Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 33/4809/633/25 Головуючий у суді І-ї інстанції Бурко Р. В.
Категорія - 184 Доповідач у суді ІІ-ї інстанції Іванов Д. Л.
30.10.2025 року м. Кропивницький
Суддя Кропивницького апеляційного суду Іванов Д.Л., за участю особи, притягнутої до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника-адвоката Харченка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку апеляційного перегляду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Фортечного районного суду м. Кропивницького від 25 вересня 2025 року в справі про притягнення:
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України,
проживаючої за адресою:
АДРЕСА_1 ,
до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД 483067 від 30 червня 2025 року, ОСОБА_1 ухилилися від виконання обов'язків, передбачених ст. 150 СК України щодо виховання свого малолітнього сина ОСОБА_2 , який 18.06.2025 року приблизно 17.58 год. в м. Кропивницький, по вул. Героїв України, 28 побив малолітню ОСОБА_3 , яка отримала перелом куприка.
При таких обставинах, постановою судді Фортечного районного суду м. Кропивницького від 25 вересня 2025 року, ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, а провадження у справі закрито, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП.
При цьому клопотання захисника ОСОБА_1 - адвоката Харченка О.В. про закриття провадження, у зв'язку з відсутністю події та у діях ОСОБА_1 складу даного адміністративного правопорушення, суд по суті не вирішив, доводи сторони захисту спростовані загальними фразами про винуватість ОСОБА_1 та достатність доказів.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову місцевого суду, як незаконну та необґрунтовану, вказуючи на відсутність події та у її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Зокрема ОСОБА_1 зазначає про те, що обставини, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення про те, що вона умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків не відповідають дійсності, зміст протоколу не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оформлений неправильно, з порушенням строків, передбачених ст. 254 КУпАП, фабула обвинувачення взагалі не конкретизована і не відповідає диспозиції ст. 184 КУпАП, у чому конкретно виразились її дії у розумінні ст. 150 СК України у протоколі не вказано, об'єктивних даних, які б свідчили про те, що ОСОБА_4 нібито отримала травму куприка під час варки з її сином ОСОБА_2 , матеріали справи не містять, при тому, що вона сама 18.04.2025 року зверталась з відповідною заявою про притягнення матері ОСОБА_5 до відповідальності за заподіяння її сину тілесних ушкоджень та моральної шкоди.
ОСОБА_1 стверджує, що суд формально розглянув справу, допустив необ'єктивність та неповноту при з'ясуванні фактичних обставин справи, не дав належної оцінки її доводам про безпідставність та незаконність оформлення протоколу про умисне ухилення від виконання батьківських обов'язків, за відсутністю події правопорушення та доказів її винуватості, неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права, ухвалив рішення про її притягнення до адміністративної відповідальності, яке не ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин справи.
Окрім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження, вказуючи на те, що копію оскаржуваної постанови Фортечного районного суду м. Кропивницького від 25.09.2025 року вона отримала лише 02.10.2025 року, після ознайомлення її захисника - адвоката Харченка О.В. з матеріалами справи, а тому пропустила строк з незалежних від неї об'єктивних причин.
В контексті застосування на практиці ст. 55 Конституції України про вільний доступ кожного до правосуддя для захисту своїх прав і свобод, а також положень ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право кожного на справедливий, публічний судовий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, строк на апеляційне оскарження вищевказаної постанови ОСОБА_1 слід поновити.
З'ясувавши обставини справи у межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та її захисника-адвоката Харченка О.В., які підтримали апеляційну скаргу і просили суд її задовольнити, перевіривши матеріали адміністративної справи, вважаю, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню за таких підстав.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення - сукупності юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначаються вчинене протиправне діяння як конкретне адміністративне правопорушення.
Тобто, при складанні протоколу про вчинення правопорушення, уповноваженою особою повинні бути враховані ознаки складу правопорушення та відповідати диспозиції статті до якої притягується особа за порушення. У іншому випадку відсутність однієї із ознак складу правопорушення виключає можливість притягнення особи до відповідальності.
Відповідно до ст. 10 КУпАП умислом є усвідомлення особою протиправного характеру своєї дії чи бездіяльності, передбачення шкідливих наслідків та бажання або свідоме допущення настання цих наслідків.
Сама по собі наявність у диспозиції статті, що встановлює склад правопорушення, як обов'язкової ознаки мети вчинення правопорушення свідчить про те, що особа повинна усвідомлювати протиправність своїх дій і бажати, для досягнення поставленої мети, настання певних наслідків.
Частиною 1 ст. 184 КУпАП передбачена відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Диспозиція вказаної статті є бланкетною, а тому при розгляді справ даної категорії необхідно з'ясувати серед іншого, чи порушила норму спеціального закону особа, якщо так, то яку і в чому полягає суть цих порушень, із відповідним закріпленням вказаних норм, як в протоколі про адміністративне правопорушення, так і в постанові суду.
За правилами ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину, забороняється будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, застосування фізичних або інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Суб'єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу, вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Тобто, у протоколі про адміністративне правопорушення за вказаною статтею має бути вказано які саме нормативні акти порушено і якими конкретно діями особи. Відсутність чіткої вказівки на нормативний акт, який порушено та які саме дії вчинено (не вчинено), свідчить про неконкретність звинувачення особи і являється порушенням права на захист.
За змістом ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки відповідальні за виховання, навчання і розвиток дитини, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
У частині 2 пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року розкрито поняття «не піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя» яке означає: незабезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складник виховання; не спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявлення інтересу до її внутрішнього світу; не створення умов для здобуття нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Отже ухиленням від виконання батьківських обов'язків не вважається будь-яка дія, а лише невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.
З тих даних, які долучені до протоколу про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП вбачається, що приводом для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності було звернення ОСОБА_6 про заподіяння малолітнім ОСОБА_2 - сином ОСОБА_1 її дочці малолітній ОСОБА_7 тілесних ушкоджень.
При цьому, матеріали справи взагалі не містять об'єктивних даних про наявність у ОСОБА_8 будь-яких тілесних ушкоджень, при тому, що у протоколі вказано про перелом куприка.
У своїх поясненнях до протоколу від 30.06.2025 року малолітній ОСОБА_2 , у присутності матері ОСОБА_1 зазначив, що не він, а ОСОБА_9 під час гри, виявила бажання відпрацювати на ньому прийому боротьби «дзю-до» робити «захвати руками» «збивати з ніг» наносити удари руками та ногами, він намагався її заспокоїти і посадив на лавку, ОСОБА_9 продовжувала і ударила його ногами у живіт, він не втримався і декілька раз коліном вдарив їй по сідницях, після чого ОСОБА_9 почала плакати, а він пішов до дому.
При цьому, пояснення самої ОСОБА_7 до протоколу не долучені, а пояснення у ОСОБА_6 відібрані зі слів її доньки.
Тобто, апеляційний суд з об'єктивністю констатує, що у протоколі не вказано і судом не встановлено, які саме дії вчинила ОСОБА_1 , які свідчать про умисне ухилення від виконання нею обов'язків, передбачених ст. 150 СК України, в чому конкретно це виразилось, а штовханина між малолітніми ОСОБА_2 та ОСОБА_10 під час гри у дворі будинку є результатом їх психоемоційного розвитку, а не фабулою обвинувачення, як зазначено у протоколі.
Більш того у матеріалах справи є дані і у клопотанні адвоката Харченко О.В. про це вказується, що є свідок ОСОБА_11 , яка може підтвердити, що ініціатором штовханини була дівчинка, яка зі слів інших дітей штовхала хлопчика, поводила себе нечемно, а потім мати цієї дівчинки побила цього хлопчика.
У матеріалах справи є також дані про те, що ОСОБА_1 18.06.2025 року зверталась з відповідною заявою про притягнення ОСОБА_6 до відповідальності за заподіяння її малолітньому сину ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, висловлювання погроз фізичного та психологічного характеру, є дані про те, що 19.06.2025 року у ОСОБА_2 сімейним лікарем ОСОБА_12 зафіксовані неврологічні розлади, пов'язані з цими подіями.
Є у справі також і виключно позитивні характеризуючи дані самої ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_2 .
При вирішенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , суд виходить з того, що відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Основного Закону).
Крім того, в Україні задекларований та діє принцип презумпції невинуватості, а право на захист є одним з фундаментальних гарантій правової держави. Обов'язок збирання доказів у справах про адміністративні правопорушення покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.
Державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому вст. 62 Конституції України.
У рішенні ЄСПЛ від 16 листопада 2023 року по справі «Фігурка проти України» Європейський суд зазначив, що неупередженість (безсторонність), як правило, означає відсутність упередженості чи необ'єктивності, і що її наявність можна перевірити різними способами.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, де мають ураховуватися особисті переконання та поведінка конкретного судді, тобто наявність у судді будь-яких особистих упереджень або необ'єктивності в даній справі; а також відповідно до об'єктивного критерію, тобто шляхом з'ясування того, чи сам суд і, серед інших аспектів, його склад, забезпечували достатні гарантії для виключення будь-яких законних сумнівів в його неупередженості.
Що стосується суб'єктивного критерію, то принцип, згідно з яким суд повинен вважатися вільним від особистих упереджень або упередженості, давно встановлений у прецедентній практиці ЄСПЛ.
Стосовно типу необхідного доказу, ЄСПЛ, наприклад, намагається з'ясувати, чи виявляв суддя ворожість або неприязнь з особистих причин. У переважній більшості справ, які порушують питання неупередженості, ЄСПЛ зосереджувався на об'єктивному критерії. Проте не існує чіткого поділу між суб'єктивною та об'єктивною неупередженістю, оскільки поведінка судді може не лише викликати об'єктивні побоювання щодо неупередженості з точки зору зовнішнього спостерігача (об'єктивний критерій), але також може порушувати питання про його / її особисті переконання (суб'єктивний критерій). Таким чином, у деяких випадках, коли може бути складно зібрати докази, з допомогою яких можна спростувати презумпцію суб'єктивної неупередженості судді, вимога об'єктивної неупередженості є ще однією важливою гарантією.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
В даному випадку, апеляційний суд вважає, що для об'єктивності та повноти судового розгляду, суддя районного суду з урахуванням доводів сторони захисту про відсутність події та у діях ОСОБА_1 об'єктивних та суб'єктивних ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП, а також незаконність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, повинен був викликати і допитати працівників поліції, для підтвердження обставин, які зазначені у протоколі, а також спростування доводів сторони захисту, в контексті не виконання ОСОБА_1 батьківських обов'язків, а не факту «побиття», який крім слів ОСОБА_6 нічим не підтверджений.
Замість цього суддя зайняв непритаманну судочинству сторону обвинувачення, не звернув уваги на очевидну безграмотність поліцейського, невідповідність протоколу вимогам ст. 254 та 256 КУпАП що строків оформлення, змісту та форми, за відсутністю доказів умисного ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків, при наявності позитивних характеристик, формально вказав про наявність у справі вагомих, чітких, узгоджених між собою, належних та допустимих доказів, які відповідають критеріям встановленим у рішеннях Європейського суду з прав людини і підтверджують винуватість ОСОБА_1 , при тому, що фабула обвинувачена, яка викладена у протоколі не містить тих обов'язкових кваліфікуючих ознак, які підпадали під дію ст. 184 КУпАП.
Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачена, позбавляючи статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Окремо апеляційний суд, з урахування рішення ЄСПЛ у справі «Гайдашевський проти України» відмічає, що не може і не повинен суд здійснювати функції сторони обвинувачення, як в даному випадку, а наведені обставини потребували детального з'ясування, об'єктивної та належної оцінки, не дотримання цього принципу та формальний підхід і призвело до помилкового та передчасного висновку про наявність події та у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП, а тому постанова судді місцевого суду підлягає безумовному скасуванню.
Враховуючи вимоги ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а провадження у справі, на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП закриттю, у зв'язку з відсутністю події та у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Керуючись ст.ст. 245, 247, 251, 252, 280, 283, 284, 293, 294, 417 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову Фортечного районного суду м. Кропивницького від 25 вересня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП - скасувати, а провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП закрити, у зв'язку з відсутністю події та у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП.
Постанова набирає законної сили негайно є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Кропивницького
апеляційного суду Д.Л. Іванов