Іменем України
12 листопада 2025 року
м. Харків
справа №641/47/24
провадження № 22-ц/818/4610/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в місті Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 02 липня 2025 року під головуванням судді Боговського Д.Є.,-
У січні 2024 року ТОВ «Цикл Фінанс» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 22039000127843 від 23.05.2019 року в розмірі 61830,38 грн., відшкодувати судові витрати та витрати на правову допомогу.
Рішенням Слобідського районного суду м.Харкова від 02 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «Цикл Фінанс» посилалось на те, що 15.12.2021 року між АТ «Банк кредит Дніпро» до ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір факторингу № 15/12/2021 у зв'язку з чим ТОВ «Цикл Фінанс» набуло права вимоги за кредитним договором №22039000127843 від 23.05.2019 року. Вважає, висновки суду першої інстанції про те, що ТОВ «Цикл Фінанс» не надало доказів переходу права вимоги помилковими. Зазначає, що до позовної заяви було надано: копію договору факторингу №15/12/2021 від 15.12.2021 року та копію витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 року за кредитним договором №22039000127843 від 23.05.2019 року, копію акта приймання-передачі права вимоги у відповідності до додатку №3, що є доказом який підтверджує факт переходу права вимоги за договором факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 року.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Васильченко Г.І. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в ході розгляду справи не здобуто допустимих доказів, які б встановлювали факт переходу права вимоги за кредитним договором №22039000127843 від 23.05.2019 року від АТ «Банк кредит Дніпро» до ТОВ «Цикл Фінанс», тому в задоволенні позову слід відмовити.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 травня 2019 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22039000127843, за умовами якого останній отримав у розпорядження кредитні кошти на споживчі потреби в розмірі 49600,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом строком до 23 травня 2024 року. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується на строкову заборгованість в розмірі 0,001% річних, на прострочену заборгованість за кредитом - 56,0% річних.
Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 22039000127843 від 23.05.2019 року станом на 14.12.2021 року загальна заборгованість складає 59927,67 грн., з яких залишок простроченого кредиту - 46257,08 грн, залишок прострочених відсотків - 2730,51 грн, залишок прострочених комісій - 10940,08 грн.
15 грудня 2021 року між ТО «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено Договір факторингу № 15/12/21 за умовами якого банк відступив факторові - ТОВ «Цикл Фінанс» права грошовою вимоги до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості).
Згідно Витягу з Реєстру боржників, який є Додаток № 1 до Договору факторингу, кредитний договір № 22039000127843 від 23.05.2019 року включений до Портфелю заборгованості, боржник ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , розмір заборгованості 59927,67 грн.
Представник позивача вказує, що права вимоги за кредитним договором №22039000127843 від 23.05.2019 року перейшло до ТОВ «Цикл Фінанс» на підставі укладеного з АТ «Банк кредит Дніпро» договору факторингу.
Судом встановлено, що 15.12.2021 року між АТ «Банк кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір факторингу № 15/12/21, відповідно до якого на умовах, встановлених цим Договором та у відповідності до гл. 73 ЦК України фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості). Внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим договором, фактор заміняє клієнта за цими кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває прав грошових вимог клієнта за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за кредитними договорами. Фактор має право здійснити наступне відступлення третім особам прав вимоги до боржників придбаних від клієнта за цим договором.
Відповідно до пункту 6.2.2. договору права вимоги переходять до фактора з моменту набрання чинності даним договором та підписання акту приймання-передачі прав вимоги (додаток 3), після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. перехід права вимоги відбувається шляхом підписання акту приймання-передачі права вимоги у відповідності до додатку № 3 до даного договору в день підписання договору та набрання ним чинності.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Всупереч вказаного положення представником позивача не було долучено копію акту приймання-передачі права вимоги у відповідності до додатку № 3 та копію платіжної інструкції №3251 від 5.12.2021 року , що є основними доказами, які підтверджують факт переходу права вимоги за договором факторингу № 15/12/21 від 15.12.2021 року.
Під час оскарження судового рішення суду першої інстанції представником позивача лише до матеріалів апеляційної скарги було долучено копію акту приймання-передачі прав вимог за Договором факторингу №15/12/2021 від 15.12.2021 року та копію платіжної інструкції №3251 від 5.12.2021 року.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, враховуючи наведенні положення законодавства, суд не приймає долучені до апеляційної скарги копію акту приймання-передачі прав вимог за Договором факторингу №15/12/2021 від 15.12.2021 року та копію платіжної інструкції №3251 від 5.12.2021 року, як такі що подані із порушенням строку на подання доказів до суду.
Крім того, акт датований 15.12.2021 року, а отже був в розпорядженні позивача на момент звернення до суду із зазначеним позовом.
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
У ч.ч.1,3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст. ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, які, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
За ст.ст.525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається із матеріалів справи, 23 травня 2019 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22039000127843, за умовами якого останній отримав у розпорядження кредитні кошти на споживчі потреби в розмірі 49600,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом строком до 23 травня 2024 року. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується на строкову заборгованість в розмірі 0,001% річних, на прострочену заборгованість за кредитом - 56,0% річних.
Звертаючись до суду із дійсним позовом та обґрунтовуючи своє право на стягнення заборгованості по договору № 22039000127843 від 23 травня 2019 року, позивач зазначав, що набув відповідне право вимоги 15 грудня 2021 року на підставі Договору факторингу № 15/12/2021 укладеним між ним та АТ "Банк Кредит Дніпро".
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 350 Господарського кодексу України (далі - ГК України) факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року №352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступлення права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Отже, положеннями статей 512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору про відступлення права вимоги, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Таким чином, укладаючи відповідний договір факторингу сторони у договорі визначають конкретний перелік зобов'язань, право на вимоги яких переходять до нового кредитора.
З метою визначення переліку таких зобов'язань сторони складають та погоджують відповідний реєстр, який є документальним підтвердженням переходу права вимоги за відчужуваними договорами
Здійснюючи аналіз наявних у справі документів, долучених позивачем до позову, колегія суддів звертає увагу, що останні не містять акту приймання-передачі права вимоги у відповідності до додатку № 3 до договору факторингу №15/12/2021 від 15 грудня 2021 року.
В той же час, згідно з приписами п. 6.2.2 договору факторингу № 15/12/21 від 15 грудня 2021 року встановлено, що право Вимоги переходить до Фактора з моменту набрання чинності даним Договором та підписання Акту приймання-передачі прав вимоги(Додаток 3), після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх заборгованості. Перехід права вимоги відбувається шляхом підписання акту приймання-передачі права вимоги у відповідності до додатку № 3 до даного договору в день підписання договору та набрання ним чинності.
У зв'язку із чим колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що вимоги ТОВ "Цикл Фінанс" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 22039000127843 від 23.05.2019 року в загальній сумі 61 830,38 гривень, яка складається із заборгованості по тілу кредиту становить - 46 257,08 грн; прострочена заборгованість по відсоткам -2 730,51 грн, прострочена заборгованість по комісії - 10 940,08 грн; збитки від інфляції - 1 636,58 грн; 3% річних у відповідності до ст. 625 ЦК України - 266,14 грн, не можуть бути задоволені.
Колегія суддів наголошує на тому, що відповідні докази набуття права вимоги, а саме акт приймання-передачі права вимоги у відповідності до додатку № 3 до договору факторингу, разом із матеріалами позовної заяви чи безпосередньо під час розгляду справи судом першої інстанції надано не було.
Доводи апеляційної скарги про те, що ними надано достатньо доказів на підтвердження позовних вимог є безпідставними, оскільки відсутні належні та допустимі докази переходу до позивача права вимоги за договором, укладеним між АТ "Банк кредит Дніпро" та відповідачем, не надано акту приймання-передачі права вимоги у відповідності до додатку № 3 до договору факторингу №15/12/2021 від 15 грудня 2021 року, що було його процесуальним обов'язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Зважаючи, що позивачем є юридична особа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, та той факт, що позовна заява подана адвокатом, тобто особою обізнаною із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Докази (платіжна інструкція №3251 від 15 грудня 2021 року, акт приймання-передачі права вимоги у відповідності до додатку № 3 до договору факторингу №15/12/2021 від 15 грудня 2021 року) долучені адвокатом позивача, до апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів з огляду на наступне.
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження №61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).
Надаючи відповідний доказ суду апеляційної інстанції без попереднього його надання для оцінки судом першої інстанції, апелянт поважність причин неподання до суду першої інстанції вказаного доказу не зазначає, в той же час колегія суддів зауважує, що цивільне процесуальне судочинство здійснюється, зокрема, на основі принципів змагальності та диспозитивності, що знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом або витребування відповідних доказів у сторін, які в силу вимог процесуального закону повинні самостійно довести обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, зокрема шляхом подання відповідних доказів, в той час як суд тільки оцінює надані сторонами матеріали.
Таким чином, враховуючи ненаведення апелянтом поважності причин неподання відповідного доказу до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом першої інстанцій, з огляду на положення статті 367 ЦПК України.
Зазначення в апеляційній скарзі про те, що суд повинен був витребувати необхідні докази по справі відхиляються колегією суддів оскільки суд не збирає докази, а оцінює докази надані сторонами у строки, визначені процесуальним законом.
Виходячи з викладеного, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно обґрунтованості позову, не можуть бути прийняті до уваги у зв'язку з їх недоведеністю.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону та відповідає фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Слобідського районного суду м.Харкова від 02 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова