Провадження № 22-ц/803/8125/25 Справа № 187/413/25 Суддя у 1-й інстанції - Караул О. А. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
11 листопада 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії :
судді-доповідача: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
В березні 2025 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що відповідно до укладеного договору № DZB0GK0000000236 від 24.07.2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 20770,50 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 27.07.2028 року. В рахунок забезпечення зобов'язань по кредитному договору № DZB0GK0000000236 від 24.07.2008 року було укладено договір іпотеки № DZB0GA0000000236 від 24.07.2008 року між АТ КБ “ПриватБанк» та ОСОБА_1 .. Однак, ОСОБА_1 не виконувала зобов'язання за Кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість. У зв'язку із чим позивач був вимушеним звернутися до суду для захисту своїх прав.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 18.05.2012 року задоволений позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DZB0GK0000000236 від 24.07.2008 року в розмірі 274651,00 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № DZB0GA0000000236 від 24.07.2008р. будинок АДРЕСА_1 . Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської обл. № 0431/599/12 від 18.05.2012 р. залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.11.2012р. Рішення набрало законної сили.
Згідно зазначеного вище рішення суду позивачу надано право продажу буд. АДРЕСА_1 для задоволення вимог за кредитним договором № DZB0GK0000000236 від 24.07.2008 р. Позивач є іпотекодержателем зазначеного предмету іпотеки. Власником квартири є ОСОБА_1 . Для продажу будинку Позивачу необхідний правовстановлюючий документ, а саме договір купівлі-продажу від 24.07.2008 р. за реєстровим №1141, що посвідчений приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Окатою Л.Г. Враховуючи, що позивач не був стороною зазначеного договору купівлі-продажу, даний документ відсутній у позивача. Разом із тим без наявності цього документу позивач не може виконати рішення суду від 18.05.2012р. та укласти договору купівлі-продажу, так як відповідно до положень ч.1 ст. 55 Закону України «Про нотаріат» угоди про відчуження, що підлягають реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується. В свою чергу, ОСОБА_1 відмовилась добровільно виконати рішення суду, оригінали документів Банку не надала, заборгованість в розмірі 274651,00 грн. (яка визначена рішенням суду) добровільно не погасила. Таким чином, враховуючи практику Верховного Суду та рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області № 0431/599/12, яким визначено розмір заборгованості Відповідача перед АТ КБ “ПриватБанк» в розмірі 274651,00 грн., яка станом сьогоднішній день не погашена, а отже, зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитом не припинилося та триватиме до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання у повному обсязі. Відтак, на думку позивача, АТ КБ “ПриватБанк» має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення.
Просив стягнути з ОСОБА_1 3% річних у розмірі 24 718,59 грн., інфляційні витрати у розмірі 60 056,41 грн., а разом 84 775 грн., а також витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник АТ КБ «Приват Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на відповідність висновків суду обставинам справи.
З посиланням на практику Верховного Суду та доводи аналогічні доводам позовної заяви зазначає, що у зв'язку із невиконанням рішення від 18 травня 2012 року вони мають право на отримання компенсаційних виплат визначених ч.2 ст. 625 ЦПК України за порушення грошового зобов'язання. При цьому наголошував, що в даному випадку не відбулася трансформація цивільного зобов'язання в натуральне, вимога кредитора захищена у судовому порядку з огляду на наявність рішення від 18.05.2012 року, тому таке зобов'язання не може вважатися натуральним. Також вказував на те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подання такого позову
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Звертає увагу на те, що саме позивачем не здійснювались заходи по виконанню рішення, оскільки передбачало звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення боргу, що потребує дотримання певної процедури, яка ініціюється самим стягувачем. Також вважає, що позивача помилково ототожнює поняття погашення грошової заборгованості за кредитним договором та поняття погашення боргу шляхом звернення стягнення на заставне майно. Крім того, після набрання законної сили рішення банк намагався здійснити дії щодо стягнення боргу, зокрема було вчинено виконавчий напис, який в подальшому у судовому порядку було скасовано, а також банк звертався до суду із позовом про стягнення заборгованості по кредитному договору, в задоволенні якого було відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 84 775 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не
підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що в банку не виникло права на застосування наслідків порушення виконання грошового зобов'язання у вигляді стягнення встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки такі грошові зобов'язання обчислені щодо вимоги, яка існує в натуральному зобов'язанні. Також посилався на те, що позивач пред'явив позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, не пред'явивши при цьому позову про стягнення задавненої вимоги, що є неприпустимим.
Такий висновок відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону в оскаржуваній частині рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом позивачем надано копію кредитного договору № № DZB0GK0000000236, укладеного 24.07.2008 року між Приват банком та позичальником ОСОБА_1 .
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 18.05.2012 року у цивільній справі № 0431/599/12 позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення задоволено, шляхом звернення стягнення на нерухоме майно (предмет іпотеки) за іпотечним договором № DZB0GK0000000236 від 24.07.2008 року, а саме: житловий будинок, загальною площею 56,70 кв.м., житловою -37,90 кв.м., та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , які належать ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Окатою Л.Г. та зареєстрований за реєстровим № 1141, шляхом продажу спеціалізованою організацією на прилюдних торгах вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного Реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір у справі.
Позивачем додано копію розрахунку заборгованості за договором № DZB0GK0000000236 від 24.07.2008 року, укладеним між позивачем та клієнтом ОСОБА_1 станом на 18.03.2025 року, у якому зазначено всього заборгованості за кредитом - 2693802,46 грн.
З розрахунку заборгованості штрафних санкцій 3% за 3 роки та інфляційних витрат за кредитним договором № DZB0GK0000000236 від 24.07.2008 року ОСОБА_1 , вбачається, що загальна заборгованість становить суму 84 775 грн.
Відповідачем до відзиву додано копію рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 04.01.2022 року у цивільній справі № 187/937/21, яким позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов Олександр Миколайович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни від 31.10.2019 року, зареєстрований в реєстрі за № 3153 про звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Зазначене нерухоме майно на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Окатою Л.Г., передано в іпотеку АТ КБ «Приватбанк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк». За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги АТ КБ «Приватбанк», що всього з урахуванням витрат пов'язаних з вчиненням виконавчого напису, становить 3755796,74 грн. Строк, за який проводиться стягнення, - десять років п'ять місяців вісімнадцять днів, а саме з 24.07.2008 року по 11.01.2019 року. Рішення набрало законної сили 04.02.2022 року.
Відповідно до копії рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 12.01.2023 у цивільній справі № 187/1932/21, яким у задоволені позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, відмовлено повністю. Зокрема, суд дійшов висновку про те, що позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем у справі.
Постановою Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 187/1932/21 касаційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» Мусійчук Д.Л. залишено без задоволення, а зазначене вище рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 12.01.2023 залишене без змін.
Звертаючись до суду із зазначеним позовом АТ КБ «Приват банк» зазначав, що рішенням суду від 18.05.2012 року, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 274651,00 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. Однак станом на момент звернення із цим позовом заборгованість відповідачем так і не погашена, а тому позивача має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно частини першої статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що: натуральним є зобов'язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
Законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов'язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред'явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність,дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов'язання, не має створювати механізм обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред'явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.
Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов'язанні має бути й стосовно трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов'язанні. Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року в справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22).
Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20, провадження № 61-13760сво21.
Схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 904/6892/17,де зазначено, що: «Незважаючи на те, що за змістом положень статей 549,625 ЦК України і статті 230 ГК України кредитор має право нараховувати пеню, інфляційні втрати і 3% річних за допущене боржником прострочення виконання основного зобов'язання, яке (основне зобов'язання) не припинилося у встановленому порядку, наявність такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення основного боргу в зв'язку з необґрунтованістю відповідного позову, ухваленого за наслідками розгляду судом іншої справи між тими ж самими сторонами, унеможливлює подальше притягнення кредитором боржника до відповідальності у виді штрафної санкції (пені), оскільки її практичне застосування є додатковим зобов'язанням, яке випливає з основного зобов'язання (сплати основного боргу), тоді як підтверджена рішенням суду остаточна втрата позивачем (кредитором) права на задоволення вимоги щодо основного зобов'язання (основного боргу) в процесуальному (судовому) порядку призводить до втрати ним права на стягнення штрафних санкцій як додаткової вимоги.
Адже, натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 549 ЦК України щодо нарахування пені розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор у натуральному зобов'язанні не має права на нарахування пені у разі, якщо вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку».
Таким чином, оскільки позивач не реалізував своїх прав на звернення у встановлені законом строки до примусового виконання рішення суду, відтак він втратив своє право вимоги на примусове виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором та рішенням суду (строк пред'явлення до виконання рішення суду).
Отже, зобов'язання відповідача є задавненим у зв'язку з чим набуло характеру натурального зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що 3% річних та інфляційні втрати були нараховані позивачем на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов'язанні при відсутності рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без примусового стягнення заявленої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до заявленої вимоги позовної давності (строку пред'явлення виконавчого документу до примусового виконання), а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги такого строку.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, оскільки як встановлено матеріалами справи, позивачу було відмовлено у задоволенні позову про стягнення заборгованості за основним зобов'язанням відповідача, а у свою чергу заявлена вимога у даній справі нарахована, яка існує в натуральному зобов'язанні.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню щодо неустойки, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду з ухваленням нового немає.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 84 775 грн. що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 368, 369, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: