Провадження № 22-ц/803/10141/25 Справа № 211/6559/25 Суддя у 1-й інстанції - Грубник О. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
12 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.,
суддів - Зубакової В.П., Остапенко В.О.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2025 року, яке ухвалено суддею Грубником О.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (дата складання повного судового рішення не зазначена), -
В червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 6 700,00 грн.
В обґрунтування позову посилається на те, що він по теперішній час працює на посаді машиніста електровоза у СП «Криворізьке локомотивне депо» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» та по цей час є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо. З цього приводу позивач звертався кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.1.5. Колективного договору Криворізького локомотивного депо на 2011-2012 роки, який є чинним по цей час, яка повинна складати 40% ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Але відповідач відповідь на вищенаведені заяви позивачу не надав. 20.05.2025 року позивачу стало відомо про порушення його трудового права на заробітну плату з листа-довідки відповідача, що матеріальна допомога на оздоровлення не нараховувалась на підставі протокольного рішення № Ц-54/31 Комітету засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року «Про деякі питання праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця», а саме пункт 1.1.4 інші додаткові виплати, що передбачені галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги призупиняється. Таким чином, враховуючи, що відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці, та враховуючи той факт, що колективний договір Криворізького локомотивного депо не призупиняють порядку, визначеному законом, зокрема на конференції трудового колективу (п.1.4 Колективного договору Криворізького локомотивного депо), за таких обставин відповідач безпідставно не виплатив додаткову заробітну плату (матеріальну допомогу на оздоровлення) позивачу. Позивачеві не виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік в сумі 6700,00 грн. Відповідач не виплатив належні суми заробітної плати позивачу, тому ОСОБА_1 вимушений звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену суму матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 6700,00 грн.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017 року-2022 роки є неправомірними, заявлений позивачем позов є обґрунтованим та доведеним належними та допустимими доказами, які не спростовані відповідачем у справі.
Не погодившись з рішенням суду, АТ "Українська залізниця" звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили рішення скасувати та ухвалити нове рішення у справі про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про застосування до спірних відносин положення п.3.1.5 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та первинною профспілковою організацією структурного підрозділу Криворізького локомотивного бюро в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 роки, є помилковими. Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 від 14 березня 2022 року було зупинено здійснення додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема, матеріальної допомоги, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні.
Окрім того, суд не звернув уваги на те, що позивач звернувся до суду з пропуском строку передбаченим ч. 1 ст. 233 КзпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», працюючи на посаді на посаді машиніста електровозу Структурного підрозділу "Криворізьке локомотивне депо" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та по цей час є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо.
Згідно відповіді з Структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» №525 від 22.05.2025 року ОСОБА_1 машиніст електровоза перебував у відпустці в період за 2022 рік з 05.05.2022-22.05.2022 року згідно наказу №241/ШУ-В від 25.04.2022 року, за період 2023 рік з 20.12.2023 року 12.01.2024 року згідно наказу №1017/ШУ-В від 11.12.2023 року.
В 2022 році машиністу електровоза ОСОБА_1 була надана тарифна відпустка з 05.05.2022 року по 22.05.2022 року. Матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_1 не була нарахована. Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік була виплачена в грудні 2024 року у розмірі - 6500, 22 грн. В 2023 році, машиністу електровоза ОСОБА_1 була надана тарифна відпустка, з 20.12.2023 року по 12.01.2024 року матеріальна допомога ОСОБА_1 не нарахована.
20.05.2025 ОСОБА_1 надійшла відповідь на заяву від Структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» АТ «Укрзалізниця», в якій вказано, що в 2023 році, ОСОБА_1 надана тарифна відпустка, з 20.12.2023 року по 12.01.2024 року. Матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_1 не нарахована, в зв'язку з прийнятим Законом України №2136-ІХ від. 15.03.2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а саме стаття 11 Зупинення дії окремих положень колективного договору (на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця), та Згідно протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця», а саме пункт 1.1.4 (Інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, призупиняється.
Згідно п.4 Витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця»" від 27.06.2024, можливість та умови нарахування і виплат працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) матеріальної допомоги на оздоровлення, за період з 24.02.2022 до 30.06.2024, в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, визначати окремими рішеннями правління кожен рік. При цьому можливість та умови таких виплат за 2022 рік визначити не пізніше грудня 2024.
Відповідно пункту 3.1.5. Колективного договору при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги по професії , котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», в структуру заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.
Згідно із ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» матеріальна допомога на оздоровлення є додатковою заробітною платою.
Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Згідно із ст.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно із ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Отже, правове регулювання матеріальної допомоги належить до кола повноважень підприємства, тому законодавець залишив на розсуд сторін колективного договору, про ступінь докладності правового регулювання цього питання.
Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норм праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантованих виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситись тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
У розумінні положень ст. 5 ЗУ «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Статтею 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що для невиплати матеріальної допомоги позивачу у роботодавця не було належних підставі строк звернення до суду для вирішення трудового спору не пропущений.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.
На підставі ч. 2 ст. 233 КЗпП (в редакції до змін від 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до положень ст. 233 КЗпП (в редакції від 19 липня 2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Натомість, на підставі п. 1 Прикінцевих положень КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.
При цьому суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року.
Крім того, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, Верховний Суд виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2023 у справі №300/4201/22 вказував на те, що на момент порушення прав позивача в частині не нарахування та невиплати заробітної плати в належному розмірі ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому вона і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, на те, що на момент невиплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення діяли норми ст. 233 КЗпП (2017-2022 роки), які передбачали можливість в разі порушення законодавства про оплату праці працівнику звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то в даному випадку підстав для застосування тримісячного строку для звернення до суду з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого, відповідно до заявлених вимог немає.
Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, він мав право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки невиплата позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік є неправомірною, а вимоги позову є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами, які не спростовані відповідачем у справі.
Доводи апеляційної скарги про те, що п. 4 рішення правління передбачено можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували в трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т), матеріальної допомоги на оздоровлення, за період з 24 лютого 2022 року до 30 червня 2024 року, у розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, визначати окремими рішеннями правління за кожен рік, а тому відсутні підстави для задоволення позову, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності 24 березня 2022 року. В той же час, рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися до спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем було пропущено строк звернення до суду з даним позовом, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки з такою вимогою позивач мав право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2025 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 12 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: