Справа № 352/793/25
Провадження № 33/4808/649/25
Категорія ч.1 ст.130 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції ОЛІЙНИК М. Ю.
Суддя-доповідач Кукурудз
11 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Кукурудз Б.І., розглянувши адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тисменицького районного суду від 31 липня 2025 року щодо нього за ч.1 ст. 130 КУпАП, -
З матеріалів справи, слідує, що 26.03.2025 року о 19 год. 53 хв. на автодорозі Н-18 Івано-франківськ-Тернопіль 2 км, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Dacia Logan НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння (розширені зіниці, які не реагують на світло, неприродна блідість, підвищена рухливість ходи), проїхати на огляд для визначення стану наркотичного спяніння в медичний заклад КНП "ПОКЦПЗ ІФ ОР" до лікаря нарколога водій відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Постановою Тисменицького районного суду ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і на накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнуто з з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 605 грн. 60 коп.
Оскаржуючи вказану постанову ОСОБА_1 вважає вказану постанову незаконною, необгрунтованою, винесеною з порушеннями норм процессуального та матеріального права права, стверджує, що висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення не є вмотивованим та обгрунтованим, винесене за відсутності будь-яких доказів його вини а тому підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю.
Свою вину у вчиненному ОСОБА_1 не визнає, зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують зупинку транспортного засобу під його керуванням, відтак не було підстав для проходження огляду на стан спяніння.
Стверджує, що відомості зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення щодо нього не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.
З матеріалів справи про адміністраивне правопорушення не вбачається, що він допустив будь-які порушення ПДР, за які його слід було зупинити, у звязку із чим, всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобовязаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини.
Працівниками поліції не було йому належним чином розяснено його право на реальну допомогу адвоката, що є порушенням статті 254 КУпАП.
Просить постанову суду щодо нього за ст. 130 ч.1 КУпАП скасувати, провадження у справі закрити.
Окрім того, ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Тисменицького районного суду від 31.07.2025 року, просить поновити як пропущений з поважних причин.
Що стосується клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції то його слід поновити як пропущений з поважних причин.
В судове засідання ОСОБА_1 та його захисник Волосянко Р.О. не з'явились.
ОСОБА_1 черговий раз подав клопотання про відкладення розгляду справи, мотивуючи, що не може з'явитись на розгляд справи у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, однак не надав будь-яких підтверджень.
Слід зазначити, що справа відносно ОСОБА_1 відкладалась шість раз.
Суддя зауважує, що ОСОБА_1 та його захисник не вперше звертаються до апеляційного суду із заявами у справі про відкладення розгляду справи, що свідчить про те, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості, щоб вчасно звернутися зокрема за правовою допомогою або надати додаткові пояснення чи докази.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
В цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Таким чином, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя вважає за можливе розглянути справу без участі особи, що притягується до адміністративної відповідальності за наявними матеріалами справи.
Перевіривши та дослідивши матеріали адміністративної справи, вважаю, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи (а.с.1) ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху України за, що передбачена відповідальність згідно ч.1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
П. 1.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР України), передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п. 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
П. 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення зазначеної вимоги ПДР України передбачена ст.130 КУпАП.
Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі за змістом - Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Відповідно до п. 12 розділу ІІ Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п. 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за встановлених та викладених у постанові обставин, підтверджується зібраними в справі доказами, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№282499 від 26.03.2025, який за своєю суттю є основоположним документом, на підставі якого особу можна притягнути до адміністративної відповідальності, в якому зазначено відомості про посадову особу, яка склала даний протокол та особу, відносно якої він складений, суть адміністративного правопорушення та стаття, якою воно регламентоване. Зокрема зазначено, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Dacia Logan НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння (розширені зіниці, які не реагують на світло, неприродна блідість, підвищена рухливість ходи), проїхати на огляд для визначення стану наркотичного спяніння в медичний заклад КНП "ПОКЦПЗ ІФ ОР" до лікаря нарколога водій відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідно до якого огляд у медичному закладі відносно ОСОБА_1 не проводився.
-актом огляду на стан алкогольного спяніння з використанням спецальних технічних засобів,
- рапортом поліцейського,
- зобовязання до протоколу про адміністративне правопорушення,
- копією постанови серії ЕНА №4361335,
- відеоматеріалами, що містяться на оптичному диску.
Матеріали провадження не містять жодних відомостей щодо неправомірних дій працівників поліції та складанні протоколу про адміністративне правопорушення, щодо оскарження цих дій, як і не містять результатів такого оскарження. Навпаки, суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що останні в ході спілкування з ОСОБА_1 виявивши в останнього ознаки наркотичного сп'яніння, відповідно до законодавства України, в межах своєї компетенції та виконуючи свої професійні обов'язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію», запропонували водію проходження огляду щодо визначення стану наркотичного сп'яніння, однак ОСОБА_1 відмовився.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, у зв'язку з тим, що він дійсно мав ознаки наркотичного сп'яніння, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан спяніння.
Ці обставини адміністративної справи давали суду підстави дійти висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Доводи апелянта не заслуговують на увагу і не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Судом першої інстанції при дослідженні матеріалів детально вивчено обставини які мали значення для правильного вирішення справи.
Посилання ОСОБА_1 на те, що він не відмовлявся проходити огляд на стан сп'яніння, повністю спростовуються вищенаведеними доказами у справі, дослідженими в судовому засіданні, зокрема, відеозаписом, який знаходиться в матеріалах провадження.
Працівник поліції правильно розцінив дії ОСОБА_1 як відмову від проходження огляду на стан сп'яніння.
Стягнення на ОСОБА_1 накладено відповідно до вимог ст. 33 КУпАП у межах, установлених КУпАП, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, даних про особу порушника, які зазначені у адміністративному протоколі, ступеня вини, відсутності обставин, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
З урахуванням вищевикладеного, під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 апеляційним судом не встановлено неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Інші підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказані й під час перевірки справи в апеляційному суді не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події.
Доводи щодо відсутності доказів вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі, були предметом розгляду в суді першої інстанції та перевірені у судовому засіданні апеляційного суду, який визнає їх такими, що відповідають зібраним у справі доказам та не спростовують висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст. 130 КУпАП.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що суд першої інстанції, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, безпосередньо дослідивши усі надані докази, надав належну правову оцінку кожному доказу з точки зору їх достатності та допустимості для прийняття рішення про винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що судом при розгляді адміністративної справи були порушені вимоги закону, які б призвели до неправильного її вирішення.
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди.
Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.
Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
Отже, посилання апелянта на незаконність постанови судді є непереконливими.
Зважаючи на викладене, постанова суду щодо доведеності вини, кваліфікації дій, накладеного стягнення є законною та обґрунтованою, і підстав для її скасування не має, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 294 КУпАП, -
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Тисменицького районного суду від 31.07.2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 31.07.2025 року відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП - без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду Б.І. Кукурудз