Провадження № 22-ц/803/5942/25 Справа № 212/10077/23 Суддя у 1-й інстанції - Колочко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
11 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 212/10077/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Повалій Олена Василівна, на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 березня 2025 року, яке ухвалено суддею Колочко О. В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 17 березня 2025 року,
В грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визначення порядку користування житлом та стягнення компенсації вартості майна.
Позов мотивований тим, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 серпня 2011 року, який був розірваний рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 21 вересня 2023 року. За період шлюбу за сумісні кошти подружжя придбало у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , автомобіль марки Scoda Octavia, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вказаний транспортний засіб був відчужений відповідачем ОСОБА_3 без згоди другого з подружжя 18 січня 2024 року. Також, під час шлюбу подружжям був придбаний автомобіль марки Seat Leon, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який був відчужений під час шлюбу і грошові кошти були витрачені на потреби сім'ї, а тому цей транспортний засіб не може бути предметом поділу майна подружжя. Відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою, змінила замки, ключі не надає, при будь-яких спробах позивача користуватися своєю власністю виникають конфлікти, сварки, свідком яких є спільна дочка подружжя.
На підставі наведеного, змінишви предмет позову, позивач просив суд визнати спільною власністю подружжя квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль марки Scoda Octavia, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Поділити квартиру у рівних частках та визнати за кожним з подружжя по 1/2 частині, стягнути з ОСОБА_3 компенсацію половини вартості автомобіля марки Scoda Octavia, який був відчужений відповідачем без згоди позивача, у розмірі 180 600 грн, а також встановити порядок користування спірною квартирою, виділивши у користування позивача одну з двох кімнат площею 12,6 кв.м, залишивши у користуванні відповідача кімнату площею 17.4 кв.м, інші приміщення залишити у спільному користуванні подружжя.
В лютому 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, стягнення вартості частини майна.
Зустрічний позов мотивований тим, що з 27 серпня 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 21 вересня 2023 року. У період шлюбу 26 вересня 2017 року сторони придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за спільні кошти подружжя. Також, у період шлюбу за спільні кошти ними був придбаний автомобіль марки Seat Leon, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_1 . 14 вересня 2023 року ОСОБА_1 продав автомобіль, згоду на продаж якого ОСОБА_3 не надавала, будь-яких коштів від продажу транспортного засобу не отримала.
На підставі наведеного, змінишви предмет позову, позивач у зустрічному позові просила визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру та автомобіль марки Seat Leon, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , визнати за сторонами право власності по 1/2 частки квартири, стягнути з ОСОБА_1 компенсацію половини вартості автомобіля у розмірі 87 157,04 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визначення порядку користування житлом, стягнення компенсації вартості майна задоволено частково.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, стягнення вартості частини майна задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 двокімнатну квартиру, загальною площею 52,32 кв.м, житловою площею 30,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири, загальною площею 52,32 кв.м, житловою площею 30,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , поділивши таким чином спільне майно подружжя. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири, загальною площею 52,32 кв.м, житловою площею 30,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , поділивши таким чином спільне майно подружжя.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу - автомобіля марки Scoda Octavia, 2010 року випуску, VIN НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебував у спільної власності подружжя, у розмірі 116 431 грн 07 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу - автомобіля марки Seat Leon, 2000 року випуску, VIN НОМЕР_4 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який перебував у спільної власності подружжя, у розмірі 62 724 грн 58 коп.
В іншій частині позову та зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Повалій О.В., посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визначення порядку користування житлом скасувати скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передчасність заявлених позовних вимог позивача про визначення порядку користування житлом, оскільки належним чином не врахував, що відповідачем ОСОБА_3 чиняться перешкоди у користуванні позивачем спірною квартирою. Вказані обставини апелянт вважає доведеними тим, що відносно ОСОБА_3 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підставою для складання вказаного протоколу було те, що ОСОБА_1 , який з 25 лютого 2022 року перебуває на військовій службі, 31 жовтня 2023 року, перебуваючи у відпустці, вирішив зустрітися з дочкою, яка проживає разом з відповідачкою в спірній квартирі, однак до спірної квартири, в якій залишились його власні речі, потрапити не зміг через зміну відповідачем вхідних замків. При цьому остання добровільно відчинити двері не погодилась та чинила активний супровід, що стало підставою для звернення позивача до правоохоронних органів.
Апелянт зауважує на тому, що твердження суду першої інстанції про відсутність доказів порушення прав позивача є необґрунтованим, оскільки наявні в матеріалах справи докази підтверджують наявність реального спору між співвласниками щодо порядку користування квартирою. Крім того відповідачкою не заперечувались обставини стосовно наявності між нею та позивачем непорозумінь та конфліктів стосовно користування спірним житлом.
Вважає, що встановлення порядку користування спірною квартирою у запропонований позивачем спосіб, з урахуванням неприязних стосунків між сторонами, та з урахуванням того, що дії щодо врегулювання наявного конфліктку результатів не принесли, буде відповідати балансу інтересів співвласників спірної квартири.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
В апеляційній скарзі позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визначення порядку користування житлом, а тому апеляційним судом переглядається лише в цій частині.
Від представників сторін у справі надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, 27 серпня 2011 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 661 Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с. 10).
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 11).
За час перебування у шлюбі сторонами було придбано двокімнатну квартиру, загальною площею 52,32 кв.м, житловою площею 30 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 вересня 2017 року, укладеного за згодою його дружини ОСОБА_3 та посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області (а.с.13-16).
Відповідно до копії Звіту про оцінку нерухомого майна, складеного СПД ОСОБА_5 ринкова вартість зазначеної вище квартири станом на 28 березня 2024 року складає 570 000 грн (а.с.127-135);
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, рішення набрало законної сили 23 жовтня 2023 року.
Як вбачається зі змісту вказаного судового рішення, позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом про розірвання шлюбу, обґрунтовуючи його тим, що на день звернення із позовом до суду сімейно-шлюбні відносини між сторонами припинені, сторони не ведуть спільного господарства, мешкають окремо та між ними відсутнє будь-яке спілкування. Відповідач ОСОБА_3 , якій ухвалою суду від 21 вересня 2023 року відмовлено в клопотанні про надання строку на примирення, позовні вимоги не визнала, заперечувала проти задоволення позову. Судом було встановлено, що сторони не ведуть спільне господарство, не підтримують сімейно-шлюбні стосунки, позивач зазначає, що сім'я не склалася та фактично припинила своє існування (а.с. 61-62).
Також судом встановлено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, було закрито за відсутності в її діях події та складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до копії постанови від 28 листопада 2023 року, ухваленої судом у вказаній справі, наявне посилання про відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_3 насильства, як це передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки доказів, що квартира є власністю потерпілого матеріали справи не містять.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача в частині визначення порядку користування житлом, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 до позовної заяви не надано жодних доказів того, що йому чиняться перешкоди у користуванні належною йому частиною квартири.
Крім того судом зазначено, що окрім необґрунтованості позову в частині визначення порядку користування житлом, суд вважає його таким, що заявлений передчасно, і після ухвалення в цій цивільній справі рішення, яким, зокрема визнано право власності на спірну квартиру по 1/2 частині за кожним зі сторін, у разі наявності перешкод у користуванні належним ОСОБА_1 майном, він не позбавляється можливості у майбутньому звернутися за захистом своїх прав відповідно до ст. 386, 391 ЦК України, обґрунтувавши такий позов відповідно до вимог процесуального законодавства.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі.
Аналіз положень статті 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі кімнати квартири, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 та постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16, від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18, від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20, від 06 лютого 2023 року у справі № 607/22941/21, від 18 грудня 2024 року у справі № 203/5356/23.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майнамає право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Крім того, Пленум Верховного Суду України в п.14 постанови від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Як вбачається з пояснень позивача ОСОБА_1 , відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою, змінила замки, ключі не надає, при будь-яких спробах позивача користуватися своєю власністю виникають конфлікти, сварки, свідком яких є спільна дочка подружжя.
На підтвердження того факту, що позивач ОСОБА_1 не має можливості потрапити до квартири, де він є власником 1/2 частини, є факт звернення останнього до органів правопорядку.
При цьому, той факт, що відповідно до копії постанови від 28 листопада 2023 року, ухваленої судом у вказаній справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про вчинення ОСОБА_3 насильства, як це передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, матеріали справи не містять, не свідчить про те, що відповідач по справі не чинить позивачу перешкоди у користуванні часниною належної йому на праві приватної власності квартири, тому виновок суду першої інстанції про необґрунтованість позову в частині визначення порядку користування житлом, є помилковим.
Рішенням суду в цій справі встановлено, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належить до спільної сумісної власності подружжя, у зв'язку з чим суд за результатами розгляду справи дійшов висновку про поділ цієї квартири в рівних частках між сторонами.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Відтак, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками вказаної квартири, а тому позивач, зважаючи на позицію відповідачки, має право звернутись із позовом до останньої, як співвласника, про визначення порядку користування квартирою.
За змістом статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.
Колегія суддів вважає, що викладені в позовній заяві доводи щодо чинення позивачу перешкод з боку відповідачки в користуванні квартирою знайшли своє підтвердження, оскільки позивач не має доступу до спірної квартири, тому суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги позивача про визначення порядку користування спірним майном.
Ураховуючи технічні характеристики квартири, а саме наявність в ній лише двох житлових кімнат площею 12,6 м2 і 17,4 м2, визначити порядок користування квартирою з виділенням в користування кожній стороні рівних за площею відособлених жилих приміщень, які б ідеально відповідали частці кожного з співвласників в праві спільної часткової власності на зазначене майно, є неможливим.
При цьому, наявність в даному випадку в квартирі двох жилих кімнат дозволяє сторонам визначись з порядком користування квартири, в тому числі з урахуванням прав їх дитини на житло.
Наявність цього спору вказує на те, що сторони не досягли згоди щодо користування квартирою.
Отже, позов заснований на законі.
Запропонований позивачем порядок користування квартирою визнається колегією суддів прийнятним, оскільки він забезпечує права сторін на квартиру та право їхньої дитини на житло.
Так, права власника житлового будинку, квартири визначеніст. 383 ЦК Українитаст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
За змістомст. 156 ЖК України члени сім'ї власника житлового приміщення, які проживають разом з ним у приміщенні, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником такого приміщення, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Отже, сторони мають рівні права на користування квартирою, а відтак з огляду на технічні характеристики квартири, запропонований позивачем порядок користування квартирою забезпечить кожному із сторін та їх дитині рівною мірою користуватись житлом, надасть можливість виділити малолітньому сину сторін окрему кімнату.
Суд враховує, що таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
При цьому, при визначенні доцільності виділення у користування саме позивачу частини квартири, яка є меньшою, суд враховує як саме висловлене ним бажання з цього приводу, так і вжиття саме позивачем активних дій для досягнення цієї мети, а саме пред'явлення позову.
Водночас із цим суд зауважує, що встановлення такого порядку користування спірним помешканням не призводить до обмеження відповідача належних їй прав власності та користування квартирою, оскільки, при встановленні порядку користування спірною квартирою, право жодного із співвласників у праві їх часткової власності не зменшується, а лише вирішується спір з приводу користування спільною частковою власністю.
Аналогічні за своєю суттю висновки викладені в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 1616/2529/2012 (провадження № 61-1898св18).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт першийстатті6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» («Рrоnіnа V. Ukrаіnе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00).Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Ураховуючи вище викладене колегія суддів вважає, що заявлений позивачем позов про визначення порядку користування житлом є обґрунтованим, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню в частині відмови в задовленні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визначення порядку користування житлом з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог.
В іншій частині рішення суду не оскаржено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Повалій Олена Василівна, задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 березня 2025 року скасувати в частині відмови в задовленні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визначення порядку користування житлом, та ухвалити в цій частині нове рішення.
Встановити порядок користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 : виділити у користування позивача ОСОБА_1 кімнату № 2 площею 12,6 кв.м, виділити у користування відповідача ОСОБА_2 кімнату № 3 площею 17.4 кв.м., інші приміщення: кухня № 5 - 8,7 кв.м, ванна кімната № 7 - 2,5 кв.м., вбиральня № 6 - 0,9 кв.м., коридор № 1,8 - 8,1 кв.м., вбудована шафа № 4 - 0,4 кв.м., лоджія - 1,72 кв.м. -залишити у спільному користуванні подружжя.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: