Дата документу 06.11.2025
Справа № 334/5272/25
Провадження № 2/334/3032/25
06 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Новікової Н.В.,
секретар судового засідання Сухова С.М.,
розглянувши в порядку цивільного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу №334/5272/25 (2/334/3032/25) за позовом адвоката Романок Анни Федорівни, в інтересах ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус виконавчого округу Запорізької області Котула Артем Михайловича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
встановив:
Представник позивача звернулася до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус виконавчого округу Запорізької області Котула Артем Михайловича, в якій просить:
1.Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №50821 вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем 29 грудня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» заборгованості у розмірі 16 777 грн.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Позов обґрунтовує тим, що вказаний виконавчий напис нотаріуса вчинений з порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України за відсутності підстав рахувати заборгованість перед відповідачем саме у такому розмірі як зазначено у виконавчому написі; позивачу не надсилалася вимога (повідомлення) про наявність боргу за кредитним договором та його погашення; нотаріусом порушені вимоги ст. 87,88 Закону України «Про нотаріат».
В судове засідання позивач та представник позивача не з'явилися, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлявся про час і місце розгляду справи, причину неявки суду не повідомив.
Третя особа приватний нотаріус виконавчого округу Запорізької області Котула Артем Михайловича не з'явився, був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши заяви по суті справи та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
29.12.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брігідою Володимиром Олександровичем було вчинено виконавчий напис №50821, згідно якого з ОСОБА_1 за кредитним договором №IU7825450 від 07.05.2021 року, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» заборгованість за кредитним договором №IU7825450 від 07.05.2021 року.
Строк платежу за Кредитним договором №IU7825450 від 07.05.2021 року настав, боржником допущено прострочення платежів.
Стягнення заборгованості проводиться за період з 06.06.2021 року по 22.11.2021 року. Сума заборгованості складає 16 127,00 грн. у тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 10 500,00 грн.; прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 5 627,00 грн.
За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі ст. 31 Закону України «Про нотаріат» стягнуто плати із стягувача в розмірі 650,00 грн., які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача. Загальна сума, що підлягає стягненню у розмірі - 16 777,00 грн.
02.02.2022 постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Катулою Артемом Михайловичем було відкрито виконавче провадження №68459845 про примусове виконання вказаного виконавчого напису.
14.02.2022 постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Катулою Артемом Михайловичем звернено стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
29.12.2023 постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Катулою Артемом Михайловичем звернено стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
29.12.2023 постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Катулою Артемом Михайловичем звернено стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
З інформації про виконавче провадження від 30.06.2025 вбачається, що винесено постанову про передачу ВД на виконання до підприємства, установи, організації.
Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 05.07.2017 у справі №754/9711/14-ц, з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Відповідно до п.2.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі - Порядок №296/5), для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Згідно з п.3.1 Порядку №296/5 нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Відповідно до п.3.2 Порядку №296/5 безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі - Перелік №1172).
Відповідно до п. 3.3, 3.4 глави 16 Порядку №296/5, якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
Суд встановив, що п.2 Переліку №1172, на підставі якого приватним нотаріусом вчинений спірний виконавчий напис, втратив чинність 22.02.2017 на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, яка набрала законної сили.
Вказаним судовим рішенням визнана незаконною та нечинною постанова Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі, в частині п. 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Редакція Переліку №1172 до внесення змін, визнаних нечинними, не містила розділу про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, а тому приватний нотаріус не мав правових підстав для вчинення спірного виконавчого напису.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 645/1979/15-ц.
З огляду на вищевказане, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження, а отже підлягають задоволенню, оскільки приватний нотаріус вчинив спірний виконавчий напис на підставі нечинного нормативно-правового акту, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат».
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), згідно з якою, принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи вищевказане та задоволення позову із зазначеної судом підстави, суд вважає недоцільним надавати детальну відповідь на інші аргументи сторін.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.
Відповідно до вимог ч.1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
До позовної заяви додано: ордер Серії АР № 1238752 від 24.06.2025; договір про надання правової (правничої) допомоги від 24.06.2025; додаткову угоду №1 до Договору про надання правничої допомоги №б/н від 24.06.2025 р.; акт наданих послуг від 01.07.2025 на суму 5000,00 (складання та направлення адвокатського запиту, надання консультації, складення позовної заяви про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню) на суму 5000 грн.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 19.03.2024 р.; посвідчення адвоката.
Разом з тим, до позовної заяви не додано квитанції про сплату витрат на правову допомогу адвоката позивачем.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, враховуючи відсутність документального підтвердження витрат позивача на правову допомогу - сплати ним наданих адвокатом рахунків, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
За правилами ст.141 ЦПК України суд стягує з відповідача в дохід держави судові витрати які пов'язані із сплатою судового збору у розмірі 1211,20.
Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №50821 вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем 29 грудня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» заборгованості у розмірі 16 777 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСТАФІНАНС» в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс», місцезнаходження: м. Київ, вул. Сурікова, буд.3а, ЄДРПОУ 43449827.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус виконавчого округу Запорізької області Котула Артем Михайловича, місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд.47, прим.1.
Суддя: