Справа № 302/1402/25
Провадження № 2/302/547/25
(з а о ч н е)
12 листопада 2025 року селище Міжгір'я
Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Готри В. Ю., з участю секретаря судового засідання Царь О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У жовтні 2025 року ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 28 квітня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі договір про надання коштів у кредит № 8942653, за умовами якого позичальниці ОСОБА_1 шляхом перерахування на її платіжну картку № НОМЕР_1 було надано кредит у розмірі 2 000 грн, строком на 365 днів (до 22.04.2026), зі сплатою фіксованою процентною ставкою у розмірі 0,95% на день від залишку заборгованості за тілом кредиту, разовою комісією за надання кредиту в розмірі 17,25% від суми кредиту, що становить 345 гривень. При цьому в разі порушення ОСОБА_1 строків повернення кредиту (понад строкове користування позикою) нараховується неустойка в розмірі 100 грн за кожен день понадстрокового користування.
ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» свої зобов'язання за цим кредитним договором виконав повністю, надавши відповідачці кредитні кошти відповідно до умов цього договору, однак ОСОБА_1 своїх зобов'язань за даним кредитним договором не виконала, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість у зальному розмірі 8 074,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2 000,00 грн, нарахованих процентів - 1 729,00 грн, комісії - 345 грн та неустойки (пеня) - 4 000 гривень.
16 вересня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу № 16/09/25, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі прав вимог до боржників № 18/09/25-1 від 18.09.2025, у тому числі і щодо відповідачки за цим кредитним договором на загальну суму заборгованості у розмірі 8 074,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2 000,00 грн, нарахованих процентів - 1 729,00 грн, комісії - 345 грн та неустойки (пеня) - 4 000 гривень.
Посилаючись на наведені вище обставини, а також на ухилення відповідачкою від виконання своїх зобов'язань за цим кредитним договором, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість на загальну суму у розмірі 8 074,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2 000,00 грн, нарахованих процентів - 1 729,00 грн, комісії - 345 грн та неустойки (пеня) - 4 000 грн, а також понесених судових витрат по сплату судового збору в розмірі 2 422,40 грн та 4 5000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 2 жовтня 2025 року цю позовну заяву ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Своїм правом подати відзив на позов ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» відповідачка ОСОБА_1 не скористалася.
Представник позивача у судове засідання не з'явився повторно, хоча був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, однак безпосередньо в позовній заяві та у заявах від 06.10.2025, 30.10.2025 просив суд розгляд справи провести без його участі та щодо заочного розгляду справи не заперечив (а.с.99, 117).
Відповідачка ОСОБА_1 також у судове засідання не з'явилася повторно, хоча повідомлялася належним чином про дату, час і місце розгляду справи, у тому числі відповідно до положень ч. 11 ст. 128, ст. 131 ЦПК України (а.с.95,96,115,116).
Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 12 листопада 2025 року постановлено провести заочний розгляд цієї справи.
З огляду на наведене вище суд уважає за можливим розглянути цю справу за відсутності сторін за наявними матеріалами, які є достатніми для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини у справі та об'єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для справи, суд зазначає таке.
Судом установлено, що 28 квітня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі договір про надання коштів у кредит № 8942653, за умовами якого позичальниці ОСОБА_1 шляхом перерахування на її платіжну картку № НОМЕР_1 було надано кредит у розмірі 2 000 грн, строком на 365 днів (до 22.04.2026), зі сплатою фіксованою процентною ставкою у розмірі 0,95% на день від залишку заборгованості за тілом кредиту, разовою комісією за надання кредиту в розмірі 17,25% від суми кредиту, що становить 345 гривень. При цьому в разі порушення ОСОБА_1 строків повернення кредиту (понад строкове користування позикою) нараховується неустойка в розмірі 100 грн за кожен день понадстрокового користування /пункти 2.2.1.-2.2.8 договору/ (а.с.23-37).
Цей кредитний договір підписані його сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», про що зазначено у розділі 5 договору (а.с.27,28). Договір містить повну інформацію щодо особи позичальниці, її персональні дані, реквізити платіжної картки, номер мобільного телефону, на який було відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальниці у вигляді - НОМЕР_2 (а.с.37).
ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного договору та перерахувало їй 28.04.2025 грошові кошти в розмірі 2 000 грн на картковий рахунок відповідачки № НОМЕР_3 , про що свідчить довідка ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» від 29.08.2025 (а.с.40), копія платіжної інструкції/операції від 28.04.2025 (а.с.41) та надана суду АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформація про рух коштів по картці відповідачки, з якої видно про зарахування на платіжну картку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 28 квітня 2025 року коштів у розмірі 2 000 гривень (а.с.107 на звороті).
Відповідачка ОСОБА_1 свої договірні зобов'язання не виконала у зв'язку з чим у неї перед ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» станом на 16.09.2025 утворилася заборгованість у розмірі на загальну суму 8 074,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2 000,00 грн, нарахованих процентів - 1 729,00 грн, комісії - 345 грн та неустойки (пеня) - 4 000 грн, про що свідчить розрахунок заборгованості про щоденні нарахування ОСОБА_1 за даним кредитним договором (а.с.20,21).
16 вересня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу № 16/09/25, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» відступило ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі прав вимог № 18/09/25-1 від 18.09.2025, у тому числі і щодо відповідачки за цим кредитним договором на загальну суму заборгованості у розмірі 8 074,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2 000,00 грн, нарахованих процентів - 1 729,00 грн, комісії - 345 грн та неустойки (пеня) - 4 000 гривень (а.с.43-60).
Розглядаючи цей спір, суд керується тим, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються загальними положення ЦК України про зобов'язання, параграфом 2 Глави 71 ЦК України «Кредит», законами України «Про споживче кредитування», «Про електронну комерцію».
Так, за правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За положеннями пункту 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У пункті 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір уважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
За правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору (ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюється законом.
Пунктом 1-1 ч. 1 ст. Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, установлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, установлених договором.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як кореспондують частини перші ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи
Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).
Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).
Зважаючи на те, що відповідачкою не виконано зобов'язання щодо повернення основної суми боргу за тілом кредиту в розмірі 2 000 грн, нарахованих процентів - 1 729,00 грн, комісії - 345 грн, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Із приводу нарахованої неустойки (пені) в розмірі 4 000 грн суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Відтак позивачем не враховано вказаних вище вимог перехідних положень ЦК України та протиправно здійснено нарахування відповідачці неустойки (пені) в розмірі 4 000 гривень.
Отже, з огляду на наведене вище суд доходить висновку, що позивач частково довів поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв'язку між собою достатніми доказами свої вимоги, а відтак позов підлягає до часткового задоволення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1, пункту 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
За таких обставин з відповідачки ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача понесені останнім у справі судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог, що становить 1 222,34 грн (2 422,40 грн /сплачений судовий збір/ х 50,46% /задоволених позовних вимог/ = 1 222,34 грн).
Із приводу стягнення з відповідачки ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500 грн, суд зазначає наступне.
Так, статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 15 ЦПК України).
Положеннями ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з учиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами 1-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
Як установлено матеріалами справи інтереси позивача у цій справі щодо вивчення і підготовки позовних документів до суду представляв адвокатка Ткаченко Ю. О., яка діє на підставі договору про надання правничої допомоги за № 22-08/25/ДІЛ від 22.08.2025 (а.с.62-67), довіреності від 18.09.2025 (а.с.75), ордеру серії АХ № 1287256 (а.с.73), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 6 від 03.04.2018 (а.с.74). Відповідно до витягу з Акту № 1-ДІЛ від 22.08.2025 приймання-передачі наданої правничої допомоги за вказаним договором про надання правничої допомоги, цією адвокаткою надано правничі послуги позивачу та їх вартість щодо відповідачки ОСОБА_1 становить 4 500 гривень (а.с.68).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені і в постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі у справі № 205/5969/15-ц (провадження № 61-12669св23).
Отже, з приводу заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу та керуючись наведеним вище, принципів співмірності та розумності судових витрат, ураховуючи характер спірних правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, складність справи, ціну позову, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру, часткове задоволення позову, суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 гривень. У стягненні решта таких витрат у розмірі 3 000 грн слід відмовити і покласти їх на позивача.
Керуючись статтями 76-81, 89, 133, 137, 141, 263-265, 268, 273, 274, 279, 282, 284, 288, 289 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» заборгованість задоговором кредиту № 8942653 від 28.04.2025 у розмірі 4 074 (чотири тисячі сімдесят чотири) грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2 000,00 грн, 1 729,00 грн нарахованих процентів і 345 грн комісії.
У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 222 (одна тисяча двісті двадцять дві) грн 34 коп. та 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн понесених витрат на професійну правничу допомогу. У стягненні решта витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте Міжгірським районним судом Закарпатської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів із дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем до Закарпатського апеляційного суду в загальному порядку.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, установлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено та підписано 12.11.2025.
Учасники справи:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП», місцезнаходження: вул. Садова, буд. 31/33, офіс 40/3, м. Ірпінь Київська область, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 44280974;
Відповідачка ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя В. Ю. Готра