11 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 274/1910/24
провадження № 51-4269 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 лютого 2024 року, за № 12024060480000146, за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 30 вересня 2024 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 345 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
Вирішено питання щодо запобіжного заходу, цивільного позову та речових доказів у кримінальному провадженні.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За вироком суду встановлено, що 2 лютого 2024 року близько 14 год. 20 хв. офіцером поліції Бердичівського РВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_6 , при виконанні службових обов'язків з патрулювання території залізничного вокзалу в м. Бердичеві, був помічений ОСОБА_5 , який перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, справляв свої природні потреби у невстановленому місці. У ході перевірки документів ОСОБА_5 було встановлено, що він перебуває на обліку як особа, що ухиляється від призову на військову службу під час мобілізації. У зв'язку з цим його було запрошено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою вручення йому повістки про уточнення облікових даних.
У приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_5 , який достовірно усвідомлював, що перед ним знаходиться працівник правоохоронного органу, який виконує свої службові обов'язки, виник злочинний умисел, направлений на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_6 . Тоді ОСОБА_5 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та настання суспільно небезпечних наслідків, умисно наніс ОСОБА_6 два удари кулаком правої руки в обличчя, заподіявши при цьому тілесні ушкодження у вигляді синця та садна на носі, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вважає, що ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, оскільки судом не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони захисту, зокрема, щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, не враховано думку потерпілого, та не наведено обґрунтованих мотивів з яких він виходив при постановленні рішення. Крім того, зазначає, що апеляційний розгляд проведено за відсутності сторін.
Мотиви суду
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу
про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
Статтею 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Цією ж статтею передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судом.
Беручи до уваги те, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 345 КК України, за який його засуджено, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оскаржуються, Суд, керуючись вимогами ст. 433 КПК України, не перевіряє законність й обґрунтованість судового рішення у цій частині.
Що стосується доводів захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, то вони є необґрунтованими.
За приписами ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням вищевикладених норм права.
Апеляційний суд, переглянувши вирок за апеляційною скаргою сторони захисту, чітко зазначив, що судом при призначенні ОСОБА_5 покарання враховано тяжкість вчиненого кримінального правопорушення,обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття та часткове добровільне відшкодування завданого збитку, обставини, які його обтяжують, - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, розлучений, має малолітню дитину, доказів про працевлаштування не було надано, за місцем проживання характеризується посередньо, хворіє на вторинний туберкульоз, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Також судом враховано думку потерпілого, який у суді першої інстанції наполягав на суворому покаранні.
Наведені в скарзі доводи про наявність обставин, які пом'якшують покарання, були враховані судами при прийнятті рішення щодо призначення покарання у мінімальному розмірі.
Обґрунтованих доводів про те, що за своїм видом чи розміром призначене покарання є явно несправедливим через суворість, касаційна скарга не містить.
З огляду на викладене, призначене ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 345 КК України, у виді обмеження волі строком на 2 роки у повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, та буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Що стосується доводів захисника, що апеляційний розгляд було здійснено за відсутності потерпілого та інших учасників провадження, то колегія суддів не бере їх до уваги враховуючи нижченаведене.
Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПКУкраїни неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
З ухвали суду убачається, що всі учасники кримінального провадження були повідомлені про дату, час та місце розгляду даного провадження,та не повідомляли про поважні причини свого неприбуття.
Апеляційний суд, зважаючи на неодноразове відкладення розгляду справи, тривалий термін перебування кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду, оцінюючи поведінку сторін, яка свідчить про відсутність у них зацікавленості у особистій присутності в апеляційній інстанції, які могли прийняти участь і дистанційно, враховуючи необов'язкову їх участь, відсутність апеляційних скарг потерпілого та його представника, дійшов вмотивованого висновку про можливість розгляду справи.
Отже, встановивши зазначені обставини, судом було обґрунтовано проведено апеляційний розгляд кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 без участі учасників провадження.
Твердження захисника, що апеляційним судом не враховано позицію потерпілого при призначенні покарання, то слід зауважити, що думка потерпілого щодо призначення покарання не є вирішальною при прийнятті відповідного рішення судом, з огляду на конкретні обставини справи, і вона підлягає врахуванню у сукупності з іншими обставинами, передбаченими ст. 65 КК України.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час її постановлення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для зміни або скасування оскарженого судового рішення, у касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 не наведено.
Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, зі змісту касаційної скарги убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Ураховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 слід відмовити.
З цих підстав Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_5 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3