07 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 234/13819/16-ц
провадження № 61-8669св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 листопада 2021 року у складі судді Чернобай А. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року у складі колегії суддів Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту.
В обґрунтування позову зазначило, що 24 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладений договір кредиту № 612і/2005 з цільовим призначенням згідно із пунктом 1.2 договору кредиту. За цим договором банк надав, а позичальниця отримала грошові кошти у сумі 30 000,00 доларів США. У зв'язку з тим, що відповідачка ОСОБА_1 не дотримувалася оплати, зазначеної в умовах кредитного договору, позивачем на підставі пункту 4.4. договору кредиту направлена досудова вимога щодо дострокового виконання позичальницею її зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі. Досудова вимога підлягала виконанню протягом 30 календарних днів з дати її отримання, але вимога відповідачкою ОСОБА_1 не виконана. Зобов'язання за договором кредиту № 612і/2005 позивач виконав у повному обсязі, надавши кредитні кошти на споживчі цілі, але відповідачка порушила зобов'язання за договором кредиту щодо сплати кредиту та відсотків в строк, передбачений договором кредиту.
Борг за кредитним договором № 612і/2005, зокрема, за відсотками та пенею, станом на 23 серпня 2016 року згідно з розрахунком позивача склав 18 924,11 доларів США та 5 040,39 грн, а всього у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату розрахунку, 478 143,14 грн.
05 березня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладений договір кредиту № 80і/2007 з цільовим призначенням згідно із пунктом 1.2 договору. За договором кредиту банк надав, а позичальник отримав грошові кошти у сумі 70 000,00 доларів США. Надання кредиту відповідачу підтверджується витягом про видачу кредиту. Відповідачка ОСОБА_1 за умовами кредитного договору та додаткових угод до нього зобов'язалася прийняти, належним чином використати та повертати позивачу кредитні кошти у строки, зазначені в кредитному договорі, а також сплачувати відповідну платню за користування кредитом, в порядку та на умовах кредитного договору.
05 березня 2007 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та банком укладено договір поруки № ІП 80і/2007, згідно з яким відповідачка зобов'язалася перед кредитором боржника у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірах та у випадках, передбачених договором.
Згідно із пунктом 4.1 кредитного договору за порушення взятих на себе зобов'язань щодо повного та своєчасного погашення кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаних грошових зобов'язань за кожний день прострочення. Пеня нараховується та сплачується додатково до прострочених сум за основними зобов'язаннями.
У зв'язку з тим, що відповідачка ОСОБА_1 не дотримувала оплати, зазначеної в умовах кредитного договору, позивачем на підставі пункту 4.4. договору кредиту направлена досудова вимога щодо дострокового виконання позичальницею її зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі. Досудова вимога підлягала виконанню протягом 30 календарних днів з дати її отримання, але вимога відповідачами не виконана. Зобов'язання за договором кредиту № 80і/2007 позивач виконав у повному обсязі, надавши кредитні кошти на споживчі цілі, але відповідачка ОСОБА_1 порушила зобов'язання за договором кредиту щодо сплати кредиту та відсотків у строк, передбачений договором кредиту.
Борг відповідачки за кредитним договором № 80і/2007, відсотками та пенею станом на 23 серпня 2016 року згідно з розрахунком позивача складав 64 320,98 доларів США та 16 945,64 грн, а всього у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку 1 624 970,14 грн.
Виходячи з наведеного, позивач просив суд:
стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором кредиту № 612і/2005 від 24 листопада 2005 року в розмірі 18 924,11 доларів США та 5 040,39 грн, а всього у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку 478 143,14 грн;
стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 80і/2007 від 05 березня 2007 року в загальній сумі 64 320,98 доларів США та 16 945,64 грн, а всього у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку у розмірі 1 624 970,14 грн;
стягнути в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача судовий збір у розмірі 31 681,70 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Краматорський міський суд Донецької області ухвалою від 15 вересня 2020 року замінив позивача ПАТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»).
Краматорський міський суд Донецької області рішенням від 08 листопада 2021 року позов ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором кредиту № 612і/2005 від 24 листопада 2005 року у розмірі 18 924,11 доларів США та 5 040,39 грн.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором кредиту № 80і/2007 від 05 березня 2007 року в сумі 64 320,98 доларів США та 16 945, 64 грн.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» витрати зі сплати судового збору в сумі 31 681,70 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Суд першої інстанції, встановивши, що позивач зобов'язання за договорами виконав повністю, надавши відповідачці ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому в договорах, яка користується коштами банку, однак не виконує свої зобов'язання перед банком належним чином, не здійснює погашення кредитів та не сплачує проценти за їх користування, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотків за кредитним договором № 80і/2007 станом на 23 серпня 2016 рок у розмірі 62 773,95 доларів США, яка складається із суми заборгованості за кредитом у розмірі 42 875,52 доларів США та відсотків у розмірі 19 898,43 доларів США, а також заборгованість за кредитним договором № 612і/2005 від 24 листопада 2005 року у розмірі 18 924,11 доларів США та 5 040,39 грн.
Також місцевий суд зазначив, що відповідно до додаткової угоди № 2 про внесення змін до договору поруки № 80і/2007 від 05 березня 2017 року внесені зміни щодо кінцевого строку погашення заборгованості за кредитом до 05 грудня 2015 року.
Таким чином, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, а саме з 05 грудня 2015 року. Позивачем вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором у цій справі мало бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, а саме з дня настання строку виконання основного зобов'язання 05 грудня 2015 року, тобто до 05 червня 2016 року. Водночас позивач із позовом до суду звернувся 09 вересня 2016 року. Отже, сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання припиняє поруку, оскільки кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , оскаржила його в апеляційному порядку.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 11 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 листопада 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про часткове задоволення позову та вказав, що суд першої інстанції, встановивши характер спірних правовідносин, у повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону щодо його законності та обґрунтованості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
12 червня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , звернулася до Верховного Суду з касаційного скаргою на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Крім того, в касаційній скарзі містяться заперечення на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року щодо відмови у витребуванні доказів та зупинення провадження у справі, а також на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року щодо відмови у зупиненні провадження у справі № 234/13819/16-ц.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували статті 261, 1049, 1050 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 638/10895/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 201/7705/19, Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.
Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивач не надав належних доказів отримання відповідачкою кредиту у розмірі двох траншів 10 000,00 доларів США та 5 000,00 доларів США відповідно до договору кредиту № 80і/2007 від 05 березня 2017 року. Звертає увагу, що суд першої інстанції помилково стягнув з відповідачки заборгованість у доларах США і це залишилося поза увагою апеляційного суду. Вказує, що місцевий суд у порушення вимог процесуального закону розглянув справу за відсутності відповідачки та її представника, про що відповідачкою було заявлено також в апеляційній скарзі, але залишено без уваги апеляційним судом.
Суд апеляційної інстанції ухвалою від 11 травня 2023 року безпідставно відмовив у зупиненні провадження у справі, оскільки ОСОБА_1 подано позов до АТ «Сенс Банк» про захист прав споживача до Індустріального районного суду міста Дніпра (справа № 202/4405/23). Крім того, органами досудового розслідування проводиться розслідування кримінального провадження № 12023052390000259 від 24 лютого 2023 року за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України. Однак апеляційний суд не взяв до уваги наведені факти та помилково не зупинив провадження у справі.
Апеляційний суд безпідставно ухвалою від 11 травня 2023 року відмовив у витребуванні доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема іпотечного договору № ІІІ6121/2005 від 24 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Костенко С. О., реєстровий № 2053, укладеного на виконання зобов'язань за кредитним договором № 612і/2005 від 24 листопада 2005 року, укладеним між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк», а також іпотечного договору ІІІ801/2007 від 05 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Соловйовою С. О., реєстровий № 1041, укладеного на виконання зобов'язань за договором кредиту № 80і/2007 від 05 березня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк».
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк», назву якого змінено на АТ «Секс Банк», просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В. , судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_6., Фаловська І. М.
Верховний Суд ухвалою від 05 липня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував матеріали справи із суду першої інстанції, відмовив у клопотанні про зупинення виконання рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 листопада 2021 року та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду О. Грицик від 20 жовтня 2025 року у зв'язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду ОСОБА_6 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 жовтня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Фаловська І. М., Карпенко С. О.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 24 листопада 2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» (натепер - АТ «Сенс Банк»), та ОСОБА_1 укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 612і/2005 (т. 1 , а. с. 66-71, 164-169). Згідно з пунктом 1.1 договору кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Відповідно до підпункту 1.1.1. надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, зі сплатою 12,5 % річних, в межах максимального ліміту заборгованості до 30 000,00 доларів США, з видачою наступними траншами: до 25 листопада 2005 року - 20 000,00 доларів США, до 15 січня 2005 року - 10 000,00 доларів США, з кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту до 22 листопада 2012 року на умовах, визначених цим договором.
Згідно з копією заяви на видачу готівки від 24 листопада 2005 року № 335 ОСОБА_1 отримала перший транш на поточні потреби на підставі договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 612і/2005 у розмірі 20 000,00 доларів США (еквівалент у гривнях 101 000,00 грн) (т. 1, а. с. 171).
22 березня 2006 року згідно із заявою на видачу готівки № 343 ОСОБА_1 отримала другий транш на поточні потреби на підставі договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 612і/2005 у розмірі 10 000,00 доларів США (еквівалент у гривнях 50 500,00 грн) (т. 1, а. с. 170).
Надалі між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту № 612 і/2005 від 23 листопада 2005 року (т. 1, а. с. 172). За умовами цієї угоди сторони домовились викласти підпункт 1.1.1 договору кредиту у наступній редакції, а саме: надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - «транш», а у сукупності - «транші», зі сплатою 12.5 % річних, в межах максимального ліміту заборгованості до 30 000,00 доларів США з видачою наступними траншами: до 25 листопада 2005 року 20 000,00 доларів США; до 01 квітня 2006 року 10 000,00 доларів США.
21 лютого 2011 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору кредиту № 612 і/2005 від 23 листопада 2005 року (т. 1, а. с. 173-174). Згідно з пунктом 1 цієї угоди сторони підтвердили, що залишок заборгованості за кредитним договором на дату укладення угоди складає 14 649,72 доларів США. Відповідно до підпункту 1.1.2 додаткової угоди, сторони прийшли до взаємної згоди внести зміни до умов кредитного договору, а саме до графіку погашення за кредитом, тобто погашення залишку кредитної заборгованості, починаючи листопада 2010 року укладання договору, здійснюється до 20 числа кожного місяця, згідно з графіком та з кінцевим строком погашення заборгованості по кредиту до 22 листопада 2017 року, на умовах, визначених цим договором.
30 січня 2014 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 3 до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 612і/2005 від 24 листопада 2005 року (т. 1, а. с. 181). Згідно із пунктом 2 цього договору сторони домовилися, що погашення частини заборгованості за кредитом у сумі 370,00 доларів США здійснюється позичальником не пізніше 30 січня 2014 року.
30 січня 2014 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 4 до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 612і/2005 від 24 листопада 2005 року (т. 1, а. с. 182-186). Пунктом 2.1 цього договору встановлено, що погашення залишку заборгованості позичальника за кредитом та процентами, що нараховані станом на 30 січня 2014 року, здійснюватиметься відповідно до графіку, що викладений у Додатку 1 до цього договору. У пункті 2.2. цього договору передбачено процентну ставку за користування кредитом в розмірі 1 % процента річних протягом 24-місячного строку з дати підписання цього договору. Пунктом 2.3. встановлено, що після спливу строку, зазначеного у пункті 2.2. цього договору, тобто, починаючи з 29 січня 2016 року, а в разі невиконання та неналежного виконання позичальником умов цього договору про внесення змін протягом двох місяців - починаючи з того ж числа третього місяця, факту такого невиконання та неналежного виконання, процентна ставка за користування кредитом на у кожний наступний річний період встановлюється у розмірі та за правилами, визначеними у договорі кредиту на дату укладення цього договору про внесення змін. Згідно із пунктом 2.4 відповідно до графіка, що викладений у додатку 1 до цього договору, погашення повної суми кредиту у розмірі 13 473,80 доларів США здійснюється позичальником не пізніше 28 січня 2016 року.
02 червня 2016 року за вих. № 19.1-10/96-1259 ПАТ «Укрсоцбанк» на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направило вимогу про погашення заборгованості за договором кредиту № 612і/2005 року, в якій банк вимагав в тридцятиденний строк виконати порушене зобов'язання за договором кредиту та сплатити суму боргу, яка станом на 02 червня 2016 року, становить 18 570,00 доларів США та 5 400,00 грн пені (т. 1, а. с. 83).
Відповідно до розрахунку, наданого банком, у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору № 612і/2005 заборгованість ОСОБА_1 станом на 23 серпня 2016 року становить 18 066,12 доларів США, яка складається із суми заборгованості за кредитом у розмірі 12 912,39,00 доларів США та відсотків у розмірі 5 153,73,00 доларів США (т. 2, а. с. 5-8).
05 березня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 80і/2007 (т. 1, а. с. 8-13). Згідно з пунктом 1.1 договору кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Відповідно до підпункту 1.1.1. цього договору надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, зі сплатою 12,85 % річних та комісій, у розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги з надання кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, що є невід'ємною частиною цього договору, в межах максимального ліміту заборгованості до 70 000,00 доларів США, з кінцевим строком повернення заборгованості за кредитом до 04 березня 2014 року на умовах, визначених цим договором.
05 березня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір поруки № П80 і/2007 (т. 1, а. с. 51-53). Згідно з пунктом 1.1. цього договору поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку передбачених договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 80і/2007 від 05 березня 2007 року.
Згідно з копією заяви на видачу готівки № 22 від 05 березня 2007 року ОСОБА_1 отримала перший транш на поточні потреби на підставі договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 80і/2007 у розмірі 20 000,00 доларів США (еквівалент у гривнях 101 000,00 грн) (т. 1, а. с. 122).
25 квітня 2007 року згідно із заявою на видачу готівки № 41 ОСОБА_1 отримала наступний транш на поточні потреби, на підставі договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 80і/2007 у розмірі 25 000,00 доларів США (еквівалент у гривнях 126 250,00 грн) (т. 1, а. с. 123).
У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 не заперечувала, що отримала 2 транші частинами, у розмірі 20 000,00 доларів США та 25 000,00 доларів США, та не заперечувала, що на тепер ця заборгованість нею не погашена.
13 липня 2007 року згідно із заявою на видачу готівки № 55 ОСОБА_1 отримала наступний транш на поточні потреби на підставі договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 80і/2007 у розмірі 10 000,00 доларів США (еквівалент у гривнях 50 500,00 грн) (т. 1, а. с. 124).
07 серпня 2007 року згідно із заявою на видачу готівки № 65 ОСОБА_1 отримала наступний транш на поточні потреби на підставі Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 80і/2007 у розмірі 5 000,00 доларів США (еквівалент у гривнях 25 250,00 грн) (т. 1, а. с. 124).
21 лютого 2011 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 80і/2007 від 05 березня 2007 року (т. 1, а. с. 30-31, 155-156). Згідно з пунктом 1 цієї угоди, сторони підтвердили, що залишок заборгованості за кредитним договором на дату укладення угоди складає 48 445,72 доларів США. Відповідно до підпункту 1.1.2 цієї угоди сторони дійшли взаємної згоди внести наступні зміни до умов кредитного договору, а саме: до графіка погашення кредиту, тобто погашення залишку кредитної заборгованості, починаючи з листопада 2010 року укладення договору, здійснюється до 20 числа (включно) кожного місяця, згідно графіку та з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 04 березня 2019 року, на умовах, визначених цим договором.
21 лютого 2011 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору поруки № П80 і/2007 від 05 березня 2017 року (т. 1, а. с. 160-161). Згідно з пунктом 1 цього договору сторони підтвердили, що залишок заборгованості за кредитом станом на дату укладання цієї додаткової угоди складає 48 445,72 доларів США. Відповідно до підпункту 1.1.2 додаткової угоди № 2 сторони дійшли взаємної згоди внести наступні зміни до умов кредитування, а саме: до графіка погашення кредиту, тобто погашення залишку кредитної заборгованості, починаючи з листопада 2010 року укладення договору, здійснюється до 20 числа (включно) кожного місяця, згідно з графіком та з кінцевим строком погашення заборгованості за кредитом до 04 березня 2019 року, на умовах, визначених цим договором.
06 грудня 2013 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 1 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 80і/2007 від 05 березня 2007 року (т. 1, а. с. 126-141). Згідно з цим договором кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 47 136,23 доларів США, зі сплатою 12,85 % річних та комісій, в розмірі та в порядку визначеному у додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною, на умовах, визначених цим договором. Відповідно до підпункту 1.1.1 цього договору погашення кредиту здійснюється до 20 числа кожного місяця, починаючи з грудня 2013 року до березня 2019 року, та кінцевим строком погашення заборгованості за кредитом до 04 березня 2019 року, на умовах, визначених цим договором.
06 грудня 2013 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 4 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 80і/2007 від 05 березня 2007 року (т. 1, а. с. 14-29, 150-154). Згідно з пунктом 2.4 цього договору відповідно до графіка, що викладений у додатку 1 до цього договору про внесення змін, погашення повної суми кредиту у розмірі 46 766,23 доларів США здійснюється позичальником до 05 грудня 2015 року.
06 грудня 2013 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору поруки № П80 і/2007 від 05 березня 2017 року (т. 1, а. с. 162-163). Згідно із цією угодою сторони домовились внести зміни до підпунктів 2.1.1, 2.1.2 пункту 2.1 статті 2 договору поруки, а саме: «2.1.1 повернення кредиту в сумі та в строки, визначені договором кредиту № 80 і/2007 від 05 березня 2007 року та додатковими угодами до нього, з кінцевим строком погашення заборгованості за кредитом до 05 грудня 2015 року, а також достроково у випадках, передбачених договором кредиту № 80і/2007 від 05 березня 2007 року; 2.1.2 сплата процентів за користування кредитом у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання».
30 січня 2014 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 3 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 80і/2007 від 05 березня 2007 року (т. 1, а. с. 32-47, 142-149), згідно з яким сторони дійшли згоди договір кредиту викласти в новій редакції: «Кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 13 843,80 доларів США, зі сплатою 12,85 % річних та комісій, в розмірі та в порядку визначеному у додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною, на умовах, визначених цим договором. Відповідно до підпункту 1.1.1 цього договору погашення кредиту здійснюється до 20 числа кожного місяця, починаючи з лютого 2014 року до 22 листопада 2017 року, на умовах, визначених цим договором.
02 червня 2016 року за вих. № 19.2-10/96-1358 ПАТ «Укрсоцбанк» на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направило вимогу про погашення заборгованості за договором кредиту від 05 березня 2007 року № 80і-/2007 року, в якій банк вимагав у тридцятиденний термін виконати порушене зобов'язання за договором кредиту та сплатити суму боргу, яка станом на 02 червня 2016 року становить 63 142,25 доларів США та 16 500,00 грн пені (т. 1, а. с. 84).
Згідно з розрахунком банку у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору від 05 березня 2007 року № 80і/2007 заборгованість відповідачів станом на 23 серпня 2016 року становить 62 773,95 доларів США, яка складається із суми заборгованості за кредитом у розмірі 42 875,52 доларів США та відсотків у розмірі 19 898,43 доларів США (т. 2, а. с. 2-4).
За висновком експерта від 22 липня 2020 року № 4789-4790 за результатами проведеної комісійної судово-економічної експертизи встановлено відповідність вимогам законодавства і умовами цього договору використання банком рахунків для руху коштів для погашення основної заборгованості (тіла кредиту) та процентів за користування кредитом; заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 80і/2007 від 05 березня 2007 року на 23 серпня 2016 року становить 18 758,10 доларів США за тілом кредиту, 3 943,71 доларів США за відсотками (т. 2, а. с. 74-95).
Згідно з випискою за рахунком № НОМЕР_1 (т. 2, а. с. 216-223) 05 березня 2007 року ОСОБА_1 надано перший транш у розмірі 20 000,00 доларів США, 25 квітня 2007 року видано наступний транш у розмірі 25 000,00 доларів США, 13 липня 2007 року видано транш у розмірі 10 000,00 доларів США, 07 серпня 2007 року - 5 000,00 доларів США.
Дати видачі траншів та їх суми у виписці по рахунку співпадають з датами та сумами заяви на видачу готівки від 05 березня 2007 року № 22, заяви на видачу готівки від 25 квітня 2007 року № 41, заяви на видачу готівки від 13 липня 2007 року № 55 та заяви на видачу готівки від 07 серпня 2007 року № 65 (т. 1, а. с. 122-125, т. 2, а. с. 216-223).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають з огляду на таке.
Відповідно до висновку викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 161/8822/19 (провадження № 61-7223сво22), боржник є стороною у зобов'язанні, забезпеченому порукою, відповідальність боржника і поручителя є солідарною, а тому він може оспорювати як загальну суму заборгованості, так і дійсність основного і забезпечувального зобов'язань.
За таких обставин колегія суддів виснує, що оскаржувані судові рішення підлягають перевірці як щодо вимогПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення заборгованості за договором кредиту до боржника ОСОБА_1 , так і до поручителя ОСОБА_2 .
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За статтею 509 ЦК України одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із статтями 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином в порядку встановленому договором або законом та в установлений строк.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк встановлений договором.
Згідно із статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За положеннями частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частина перша статті 1055 ЦК України визначає, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
У цій справі суди встановили, що між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» (натепер - АТ «Сенс Банк»), та ОСОБА_1 укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 612і/2005 від 24 листопада 2005 року (т. 1, а. с. 66-71, 164-169) та договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 80і/2007 від 05 березня 2007 року (т. 1, а. с. 8-13).
Як відомо з матеріалів справи та підтверджено наданими позивачем суду доказами, достовірність та належність яких не спростована відповідачкою, за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 612і/2005 від 24 листопада 2005 року позичальницею отримано грошові кошти у погодженому сторонами розмірі.
Зокрема, 24 листопада 2005 року відповідачка ОСОБА_1 отримала перший транш на поточні потреби на підставі договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 612і/2005 кредит у розмірі 20 000,00 доларів США (еквівалент у гривнях 101 000,00 грн); 22 березня 2006 року ОСОБА_1 отримала другий транш на поточні потреби на підставі вказаного договору у розмірі 10 000,00 доларів США (еквівалент у гривнях 50 500,00 грн) та у зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою обов'язків щодо повернення кредиту, вона має непогашену заборгованість перед кредитором у розмірі 18 924,11 доларів США та 5 040,39 грн за цим договором.
Крім того, за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 05 березня 2007 року № 80і/2007 позичальниця отримала грошові кошти у погодженому сторонами розмірі.
Зокрема, 05 березня 2007 року ОСОБА_1 надано перший транш у розмірі 20 000,00 доларів США, 25 квітня 2007 року видано наступний транш у розмірі 25 000,00 доларів США, 13 липня 2007 року видано транш у розмірі 10 000,00 доларів США, 07 серпня 2007 року видано транш у розмірі 5 000,00 доларів США та у зв'язку з неналежним виконанням нею обов'язків щодо повернення кредиту станом на 23 серпня 2016 року ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед кредитором у розмірі 64 320,98 доларів США та 16 945, 64 грн.
За таких встановлених обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідачки зазначеної заборгованості за кредитними договорами.
Суди також установили, що 05 березня 2007 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» (натепер - АТ «Сенс Банк»), та ОСОБА_1 ОСОБА_2 укладено договір поруки № П80 і/2007 (т. 1, а. с. 51-53). Згідно з пунктом 1.1. цього договору поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку передбачених договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 80і/2007 від 05 березня 2007 року.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зазначив, що відповідно до додаткової угоди № 2 про внесення змін до договору поруки № 80і/2007 від 05 березня 2017 року внесені зміни щодо кінцевого строку погашення заборгованості за кредитом до 05 грудня 2015 року. Таким чином, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, а саме з 05 грудня 2015 року. Позивачем вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором у цій справі мало бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, а саме з дня настання строку виконання основного зобов'язання 05 грудня 2015 року, тобто до 05 червня 2016 року. Виходячи з цього, місцевий суд вказав, що оскільки позивач звернувся з позовом 09 вересня 2016 року, тобто після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, порука є припиненою, так як кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів Верховного Суду погоджується.
Доводи касаційної скарги про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували статті 261, 1049, 1050 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 638/10895/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 201/7705/19, Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, колегія суддів до уваги не бере з огляду на таке.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) розглядався спір за позовом банку до фізичної особи про стягнення кредитної заборгованості. У цій справі Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду та вказав, що неправильне визначення судом апеляційної інстанції початку перебігу позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за договором з дати закінчення строку кредитування не призвело до ухвалення незаконного рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження 14-131цс19) розглядався спір про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 638/10895/14-ц (провадження № 61-1795св18), Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що встановивши обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом із пропуском трирічного строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, що є підставою для відмови у позові.
У постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц (провадження 61-33362св18) Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факт виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки. Тому суд першої інстанції за відсутності заяви про видачу готівки відповідачу, оформленої відповідно до вимог Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 14 серпня 2003 року № 337, дійшов помилкового висновку про те, що позивачем доведено факт видачі готівки відповідачеві.
У постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за тілом кредиту.
Отже, посилання на зазначені постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, не є подібними зі справою, яка переглядається. У зазначених вище справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінивши їх у сукупності. Крім того, висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, викладеним судами першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається.
Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 201/7705/19 (провадження № 61-13342св21) та у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 висновок суду касаційної інстанції не формувався, оскільки судові рішення у справі № 201/7705/19 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, а у справі № 6-16цс15 - справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Крім того, упостанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) розглядалася скарга фізичної особи на дії та бездіяльність державного виконавця, тобто правовідносини не є подібними із справою, яка переглядається.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували, що позивач не надав належних доказів отримання відповідачкою траншів за кредитним договором від 05 березня 2007 року № 80і/2007 у розмірі 10 000,00 доларів США та 5 000,00 доларів США не відповідають матеріалам справи.
Згідно з випискою за рахунком ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкритому в межах договору про надання відновлювальної кредитної лінії від 05 березня 2007 року № 80і/2007, яка надана позивачем до суду першої інстанції, вбачаються операції за цим рахунком. Зокрема, 05 березня 2007 року ОСОБА_1 надано перший транш у розмірі 20 000,00 доларів США, 25 квітня 2007 року видано наступний транш у розмірі 25 000,00 доларів США, 13 липня 2007 року видано транш у розмірі 10 000,00 доларів США, а 07 серпня 2007 року видано транш у розмір 5 000,00 доларів США (т. 2, а. с. 216-223).
Як встановили суди, дати видачі траншів та їх суми у виписці за рахунком чітко співпадають з датами та сумами за відповідними заявами на видачу готівки від 05 березня 2007 року № 22, від 25 квітня 2007 року № 41, від 13 липня 2007 року № 55 та від 07 серпня 2007 року № 65 (т. 1, а. с. 122-125, т. 2, а. с. 216-223).
На цій підставі суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, критично поставився до аналогічних доводів ОСОБА_1 , викладених в апеляційній скарзі, щодо неотримання нею кредитних коштів у розмірі 10 000,00 доларів США та 5 000,00 доларів США відповідно.
Крім того, оскільки у висновку експерта № 4789-4790 за результатами проведеної комісійної судово-економічної експертизи від 22 липня 2020 року була розрахована заборгованість за кредитом, виходячи з отриманого відповідачкою тіла кредиту за кредитним договором від 05 березня 2007 року № 80і/2007 у сумі 45 000,00 доларів США, тобто без урахування отриманих траншів у розмірі 10 000,00 доларів США та 5 000,00 доларів США, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції в цій частині щодо неналежності цього доказу та не взяв його до уваги, і доводи касаційної скарги такого висновку судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Доводи касаційної скарги про помилковість стягнення з відповідачки заборгованості у доларах США, оскільки стягнення має проводитися лише в національній валюті гривні, є безпідставними.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Оскільки стягнення заборгованості в іноземній валюті передбачено, а банк скористався своїм правом та звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачки заборгованість у доларах США, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є обґрунтованими.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що місцевий суд у порушення вимог процесуального закону розглянув справу за відсутності відповідачки та її представника, постановивши за її відсутності судове рішення 08 листопада 2021 року, про що нею було заявлено також і в апеляційній скарзі, але залишено без уваги суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
За частиною п'ятою статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
У матеріалах справи міститься ордер серії ДН № 094906 від 19 червня 2019 року, яким ОСОБА_1 уповноважила адвоката Борозенцева С. В. представляти її інтереси у Краматорському міському суді Донецької області. Відомості щодо обмеження прав представника адвоката Борозенцева С. В. у справі відсутні (т. 2, а. с. 62). Також у справі відсутні і докази того, що відповідачка зверталася до суду із заявою про припинення повноважень адвоката Борозенцева С. В.
08 листопада 2021 року адвокат Борозенцев С. В. звернувся до суду із заявою про розгляд справи у судовому засіданні, призначеному на 08 листопада 2021 року, без участі ОСОБА_1 та її представника адвоката Борозенцева С. В. (т. 2, а. с. 214). Наведене свідчить про те, що відповідачка була належним чином повідомлена про дату, місце і час розгляду справи, але не скористалася своїм правом на особисту участь у судовому засіданні.
Крім того, в касаційній скарзі містяться заперечення на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року щодо відмови у витребуванні доказів та відмови у зупиненні провадження у справі. На переконання заявника, апеляційний суд безпідставно відмовив у витребуванні доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема іпотечного договору № ІІІ6121/2005 від 24 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Костенко С. О., реєстровий № 2053, укладеного на виконання зобов'язань за кредитним договором № 612і/2005 від 24 листопада 2005 року, укладеним між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк», а також іпотечного договору ІІІ801/2007 від 05 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Соловйовою С. О., реєстровий № 1041, укладеного на виконання зобов'язань за договором кредиту № 80і/2007 від 05 березня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк».
Також у касаційній скарзі містяться заперечення на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року щодо відмови у зупиненні провадження у справі до розгляду справи № 234/13819/16-ц та вказано, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у зупиненні провадження у справі, оскільки ОСОБА_1 подано позов до «АТ «Сенс Банк» про захист прав споживача до Індустріального районного суду міста Дніпра (справа № 202/4405/23). Крім того, органами досудового розслідування проводиться розслідування кримінального провадження № 12023052390000259 від 24 лютого 2023 року за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Визначаючи наявність підстав, передбачених статтею 251 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті 6 частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
Отже, підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення у ній має значення для цивільної справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення цієї іншої справи (постанова Верховного суду від 12 червня 2024 року у справі № 344/11594/23, провадження № 61-1582св24).
Суд апеляційної інстанції, оцінивши доводи клопотання, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з'ясування питання щодо правомірності вимог ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», до відповідачів про стягнення заборгованості за договором кредиту можливе в межах цієї справи, під час розгляду якої суд зобов'язаний надати правову оцінку заявленим позовних вимогам та доводам інших учасників справи, зокрема, сторони відповідача, й зупинення провадження у справі до розгляду цивільної справи № 202/4405/23 та до закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023052390000259 від 24 лютого 2023 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, у цьому випадку не є обов'язковим.
Крім того, у касаційній скарзі містяться заперечення на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року щодо відмови у витребуванні судом апеляційної інстанції доказів.
У статті 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, зокрема зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Клопотання сторін та інших учасників справи про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, а також питання щодо вчинення інших дії, пов'язаних із забезпеченням апеляційного розгляду справи, вирішуються судом апеляційної інстанції у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду відповідно до приписів пунктів 6, 8 частини першої статті 365 ЦПК України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування у справі, мотиви оскаржуваного судового рішення та той факт, що під час подання апеляційної скарги таке клопотання не заявлялося та предметом спору у цій справі є виключно стягнення заборгованості за кредитними договорами, правильно вважав за необхідне залишити клопотання про витребування доказів без задоволення.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскарженими судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа «Проніна проти України», заява № 63566/00, § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська