який становить 968 грн. 96 коп. (1211,20 х 0,8)
Оскільки за результатами розгляду справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності суд вважає, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 підлягає судовий збір в сумі 484 грн. 48 коп.
Оскільки у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено, судовий збір останній за дану позовну вимогу не доплатив, то суд доходить висновку про стягнення з позивача в дохід держави 968 грн. 96 коп.
Щодо вимоги позивача в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, суд вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 у справі № 520/9115/19.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З матеріалів справи встановлено, що позивач, просив суд стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. 00 коп.
Так, на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правничої допомоги б/н від 23.06.2025 року та копію акту приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правничої допомоги б/н від 23.06.2025 року від 30.06.2025 року.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд вважає, що такі витрати були пов'язані саме із розглядом цієї справи, однак розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Крім того, суд звертає увагу, що адміністративний позов задоволено частково.
Так, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Враховуючи обсяг позовної заяви, факт розгляду справи у спрощеному провадженні, виконані адвокатом роботи (надані послуги), час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих послуг та виконаних робіт, предмет спору та категорію (складність) справи, суд приходить до висновку про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_4 № 5520 від 28.05.2025 року по справі про адміністративне правопорушення у сфері військового обліку, якою на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. 00 коп. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484 грн. 48 коп. та 3 000 грн. 00 коп. витрати на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.
Повне рішення суду складено 04 листопада 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 - код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Чемеровецький відділ державної виконавчої служби у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - ЄДРПОУ: 34222633, адреса: Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район, селище міського типу Чемерівці, провулок Кооперативний, 6.
Суддя: О.М. Палінчак