Справа № 552/684/25 Номер провадження 22-ц/814/3376/25Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
10 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Чумак О.В., Триголов В.М.
за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я.
розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Полтави від 03 червня 2025 року (час ухвалення судового рішення з 08:36:48 до 08:42:28 год; дата складання повного текста судового рішення - 09 червня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком; треті особи без самостійних вимог: Виконавчий комітет Київської районної у м.Полтаві ради як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову посилався на такі обставини і доводи.
З 20.07.2007 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 січня 2020 року. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася донька ОСОБА_3 .
В травні 2016 року мати доньки - ОСОБА_2 , виїхала до Республіки Польща, де з того часу постійно проживає по теперішній час.
Після того, як відповідачка виїхала до Республіки Польщі, донька з шестимісячного віку зареєстрована та постійно проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Він повністю займається її вихованням та утриманням, забезпечує усі умови для повноцінного розвитку дитини.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 серпня 2024 року (справа №552/3092/24) визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання.
Відповідно до ст. 23 ЗУ « Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
При зверненні до юридичного відділу ІНФОРМАЦІЯ_5 йому в усній формі було роз'яснено, що він матиме можливість отримати відстрочку від мобілізації у випадку встановлення рішенням суду факту самостійного виховання та утримання дитини.
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 03 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги викладені фактичні обставини справи і стверджується, що сплата відповідачкою (матір?ю дитини) аліментів не є достатньою для повноцінного утримання дитини, позивач повністю забезпечує дитину усім необхідним. Окрім того, суд проігнорував те, що аліменти стягуються у примусовому порядку, а відповідачка відзив на позову суду не подала, будь-яких доказів участі у вихованні та утриманні дитини суду також не подала.
Наголошується, що суд першої інстанції необгрунтовано послався у рішенні на висновки, викладені у постанові ВП ВС від 11 вересня 2024 року (справа №201/5972/22), оскільки Верховний Суд у вказаній справі вирішував питання про можливість/неможливість встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини в порядку окремого провадження.
Висловлена незгода із висновком суду про неналежний спосіб захисту, обраний позивачем, так як безпосередньо ЗУ « Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» (п.4 ч.1 ст.23) передбачений виключно судовий порядок встановлення факту самостійного утримання і виховання дитини батьком чи матір?ю.
Наголошується, що підставою позову є можливість оформлення відстрочки від призову у ЗСУ, тому з урахуванням змін, внесених до ЗУ « Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», які набули чинності 18 травня 2024 року, єдиний спосіб або можливість отримати відстрочку від призову є відповідне рішення суду, що відповідатиме інтересам дитини, оскільки у разі мобілізації позивача дитина залишиться без батьківської опіки, адже мати дитини, як встановлено судом, постійно проживає за кордоном.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що сторони - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , з 20 липня 2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 січня 2020 року у справі №552/6554/19, яке набрало законної сили 21 лютого 2020 року (а.с.10).
Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 серпня 2024 року у справі №552/3092/24 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 : визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання (а.с.9-11).
Зазначеним рішенням встановлено, що в травні 2016 року мати дитини ОСОБА_2 виїхала до Республіки Польща, де постійно проживає і по теперішній час; починаючи з шестимісячного віку донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилася проживати з батьком ОСОБА_1 , з яким проживає по теперішній час.
Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повідомлено про наявність інформації про перетин державного кордону України ОСОБА_5 : ІНФОРМАЦІЯ_6 - в'їзд в Україну, 09.08.2024 року - виїзд з України (лист від 10 лютого 2025 року, а.с.40).
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 09 січня 2025 року №В-11 на примусовому виконанні у Київському відділі державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває судовий наказ №552/6605/21 від 28 січня 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утриманні доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу), починаючи з 24 листопада 2021 року, до повноліття дитини (а.с. 12).
Заборгованість по аліментам за станом на 01.01.2025 року відсутня.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Долученими до матеріалів справи доказами у цій справі підтверджується, що мати проживає окремо від дитини, в іншій країні - Республіці Польща, але при цьому з достовірністю не підтверджується той факт, що мати не бере участі у вихованні або утриманні дитини.
Зокрема той факт, що відповідачка сплачує аліменти на утримання дитини, заборгованість за аліментами відсутня, спростовує той факт, що позивач самостійно утримує дитину.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.
Предметом позову є встановлення факту самостійного виховання і утримання позивачем своєї малолітньої дитини.
Підставою позову заявлена можливість і необхідність оформлення позивачем відстрочки від призову у ЗСУ з урахуванням змін, внесених до ЗУ «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», які набули чинності 18 травня 2024 року.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» (у редакції з 18 травня 2024 року) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Наведена норма закону містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
Враховуючи завдання та основні принципи цивільного судочинства (ст.2 ЦПК України) для задоволення позову суд має встановити, що позивач самостійно без участі матері дитини утримує і виховує дитину.
У межах розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено і не заперечується позивачем те, що мати дитини (відповідачка у справі) батьківських прав не позбавлена, проживає окремо - в іншій країні, сплачує аліменти у примусовому порядку (на виконання судового наказу), заборгованість зі сплати аліментів відсутня.
Відповідно ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадку продовження дитиною навчання у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання.
У ст.181 Сімейного кодексу України закріплено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними (брати участь в утриманні дитини в грошовій і (або) натуральній формі) або за рішенням суду (аліменти, які призначаються за рішенням суду). Зокрема, частиною третьою цієї норми встановлено, що одним із способів утримання дитини є сплата аліментів, які присуджуються в частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Отже, сплата аліментів у добровільному чи примусовому порядку у розумінні норм сімейного законодавства - це участь батька або матері (залежно від того, хто проживає окремо) в утриманні дитини.
Доводи позивача про те, що аліменти, які сплачує матір на утримання дитини, не є достатніми для її повноцінного розвитку, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивач відповідно до ст. 185, ст.192 СК України має право пред?явити позов до відповідачки про стягнення додаткових витрат на утримання дитини або ж про зміну розміру аліментів, що стягуються.
Порядок і підстави припинення обов?язку батька (матері) утримувати дитину передбачені ст.188, ст.190 СК України.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір обгрунтовано врахував висновки, викладені у постанові ВП ВС від 11 вересня 2024 року (справа №201/5972/22) у частині визначення предмета доказування у спорах про встановлення факта одноосібного виховання і утримання батьком або матір?ю своєї дитини.
Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування чи зміни судового рішення.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м.Полтави від 03 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 10 листопада 2025 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: О.В. Чумак
В.М.Триголов