Провадження № 22-ц/803/7926/25 Справа № 205/3418/25 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
11 листопада 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Лавринович О.В. та Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 30 квітня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, -
В лютому 2025 року КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради звернулось до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовувало тим, що з листопада 2018 року по березень 2024 року вони надавали теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач є власником 31/100 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_2 і отримує послуги з теплопостачання за вказаною адресою для власних потреб. Відповідач на підставі відкритого особового рахунку № НОМЕР_1 свої зобов'язання належним чином не виконував, за спожиту теплову енергію не сплачував, у зв'язку з чим, станом на 31 серпня 2024 року заборгованість становить 180 192,50 грн.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 260 079,91 грн., яка складається із заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 180 192,50 грн., 3% річних за період з 21 грудня 2018 року по 29 січня 2025 року у розмірі 14 884,93 грн. та інфляційних втрат за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2024 року у розмірі 63 979,91 грн., пені у розмірі 1 017,32 грн., а також судові витрати у вигляді судового збору у сумі 3 120,90 грн., витрат на поштову відправку у розмірі 55 грн. та 13,33 грн. витрат на отримання відомостей про зареєстроване право власності.
Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 30 квітня 2025 року позовні вимоги КП «Теплоенерго» ДМР задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість по оплаті за спожиту теплову енергію у розмірі 236 641,71 грн.., яка складається із заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01 листопада 2018 року по 31 березня 2024 року у розмірі 180 192,50 грн., 3% річних за період з 21 грудня 2018 року по 23 лютого 2022 року та з 30 грудня 2023 року по 31 березня 2024 року у розмірі 9 614,74 грн., інфляційних втрат за період з 21 грудня 2018 року по 23 лютого 2022 року та з 30 грудня 2023 року по 31 березня 2024 року у розмірі 46 238,84 грн. та пені за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року у розмірі 595,64 грн., а також судові витрати, пов'язані з витребуванням доказів, у розмірі 13,33 грн., витрати на поштове пересилання у розмірі 55 гривень, а також у судовий збір у розмірі 2 839,70 грн., а всього 239 549,74 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Зазначав, що судом першої інстанції не врахований той факт, що у приміщенні, що належить відповідачеві, взагалі відсутні прилади опалення приміщення (радіатори опалення), отже стягнення заборгованості за відсутнє опалення приміщення є безпідставним та протиправним. Представники позивача неодноразово проводили перевірку стану опалення
приміщення АДРЕСА_2 . Позивачу в особі його представників достеменне відомо, що з 2018 року частина обігріваючого обладнання в приміщенні видалена, в 2024 році всі обігріваючі прилади з приміщення видалені, залишилися тільки труби стояків. На доведення зазначеного факту надано копію рахунку на сплату послуг позивача по приміщенню 37 будинку АДРЕСА_3 , в якому сам позивач зазначає те, що опалення в приміщенні відсутнє. Крім того, вважає, що суд першої інстанції не правильно стягнув з нього 3% річних, пеню та інфляційні втрати, оскільки їх нарахування припинено на час введення воєнного стану та вони не могли нараховуватись на заборгованість, що виникла з листопада 2018 року по грудень 2023 року.
В апеляційній скарзі КП «Теплоенерго» ДМР просить скасувати рішення в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити нове у відповідній частині про їх задоволення в повному обсязі, вирішити питання щодо розподілу судових витрат. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вважає, що у суду першої інстанції не було підстав відмовляти у частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені за період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року, оскільки постанова КМУ №206 від 05 березня 2022 року, якою припинено стягнення таких штрафних санкцій за несвоєчасну сплату населенням житлово-комунальних послуг на період воєнного стану, не була чинною на час звернення із позовом; відповідач не є такою категорією споживачів як «населення»; а приміщення за опалення якого простять стягнути заборгованість є нежитловим офісним приміщенням.
Також звертає увагу, що підстави, з яких відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені нарахованих за період з 01 квітня 2024 року по 29 січня 2025 року просто відсутні у судовому рішенні. Крім того, постанова № 206, у першій редакції у період з 01.04.2024 року по 29.01.2025 року вже не діяла, тому не може бути підставою відмови у нарахованих за цей період інфляційних збитків.
Від КП «Теплоенерго» ДМР надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вони просили залишити її без задоволення, як необґрунтовану. З приводу доводів про відсутність приладів опалення зазначили, що відповідачем на надано акт постійно діючої міжвідомчої комісії про відключення його як споживача від централізованого опалення, а самовільне відключення від централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за такі послуги. З приводу застосування положень постанови КМУ №206 від 05.03.2022 року посилалися на доводи, аналогічні доводам їх апеляційної скарги щодо неможливості застосування такої постанови.
Про час та дату розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про отримання судових повісток в системі Електронний суд позивачем та представником відповідача.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що КП «Теплоенерго» Дніпровської міської ради надає послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , за якою відкрито особовий рахунок за № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 ..
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на житлове нерухоме майно право власності на 31/100 частину приміщення АДРЕСА_2 зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 75-80).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку за період з листопада 2018 року по березень 2024 року ОСОБА_1 має заборгованість за постачання теплової енергії у розмірі 180 192,50 грн., на яку нараховані 3% річних за період з 21 грудня 2018 року по 29 січня 2025 року у розмірі 14 884,93 грн.. та інфляційні втрати за період з 21 грудня 2018 року по 29 січня 2025 року у розмірі 63 979,91 грн., а також пеня за період з 01.01.2024 року по 29.01.2025 року у розмірі 1 017,32 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання та надавав відповідачеві послуги з теплопостачання, а у свою чергу відповідач отримав такі послуги, однак не здійснив належної оплати за останні, а тому має заборгованість перед КП «Теплоенерго», яка підлягає стягненню з нього у примусовому порядку разом із трьома відсотками річних штрафом та пенею із застосуванням положень постанови КМУ №206 від 05.03.2022 року про їх не нарахування у період з 24 лютого 2022 по 29 грудня 2023 року.
Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтями 319, 321 ЦК України власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. У вказаній статті також визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» плата за спожиту теплову енергію повинна провадитися споживачем теплової енергії щомісячно за фактично отриману теплову енергію.
Звертаючись до суду із позовом КП «Теплокомуненерго» зазначало, що між ними та відповідачем, який є власником приміщення 37 в буд. АДРЕСА_3 , встановились фактичні відносини з приводу надання послуг з теплопостачання.
Таким чином, сторони знаходилися у фактичних договірних відносинах, згідно яких позивач надавав відповідачу послуги з теплопостачання, а відповідач був зобов'язаний сплачувати за ці послуги грошові кошти відповідно до норм та тарифів, що діяли у відповідний період.
При цьому не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності опалення у даному приміщенні, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про його відключення від мереж централізованого опалення у встановленому законом порядку.
Так, питання відключення від мереж централізованого опалення регулюється Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі Правила).
Відповідно до пункту 24 Правил споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Згідно з п.26 Правил відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про теплозабезпечення» схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.
Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, який був чинний на момент виникнення правовідносин між сторонами та втратив чинність з 17 вересня 2019 року, визначено процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води житлового будинку при відмові споживачів від таких послуг.
Відповідно до п. 1.2 Порядку для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від вказаних мереж.
Згідно з п.2.1. Порядку, для вирішення питання відключення житлового будинку (будинку) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання. До заяви додається копія протоколу загальних зборів мешканця будинку щодо створення ініціативної групи з вирішення питання відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання та прийняття рішення про влаштування у будинку системи індивідуального або автономного опалення. Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку.
Комісія після вивчення наданих власником (власниками) документів, у місячний строк приймає рішення щодо відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, улаштування індивідуальної (автономної) системи теплопостачання та збір вихідних даних і технічних умов для виготовлення проектної документації. Засідання комісії відбувається за участю заявника або його уповноваженого представника. Рішення комісії оформлюється протоколом, витяг з якого у десятиденний строк надається заявникові.
Відповідно до п. 2.5 Порядку відключення приміщень від внутрішньо будинкових мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання та власника, наймача (орендаря) квартири, або уповноваженої ним особи.
Згідно з п. 2.6 Порядку по закінченню робіт складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.
Після затвердження акта на черговому засіданні комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання (п.2.2 Порядку).
Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 внесено зміни до наказу від 22 листопада 2005 року № 4, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому.
Отже, з наведеного вище слідує, що відключення споживачів від мережі централізованого опалення відбувається лише на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади з вчиненням в подальшому дій споживачем з дотриманням визначеної Порядком відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання процедури, прийнятого на підставі заяви власника (власників) будинку.
Така правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду у справах №915/89/16 від 02 березня 2018 року, №522/401/15-ц від 25 вересня 2019 року, від 12 березня 2021 року у справі № 487/955/18.
Оскільки відповідачем не надано суду акт, затверджений рішенням комісії з розгляду питань щодо відключення споживача від мережі центрального опалення та постачання гарячої води належного йому житлового приміщення, як це передбачено чинним законодавством, що являється єдиною підставою для перегляду умов договору про надання послуг з централізованого теплопостачання, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні правові підстави для звільнення останнього, як користувача зазначеними послугами, що надаються позивачем, від оплати за ці послуги.
Тобто без реального і санкціонованого компетентними органами відключення житла від теплопостачання не має підстав для звільнення відповідача від оплати таких послуг.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 , як власника майна, заборгованості за послугами теплопостачання, наданими КП «Теплоенерго» у розмірі 180 192,50 грн. за період з листопада 2018 року по березень 2024 року.
Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, пені, то відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідачу на заборгованість зі сплати за теплопостачання нараховувались три відсотки річних за період з 21 грудня 2018 року по 29 січня 2025 року у розмірі 14 884,93 грн.. та інфляційні втрати за період з 21 грудня 2018 року по 29 січня 2025 року у розмірі 63 979,91 грн., а також пеня за період з 01.01.2024 року по 29.01.2025 року у розмірі 1 017,32 грн.
Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що позивач не мав права нараховувати штрафі санкції за період, який не входить до періоду, за який прострочено сплату комунальних послуг. Однак таке твердження не відповідає вимогам закону, оскільки відповідно до положень ст. 625 ЦК України штрафні санкції мають компенсаторний характер та нараховуються за весь період такого прострочення. Тобто позивач мав право нараховувати штрафні санкції до моменту звернення до суду із позовом (березень 2025 року).
З приводу доводів апеляційної скарги позивача про неможливість застосування до спірних правовідносин положень постанови КМУ №206 у зв'язку із тим, що споживач послуг не відноситься до категорії населення, а приміщення є нежитловим слід зазначити наступне.
24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України « Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022. Воєнний стан в Україні введено на всій території України та діє до теперішнього часу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022року №64 «Про введення воєнного станув Україні» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року №1405 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг та п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у такій редакції: Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285);
припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285);
стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, документи, що підтверджують факт перетинання державного кордону України (на виїзд з України і в'їзд в Україну) у відповідний період часу), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285);
нарахування плати за житлово-комунальні послуги з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій, включених до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, та стягнення заборгованості за ці послуги, утвореної після 24 лютого 2022 р. за відповідний період окупації, споживачів та/або членів їх сімей на відповідній території..
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильних висновків, що в період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року позивач не мав права нараховувати штрафні санкції на заборгованість із комунальних послуг за теплопостачання у відповідності до постанови №206 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (ст.4,5 ЦК України).
При цьому доводи апеляційної скарги позивача з приводу не можливості застосування цих положень до спірних правовідносин через те, що відповідач не є такою категорією споживачів, якого віднесено до категорії населення, а також приміщення до якого надавались послуги з теплопостачання не є житловим не відповідає вимогам закону та обставинам справи, оскільки із наданої позивачем інформації з Державного реєстру речових прав, вбачається, що приміщення АДРЕСА_2 віднесено до об'єктів житлової нерухомості (тип об'єкту квартира).
Що ж стосується доводів апеляційної скарги позивача про штрафні санкції за період, який начебто не враховано судом першої інстанції з 01 квітня 2024 року по 29 січня 2025 року, то слід звернути увагу, що відповідно до розрахунків, проведених судом з огляду на надані позивачем відомості про заборгованість та положення постанови №206, до заборгованості зі сплати штрафних санкції, яка стягнута судом першої інстанції зараховано цей період, однак помилково зазначено в резолютивній частині, що така заборгованість стягується по 31 березня 2024 року, що є підставою для виправлення описки.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційних скарг, не можуть бути підставою для скасування або зміни правильного по суті рішення суду першої інстанції.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційних скарг і скасування рішення суду з ухваленням нового немає.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти
розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 260 074,66 грн., що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст.368, 369, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 -адвоката Лавринович О.В. та Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 30 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 11 листопада 2025 року.
Судді: