Справа № 243/9671/25
Провадження № 1-кп/243/1208/2025
про продовження запобіжного заходу
у виді тримання під вартою
12 листопада 2025 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника, адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025050010036983 від 04.10.2025, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період (військова посада - командир 1 механізованого взводу 3 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , військове звання - молодший лейтенант), який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, -
Слов'янським міськрайонним судом Донецької області розглядається кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025050010036983 від 04.10.2025, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
На адресу суду від прокурора надійшло клопотання про продовження застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб, без визначення застави, з утриманням ОСОБА_4 на гауптвахті. В обґрунтування заявлених вимог сторона обвинувачення посилається на те, що молодший лейтенант ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та проходячи її на посаді командира 1 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 6, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 35, 36, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, 20 вересня 2025 року о 10 год. 05 хв., перебуваючи на території тимчасового розташування роти у населеному пункті АДРЕСА_2 , відкрито відмовився виконати бойове розпорядження тимчасово виконуючого обов'язки командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_6 № 378 дск від 19 вересня 2025 року, доведене начальником штабу - заступником командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , капітаном ОСОБА_7 , згідно якого, окрім іншого, військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 , молодшому лейтенанту ОСОБА_4 , необхідно було до 11:30 годин 20.09.2025 вибути в район зосередження 3 механізованої роти по маршруту Святогірськ, Ізюм, Борова для виконання бойового завдання по обороні позицій в ротному опорному пункті 3 механізованої роти та до 14:00 годин 20.09.2025 отримати бойове завдання по обороні позицій в ротному опорному пункті 3 механізованої роти та приступити до його виконання. Своїми діями ОСОБА_4 підірвав бойову готовність та боєздатність підрозділу, що могло призвести до прориву російсько-окупаційними військами оборони Збройних Сил України на зазначеній ділянці оборони, тобто ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, - у непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану.
20 вересня 2025 року молодшого лейтенанта ОСОБА_4 затримано в порядку ст. ст. 207, 208 КПК України та повідомлено йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: допитами свідків, протоколами слідчих експериментів зі свідками та іншими зібраними під час досудового розслідування доказами в їх сукупності.
Статтею 183 ч. 1 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, якою передбачено умови, мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Метою обрання запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спроб: переховуватися від органу досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого.
Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого покладається необхідність запобігання спробам:
- переховуватися від суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено понесення винною особою покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим, розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від суду з метою уникнення понесення покарання;
- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що обвинувачений може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій та можливістю погрозою застосування насильства до начальника. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні, відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом;
-перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що обвинувачений розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому, як військовослужбовець, маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців, може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків.Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, обвинувачений перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому обвинувачується, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування;
-вчиняти інші кримінальні правопорушення, що підтверджується тим, що обвинувачений, вчиняючи непокору в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати бойові завдання та наказ командира підрозділу щодо виконання свої службових обов'язків на бойових позиціях в умовах воєнного стану, тим самим може самовільно залишити місце несення служби, що само по собі утворює склад іншого злочину за ст. 408 ч. 4 КК України. Крім того, бажання обвинуваченого уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі обвинуваченого.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно обвинуваченого пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть недостатніми для запобігання вищевказаним ризикам та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
Водночас, у випадку застосування судом запобіжного заходу до обвинуваченого у вигляді застави, слід зазначити, що обвинувачений, будучі військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 , отримує грошове забезпечення та додаткові винагороди в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, що регламентується Постановою Кабінету Міністру України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
З огляду на це, відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, лише у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, застосування більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти зазначеним вище ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість обвинуваченогосвідчить про те, що наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.
Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою, немає, відсутні докази і наявності в останнього міцних соціальних зв'язків, інших даних, які б переважили ризики передбачені ст. 177 КПК України.
Згідно з вимогами ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
На підставі наведених вимог кримінального процесуального закону, беручи до уваги те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, також враховуючи вкрай напружену ситуацію пов'язану з введенням воєнного стану в країні, є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі обвинувачений може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується вчиненням обвинуваченим тяжкого злочину, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом обрання застосування більш м'якого запобіжного заходу, непов'язаного з триманням під вартою та свідчить про відсутність підстав для визначення розміру застави.
З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та враховані обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
Таким чином, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, може переховується від органу досудового розслідування та суду, може впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, неможливо запобігти вказаним ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
З огляду на викладене, прокурор просить продовжити застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , без визначення розміру застави.
В судовому засіданні прокурор підтримав заявлене клопотання, просив його задовольнити, посилаючись на зазначені в клопотанні обставини.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник, адвокат ОСОБА_5 , в судовому засіданні не заперечували проти клопотання прокурора.
Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, дійшов наступного.
Частиною третьою статті 315 КПК України встановлено, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.
При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд враховує наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та враховує обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Дніпра від 22.09.2025 застосовано відносно ОСОБА_4 , який на той час перебував в статусі підозрюваного, запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 17.11.2025 включно.
За правилами ч. 5 ст. 199 КПК України, суд, вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою, зобов'язаний перевірити те, що заявлені стороною обвинувачення ризики не зменшилися.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, суд зауважує, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Так, оцінивши доводи учасників судового провадження, суд вважає реальним та таким, що продовжує існувати, ризик, встановлений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме - що обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки ОСОБА_4 достовірно обізнаний про тяжкість покарання, яке може йому загрожувати у разі визнання його винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, та може спробувати уникнути відповідальності шляхом переховування від суду, при цьому наслідки і ризик втечі для обвинуваченого можуть бути визнаними як менш небезпечні, ніж покарання та процедура його відбування.
Крім зазначеного, прокурор також вважає ймовірним ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може незаконно впливати на свідків по кримінальному провадженню.
Суд погоджується з доводами прокурора стосовно цього заявленого ризику, оскільки наразі свідки по кримінальному провадженню судом не допитані, крім того, обвинувачений знайомий зі свідками, вони разом проходять військову службу, тож ризик того, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може здійснити спроби впливу на свідків з метою змусити їх змінити надані раніше, під час досудового розслідування, небажані для нього свідчення задля уникнення в подальшому кримінальної відповідальності, є досить реальним.
Як визначено статтею 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Тож, враховуючи, що наразі судове провадження перебуває на підготовчій стадії, безпосередньо судом в судовому засіданні свідки допитані ще не були, вірогідність того, що вони можуть змінити свої свідчення під тиском зацікавленої особи, є досить реальною.
Окрім того, встановивши ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, суд також дійшов висновку про існування ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, адже дії ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину під час воєнного стану, щодо переховування від суду (у разі їх вчинення) можуть утворити склад іншого злочину, кваліфікованого за ч. 5 ст. 407 або ч. 4 ст. 408 КК України.
Заявлений в клопотанні ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, суд вважає таким, що не знайшов свого підтвердження під час судового засідання. Наведені в клопотанні доводи стосовно ймовірності вчинення обвинуваченим самокалічення або симулювання хвороби є припущеннями, які не обґрунтовані належним чином, а що стосується ймовірності перешкоджання кримінальному провадженню шляхом впливу на свідків, вказаний ризик є самостійним та вже встановлений в ході розгляду клопотання.
Так, з огляду на характер обвинувачення, тяжкість інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, з огляду на існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що прокурором в судовому засіданні обґрунтовано було доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Крім того, частиною 8 статті 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Тож, з огляду на вік обвинуваченого ОСОБА_4 , відсутність доказів, які б свідчили, що стан здоров'я останнього виключає можливість його перебування в установі попереднього ув'язнення, з огляду на невідворотність та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд вважає реальними ризики, визначені у п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, може впливати на свідків кримінального правопорушення або може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Враховуючи наведене вище, відомості про особу обвинуваченого, з огляду на введений в Україні воєнний стан, суд вважає, що є підстави для продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки саме такий запобіжний захід може у подальшому забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та створить необхідні умови для виконання завдань кримінального провадження, передбачених положеннями статті 2 КПК України.
Доказів того, що обставини, які були прийняті при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з часом змінились, стороною захисту суду не надано.
Відповідно до частини третьої статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Так, відповідно до абз. третього частини 4 статті 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Тобто, визначення розміру застави особі, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 402 КК України, є правом суду (крім випадку обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного/обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором).
За змістом частини 4 статті 182 КПК України розмір застави має визначатися з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, закон визначає сукупність обставин, а також критерії, якими повинен керуватися слідчий суддя, суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави.
Такими обставинами є всі обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого, інші дані про його особу, ризики, передбачені в ст. 177 КПК, а критеріями те, що розмір застави достатньою мірою гарантуватиме виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та водночас не буде завідомо непомірним для нього.
Це означає, що, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала підозрюваного, обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людини існування.
В рішенні від 20.11.2010 у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Задовольняючи клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, з урахуванням усіх обставин кримінального правопорушення та даних про особу обвинуваченого, вважає за можливе визначити ОСОБА_4 розмір застави.
Так, з огляду на особу обвинуваченого, який раніше не судимий, будь-яких негативних характеристик відносно ОСОБА_4 суду не надано, з урахуванням сімейного та майнового становища обвинуваченого, зокрема рівня його матеріального забезпечення як військовослужбовця, що проходить службу в Збройних Силах України, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, яке ОСОБА_4 інкримінується, враховуючи також позицію сторін у кримінальному провадженні, суд вважає за можливе визначити обвинуваченому заставу в розмірі 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить суму 151400,00 грн. Суд вважає, що застава в такому розмірі буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити бажання ухилитися чи іншим чином перешкоджати судовому розгляду кримінального провадження, тобто зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
У разі внесення обвинуваченим у будь-який момент до 10.01.2026 застави, суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_4 обов'язки, визначені частиною 5 статті 194 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 9, 26, 177-178, 181, 183, 194, 197, 199, 201, 202, 331, 371-372, 376, 395 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , - задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 10 січня 2026 року включно.
Обвинувачений ОСОБА_4 підлягає звільненню з-під варти у разі внесення застави у розмірі 50 (п'ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 151400,00 грн (сто п'ятдесят одна тисяча чотириста гривень 00 копійок), яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (UA848201720355269001500011792) в будь-який момент протягом дії цієї ухвали, до 10 січня 2026 року включно.
У разі внесення застави покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки:
1) прибувати до суду із встановленою періодичністю або за викликом у зв'язку з реалізацією завдань кримінального провадження;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому розташована або тимчасово розташована військова частина, де проходить військову службу обвинувачений, без дозволу командира військової частини, прокурора або суду;
3) повідомляти прокурора чи суд про зміну дислокації військової частини або місця несення служби;
4) утримуватися від спілкування зі свідками по кримінальному провадженню.
У разі невиконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього вказаних вище обов'язків, до нього буде застосований інший запобіжний захід, а застава буде звернута в дохід держави.
Ухвала про застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Копію цієї ухвали направити прокурору, обвинуваченому, захиснику, - до відома, а також до державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», де утримується під вартою обвинувачений, - для виконання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, що перебуває під вартою, з моменту отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали виготовлений та проголошений 12.11.2025 о 12-45 год.
Суддя ОСОБА_1